Справа № 11-16/2009 р. Головуючий у І інстанції – Гордієць Л.В.
Категорія – ч. 2 ст. 125 КК України Доповідач – Миронцов В.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 січня 2010 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
головуючого судді Козака В.І.
суддів Миронцова В.М., Шахової О.Г.
потерпілого ОСОБА_1
засудженого ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_1 на вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 5 листопада 2009 року.
Цим вироком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, зареєстрований в АДРЕСА_3, громадянин України, не працюючий, з середньою освітою, раніше не судимий, засуджений
за ч. 2 ст. 125 КК України до штрафу в сумі 850 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 600 грн. витрат на правову допомогу.
Запобіжний захід засудженому, до набрання вироком законної сили, залишений у виді підписки про невиїзд.
Судом ОСОБА_2 було засуджено за те, що він, 24.06.2007 року, близько 17 год. 30 хв., на присадибній ділянці, розташованій в АДРЕСА_2, на ґрунті особистих неприязних стосунків, з метою спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, умисно почав кидати камінням та дерев’яними палками в останнього, в результаті влучення яких, спричинив ОСОБА_1 тілесні ушкодження у виді забою лівого ока і м’яких тканин обличчя та забійної рани правої кісті, які відповідно до висновку експерта № 342 від 08.07.2009 року, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які потягли за собою короткочасний розлад здоров’я.
Не погодившись з вироком суду, потерпілий ОСОБА_1 подав апеляцію, в якій не заперечуючи доведеність вини засудженого та кваліфікацію його дій, просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 більш суворе покарання. Вказує, що відповідно до ст. 66 КК України обставин, які б пом’якшували ОСОБА_2 покарання, в судовому засіданні встановлено не було, підсудний свою вину у скоєнні злочину не визнав, завдану шкоду не відшкодував, скоїв злочин щодо особи похилого віку, що дає підстави для призначення йому більш суворого покарання. Крім того, зазначає, що суд при вирішенні цивільного позову своє рішення не мотивував та безпідставно зменшив суму моральної шкоди. Вважає висновок суду про те, що засуджений ніде не працює необґрунтованим, оскільки останній неофіційно працевлаштований в м. Києві. Крім того, зазначає, що завдана йому матеріальна шкода вмотивована у вироку, викладена без урахування його стану, як особи похилого віку.
Заслухавши доповідача, потерпілого ОСОБА_1, який просив задовольнити його апеляцію з викладених в ній підстав, засудженого ОСОБА_2, який заперечував проти задоволення апеляції потерпілого, дослідивши матеріали кримінальної справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція потерпілого задоволенню не підлягає.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у скоєнні інкримінованого йому злочину, при обставинах встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується всіма доказами у справі, яким судом надана належна оцінка в їх сукупності, є обґрунтованим і ніким не заперечується.
Отже, вирок ґрунтується на достатніх та достовірних доказах.
При призначенні покарання засудженому, суд, у відповідності зі ст. 65 КК України, врахував особу засудженого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання те, що він скоїв злочин щодо особи похилого віку та обґрунтовано призначив йому покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 2 ст. 125 КК України, яке, на думку колегії суддів, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів.
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції вірно частково задовольнив позовні вимоги потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням моральних страждань потерпілого, інших негативних наслідків для останнього, з урахуванням ступеня вини засудженого, приходить до висновку, що призначена судом першої інстанції сума відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000 грн. є справедливою та такою, що відповідає моральним стражданням останнього.
Що стосується доводів потерпілого, що завдана йому матеріальна шкода вмотивована у вироку, викладена без урахування його стану, як особи похилого віку, то з цим колегія суддів погодитись не може, оскільки ОСОБА_1 позов про відшкодування матеріальної шкоди не заявлявся, а тому доводи в цій частині є бізпідставними.
Доводи потерпілого про те, що ОСОБА_2 нелегально працює, у зв’язку з чим має можливість відшкодувати моральну шкоду у більшому розмірі, колегією суддів не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до характеристики наданої вуличкомом на ОСОБА_2 (а.с. 6) останній ніде не працює, і будь які докази про офіційне чи неофіційне працевлаштування засудженого, крім нічим не підтверджених заяв потерпілого з цього приводу, у справі відсутні.
Підстав для скасування чи зміни вироку суду колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 365, 366, 379 Кримінально-процесуального кодексу України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляцію потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 5 листопада 2009 року щодо ОСОБА_2 – залишити без змін.
Головуючий Судді: