Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.11.2018 Справа №607/15179/15-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

Головуючого судді Дзюбича В.Л.

за участю секретаря Зубко О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»(надалі-ПАТ «Дельта Банк») 02.09.2015 року звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, в якому просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1901/0307/71-106 від 23.03.2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а сааме: на земельні ділянки загальною площею 0,26 га, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і 0,01 га - для ведення особистого підсобного господарства, розташовані на території с. Романівка Романівської сільської ради Тернопільського району, шляхом визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 23.03.2007 рокуміж АКБ «ТАС-Комерцбанк» та відповідачем був укладений кредитний договір №1901/0307/71-106, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35000 доларів США зі сплатою 13 % річних на строк до 28.03.2027 року. З метою забезпечення виконання позичальником грошових зобов'язань за вказаним договором 28.03.2007 між АКБ «ТАС-Комерцбанк(Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір, згідно якого іпотекодавець надав банку в іпотеку земельні ділянки загальною площею 0,26 га, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і 0,01 га - для ведення особистого підсобного господарства, розташовані на території с. Романівка Романівської сільської ради Тернопільського району. 25.05.2012 року ВАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», відступило ПАТ «Дельта Банк» свої права вимоги до відповідача за кредитним договором та договором іпотеки, уклавши договір купівлі-продажу прав вимоги. У зв»язку із тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконує своїх зобов»язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка станом на 28.07.2015 року становить 405672,56 грн., з яких: 355971,99 грн.-заборгованість за кредитом; 49700,58 грн.- заборгованість за відсотками. На письмові вимоги банку усунути порушення, відповідач належним чином не відреагувала, заборгованість за кредитом не погасила. Згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у іпотечному договорі, позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі(набуття) предмету іпотеки у власність у порядку визначеному ст.ст.36,37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до роз»яснень, викладених у п.39 постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 30.04.2012 року не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду. Із врахуванням наведеного просить позов задовольнити та звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на належні ОСОБА_1 земельні ділянки загальною площею 0,26 га, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і 0,01 га - для ведення особистого підсобного господарства, розташовані на території с. Романівка Романівської сільської ради Тернопільського району.

Відповідач ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ПАТ «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстром №1306, 1307 в частині відступлення ПАТ «Сведбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги за кредитним договором №1901/0307/71-106 від 28.03.2007 року, а також за іпотечним договором від 28.03.2007року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.07.2016 року у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на предмет іпотеки та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» і ПАТ «Сведбанк» в частині ОСОБА_1відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10.11.2016 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.07.2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.07.2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10.11.2016 року в частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на предмет іпотеки скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Представник відповідача 12.06.2018 року подав відзив на позов. У задоволенні позовних вимог просить відмовити, виходячи із правової позиції, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі №760/14438/15-ц, за змістом якої передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36,37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Відповідно до вимог статей 328,335,392 ЦК України у контексті статей 36,37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Представник позивача ПАТ «Дельта Банк» Іванюк Т.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. В останнє судове засідання не з»явилась та подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та просить у його задоволенні відмовити, з мотивів, викладених у відзиві на позов, посилаючись на те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є виключно позасудовим способом врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. В останнє судове засідання не з»явився та подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши обставини справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з ч.1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено судом, 28.03.2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк»(Кредитор) та ОСОБА_1.(Позичальник) був укладений кредитний договір №1901/0307/71-016, за умовами якого Банк зобов'язувався надати позичальнику кредит у розмірі 35 000 доларів США, зі сплатою 13% річних на строк з 28.03.2007 року по 28.03.2027 року, а ОСОБА_1 зобов'язувалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбаченні договором.

Згідно пункту 1.2 кредитного договору кредит надається Банком у готівковій форм через касу Банку або у безготівковій формі на підставі заяви позичальника з метою подальшої конвертації суми отриманого кредиту у національну валюту України та внесення коштів в національній валюті України на користь ОСОБА_6 в оплату за Договором купівлі-продажу, зазначеним в п. 1.4 цього Договору, а саме кредитні кошти призначенні для здійснення позичальником розрахунків по Договору купівлі-продажу між позичальником та ОСОБА_6 з метою придбання домоволодіння та земельної ділянки площею 0,26 га., що знаходиться в АДРЕСА_1, Тернопільського району.

У відповідності до п.2.1 кредитного договору забезпечення виконання зобов»язань Позичальника по погашенню заборгованості за кредитом, сплаті процентів за користування кредитом, оплаті комісій, пені, відшкодування збитків у зв»язку із порушенням умов даного договору та інших витрат Банку виступає іпотека об»єкта нерухомості, що придбавається Позичальником за договором купівлі-продажу.

Пунктом 2.3 кредитного договору передбачено, що при непогашення заборгованості перед Банком у строки, передбачені цим договором, банк має право звернути стягнення на предмет застави та /або звернутися до суду.

Згідно п.3.9 договору при порушенні умов передбачених п.5.1.8 договору та/або у випадках, в яких чинним законодавством України(в тому числі у випадках, передбачених Законом України» Про іпотеку») передбачено право дострокової вимоги виконання зобов»язань, забезпечених іпотекою, та/або якщо позичальник порушує строки платежів, встановлені п.3.1 договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та сплати процентів.

З метою забезпечення виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, 28.03.2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) був укладений Іпотечний договір згідно якого ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку земельні ділянки загальною площею 0,26 га., з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських спору і 0,01 га - для ведення особистого підсобного господарства, розташовані на території с. Романівка Романівської сільської ради, Тернопільського району, право власності на які належить Іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мороз К.В. за реєстром №2274.

У відповідності до п. 11 Іпотечного договору Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання Іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково. При настанні умов, передбачених у даному пункті договору, Іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо потягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Пунктами 12-12.3 Іпотечного договору зазначено, що за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, викладене у п.12.3.1 та 12.3.2 договору.

Згідно п. 12.3.1 Іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимоги іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в пункті 12.3 Договору, договір про задоволення вимоги іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому, вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартість, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі висновку незалежного експерта.

Якщо фактичний розмір заборгованості позичальника за основним зобов'язанням менший за вартість, що вказана у висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності, іпотекодержатель перераховує різницю на поточний рахунок іпотекодавців протягом 60 робочих днів з моменту набуття у власність предмета іпотеки.

Сторони, з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що права іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту 12.3 цього договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавців.

Як вбачається із матеріалів справи, АКБ «ТАС-Комерцбанк» у повному обсязі виконало свої зобов»язання за кредитним договором №1901/0307/71-016 від 28.03.2007 року та надало відповідачу кредит у розмірі 35000 доларів США, що підтверджується копією заяви ОСОБА_1 на видачу готівки від 28.03.2007 року.

Відповідно до Статуту ПАТ «Сведбанк» від 14.09.2011 року, рішенням позачергових загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року ВАТ «Сведбанк» змінило своє найменування на ПАТ «Сведбанк», яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступило правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях АКБ «ТАС-Комерцбанк».

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого ПАТ «Сведбанк» відступило ПАТ «Дельта Банк» усі права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами до позичальників (поручителів, заставо(іпотеко)давців), у тому числі до відповідача (іпотекодавця) ОСОБА_1 за кредитним договором № №1901/0307/71-016 від 28.03.2007 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.07.2016 року, яке в цій частині набрало законної сили, підтверджено правомірність договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» 12.05.2012 року, а тому вказана обставина в силу вимог ч.4 ст.82 ЦПК Україна доказуванню не підлягає.

08.06.2012 року ПАТ «Дельта Банк» за вих.. №250512/1301/1 направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про відступлення права вимоги, в якому інформувало відповідача про заміну первісного кредитора та іпотекодержателя ПАТ «Сведбанк» на ПАТ «Дельта Банк» за укладеним нею кредитним договором №1901/0307/71-016 від 28.03.2007 року.

Як свідчать додані представником позивача розрахунок суми заборгованості та виписки по особовому рахунку, позичальник ОСОБА_1 частково виконувала умови кредитного договору в частині сплати кредитних платежів і сплачувала їх на рахунок ПАТ «Дельта Банк».

21.08.2014 року ОСОБА_1 звернулась до голови ради директорів ПАТ «Дельта Банк» із заявою про надання банківських канікул по сплаті відсотків по іпотечному кредиту №1901/0307/71-106 від 28.03.2007 року в зв'язку із важким матеріальним становищем, підвищенням курсу іноземної валюти.

ПАТ «Дельта Банк» листом за вих.. №05-2351789 від 28.08.2014 року направило на адресу ОСОБА_1 лист-відповідь про можливий розгляд заяви із надання банківських канікул, проте зобов'язав ОСОБА_1 подати до Відділення Дельта Банку м. Тернополя необхідні документи.

Згідно довідки ПАТ «Дельта Банк» станом на 28.07.2015 року у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором №1901/0307/71-106 від 28.03.2007 року у сумі 18 387,61 доларів США, що в еквівалентні становить 405 672,56 грн., з яких: 16 134,87 доларів США, що еквівалентно 355 971,99 грн.-заборгованість за тілом кредиту; 2252,74 доларів США, що еквівалентно 49 700,58 грн.-заборгованість за відсотками.

21.08.2015 року позивач за вих.. №31.4-08/8598/15 направив на адресу ОСОБА_1 вимогу, в якій повідомив відповідача про наявність простроченої заборгованості за кредитним договором №19010307/71-106 від 28.03.2007 року в сумі 2097,58 доларів США та необхідність її погашення. Одночасно банк повідомив, що в разі незадоволення вказаної вимоги звернеться до суду із вимогою про звернення стягнення на іпотечне майно на загальну суму, яка станом на 28.07.2015р. становить 18387,61 доларів США. З них прострочена заборгованість по кредитному договорі 2097,58 доларів - 46 277,39 грн.

Згідно долученого до матеріалів справи копії висновку про вартість об'єкту оцінки, здійсненому ТОВ «Експертна компанія «ПРОФЕСІОНАЛ», вартість земельної ділянки площею 0,26 га в с. Романівка Тернопільського району становить 144 448 грн.

В ході розгляду справи позивачем ПАТ «Дельта Банк» підтверджено належними і допустимими доказами факт укладення ОСОБА_1 38.03.2007 року кредитного договору №1901/0307/71-106 та отримання кредитних коштів в сумі 35 000 доларів США. Судом установлено, що відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за укладеним кредитним договором, у зв'язку з чим у ПАТ «Дельта Банк» виникло право вимагати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 14.09.2016 року у справі № 6-1219цс16 та від 28.09.2016 року у справі № 6-1243цс16 можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Зі змісту положень ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України, вбачається висновок про те, що законодавцем визначено три способи захисту забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту- на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у своєму висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладений у постанові від 21.03.2018 року у справі № 760/14438/15-ц підтримала вищезазначену позицію Верховного Суду України та зазначила наступне.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першої статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із пунктом 11 іпотечного договору від 28.03.2007 року іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у т. ч., якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов'язань в порядку встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. За положеннями вказаної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

У статті 12 Закону України "Про іпотеку" вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити, як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки, як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим, у частині першій статті 38 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі -покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотеко держателя(відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1953-ІV від 07.07.2004 року.

Згідно з пунктами 6,9,12,18,19,57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 року державна реєстрація проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб»єкта державної реєстрації прав або нотаріуса. За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстр приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотеко держателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк, не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна(якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Отже, з наведеного слідує, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36,37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. З урахуванням вимог статей 328,335,392 ЦК України у контексті статей 36,37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду-ч.4 ст.263 ЦПК України.

Враховуючи вищенаведене, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки може бути здійснено лише в позасудовому порядку, суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем. Відтак, суд вважає, що у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 141 , 259, 263, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, ст. 328,335.392 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», адреса місцезнаходження: 011133, вул. Щорса, 36-Б, м. Київ, ЄДРПОУ 34047020, р/р351900001 в АТ «Дельта Банк», МФО 380236.

Відповідач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована: АДРЕСА_1, проживає: АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків:НОМЕР_1.

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич