Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 367/6877/13-ц

провадження № 61-8930св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг»,

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, на ухвалу апеляційного суду Київської області в складі судді Журби С. О. від 29 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 08 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», було укладено кредитний договір № ML-020/056/2008, який складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою згідно з пунктом 1 частини № 1 кредитного договору. За умовами кредитного договору банк надав позичальнику кредит в розмірі 500 000 грн зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4,99 % річних та FIRD (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщена в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).

Вказує, що крім того, 08 липня 2009 року на підставі кредитної заявки позичальника банком надано кредит в розмірі 3 950,93 грн шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку. В свою чергу позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені кредитним договором (зокрема, в п. 2 частини № 1 кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені кредитним договором. Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватися позичальником щомісяця у розмірі та в строки, визначені у графіку платежів, який є невід'ємним додатком № 1 до кредитного договору.

Позивач вказує, що 08 липня 2009 року між позичальником та банком було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, згідно з умовами якого сторони домовилися внести зміни до умов кредитного договору, зокрема, визначили новий порядок розрахунку процентів за користування кредитом, а також домовилися викласти графік платежів в новій редакції. Також, 19 серпня 2009 року між позичальником та банком було укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору, згідно з умовами якого сторони домовилися внести зміни до умов кредитного договору. В строки, передбачені кредитним договором, позичальник зобов'язаний здійснювати повернення суми кредиту та сплачувати відсотки - у валюті, що відповідає валюті кредиту згідно з пунктом 1.11.1 частини № 2 кредитного договору. За умовами кредитного договору позичальник зобов'язався своєчасно та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом, але порушує зобов'язання викладені в пунктах 1.1, 1.5.1, 1.5.1.1 частини № 2 кредитного договору. За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки, що передбачено пунктом 4.1.1 частини № 2 кредитного договору.

Вказує, що у зв'язку з тим, що позичальником не було дотримано зазначених вище умов кредитного договору кредитором на підставі пункту 1.9 частини № 2 кредитного договору було здійснено вимогу дострокового виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі, а саме 16 квітня 2013 року позичальнику було відправлено поштою рекомендованим листом про погашення заборгованості за кредитним договором, а 19 квітня 2013 року було вручено особисто позичальнику, що підтверджується рекомендованим повідомленням з підписом позичальника. Зазначена вимога підлягала виконанню протягом 30 календарних днів з дати її одержання позичальником, станом на дату подання цієї заяви зазначена вимога позичальником не виконана та відповідні суми позивачу не сплачені.

Позивач також вказує, що згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2011 року та у відповідності до вимог ЦК України банк відступив, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-020/056/2008 від 08 серпня 2008 року, укладеним між банком та позичальником.

Крім того з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 08 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір поруки № SR-020/056/2008, за умовами якого, а саме пункту 1.1 поручитель зобов'язався відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. На адресу поручителя 16 квітня 2013 року було відправлено поштою рекомендованим листом досудову вимогу, яка отримана останньою 19 квітня 2013 року особисто. Станом на дату подання позовної заяви зазначена вимога поручителем не виконана та відповідні суми позивачу не сплачені,

За умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 20 липня 2011 року та у відповідності до вимог ЦК України ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за договором поруки від 08 серпня 2008 року, укладеним між банком та поручителем.

Позивач також вказує, що у зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору станом на 06 серпня 2013 року у позичальника існує заборгованість перед кредитором в розмірі 3 259 093,49 грн, що складається з залишку заборгованості за кредитом в розмірі 491 498,26 грн; суми несплачених відсотків за користування кредитом, яка розрахована за період з 08 лютого 2011 року по 06 серпня 2013 року - 256 149,98 грн; пені за прострочення виконання зобов'язань за період з 06 серпня 2012 року по 06 серпня 2013 року в розмірі 2 511 445,25 грн.

Крім того, позивач вказував, що 30 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого в своє чергу є ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір № 01/3278/08 про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток (приватних); згідно з умовами цього договору, а також на підставі заяви відповідача Банк відкрив картковий рахунок і видав платіжну картку VISA Classic із встановленим кредитним лімітом в розмірі 1 000 грн; 30 квітня 2008 року відповідачем було надано банку заяву фізичної особи на зміну кредитному ліміту до 6 150 грн, після чого кредитний ліміт було збільшено. Станом на 06 серпня 2013 року заборгованість відповідача по кредиту за даним договором складає 5 849,94 грн. 16 квітня 2013 року відповідачу кредитором було направлено досудову вимогу про погашення заборгованості за цим договором, яка отримана останнім 19 квітня 2013 року особисто.

Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № ML-020/056/2008 від 08 серпня 2008 року в розмірі 3 259 093,49 грн; стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за договором № 001/3278/08 про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток (приватних) від 30 квітня 2008 року в розмірі 5 849,94 грн; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» витрати на оплату судового збору в розмірі 3 441 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області в складі судді Пархоменко О. В. від 17 березня 2014 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2008 року у розмірі 847 648,24 грн.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судові витрати у сумі 3 441 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за договором № 001/3278/08 про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток (приватних) від 30 квітня 2008 року в розмірі 5 849,94 грн.

В інший частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, у квітні 2014 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 червня 2014 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 березня 2014 року у даній справі.

Не погоджуючись з рішенням районного суду, у червні 2017 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Пропуск встановленого законом строку на апеляційне оскарження обґрунтовувала тим, що не була присутньою при проголошенні рішення суду та отримала копію рішення 07 червня 2017 року.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 01 серпня 2017 року зазначені апелянтом доводи були оцінені судом, за результатами чого апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідно до положень статті 76 ЦПК України вважається, що апелянт отримав рішення суду першої інстанції у 2014 році, тоді як апеляційну скаргу подав у 2017 році. За таких умов наведені апелянтом підстави пропуску строку були відхилені та запропоновано зазначити інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 березня 2014 року у даній справі.

Повернуто ОСОБА_2 сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 3 356, 10 грн.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у відповідь на ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 серпня 2017 року, на адресу суду надійшло клопотання від ОСОБА_2, в якому апелянт повторно наводить підстави для поновлення строку, які вже були оцінені судом та визнані неповажними. Нових підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду наведено не було, відтак вимоги ухвали суду від 01 серпня 2017 року залишилися невиконаними.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково, на думку скаржника, не врахував того, що ОСОБА_2 не була присутня в судовому засіданні у момент розгляду справи районним судом та проголошення відповідного рішення. Суд першої інстанції не повідомляв її про розгляд справи і не надсилав їй копію ухваленого за наслідками такого розгляду судового рішення. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 березня 2014 року отримано ОСОБА_2 тільки 07 червня 2017 року, у зв'язку із чим при поданні апеляційної скарги 19 червня 2017 року остання не пропустила строк апеляційного оскарження рішення.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Норми ЦПК України 2004 року, якими керувався суд апеляційної інстанції, не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 466/5368/14-ц (касаційне провадження № 61-30485св18).

Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що указані вище вимоги мають враховуватися судом тільки у випадку пропуску учасником справи відповідного процесуального строку.

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не була присутня у судовому засіданні 17 березня 2015 року під час проголошення судового рішення.

При цьому, матеріали справи не містять повідомлення суду про призначення розгляду даної справи на 17 березня 2015 року, яке було б надіслане ОСОБА_2 та отримане останньою.

У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_2 зазначала, що копію повного тексту судового рішення від 17 березня 2015 року судом першої інстанції їй надіслано не було.

Єдиним доказом, який свідчить про отримання ОСОБА_2 копії рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 березня 2014 року є її розписка про отримання відповідної копії рішення 07 червня 2017 року.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 статті 129 Конституції України у редакції на час постановлення ухвали апеляційного суду).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Також у низці рішень Європейського суду з прав людини закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Так, у справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

У зв'язку з наведеним висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 пропустила передбачений законом строк на оскарження рішення суду першої інстанції не відповідає як матеріалам даної справи, так і принципу верховенства права, Конституції України і нормам процесуального права.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 411, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2017 рокускасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

С. Ю.Мартєв

В. М. Сімоненко

С.П. Штелик