ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року

м. Київ

справа № 581/283/21

провадження № 61-7153св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Липоводолинська селищна рада Роменського району Сумської області, Роменська районна державна адміністрація Сумської області, ОСОБА_2 , правонаступниками якої є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступниками якої є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області в складі судді Кузьмінського О. В. від 22 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду в складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І. від 16 лютого 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області, Роменської районної державної адміністрації Сумської області, ОСОБА_2 , правонаступниками якої є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру в Сумській області, про визнання недійсним державного акту та визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивачки - ОСОБА_5 , який за життя склав заповіт і все своє майно заповів своїй доньці - матері позивачки ОСОБА_6 . Після смерті діда спадщину прийняла мати, а після смерті матері та батька спадщину прийняла позивачка. Зазначає, що ОСОБА_5 після розпаювання колгоспу «Липоводолинський» належала земельна ділянка в складі фермерського господарства «Чайка О. І.». 11 січня 1995 року ОСОБА_2 як голова фермерського господарства отримала державний акт, згідно якого їй та членам її родини і близьким родичам, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 передано у приватну власність земельну ділянку площею 25,3 га, а також видано державний акт на право постійного користування землею серії СМ від 11 січня 1995 року згідно якого ОСОБА_2 та членам її родини і близьким родичам надано у постійне користування земельну ділянку площею 5,6 га.

Позивачка вважає, що в січні 1995 року ОСОБА_5 набув право приватної власності на умовну частину земельної ділянки площею 25,3 га фермерського господарства « ОСОБА_2 » як член цього господарства, але внаслідок незаконних дій відповідачів був позбавлений цього права. Так, у зв`язку із змінами в законодавстві, 04 червня 2004 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до селищної ради, в якій просила державний акт на право постійного користування землею визнати недійсними і водночас надати дозвіл на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на земельні ділянки кожному члену фермерського господарства окремо, в тому числі і відносно померлого ОСОБА_5 . 20 грудня 2005 року ОСОБА_2 отримала два державні акти на право власності на земельні ділянки, зокрема і за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5 .

Вважає, що державний акт на право власності на належну ОСОБА_5 земельну ділянку серії ЯБ № 335691, який отримала ОСОБА_2 , виданий незаконно та з порушенням чинного законодавства, оскільки на момент отримання державного акту на земельну ділянку ОСОБА_5 помер, а ОСОБА_2 не була його спадкоємицею. Разом із тим, за відсутності права успадкування майна ОСОБА_5 селищна рада рішенням № 110 від 23 червня 2004 року внесла клопотання перед райдержадміністрацією по наданню дозволу на розробку технічної документації по виготовленню державних актів, до списку додатку до рішення внесла ОСОБА_2 як спадкоємицю померлого. У свою чергу, райдержадміністрація, маючи в себе дані про склад осіб, які входили до фермерських господарств, де зазначався і ОСОБА_5 та не маючи клопотання виконкому селищної ради про надання дозволу на розробку технічної документації по виготовленню державного акта на ім`я ОСОБА_2 , як спадкоємиці ОСОБА_5 , надала дозвіл на виготовлення такої документації, чим сприяла незаконному переходу права розпоряджатися чужим майном без законних на те підстав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Липовододиснького районного суду Сумської області від 22 листопада 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Державний акт серії ЯБ № 335691 на право власності на земельну ділянку площею 3, 226 га, розташовану на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданий на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 01.08.361.00629 від 20 грудня 2005 року визнано недійсним. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

Вирішуючи спір в частині визнання недійсним державного акту, суд першої інстанції виходив із того, що земельний пай площею 3,226 га, який за життя належав ОСОБА_5 після розпаювання земель колгоспу «Липоводолинський», було включено до земельної ділянки, переданої у власність для організації фермерського господарства ОСОБА_2 загальною площею 25,3 га. Проте, спадкоємця ОСОБА_5 за заповітом - ОСОБА_6 не була включена до списку громадян, яким погоджується надання дозволу на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю, а ОСОБА_2 погоджено надання такого дозволу без достатньої правової підстави. Відтак, суд дійшов висновку про порушення діями усіх відповідачів вимог земельного та цивільного законодавства при переоформленні права власності на частку земельної ділянки, що призвело до порушення прав на спадщину ОСОБА_13 та надалі її спадкоємців, зокрема і ОСОБА_1 , у зв`язку з чим державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_2 серії ЯБ № 335691, суд визнав недійсним.

Щодо клопотання ОСОБА_2 про застосування наслідків пропуску позивачкою строку позовної давності місцевий суд зазначив, що ОСОБА_1 про порушення свого права дізналася у 2018 році із розмови із відповідачкою і у тому ж році звернулася до суду з позовом про визнання державного акту недійсним, у зв`язку із чим позовна давність була перервана.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішенням Липоводолинського районного суд Сумської області від 22 листопада 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 302,70 грн судового збору скасовано. Судовий збір віднесено на рахунок держави. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимога позивачки про визнання недійсним оскаржуваного державного акта на право власності на земельну ділянку є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки встановлено, що належна ОСОБА_5 умовна частина земельної ділянки площею 3,62 га у загальній земельній ділянці площею 25,3 га, надана у власність ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства з порушенням чинного законодавства переоформлена у власність відповідача.

Оскільки позивачка обґрунтовувала позов тим, що про порушення свого права їм стало відомо у 2018 році із розмови з ОСОБА_2 , належних і достатніх доказів іншого початку перебігу позовної давності відповідачка не надала і суд не встановив, то висновок місцевого суду про те, що позивачкою строк позовної давності не пропущено, є правильним.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що вирішуючи питання розподілу судових витрат, місцевий суд виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідачів слід стягнути на користь держави по 302,70 грн з кожного в рахунок відшкодування судового збору, за позовну вимогу, яку було задоволено, а в частині відхиленої вимоги - компенсувати за рахунок держави.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_2 , правонаступниками якої є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 22 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2022 оку, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Судові рішення в частині відмови в позові до суду касаційної інстанції не оскаржені та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на вищевказану касаційну скаргу, у якій просить касаційне провадження закрити. Зазначає, що ОСОБА_2 , у січні 2020 року уже зверталася до Верховного Суду із тих же самих підстав. За її скаргою прийнята постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 581/478/18 (провадження № 61-183св20), де зазначений висновок, що рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог в зв`язку із пропуском позовної давності є помилковим. Оскільки по цим правовідносинам уже наданий висновок Верховним Судом, та після цього апеляційним судом переглянуте рішення місцевого суду з урахуванням наведених висновків.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 581/283/21 та витребувано цивільну справу з Липоводолинського районного суду Сумської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

У листопаді 2022 року позивачка надала до Верховного Суду копію лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_2 від 31 жовтня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду 28 листопада 2022 року касаційне провадження у цій справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 581/283/31, та залучено до участі у справі правонаступників ОСОБА_2 : ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2023 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_5 , як пенсіонер колгоспу «Липоводолинський», за результатами зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Липоводолинський» від 12 лютого 1993 року внесений до списку осіб, що мають право на земельний пай та майновий пай при розпаюванні майна колгоспу «Липоводолинський» під номером 206.

Рішенням Липоводолинської селищної Ради народних депутатів Липоводолинського району Сумської області від 04 березня 1993 року «Про розподіл бувшого колгоспу «Липоводолинський» на два господарства по річці Хорол» вирішено, крім іншого, виділити земельні ділянки під селянські (фермерські) господарства.

У відповідності до списку фермерських і кооперативних господарств асоціації фермерів і сільськогосподарських кооперативів «Хорол» по розподілу земельних паїв, що є додатком до вищезазначеного рішення, доньці ОСОБА_5 , ОСОБА_2 виділено пай у розмірі 24,66 га та присадибну ділянку розміром 2, 69 га, загальна площа земельного паю складає 27,35 га.

Згідно розпорядження Липоводолинської районної державної адміністрації Сумської області від 03 серпня 1993 року зареєстровано СФГ «Чайка О. І.».

11 січня 1995 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на землю площею 25,3 для ведення селянського (фермерського) господарства на території Липоводолинської селищної Ради народних депутатів та державний акт на право постійного користування землею площею 5,6 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Липоводолинської селищної Ради народних депутатів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до відповіді ГУ Держгеокадатру в Сумській області, земельна ділянка (пай площею 3,16 га) була надана ОСОБА_5 у складі ФГ Чайки О. І. (площа 25,3), на яку видавався державний акт на право приватної власності на землю серії СМ № б/н зареєстрованого за № 30 від 11 січня 1995 року на підставі рішення Липоводолинської селищної ради від 04 березня 1993 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

За життя ОСОБА_5 склав заповіт, яким все своє майно, яке буде йому належати на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, заповів своїй доньці ОСОБА_13 .

На підставі заяви ОСОБА_13 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 18 липня 1996 року заведена спадкова справа.

У листопаді 1996 року ОСОБА_13 отримала свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок та грошові вклади.

04 червня 2004 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до голови Липоводолинської селищної ради Романенка Г. П., в якій просила державний акт на право власності на землю та державний акт на право постійного користування землею, виданий їй 11 січня 1995 року, визнати недійсним, а також надати дозвіл на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кожному з зазначених окремо, включивши до складу земель ріллю, яка перебувала у приватній власності.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 410 від 01 листопада 2004 року надано дозвіл 299 власникам земельних ділянок - колишнім членам АФГ «Хорол», у тому числі ОСОБА_2 , на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кожному громадянину та в спільну часткову власність згідно з додатками. Ураховуючи згоду землекористувачів, припинено право постійного користування земельними ділянками, наданими їм для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 217,8 га ріллі та передано їх до складу земель запасу.

При розробці технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва місце розташування земельних ділянок колишніх АФГ «Хорол» що належить їм на праві власності та постійного користування і які не звернулись з відповідними заявами до районної державної адміністрації, залишено відповідно до раніше розробленої документації.

20 грудня 2005 року ОСОБА_2 отримала два державних акта на право власності на земельні ділянки площею по 3,226 га кожна для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Липоводолинскьої селищної ради Липоводолинського району Сумської області, серед яких і оскаржуваний державний акт серії ЯБ № 335691.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_13

ІНФОРМАЦІЯ_4 в Остерській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_13 . Спадкоємцями першої черги за законом після її смерті були ОСОБА_14 , ОСОБА_1 та ОСОБА_15 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_15

14 червня 2013 року в Остерській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_15 .

ОСОБА_14 відмовився від прийняття спадщини за законом, що залишилася після смерті батька на користь сестри ОСОБА_16 .

ОСОБА_1 вважала, що в січні 1995 року на підставі норм чинного на той час законодавства ОСОБА_5 набув право приватної власності на умовну частину земельної ділянки площею 25,3 га фермерського господарства « ОСОБА_2 » як член цього господарства, але внаслідок незаконних дій відповідачів був позбавлений цього права. 20 грудня 2005 року ОСОБА_2 отримала два державні акти на право власності на земельні ділянки, зокрема і за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5 . Вважає, що державний акт на право власності на належну ОСОБА_5 земельну ділянку серії ЯБ № 335691, який отримала ОСОБА_2 , виданий незаконно та з порушенням чинного законодавства, оскільки на момент отримання державного акту на земельну ділянку ОСОБА_5 помер, а ОСОБА_2 не була його спадкоємицею.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягаєзадоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до норм ЦК УРСР, що діяв до 31 грудня 2003 року, спадкування здійснюється за законом і за заповітом. Спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не включаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (частина перша статті 534 ЦК УРСР).

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спадкоємець за заповітом після померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_13 прийняла спадщину, одержавши свідоцтва про право на спадщину, а саме на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1 та грошові внески у банківських установах.

Відповідно до норм статті 6 ЗК України громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.

Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, крім іншого, для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється у порядку, передбаченому цією статтею.

За змістом частини першої статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 ЗК України).

Як правильно встановлено судами попередній інстанцій, земельний пай площею 3,226 га, належний за життя ОСОБА_5 після розпаювання земель колгоспу «Липоводолинський», було включено до земельної ділянки, яку передано у власність для організації фермерського господарства ОСОБА_2 загальною площею 25,3 га. Спадкоємицею вказаного паю за заповітом є ОСОБА_13 , яка за життя спадкові права не оформила. Після смерті ОСОБА_13 27 лютого 2006 року спадщину прийняли її діти: ОСОБА_14 , ОСОБА_1 та ОСОБА_15 , як спадкоємці першої черги за законом. ОСОБА_1 також прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Після заяви голови Фермерського господарства Чайки О.І. розпорядженням голови районної державної адміністрації № 410 від 01 листопада 2004 року надано дозвіл 299 власникам земельних ділянок - колишнім членам АФГ «Хорол», у тому числі ОСОБА_2 , на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кожному громадянину та в спільну часткову власність згідно з додатками. Ураховуючи згоду землекористувачів, припинено право постійного користування земельними ділянками, наданими їм для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 217,8 га ріллі та передано їх до складу земель запасу.

Після передачі земель у власність в натурі колишнім членам фермерського господарства відповідно до їх часток (паїв) спадкоємець ОСОБА_5 за заповітом - ОСОБА_13 не була включена до списку громадян, яким погоджується надання дозволу на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю, проте ОСОБА_2 було погоджено надання дозволу на розробку технічної документації на два земельні паї, у тому числі і на частку (пай), яка належала за життя спадкодавцю ОСОБА_5 .

За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення відповідачами права спадкоємців на отримання земельної ділянки у власність у розмірі частки (паю), яка за життя належала ОСОБА_5 . Відповідачка ОСОБА_2 отримала дві земельні ділянки у власність, одну у розмірі паю, який належав її, а другу - як спадкоємиця ОСОБА_5 , проте після смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина за заповітом, спадкоємицею за якою була ОСОБА_6 , яка спадщину прийняла.

Разом із тим, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.

Так, відповідно до положень статей 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Вирішуючи питання про застосування строків позовної давності до вимог позивачки у цій справі, суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги те, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність позивачки про порушення її прав (суб`єктивний аспект), а й об`єктивна можливість знати про обставини порушення їх прав (об`єктивний аспект).

Передача земельних ділянок у власність колишнім членам фермерського господарства у розмірі належних ним часток відбулася у 2004 році, спадкоємиця власника земельної частки (паю) ОСОБА_5 - ОСОБА_13 , яка прийняла спадщину та померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , за життя не оспорювала надання земельної ділянки в натурі у розмірі частки, яка належала спадкодавцю. Спадкоємці ОСОБА_6 також не оспорювали передачу іншій особі, а не спадкоємцям земельної ділянки в натурі. Державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 отримала 20 грудня 2005 року, до суду з позовом про визнання його недійним позивачка звернулась у травні 2021 року, загальний (трирічний) строк позовної давності станом на день подачі позову вже сплив. Позивачкам за викладених обставин мала об`єктивну можливість знати про обставини порушення її прав, проте за захистом порушеного права звернулась із пропуском позовної давності.

Висновки судів попередніх інстанцій про те, що позовна давність не пропущена, оскільки про надання земельної ділянки в натурі відповідачці у розмірі частки, яка належала ОСОБА_5 , позивачка дізналась у 2018 році із розмови з ОСОБА_2 , не узгоджуються з встановленими обставинами справи та не відповідають вимогам статті 261 ЦК України.

Звернення ОСОБА_1 до суду у липні 2018 року з позовом про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 335691, виданого 20 грудня 2005 року на ім`я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею, 3,226 га, у задоволенні якого було відмовлено у зв`язку з не залученням до участі у справі належного відповідача, не свідчить про переривання позовної давності, оскільки переривання строку можливе лише в межах загальної позовної давності.

Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та вважає на необхідне оскаржені судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом загального строку позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення касаційної скарги, скасування судових рішень судів попередніх інстанцій в оскаржуваних їх частинах на підставі статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , правонаступниками якої є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 22 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області, Роменської районної державної адміністрації Сумської області, ОСОБА_2 , правонаступниками якої є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Липоводолинської селищної ради Роменського району Сумської області, Роменської районної державної адміністрації Сумської області, ОСОБА_2 , правонаступниками якої є: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов