донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
11.06.2007 р. справа №14/292пн
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Кулебякіна О.С. |
суддів | Алєєвої І.В. , Волкова Р.В. |
за участю представників сторін: |
від позивача: | Салатюк Д.В. представник за довір. № б/н від 18.01.2007 р. - ТОВ "Юридична фірма "Юрзовнішсервіс", м.Київ, |
від відповідачів: | Ліпінська Л.А. представник за довір. № 113 від 11.06.2007 р. - КП "Єнакіївське міжміське бюро технічної інвентаризації", м.Єнакієве Донецької області; Томицька Н.М. представник за довір. № 73/5-51 від 29.12.2006 р. - ВАТ "Єнакіївський металургійний завод", м. Єнакієве Донецької області, |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Юрзовнішсервіс", м.Київ |
на рішення господарського суду | Донецької області |
від | 26.03.2007 року |
по справі | № 14/292пн (судді Морщагіна Н.С., Мартюхіна Н.О., Сковородіна О.М.) |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Юрзовнішсервіс", м.Київ |
до | 1) Комунального підприємства "Єнакіївське міжміське бюро технічної інвентаризації", м.Єнакієве Донецької області 2) Відкритого акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод", м. Єнакієве Донецької області; |
про | визнання права власності на нерухоме майно та визнання недійсним рішення відповідача |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 26.03.02007 р. у задоволені позову відмовлено. Цим же рішенням визнаний недійсним договір купівлі-продажу об’єктів нерухомості, укладений 19.12.2003 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Юрзовнішсервіс” та Акціонерним товариством закритого типу „Реметал”.
Товариством з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Юрзовнішсервіс” подана апеляційна скарга, в якій йдеться про скасування судового рішення з мотивів порушення та неправильного застосування судом матеріального і процесуального права. У скарзі зазначено, що не врахувавши вимог ст. 10 Закону України „Про підприємства в Україні”, ст. ст. 12, 13 Закону України „Про господарські товариства” суд дійшов до невірного висновку про те, що Акціонерне товариство закритого типу „Реметал” не набуло право власності на спірне нерухоме майно. Суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги того, що законодавство, яке діяло на момент укладення спірної угоди не містило положень про неможливість набуття права власності на самовільно побудований об’єкт нерухомості. Порушення процесуального закону, заявник апеляційної скарги вбачає в тому, що суд всупереч ст. 38 ГПК України, не витребував від СП „Демос” –засновника АТЗТ „Реметал” документів та пояснень стосовно об’єктів, які передавались до статутного фонду останнього. Крім того, суд першої інстанції повинен був з’ясувати кому, станом на 31.12.1993 р., належала земельна ділянка під спірним нерухомим майном.
У скарзі зроблено посилання на те, що суд повинен був керуватись ст. ст. 330, 338 Цивільного кодексу України щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача.
Відкрите акціонерне товариство „Єнакіївський металургійний завод” вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення місцевого господарського суду законним.
Комунальне підприємство „Єнакіївське міжміське бюро технічної інвентаризації” пояснило апеляційній інстанції, що реструктуризація спірних об’єктів нерухомості відбулась у відповідності до вимог чинного законодавства.
Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Юрзовнішсервіс”, м. Київ та Акціонерним товариством закритого типу „Реметал”, м. Єнакієве 19.12.2003 р. укладено договір купівлі-продажу № 28, предметом якого є об’єкти нерухомості: будівля їдальні і контори (адміністративно-побутовий комбінат), будівля вантажної станції, гаражі, склад, будівля технології, заправка, склад для паливно-мастильних матеріалів, будівля гаража розташовані за адресою: Донецька область, м. Єнакієве, пр. Металургів, 9 на земельній ділянці, яка згідно Державного акту на право постійного користування від 26.10.1995 р. II-Дн № 008547 виданого Єнакіївською міською радою, належить Відкритому акціонерному товариству „Єнакіївський металургійний завод”. Сторонами за угодою 11.06.2004 р. підписано акт прийому-передачі зазначеного майна, а 10.06.2004 р. платіжним дорученням № 1182 покупець сплатив продавцю його вартість в сумі 37 000 грн.
В липні 2005 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Юрзовнішсервіс” звернулось до Комунального підприємства „Єнакіївське міжміське бюро технічної інвентаризації” за реєстрацією права власності на придбані об’єкти. Проте, рішенням реєстратора від 29.07.2005 р. товариству відмовлено в реєстрації права власності з мотиву відсутності реєстрації первісного права власності.
Вважаючи себе власником об’єктів нерухомості, придбаних за вищевказаним договором, Товариство з обмеженою відповідальністю „Юридична фірма „Юрзовнішсервіс” звернулось до господарського суду з позовом про визнання за ним права власності та зобов’язання зареєструвати це право.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що спірні об’єкти побудовані самовільно без виділення земельної ділянки під будівництво, а тому не набули статусу нерухомого майна, тобто не стали об’єктом цивільного обороту, як
нерухомість. З урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 21.12.2006 р., суд першої інстанції дав оцінку відповідності закону договору купівлі-продажу № 28 від 19.12.2003 р. та визнав його недійсним на підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР. В цій частині судове рішення вмотивоване тим, що продавець майна не мав права власності на нього, а тому і не міг його відчужувати.
Апеляційна інстанція вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним і обґрунтованим, про що свідчить наступне.
Оцінюючи доводи позову, апеляційна інстанція виходить із того, що до правовідносин пов’язаних з визнанням права власності позивача на спірні об’єкти нерухомості необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу України, який набув чинності з 1 січня 2004 року. Такий висновок ґрунтується на наступному.
Договір купівлі-продажу, який є предметом судового розгляду, укладено у грудні 2003 року, але, згідно до пункту 3.1 угоди покупець набуває права власності на майно лише після підписання акту прийому-передачі. Як вбачається з матеріалів справи, цей документ підписано 11.06.2004 р. Таким чином, договірні відносини між сторонами виникли у 2003 року, а відносини пов’язані з набуттям права власності на майно - після 1 січня 2004 року. Між тим, згідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав, обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Позивачем не надано доказів того, що спірні об’єкти побудовані за наявністю відповідного дозволу на будівництво та згідно до належним чинної затвердженої проектної документації. В установленому законом порядку, ці об”єкти не реєструвались, земельна ділянка під будівництво не виділялась. Більш того, законним землекористувачем ділянки, на які розташована спірна нерухомість, є Відкрите акціонерне товариство „Єнакіївський металургійний завод”. Наведені обставини свідчать про те, що за договором від 19.12.2003 р. позивачем придбані об’єкти нерухомості, які збудовані самочинно. Цей висновок випливає, як із законодавства, яке діяло на час укладення угоди, так і з законодавства чинного на час виникнення спору про право власності (ст. 105 Цивільного кодексу УРСР, ст. 376 Цивільного кодексу України).
У відповідності до частини 3 та 5 ст. 376 Цивільного кодексу України, яка підлягає застосуванню з урахуванням часу виникнення спірних відносин, право власності на самочинне будівництво може бути визнане судом: або за особою, яка здійснила таке будівництво, або за власником (користувачем) земельної ділянки. Між тим, позивач не є, а ні забудовником, а ні власником (користувачем) земельної ділянки. Крім того, частина 4 ст. 376 Цивільного кодексу України надає право власнику (користувачу) земельної ділянки заперечувати проти визнання права власності на самочинне будівництво за іншою особою. В такому випадку, забудовник зобов’язаний знести самочинно забудований об’єкт. З матеріалів справи вбачається, що землекористувач –Відкрите акціонерне товариство „Єнакіївський металургійний завод” заперечує проти визнання права власності на спірні об’єкти за іншою особою.
Таким чином, визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво прямо суперечить ст. 376 Цивільного кодексу України.
Апеляційна інстанція бере до уваги і те, що рішення державного реєстратора про відмову в реєстрації права власності повністю відповідає нормативно-правовим актам з цього питання. Так, у відповідності до абзацу 10 пункту 3.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 157/6445 18.02.2002 р. в реєстрації права власності на нерухоме майно може бути відмовлено у разі відчуження нерухомого майна без отримання витягу з Реєстру прав. Як вбачається із матеріалів справи, право власності на спірну нерухомість за продавцем - Акціонерним товариством закритого типу „Реметал” , на час укладення угоди, зареєстроване не було.
Абзац 7 частини 1 ст. 24 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” передбачає, що у державній реєстрації права власності на нерухомість може бути відмовлено, якщо заявлене право, або інше речове право вже
зареєстроване. Між тим, згідно до рішення виконавчого комітету Єнакіївської міської ради від 22.09.1999 № 599 та свідоцтва про право власності від 05.10.1999 р., за адресою: м. Єнакієве, пр. Металургів, 9, за Відкритим акціонерним товариством „Єнакіївський металургійний завод” зареєстровані об’єкти нерухомості, що має назву „проммайданчик Відкритого акціонерного товариства „Єнакіївський металургійний завод” з промисловими, адміністративно побутовими і соціальними будинками і будівлями. З урахуванням цього вимоги позивача по реєстрацію за вказаною адресою інших об’єктів нерухомості, які збудовані самочинно, без виділення земельної ділянки , апеляційна інстанція вважає протизаконними і такими, що порушують права Відкритого акціонерного товариства „Єнакіївський металургійний завод”.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог.
Апеляційна інстанція погоджується з рішенням суду і в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу № 28 від 19.12.2003 р. При цьому береться до уваги наступне.
Згідно до пунктів 4, 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України відповідність закону спірної угоди має оцінюватись судом згідно до законодавства, яке діяло на час її укладення. Стаття 48 Цивільного кодексу України УРСР передбачає, що угода, яка не відповідає вимогам законодавства є недійсною. Спірний договір суперечить закону з огляду на те, що, на порушення приписів ст. 224 Цивільного кодексу УРСР, майно відчужене особою, яка не мала належних документів, які б підтверджували її право власності. Зокрема, право власності за продавцем - Акціонерним товариством закритого типу „Реметал” в установленому законом порядку не реєструвалось. Долучений до матеріалів справи витяг з реєстру прав власності від 11.02.2004 р. складений з очевидним порушенням пункту 5.8 Тимчасових положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 157/6445 від 18.02.2002 р., а саме без зазначення підстави виникнення права власності.Тому, згаданий документ не можно вважати належним доказом.
Поряд з викладеним, апеляційна інстанція враховує наступне.
Матеріалами справи встановлено, що об’єкти відчужені за договором № 28 від 19.12.2003 р. є самочинним будівництвом. Дійсно, Цивільний кодекс УРСР, згідно до якого укладена угода забороняв розпорядження у будь-який спосіб самочинно збудованими об’єктами тільки громадянам. Проте, цей кодекс не встановлював інших правил для юридичних осіб і не передбачав можливості набуття ними права власності на об’єкти самочинного будівництва, тобто не надавав таким об’єктам законного статусу. На думку апеляційної інстанції, це пов’язано з тим, що самочинне будівництво, незалежно від того ким воно здійснено, є наслідком протиправних дій, які в силу ст. 4 Цивільного кодексу України не можуть бути підставою для набуття права власності. Викладену точку зору підтверджує зміст частини 2 ст. 376 Цивільного кодексу України 2004 року, де прямо вказано, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Таким чином, системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що продавець спірного майна - Акціонерне товариство закритого типу „Реметал” не набуло права власності на майно відчужене на користь позивача у справі. Ця обставина давала суду першої інстанції безумовні підстави для визнання спірної угоди недійсною. При цьому, суд першої інстанції діяв в межах повноважень наданих йому пунктом 1 частини 1 ст. 83 ГПК України та у відповідності до пункту 2 роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.08.1999 р. № 02-5/111. Наявність у суда права визнавати спірну угоду недійсною з власної ініціативи не піддавалось сумніву і касаційною інстанцією, що вбачається із постанови Вищого господарського суду України у даній справі.
Місцевий господарський суд обґрунтовано не знайшов підстав для застосування наслідків недійсності правочину взявши до уваги те, що одну із сторін за договором, на момент вирішення спору, ліквідовано і виключено із державного реєстру.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не беруться з наступних причин.
Посилання у скарзі на ст. 10 Закону України „Про підприємства в Україні”, ст. ст. 12 13 Закону України „Про господарські товариства” безпідставні, оскільки з причин викладених вище, Акціонерне товариство закритого типу „Реметал” не може вважатись
власником самочинно збудованих об’єктів. З таких само мотивів відхиляються і доводи скарги про порушення судом першої інстанції ст. ст. 48, 225 Цивільного кодексу УРСР.
Твердження позивача про порушення судом ст. 38 ГПК України, на думку апеляційної інстанції, є непереконливими. Зазначена норма зобов’язує суд витребувати додаткові докази лише у разі недостатності доказів поданих сторонами. Проте, із матеріалів справи такого не вбачається. В той же час, згідно до ст. ст. 4-3, 33 ГПК України доведення обставин, на які посилається сторона є її процесуальним обов’язком, який не може покладатись на суд. Зокрема, це стосується доведення того, кому станом на 31.12.1993 р. належала земельна ділянка під самочинно збудованими об’єктами. Крім того, ця обставина не має вирішального значення для розгляду спору, оскільки на час звернення з позовом, земельна ділянка належала Відкритому акціонерному товариству „Єнакіївський металургійний завод”. Виходячи з наведеного факту, та у відповідності до ст. 376 Цивільного кодексу України, і повинні вирішуватись питання пов’язані з визнанням права власності на спірні об’єкти.
Доводи скарги про необхідність застосування до спірних відносин ст. ст. 330, 338 Цивільного кодексу України, тобто інституту добросовісного набувача є юридичні неспроможними. Адже, позивач взагалі не може вважатись власником (набувачем) спірного самовільного будівництва, оскільки це суперечить вимогам ст. 376 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Донецької області від 26.03.2007 р. по справі № 14/292пн залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Головуючий О.С. Кулебякін
Судді: І.В. Алєєва
Р.В. Волков
Надруковано: 5 прим.
1. позивачу
2. відповідачам
1. у справу
1. ДАГС