Справа № 22ц-6054/ 2009 р. Головуючий в суді І інстанції Борець Є.О.
Категорія Доповідач Лащенко В.Д.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі :
головуючого судді: Лащенка В.Д.,
суддів: Корзаченко І.Ф., Сліпченка О.І.,
при секретарі Мацевич О.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м.Києві матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“ та ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору : ОСОБА_2, Первинноа профспілкова організація Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“ про скасування наказу про звільнення з роботи, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, а також витрат на лікування.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,
в с т а н о в и л а :
У березні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що з 14 грудня 2002 року працював на керівних посадах Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“, зокрема з 20 червня 2008 року – на посаді виконавчого директора цього підприємства. Наказом генерального директора Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“ ОСОБА_2 від 25 лютого 2009 року його було звільнено з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку із скороченням штату працівників.
Позивач вважає, що наказ про звільнення є незаконним, оскільки виданий з порушенням діючого законодавства. Звільнення проведено без згоди профспілкової організації, членом якої він є, без попередження адміністрацією підприємства за 15 днів Бориспільської міської ради, депутатом якої є позивач, без попередження позивача про наступне вивільнення у зв’язку із скороченням штату за два місяці перед звільненням. Крім того, в порушення вимог ст.49-2 КЗпП України позивачеві були запропоновані не всі вільні посади на цьому підприємстві, зокрема, посади першого заступника генерального директора та заступника генерального директора з виробництва.
Тому позивач просив скасувати наказ про звільнення та поновити його на роботі на посаді виконавчого директора, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 14418 грн. 80 коп., завдану моральну шкоду в сумі 20000 грн., а також понесені ним витрати на лікування в сумі 54562,70 доларів США та 5012 грн. 40 коп. витрат на авіаперельоти до Ізраїлю на лікування. Вимоги про стягнення витрат на лікування та моральної шкоди обґрунтовував тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача 3 вересня 2008 року у нього підвищився кров’яний тиск, внаслідок чого він лікувався у клініці ім.Стражеско у м.Києві та йому було проведено операцію на серці в Ізраїлі.
В ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги щодо поновлення на роботі та оплати часу прогулу. Просив поновити його на роботі на аналогічній посаді тій, яку він займав до звільнення, крім того просив стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 145304 грн.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2009 року позов задоволено частково. Постановлено скасувати наказ генерального директора Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“ від 25 лютого 2009 року про звільнення ОСОБА_3 з роботи . Поновити ОСОБА_3 на посаді виконавчого директора Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“. Стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 79003 грн. 08 коп. та 3000 грн. моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційних скаргах ставиться питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права , невідповідності висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи.
Апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до п.п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 працював на посаді виконавчого директора Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“. З метою підвищення ефективності управлінської діяльності та у зв”язку з виробничою необхідністю 21 серпня 2008 року виконуючим обов’язки генерального директора Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“ було видано наказ “Про введення в дію організаційної структури Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“, яким було скорочено ряд посад, в тому числі п.2.2 наказу було скорочено посаду виконавчого директора підприємства. Наказом генерального директора Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“ ОСОБА_2 від 25 лютого 2009 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України у зв’язку із скороченням штату працівників.
Судом було правильно встановлено, що Первинна профспілкова організація Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“, членом якої був позивач, дала згоду на звільнення позивача з роботи з ініціативи адміністрації за п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.214 т.1) , роботодавцем 1 вересня 2008 року також було направлено повідомлення голові Бориспільської міської ради, депутатом якої є ОСОБА_3, про скорочення посади виконавчого директора, яку він обіймає (а.с.143, 114 т.1). Ці висновки суду відповідають обставинам справи.
Однак, з висновками суду про те, що адміністрація підприємства не виконала обов’язку , передбаченого ст.49-2 КЗпП України та не запропонувала позивачеві всіх без виключення вільних посад та робіт на підприємстві, зокрема посади першого заступника генерального директора, та що позивача не було попереджено про наступне вивільнення не пізніше, ніж за два місяці до нього, бо 13 жовтня 2008 року його було ознайомлено лише із наказом про скорочення посади виконавчого директора та із списком вільних посад, погодитися не можна. Вони не відповідають матеріалам справи, крім того суд неправильно витлумачив норми матеріального права.
