РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 січня 2010 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Новодворської О.І.
суддів Бондаренко Л.І., Кіянової С.В.
при секретарі Поправка О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 16 жовтня 2009 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики,-
В С Т А Н О В И Л А:
15.07.2009 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу у розмірі 60.000 грн., посилаючись на те, що 20.08.2005 р. він позичив ОСОБА_2 зазначену грошову суму строком до 10.09.2005 р. На підтвердження укладеного договору позики відповідач видав йому розписку.
У встановлений договором строк відповідач борг йому не повернув .
У 2006 р. він звернувся до суду із позовом про стягнення боргу. Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 03.02.2006 р. було визнано мирову угоду, згідно якої за ним було визнано право власності на нежитлову будівлю магазину по вул. Черняхівського, 82 а, яку відповідач передав йому у рахунок погашення боргу.
В переоформленні ним права власності на вказану будівлю бюро технічної інвентаризації було відмовлено за підстав неправомірності придбання відповідачем цієї будівлі.
Слухання судової справи за його позовом було поновлено, ухвалою від 31.05.2006 р. його позов було залишено без розгляду у зв’язку з його неявкою в суд.
Відтоді до тепер він намагався в різний спосіб повернути позичені гроші, але відповідач не вживає жодних заходів щодо виконання умов договору позики.
Позивач у судовому засіданні підтримав позов.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнав та просив застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу у задоволені позову.
Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 16 жовтня 2009 року в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги, посилаючись на те, що судом не ураховано всіх обставин справи, порушені норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів цивільної справи убачається, що 20 серпня 2005 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 60.000 грн.
Ця обставина підтверджена відповідною власноручною розпискою відповідача і його поясненнями у судовому засіданні ( а.с.7).
Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що
за вимогами ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Строк виконання за борговою розпискою відповідача визначений 10.09.2005 р.
Згідно ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову.
Позивач з приводу стягнення з відповідача суми боргу звертався до суду у 2006 році і ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 31.05.2006 р. позовна заява залишена без розгляду. Ця ухвала набрала законної сили 26.06.2006 р.
Тож з часу спливу строку виконання боргового зобов'язання ОСОБА_2 до звернення ОСОБА_1 до суду 15.07.2009 р. строк позовної давності сплинув, що у відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
При цьому суд вважав, що факт звернення позивача 14.12.2007 р. до правоохоронних органів із заявою на шахрайські дії відповідача не є підставою для незастосування позовної давності, оскільки умовою переривання позовної давності за ч.2 ст.264 ЦК України є пред'явлення особою позову, а не звернення до правоохоронних органів, а тому ці доводи позивача суд не приймав до уваги.
З таким висновком суду не можна погодитися, тому, що положення в ч.2 ст.264 ЦК України викладені умови за яких переривається строк позовної давності, позивач же посилався на те, що строк позовної давності він пропустив з поважної причини та вказував на те, що він протягом всього часу після скасування мирової угоди, якою відповідач повинен був передати в його власність нежитлову будівлю магазину по вул. Черняхівського, 82 а в м. Горлівка, приймав міри до повернення боргу чи компенсації суми боргу за рахунок майна позивача, в прокуратуру з приводу шахрайських дій позивача, який знав, що йому не належить нежитлова будівля магазину по вул. Черняхівського, 82 а в м. Горлівка, але запропонував її йому у разі несвоєчасного повернення боргу.
Ці доводи позивача підтверджені ухвалами Центрально – Міського суду м. Горлівки від 3.02.2006 року, від 03.05.2006 року, від 31.05.2006 року, від 13 березня 2008 року (а.с.8, 12, 16,37), постановою про відмову в порушенні кримінальної справи та матеріалами щодо шахрайських дій ( а.с.35,36).
Заперечуючи проти позову в суді апеляційної інстанції відповідач посилався на те, що до настання строку повернення боргу 10.09.2005 р. він його повернув позивачеві, але у зв’язку із тим, що між ними існували дружні стосунки він не взяв розписку про це від позивача.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно до положень ст.. 1048 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідачем не надано будь – яких достовірних та допустимих доказів повернення боргу, крім того, згода на укладення мирової угоди 03.02.2006 року при розгляді позову позивача до нього про повернення боргу, не оскарження її спростовують доводи відповідача про повернення боргу до настання виконання зобов’язання.
При ухваленні рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права та зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи, тому у відповідності до п.п.3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення слід скасувати та ухвалити нове.
З урахуванням встановлених обставин справи та норм матеріального права, позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 60000 грн. за договором позики від 20 серпня 2005 року та судові витрати по сплаті судового збору 600 грн. й витрат на інформаційний розгляд справи в суді в розмірі 220 грн.
Керуючись п.п.3, 4 ч.1 ст.309,ст., ст. 308,313, 315 ЦПК України, апеляційний суд –
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки Донецької області від 16 жовтня 2009 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 60000 грн. та судові витрати по сплаті судового збору 600 грн., та витрат на інформаційний розгляд справи в розмірі 220 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді: