КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2018 року 320/6215/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018 ВП №5289103.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби Сквирського районного управління юстиції перебуває виконавчий лист №2-401 про стягнення з нього аліментів на утримання його сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 14.06.2000 року і до його повноліття, а тому по даному виконавчому листу підлягали стягненню аліменти за період з 14.06.2000 і до ІНФОРМАЦІЯ_3, коли його сину виповнилось 18 років.

Відповідно до довідки-розрахунку по аліментах від 23.03.2018 №343 заборгованість по аліментах станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 становила 94440,25 грн.

Однак, позивач вважає, що вказана довідка-розрахунок по аліментах є неправомірною, оскільки в такій довідці присутні очевидні невідповідності щодо визначення суми заборгованості по аліментах.

Відтак, на думку позивача, постанова про стягнення виконавчого збору в сумі 9440,03 грн. є незаконною, оскільки прийнята на підставі довідки-розрахунку по аліментах від 23.03.2018 №343, в якій визначено невірну суму заборгованості по аліментах.

Також, позивач зазначив, що заборгованість зі сплати аліментів, з якої державним виконавцем було вирахувано виконавчий збір, виникла станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 (закінчення строку стягнення аліментів по виконавчому листу), тобто ще до набрання чинності норми ч. 4 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 03.07.2018 №2475-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання".

Тому, позивач вважає, що застосування ч. 4 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 03.07.2018 №2475-VІІІ для нарахування виконавчого збору із заборгованості по аліментам, яка виникла до ІНФОРМАЦІЯ_3, є грубим порушенням вимог діючого законодавства, оскільки відповідно до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Також, позивач посилається на те, що відповідно до положень частини другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції до 28.08.2018) виконавчий збір справляється лише з фактично стягнутої чи повернутої боржником суми, а відтак у відповідача відсутні законодавчі підстави стосовно стягнення з позивача виконавчого збору з огляду на те, що державним виконавцем не проводилось фактичне стягнення та не передавалось майно стягувачу на суму заборгованості по аліментам.

Крім того, позивач звертав увагу на те, що пунктом 1 частини 5 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (в редакції до 28.08.2018) чітко було визначено, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами по стягнення періодичних платежів, зокрема, одним із видів яких є аліменти. А тому позивач вважає, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто в момент закінчення строку стягнення аліментів, діяли норми Закону, які прямо передбачали, що виконавчий збір не підлягає стягненню по періодичних платежах, у тому числі якщо заборгованість по аліментах становила більше дванадцяти місяців.

З урахуванням наведеного, позивач вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Відповідач позов не визнав, подав до суду заперечення на позовну заяву, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що з набранням чинності з 28.08.2018 Закону України від 03.07.2018 №2475-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" закріплено право державного виконавця нараховувати виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. Зокрема, відповідач зазначив, що за виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. Відтак, враховуючи те, що станом на 11.09.2018 позивачем як боржником не було сплачено заборгованість по аліментам, то державним виконавцем було прийнято постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 9440,03 грн. При цьому, відповідач зауважив, що 29.10.2018 до нього надійшла заява стягувача про виправлення допущених арифметичних помилок у довідці-розрахунку від 23.03.2018 №343 та в постанові про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018, за наслідками розгляду якої булі прийняті постанови про виправлення помилки у процесуальних документах від 01.11.2018, згідно з якими виправлено арифметичну помилку у довідці-розрахунку №343 від 23.03.2018 у частині "Станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно матеріалів виконавчого провадження загальна сума заборгованості становить 94440,25 грн." виправлено на "Станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно матеріалів виконавчого провадження загальна сума заборгованості становить 71648 грн." та у постанові про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018 у частині "виконавчий збір у розмірі 9440,03 грн." виправлено на "виконавчий збір у розмірі 7164,80 грн.". Отже, на думку відповідача, державним виконавцем при виконанні виконавчого документа дотримано всі вимоги Закону України "Про виконавче провадження".

Також, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 05.12.2018.

До початку розгляду справи по суті представник позивача та представник відповідача звернулись до суду із заявами про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 червня 2000 року Сквирським районним судом Київської області видано виконавчий лист №2-401 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 1/2 частини неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, і до його повноліття, починаючи з 14.06.2000 року.

Постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сквирсьокого районного управління юстиції від 13.07.2000 ВП №5289103 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-401 від 21.06.2000, виданого Сквирським районним судом Київської області про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частини від заробітку.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості від 01.06.2010 №4492, заборгованість по аліментах станом на 31.05.2010 становить 15405,48 грн.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості від 10.10.2014 №642, заборгованість по аліментах станом на 01.10.2014 становить 43810,23 грн.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості від 03.04.2017 №б/н, заборгованість по аліментах станом на 01.04.2017 становить 65055,00 грн.

Згідно довідки-розрахунку заборгованості від 23.03.2018 №343, заборгованість по аліментах станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 становить 94440,25 грн.

11 вересня 2018 року державним виконавцем Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Драч І.А. прийнято постанову про стягнення виконавчого збору ВП №5289103, згідно з якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 9440,03 грн.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що виконавчий збір нарахований із суми заборгованості, визначеної у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

При цьому, у запереченнях відповідач зазначив, що оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору ВП №5289103 було прийнято у зв'язку з тим, що станом на 11.09.2018 заборгованість по аліментах позивачем не сплачено.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 29.10.2018 до відповідача надійшла заява стягувача про виправлення допущених арифметичних помилок у довідці-розрахунку від 23.03.2018 №343 та в постанові про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018.

Так, за наслідками розгляду такої заяви відповідачем були прийняті постанови, а саме:

- постанова про виправлення помилки у процесуальному документі від 01.11.2018 ВП №5289103, згідно з якою внесено виправлення до документу "Довідка-розрахунок №343 від 23.03.2018" шляхом виправлення арифметичної помилки у довідці-розрахунку №343 від 23.03.2018 у частині "Станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно матеріалів виконавчого провадження загальна сума заборгованості становить 94440,25 грн." виправлено на "Станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно матеріалів виконавчого провадження загальна сума заборгованості становить 71648 грн.";

- постанова про виправлення помилки у процесуальному документі від 01.11.2018 ВП №5289103, згідно з якою внесено виправлення до документу "Постанова про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018" шляхом виправлення арифметичної помилки у постанові про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018 у частині "виконавчий збір у розмірі 9440,03 грн." виправлено на "виконавчий збір у розмірі 7164,80 грн.".

У той же час, не погоджуючись із постановою від 11.09.2018 про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 та Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-ХІV.

Статтею 1 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. №606-ХІV (в редакції, що була чинною до 02.06.2016) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред'явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній з 02.06.2016 року по 28.08.2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Водночас, статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній з 28.08.2018 року) визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов'язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.

Як було встановлено судом, 11 вересня 2018 року державним виконавцем Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Драч І.А. було прийнято постанову про стягнення виконавчого збору ВП №5289103, згідно з якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 9440,03 грн.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що виконавчий збір нарахований із суми заборгованості, визначеної у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

При цьому, у запереченнях відповідач зазначив, що оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору ВП №5289103 було прийнято у зв'язку з тим, що станом на 11.09.2018 заборгованість по аліментах позивачем не сплачено.

У той же час, під час розгляду судом встановлено, що відповідачем 01.11.2018 були прийняті постанови, згідно з якими внесено виправлення до процесуальних документів, а саме:

- постанова про виправлення помилки у процесуальному документі від 01.11.2018 ВП №5289103, згідно з якою внесено виправлення до документу "Довідка-розрахунок №343 від 23.03.2018" шляхом виправлення арифметичної помилки у довідці-розрахунку №343 від 23.03.2018 у частині "Станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно матеріалів виконавчого провадження загальна сума заборгованості становить 94440,25 грн." виправлено на "Станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно матеріалів виконавчого провадження загальна сума заборгованості становить 71648 грн.";

- постанова про виправлення помилки у процесуальному документі від 01.11.2018 ВП №5289103, згідно з якою внесено виправлення до документу "Постанова про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018" шляхом виправлення арифметичної помилки у постанові про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018 у частині "виконавчий збір у розмірі 9440,03 грн." виправлено на "виконавчий збір у розмірі 7164,80 грн.".

Отже, з наведеного слідує, що визначення суми виконавчого збору було здійснено відповідачем із суми заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла станом на ІНФОРМАЦІЯ_3.

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що Закон України "Про виконавче провадження" містить окрім іншого норми, які визначають розмір штрафної санкції - розмір виконавчого збору.

Так, з урахуванням редакцій Закону, які були чинними в періоди існування правопорушення, розмір виконавчого збору становить:

- у період до 02.06.2016 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню;

- у період з 02.06.2016 до 28.08.2018 - 10 відсотків фактично стягнутої суми;

- у період після 28.08.2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Таким чином, у періоди існування правопорушення позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась двічі.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 p. у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що "За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Суд зазначає, що норми ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", що були чинними в період з 02.06.2016 до 27.08.2018 зменшували відповідальність ОСОБА_1 як боржника, в порівнянні з нормами ст. 27 Закону, які були чинними до 02.06.2016 та з 28.08.2018.

Отже, системний аналіз вищевказаних норм права дає підстави стверджувати, що розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1, повинен визначатися нормою ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, яка була чинною з 02.06.2016 до 28.08.2018.

Проте, суд вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 27 Закону №1404-VІІІ в редакції, чинній з 28.08.2018, оскільки правовідносини щодо виконання виконавчого документу виникли до 28.08.2018, тому до них не можуть бути застосовані нові положення закону, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, з аналізу ч. 2 ст. 27 Закону №1404-VIII (в редакції, що була чинною до 28.08.2018), яка підлягає застосуванню в даному випадку, суд приходить до висновку, що законодавство визначає відсоткове визначення розміру виконавчого збору від суми фактичного стягнутої суми (або повернутої, або вартості переданого стягувачу майна), тобто стягнення виконавчого збору прямо залежить від того, в якому розмірі фактично виконано рішення державним виконавцем в примусовому порядку.

Відтак, умовою стягнення органами державної виконавчої служби виконавчого збору є фактично стягнуті в примусовому порядку з боржника суми, а у разі виконання судового рішення протягом усього періоду виконавчого провадження іншим способом, ніж примусове стягнення, виконавчий збір не повинен стягуватися.

Верховний Суд у постанові від 18.04.2018 у справі №761/11524/15-ц зазначив, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що була чинною з 02.06.2016 до 28.08.2018) підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Оскільки суд дійшов висновку, що розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1, визначається відповідно до норм ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, що була чинною з 02.06.2016 до 28.08.2018), та з урахуванням того, що визначення суми виконавчого збору було здійснено відповідачем із суми заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла станом на ІНФОРМАЦІЯ_3, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення постанови від 11.09.2018 ВП №5289103 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору з урахуванням вимог ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній з 28.08.2018 року).

Щодо доводів відповідача, що позивачем пропущено строк звернення до суду на оскарження постанови про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018 ВП №5289103, суд зазначає наступне.

Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, пунктом 1 частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України чітко визначено, що позовну заяву позовну заяву у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У позовній заяві позивач оскаржує постановою про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018 ВП №5289103.

Отже, звернувшись до Київського окружного адміністративного суду 20.11.2018 з даною позовною заявою, позивачем було пропущено десятиденний строк для оскарження вказаної постанови.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку подачі адміністративного позову, позивач зазначив про те, що постанова про стягнення виконавчого збору була направлена на адресу позивача супровідним листом від 11.09.2018 №9993 на адресу, яка зазначена у виконавчому документі.

Однак, позивач зазначив, що за даною адресою він ніколи не був зареєстрований, що підтверджується копією паспорта позивача, а лише тимчасово проживав, коли перебував у шлюбі з ОСОБА_3 до розлучення та стягнення аліментів, а тому він не міг отримати оскаржувану постанову.

Позивач зазначив, що оскаржувану постанову було отримано його представником по довіреності ОСОБА_5 09 жовтня 2018 року, що підтверджується підписом на оригіналі зазначеної постанови.

Так, представник позивача по довіреності ОСОБА_5 18.10.2018 через засоби поштового зв'язку звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про оскарження постанови про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018 ВП №5289103.

Проте, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 у справі №320/5619/18 позовну заяву було повернуто позивачу.

Копію даної ухвали представник позивача отримав 15.11.2018, що підтверджується копією конверту за №0113329020966 та відомостями з офіційного сайту Укрпошти щодо рекомендованого поштового відправлення за вказаним номером.

Отже, з урахуванням вищевказаного, суд дійшов висновку про те, що позивач вже звертався за захистом своїх порушених прав та інтересів до суду, проте позовну заяву було повернуто.

При цьому звернення позивача 18.10.2018 до Київського окружного адміністративного суду відбулось у строк, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані обставини, на думку суду, є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.

Принцип юридичної визначеності та право на суд заявника, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, полягає в тому, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним та підлягає дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, й щодо строків звернення до суду за захистом порушеного права. Норми, що регулюють строки подачі адміністративного позову, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту, в тому числі й у разі наявності певних обставин, які зумовили порушення встановлених процесуальних строків.

Така позиція була зазначена Європейським судом з прав людини у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Веllеt v. Fгаnсе зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У той же час, як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Згідно з частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Аналізуючи в сукупності вищевикладене та з метою недопущення обмеження права позивача на судовий захист, суд визнає поважними причини пропуску строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018 ВП №5289103, у зв'язку із чим дійшов висновку поновити позивачу строку на звернення до суду із даними вимогами.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності винесеної постанови про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018 ВП №5289103.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень діяв необґрунтовано, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом України №1404-VIII.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем під час звернення до суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про стягнення виконавчого збору від 11.09.2018 ВП №5289103.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) сплачений судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (код ЄДРПОУ 34920995).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.