Згідно ч.1 та 2 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці . При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією, чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
З матеріалів справи вбачається, що посада виконавчого директора у штатному розкладі була лише одна і 21 серпня 2008 року вона була скорочена. Адміністрація підприємства неодноразово намагалася попередити позивача про наступне вивільнення (а.с. 14, 60 т.1). 13 жовтня 2008 року комісія в складі начальника відділу кадрів та двох інженерів запропонувала позивачеві ознайомитися з наказом про скорочення займаної ним посади виконавчого директора та списком вакантних посад, які є на підприємстві, проте від ознайомлення позивач відмовився, про що складено відповідний акт (а.с.61 т.1). Ці обставини стверджені показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, цих обставин не заперечує позивач. А висновок суду про те, що це попередження не можна розцінювати як письмове попередження про наступне вивільнення, не грунтується на законі. Ст.49-2 КЗпП України взагалі не передбачає, що попередження про звільнення повинно бути у письмовій формі. Персональне попередження кожного працівника повинно бути у такій формі, щоб було зрозуміло, що працівнику відомо про наступне звільнення і воно виходить від імені особи, яка наділена правом приймати на роботу та звільняти з неї. Доцільність попередження під розписку виробила практика з метою уникнути судових спорів в майбутньому. Відповідно до ст.60 ЦПК України відповідач довів, що він належно повідомив позивача про наступне вивільнення в зв’язку з скороченням займаної ним посади та запропонував 13 жовтня 2008 року вакантні посади на цьому ж підприємстві, на які може бути переведений позивач за його бажанням. Та обставина, що позивача було звільнено з роботи більш як через 2 місяці після попередження 13 жовтня 2008 року, не суперечить закону, оскільки викликана тим, що ОСОБА_3 тривалий час перебував на лікуванні і був звільнений у перший день виходу на роботу.
Не грунтується на матеріалах справи та законі і висновок суду про те, що відповідач в порушення вимог ст.49-2 КЗпП України не запропонував позивачеві всіх без виключення вільних посад та робіт на підприємстві, зокрема посади першого заступника генерального директора, яка станом на 13 жовтня 2008 року, на думку суду, була незайнятою. З матеріалів справи вбачається, що станом на час попередження позивача про звільнення (13 жовтня 2008 року) та станом на час його звільнення (25 лютого 2009 року) інших вакантних посад, крім йому запропонованих (а.с.69-76), на підприємстві не було. На посаду першого заступника генерального директора Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“, яка була введена до штатного розкладу наказом від 21 серпня 2008 року, з 7 жовтня 2008 року було прийнято Колесникова О.В. У зв”язку з тривалою процедурою призначення на вказану посаду та погодження її з Міністром транспорту та зв”язку України, особа була прийнята виконуючим обов”язки (а.с.258 т.1), 13 жовтня 2008 року Міністром транспорту та зв”язку України здійснено погодження для призначення кандидатури Колесникова О.В. на вказану посаду (а.с.257 т.1) і лише 17 жовтня 2008 року було видано наказ про призначення Колесникова О.В. першим заступником генерального директора Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль“.
Крім того, судом не враховано, що власник підприємства, установи, організації сам вирішує питання організаційної структури, чисельності та штату працівників. У разі скорочення одних посад, професій, спеціальностей і потребу в інших посадах, професіях спеціальностях навіть збільшення загальної їх чисельності не є перешкодою до звільнення (з додержанням процедури вивільнення) тих працівників, у посадах, професіях, спеціальностях яких відпала потреба. Не можна визнати виправданою відмову працівника від запропонованої роботи (переведення) за його професією і спеціальністю з посиланням на те, що у відповідача є робота вищого рівня, ніж виконувана ним раніше, або що є робота за іншою спеціальністю чи професією, яку він бажав виконувати. Вирішення цих питань виходить за межі передбаченого ст.49-2 КЗпП України обов’язку роботодавця щодо працевлаштування працівника і стосується права останнього на добір кадрів. Посада виконавчого директора, яку обіймав позивач, була одна, вона скорочена і будь-яка перевага у цьому випадку не може бути реалізована. Бажання позивача зайняти посаду першого заступника генерального директора підприємства не є обов’язком роботодавця, передбаченим ст.49-2 КЗпП України, крім того вказана посада не була вільною.
За таких обставин, коли судом порушені вищезазначені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору, рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
Керуючись ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційні скарги задовольнити. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2009 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі , стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскарженим у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді :