УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 183/8290/22

провадження № 51-506 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року щодо останнього,

встановив:

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2023 року

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засуджено за ч. 5 ст. 1111 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності, строком на 10 років, без конфіскації майна.

Вирішено питання речових доказів у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року, за результатами розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого, вирок залишено без зміни.

Відповідно до змісту оскаржуваного вироку і встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він, надавши добровільну згоду представникам окупаційної адміністрації рф на призначення його на посаду завідуючого сектором ЖКГ, добровільно уклавши трудовий договір № 53-к від 23 червня 2022 року, з представником роботодавця в особі голови тимчасової цивільної адміністрації, про прийняття його на роботу до тимчасової цивільної адміністрації м. Балаклія Харківської області на посаду завідуючого сектором ЖКГ з місцем постійної роботи за адресою: Харківська область, смт Савинці (вул. 20-ї Гвардійської Дивізії, 10). Перебуваючи на вказаній посаді ОСОБА_5 з 23 червня 2022 року по 10 вересня 2022 року виконував обов`язки, передбачені вказаним трудовим договором, здійснюючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції у незаконних органах влади.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , вказуючи на суворість призначеного засудженому ОСОБА_5 покарання в результаті незастосування судом закону, який на її думку, підлягав застосуванню, просить переглянути оскаржувані судові рішення та прийняти рішення про звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням. На обґрунтування своїх вимог вказує, що при призначенні покарання судом першої інстанції належним чином не враховано всіх даних про особу засудженого, що позитивно його характеризують, тяжкість кримінального правопорушення і конкретні обставини справи, які могли бути підставами для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження, з наведених у ній мотивів, з огляду на таке.

Згідно з положеннями ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правова кваліфікація його дій за ч. 5 ст. 1111 КК України захисником не оспорюються.

У касаційній скарзі захисник посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування положень ст. 75 КК України та наводить доводи, якими не погоджується з судовими рішеннями стосовно відсутності підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Однак, такі доводи захисника колегія суддів вважає необґрунтованими.

Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається із змісту оскаржуваного вироку, при застосуванні ОСОБА_5 заходу примусу, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України, класифікується як тяжкий злочин, характеризуючи дані про особу засудженого, те, що він є учасником бойових дій, не перебуває на спеціальних обліках, має на утриманні малолітню дитину та хвору матір, по місцю проживання характеризується посередньо, працевлаштований.

Тому, обираючи вид та розмір покарання, встановивши обставину, яка його пом`якшує - щире каяття та відсутність обставин, які б його обтяжували, суд дійшов висновку, що засуджений заслуговує на призначення мінімального розміру покарання, визначеного у санкції статті, передбаченої ч. 5 ст. 1111 КК України - у виді позбавлення воліна строк 5 років та обов`язкове призначення додаткового покарання, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 51 КК України.

Крім того, врахувавши дані про особу засудженого, тяжкість вчиненого ним злочину проти основ національної безпеки України, в умовах воєнного стану, суд не знайшов підстав для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Не погоджуючись із вироком суду в частині призначеного засудженому покарання, порушуючи питання про можливість застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК України, захисник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою захисника, дійшов висновку про безпідставність вимог сторони захисту та залишив вирок без зміни.

Мотивуючи своє рішення апеляційний суд зазначив, що при виборі заходу примусу у вироку враховані всі обставини на які посилається сторона захисту, які стали підставами для призначення ОСОБА_5 основного покарання в мінімальних розмірах, передбачених санкцією частини статті за який його засуджено, а тому суд обґрунтовано не знайшов підстав для застосування до останнього положень ст. 75 КК України. Не знаходячи таких підстав і в суді апеляційної інстанції, суд зауважив, що у даному конкретному випадку, застосування до ОСОБА_5 інституту звільнення від відбування покарання не буде справедливим з огляду на вчинення ним тяжкого злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. 419 КПК України, апеляційний суд детально перевірив викладені в апеляційній скарзі доводи, які за своїм змістом є аналогічними доводам касаційної скарги та визнавши їх необґрунтованими, навів в рішенні належні й достатні мотиви їх спростування.

Ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та обґрунтованою і відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Колегія суддів погоджується з наведеними у ній висновками та вважає, що основне покарання у виді позбавлення волі, призначене засудженому, без застосування до нього положень ст. 75 КК України, є обґрунтованим.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Отже, враховуючи, що з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення скарги, колегія судів касаційного суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження захиснику слід відмовити.

Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року щодо останнього.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_6