Ухвала

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 487/3489/18

провадження № 61-47380ск18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Курило В. П. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» про захист прав споживача,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовними вимогами до приватного акціонерного товариства ПАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі ? ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ») про захист прав споживача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є споживачем послуги з теплопостачання, яку надає ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ». У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою не надавати йому до квартири теплову енергію більше за встановлений соціальний норматив теплової енергії, оскільки більше йому для обігріву квартири не потрібно, однак ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» було відмовлено у задоволенні вказаної вимоги.

Оскільки ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» порушила його права споживача, надавши йому кількість послуги, яку він не замовляв, позивач на підставі статтей 10, 19, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив: 1) визнати протиправною нараховану ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» плату за постачання теплової енергії за грудень 2017 року у розмірі 498,24 грн, за січень 2018 року - 695,49 грн, за лютий 2018 року - 634,27 грн, за березень 2018 року - 605,32 грн; 2) встановити плату за послугу постачання теплової енергії позивачу за вказані місяці в розмірі 470,16 грн на місяць, що становить соціальний норматив користування тепловою енергією.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 вересня

2018 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до

ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» про визнання протиправним нарахування плати за теплову енергію та встановлення фіксованої плати за неї.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 вересня

2018 року залишено без змін.

21 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої

статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services

v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від

19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої

статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 20 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» про захист прав споживача.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. П. Курило