ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2018 року

Київ

справа №819/3211/15

адміністративне провадження №К/9901/13738/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської кардіо-офтальмологічної міжрайонної спеціалізованої медико-соціальної експертної комісії про визнання недійсним висновку комісії про час настання інвалідності за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду в складі судді Ходачкевича Н.І. від 27 липня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Запотічного І.І., Затолочного В.С., Матковської З.М. від 26 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Тернопільської кардіо-офтальмологічної міжрайонної спеціалізованої медико-соціальної експертної комісії та просив визнати недійсним висновок про час настання інвалідності № 79 від 05.06.2014 року та зобов'язати відповідача провести повторний розгляд медичної документації ОСОБА_2 щодо можливості визнання його інвалідом до 18-річного віку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в результаті дослідження медичної документації ОСОБА_2 відповідачем не прийнято до уваги той факт, що з приводу вродженої вади серця (недостатність митрального клапану та стеноз устя аорти) ОСОБА_2 проходив лікування як до 18 річного віку так і після настання повноліття. З цих підстав вважає висновок про час настання інвалідності таким, що не відповідають чинному законодавству України та дійсним обставинам справи.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості висновку про час настання інвалідності № 79 від 05.06.2014 року.

Не погоджуючись з постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведені рішення судів першої і апеляційної інстанцій та задовольнити адміністративний позов.

Касаційну скаргу, скаржник обґрунтовує тим, що судами безпідставно не було взято до уваги те, що при постановленні відповідачем висновку, в результаті дослідження медичної документації позивача, неправомірно було не враховано той факт, що з приводу вродженої вади серця ОСОБА_2 проходив лікування як до 18 річного віку так і після настання повноліття, що порушує його права

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 819/3211/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 18 липня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської кардіо-офтальмологічної міжрайонної спеціалізованої медико-соціальної експертної комісії про визнання недійсним висновку комісії про час настання інвалідності.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що 15 травня 2014 року ОСОБА_2 визнано інвалідом другої групи з дитинства і видано відповідну довідку серії АВ № 0330269.

В подальшому, 05 червня 2014 року Тернопільською кардіо-офтальмологічною міжрайонною спеціалізованою медико-соціальною експертною комісією на підставі розгляду медичної документації позивача прийнято висновок про час настання інвалідності, № 79 від 05 червня 2014 року, у відповідності до якого позивач не міг би бути визнаним інвалідом до 18-річного віку.

ОСОБА_2, не погодившись із висновком відповідача, оскаржив його до Департаменту охорони здоров'я Тернопільської обласної державної адміністрації, який , листами від 14.07.2014 року та від 31.03.2015 року повідомив позивача про неможливість надання висновку щодо визнання його інвалідом до 18-річного віку.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до абзацу восьмого статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06 жовтня 2005 року, № 2961-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Пунктом 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 3 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Підпунктом першим пункту 11 Положення встановлено, що міські, міжрайонні, районні комісії: визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу інвалідів у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу інвалідів, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті інваліда або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого; медичні показання на право одержання інвалідами спеціального автотранспорту і протипоказання до керування ним.

Згідно з пунктом 17 Положення медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідно до пункту 19 Положення комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

У пункті 20 Положення визначено, що комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.

Згідно з пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 3 грудня 2009 року № 1317 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи: обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома; обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

Пунктом 1.10. Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561 встановлено, що при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, рішення МСЕК приймається після повного медичного обстеження особи і проведення досліджень лікувально-профілактичним закладом охорони здоров'я, на підставі медичних документів та за результатами об'єктивного обстеження особи членами комісії.

При цьому, суди вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, яка встановлена Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561, Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 3 грудня 2009 року № 1317.

Суди позбавлені можливості оцінювати підставність прийняття певного висновку, так як суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального та процесуального права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі № 817/820/16.

В той же час, у позовній заяві та касаційній скарзі позивач не зазначає про порушення процедури прийняття оскарженого висновку МСЕК, а тому факт дотримання (порушення) відповідачем цієї процедури, в межах даної справи не встановлювався.

Таким чином суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко