Справа № 22-355/2010 рік Головуючий у 1 інстанції Величко О.В.
Категорія 46 Доповідач Маширо О.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючої Маширо О.П.
суддів Баркова В.М., Резникової Л.В.
при секретарі Артамоновій С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу по апеляції ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду від 23 жовтня 2009 року, ОСОБА_2, ОСОБА_1 на окрему ухвалу Красноармійського міськрайонного суду від 23 жовтня 2009 року – у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Богатова Імма Олексіївна – про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на частину майна; зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном,
у с т а н о в и в :
До апеляційного суду звернулась позивачка ОСОБА_1 з апеляційними скаргами на рішення та окрему ухвалу суду, а також свідок у справі ОСОБА_2 – з апеляцією на окрему ухвалу.
Суд першої інстанції, розглядаючи справу, виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 липня 2003 року по 12 квітня 2007 року. Від цього шлюбу вони мають малолітню дитину сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.
3 квітня 2003 року ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_3 купив спірний житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований цей будинок, про що були нотаріально укладені та посвідчені договори купівлі-продажу.
Суд встановив, що на виконання вказаних угод ОСОБА_3 передав відповідні кошти, а продавець ОСОБА_5 прийняв їх та передав покупцеві придбане майно: будинок та земельну ділянку.
З дня придбання будинку ОСОБА_3 постійно там мешкає.
Суд не прийняв до уваги доводи свідків з боку позивачки ОСОБА_1 про те, що будинок та земельна ділянка були придбані за спільні кошти батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_3, хоча усі сторони у справі підтвердили, що фактично житло було придбане для майбутньої сім»ї вказаних осіб, які мали намір одружитись влітку того ж року.
Дослідивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладені угоди не містить ознак недійсності, тому є законними.
За таких обставин суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог та задовольнив вимоги зустрічного позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні спірним житловим будинком як його власністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, або направити справу на новий судовий розгляд, оскільки вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням вимог матеріального і процесуального права.
Зокрема, суд першої інстанції не врахував, що відповідач ОСОБА_3 у власноручній заяві визнав, що їй належить 36% спірного домоволодіння, тобто фактично визнав її первісний позов. Натомість суд своєю ухвалою прийняв відмову відповідача від цієї заяви, хоча таке не передбачено діючим цивільно-процесуальним законом.
Крім того, суд на порушення вимог закону об»єднав в одне провадження дві справи: за її позовом та за позовом ОСОБА_3, хоча на її думку предмети спору у цих позовах, як і сторони, різні.
Суд першої інстанції також не врахував, що продавець будинку ОСОБА_5 у своїх поясненнях вказав, що переговори з ним щодо продажу будинку вели батьки як позивачки, так і відповідача, бо хотіли купити цей будинок для своїх дітей, які збирались одружитись. Гроші ОСОБА_5 віддавала ОСОБА_4 – матір відповідача, яка до цього отримала від батьків позивачки 2 500 доларів США саме для придбання будинку. Однак суд наведені обставини не врахував та у своєму рішенні зробив бездоказовий висновок про те, що гроші за будинок нібито передав відповідач ОСОБА_3
Крім того, суд безпідставно прийняв відмову ОСОБА_3 від його заяви, у якій той визнав за нею право на 36% спірного житлового будинку, про що постановив ухвалу, яку вона також просить скасувати.
Апелянти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у своїх апеляційних скаргах просять скасувати окрему ухвалу, постановлену судом першої інстанції щодо ОСОБА_2, оскільки вважають, що ця ухвала не відповідає вимогам процесуального права.
Так, суд не виявив та не вказав у своїй ухвалі, які ж саме порушення закону допустив ОСОБА_2 у судовому засіданні.
Зазначені в окремій ухвалі відомості про його некоректну поведінку не відповідають дійсності, тому є безпідставними та голослівними.
Крім того, суд бездоказово зробив висновок про начебто надання ним юридичних послуг. Насправді, будучи допитаним у якості свідка, він ні у якому разі не казав про юридичні послуги, про свідчить технічний запис судового засідання.
Суд також безпідставно звинуватив його у присутності в суді, хоча він був заявлений позивачкою як свідок та у цій якості кілька разів викликався до суду судовими повістками.
Заслухавши пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, рішення суду, окрему ухвалу та ухвалу про відмову від визнання ОСОБА_3 за позивачкою права власності на 36% спірного житлового будинку скасувати, справу направити до місцевого суду на новий судовий розгляд, з таких підстав.
Згідно з п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов»язки осіб, які не брали участь у справі.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції зробив висновок про те, що єдиним власником спірного будинку є відповідач ОСОБА_3, який у договорах купівлі-продажу зазначений як покупець та який безпосередньо передав гроші за будинок та земельну ділянку продавцеві ОСОБА_5.
Дійсно, покупцем за договорами купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, є ОСОБА_3
Однак продавець за цими договорами ОСОБА_5, будучи допитаним Богуславським районним судом Київської області у порядку судового доручення, пояснив, що коли купували його будинок, то до нього приходили батьки обох сторін, які між собою домовлялись, що платитимуть кошти за будинок разом, що це буде подарунок їхнім дітям на весілля. В яких частинах батьки сторін розподілили між собою ці витрати, він не знає (т.2 а.с.20).
Аналогічні пояснення ОСОБА_5, який є сторонньою і незацікавленою особою, надав і у своїй заяві від 4 квітня 2009 року, де також підтвердив, що будинок у нього купили батьки сторін у справі для своїх дітей, які влітку збирались одружитись, гроші надавали обидві родини (т.1 а.с.147).
Між тим, до участі у справі була притягнута тільки матір відповідача – ОСОБА_4, хоча безпосередньо причетними до цієї справи є також його батько ОСОБА_8 та батьки позивачки – ОСОБА_9 та ОСОБА_10
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд, розглянувши справу, вирішив питання про права та обов»язки осіб, які не були притягнуті до участі у справі, а саме: батька відповідача ОСОБА_8 та батьків позивачки. Вказане порушення вимог процесуального закону є безумовною підставою для скасування рішення суду на направлення його на новий судовий розгляд.
Що стосується окремої ухвали, постановленої судом, то апеляційний суд вважає, що ця ухвала підлягає скасуванню з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч.1 ст.211 ЦПК України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, може постановити окрему ухвалу для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.
Таким чином, окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушення.
Між тим, в оскаржуваній окремій ухвалі йдеться про некоректну поведінку у суді свідка ОСОБА_2, а саме: про погрози на адресу судді, тиск на суд, відсутність належного реагування на зауваження судді та судового розпорядника тощо. Крім того, суд посилається на те, що ОСОБА_2, маючи статус судді господарського суду, нібито надає юридичні послуги.
Проте наведене не є порушенням закону у розумінні ч.1 ст.211 ЦПК України, що може бути підставою для постановлення окремої ухвали.
Крім того, твердження суду про надання ОСОБА_2 юридичних послуг ґрунтується на припущеннях та не має безпосереднього відношення до цієї справи.
За таких обставин окрема ухвала підлягає скасуванню.
Апеляційний суд також вважає, що підлягає скасуванню і ухвала суду від 19 жовтня 2009 року про прийняття відмови ОСОБА_3 від визнання за ОСОБА_1 права власності на 36% спірного житлового будинку, з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч.1 ст.178 ЦПК України відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обставин справи приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною.
З матеріалів справи вбачається, що попереднє судове засідання відбулось 5 лютого 2008 року. З протоколу цього судового засідання вбачається, що відповідач ОСОБА_3 до суду не з»явився, письмових заперечень або заяв до суду не надавав (т.1 а.с.28).
Справа була призначена до розгляду по суті позовних вимог на 20 лютого 2008 року (т.1 а.с.29). Після відкриття провадження у справі до суду і надійшла вказана заява ОСОБА_3 про визнання за позивачкою права власності на частину спірного житлового будинку (т.1 а.с.35).
Таким чином, у відповідності до вимог ст.178 ЦПК України відмова від визнання обставин справи може бути прийнята судом, якщо таке визнання сталось у попередньому судовому засіданні, а зі справи вбачається, що заява про визнання за ОСОБА_1 права власності на частину спірного житлового будинку надійшла від ОСОБА_3 вже після проведення попереднього судового засідання та відкриття провадження у справі.
Крім того, умови прийняття такої відмови чітко перелічені у наведеній правовій нормі та не містять таких умов, як юридична необізнаність з боку ОСОБА_3 та його намір вирішити справу мировою угодою.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що вказана ухвала суду про прийняття відмови відповідача ОСОБА_3 від визнання за позивачкою права власності на 36% спірного житлового будинку також підлягає скасуванню.
Що стосується ухвали суду першої інстанції про об»єднання в одне провадження справ за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_3, то апеляційний суд вважає, що в цій частині апелянтці ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки суд підставно об»єднав ці справи як такі, що пов»язані між собою спільним предметом спору та сторонами.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, рішення суду як таке, що ухвалене з порушенням вимог процесуального закону, скасувати, справу направити до місцевого суду на новий судовий розгляд; крім того, скасувати також окрему ухвалу суду та ухвалу від 19 жовтня 2009 року про прийняття відмови відповідача від визнання за позивачкою права власності на частину спірного житлового будинку.
Керуючись ст.ст. 311, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду від 23 жовтня 2009 року скасувати, справу направити до місцевого суду на новий судовий розгляд.
Окрему ухвалу Красноармійського міськрайонного суду від 23 жовтня 2009 року скасувати.
Ухвалу Красноармійського міськрайонного суду від 19 жовтня 2009 року скасувати.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуюча:
Судді: