ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«13» грудня 2018 року м. Херсон

Справа № 766/5187/17

Провадження № 22-ц/791/66/18

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя - доповідач)Воронцової Л. П.

суддів:Ігнатенко П. Я.,

Полікарпової О. М.

секретарПісоцька Т. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, від імені якого діє ОСОБА_6 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області у складі судді Сіянка В. М. від 05 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про поділ майна,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року ОСОБА_7 звернулася з вище зазначеним позовом до суду, уточненим та доповненим, посилаючись на те, що 21 грудня 2012 року було розірвано шлюб, укладений між нею та ОСОБА_5.

На час розірвання шлюбу все спільне майно було продане.

З рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 21 листопада 2017 року по справі № 654/2524/17, яке набрало чинності 17 січня 2018 року, вона дізналася, що договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки площею 0,0550 га розташованих в АДРЕСА_1 визнано недійсним, сторони договору повернуто у попередній стан, тобто спірне майно знову повернулося у спільну сумісну власність сторін, оскільки воно було набуте ними у шлюбі, під час сумісного проживання з відповідачем. Те, що вказане майно було їх спільною сумісною власністю відповідач ніколи не заперечував, що підтверджується неодноразовим наданням нею на його прохання згоди на заставу та продаж цього майна. ОСОБА_7 зазначила, що вона з донькою і до цього часу продовжують користуватися спірним майном, здійснюють догляд та підтримання його у належному стані.

Посилаючись на приписи сімейного законодавства щодо права дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, позивач просила суд здійснити поділ спільного майна подружжя та визнати за нею право власності на ? частину будинку та земельну ділянку загальною площею 0,0550 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1; кадастровий номер: НОМЕР_1 та поновити їй строк на звернення з вказаним позовом до суду, оскільки про своє порушене право вона дізналася після набуття законної сили рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 21 листопада 2017 року.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 05 квітня 2018 року позов ОСОБА_7 задоволено.

Поділено будинок АДРЕСА_1, який перебував у спільній сумісній власності сторін наступним чином: визнати за ОСОБА_7 та за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 кожному в ідеальних частках.

Поділено земельну ділянку площею 0,0550 га, розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, яка перебувала у спільній сумісній власності сторін наступним чином: визнати за ОСОБА_7 та за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0550 га, розташованої по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 кожному в ідеальних частках.

Здійснено розподіл судових витрат сторін у справі.

В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_5, від імені якого діє ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення з позовом до суду, оскільки шлюб між ним і ОСОБА_7 було розірвано рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2009 року, яке набрало законної сили 11 грудня 2009 року, тоді як з позовом до суду позивач звернулася у січні 2018 року; при зверненні з позовом до суду про розірвання шлюбу позивач зазначала про відсутність майнових спорів між нею та відповідачем; також скаржник зазначив, що позовна заява не відповідає вимогам закону щодо зазначення ціни позову, при її подачі не було сплачено судовий збір у належному розмірі, що є підставою для залишення позову без руху, а не відкриття провадження у справі.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовну заяву ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав до суду належних та допустимих доказів того, що спірне майно є його особистою приватною власністю та не спростував презумпцію спільності майна подружжя, тому заявлене до поділу майно підлягає поділу між сторонами у рівних частках; під час перебування сторін у шлюбі спірне майно вибуло із володіння сторін по справі, а повернулося у їх володіння лише 17.01.2018 на підставі відповідних судових рішень, тому позивачка не мала змоги в період з 23.08.2011 (момент відчуження спірного майна третій особі) по 17.01.2018 (момент повернення спірного майна до спільної сумісної власності сторін) звернутися до суду з позовом про поділ майна через відсутність будь-яких прав на спірне майно та через відсутність своїх порушених майнових прав на спірне майно і тільки після повернення майна за рішенням суду позивач знову набула майнові права на спірне майно з 17.01.2018 і у встановлений законом трирічний строк позовної давності звернулася до суду із даним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, з 05 червня 1998 по 30 листопада 2009 року сторони перебували у шлюбі між собою, від якого мають повнолітню доньку (а. с.63, 4, 5).

22 листопада 2005 сторонами було набуто у власність земельну ділянку площею 0,0550 га, розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, на якій згодом збудовано спірний житловий будинок, який був введений в експлуатацію та видано свідоцтво про право власності 09.04.2008 (а. с. 44, 36-37, 97).

23 серпня 2011 року вище заначений будинок та земельна ділянка були відчужені за договором купівлі - продажу ОСОБА_8, державна реєстрація права власності здійснена 11 жовтня 2011 року (а. с. 18).

У зв'язку з відчуженням вказаного майна, 22 березня 2011 року ОСОБА_7 надала письмову згоду, яка була посвідчена нотаріально, своєму чоловікові ОСОБА_5 на продаж дачного будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки, що розташовані в АДРЕСА_1, зазначивши, що продаж зазначеного майна відповідає їхньому спільному волевиявленню (а. с. 39).

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 21 листопада 2017 року, яке набуло чинності 17 січня 2018 року визнано недійсним договір купівлі - продажу будинку і земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 0,0550 га, розташованих в АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_8, сторони повернуто у попередній стан (а. с. 9 - 10; 48 - 50).

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив у рішенні, що ст. 60, ч. 3 ст. 61, ч. 4 ст. 65 СК України, які регулюють спірні правовідносини презюмують спільність права власності подружжя на майно, яке набуто ним у період шлюбу, а майна одержаного за договором, укладеним один із подружжя є визначена законом мета укладення договору - в інтересах сім'ї, а не у власних інтересах, не пов'язаних з сім'єю інтересів одного з подружжя.

Зазначена презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Таким чином, у даній справі і спірних правовідносинах тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на спірне майно покладається на відповідача, який заперечує статус вказаного майна, як спільної сумісної власності і вважає це майно своєю особистою власністю.

Дану презумпцію відповідач, від імені якого діє ОСОБА_6 в суді першої інстанції спростовував посиланням на те, що вказане майно було придбане за грошові кошти, отримані ним у кредит, які він повернув банківській установі вже після розірвання шлюбу, надавши на підтвердження вказаних обставин копію кредитного договору № 72-08МК від 17 жовтня 2005 року (а. с. 95 - 101).

Зі змісту вказаного кредитного договору вбачається, що його предметом є надання АКІБ «Укрсиббанк» позичальнику ОСОБА_5 поновлювальної кредитної лінії з лімітом 310 000 дол. США з цільовим призначенням (мета кредиту) - на споживчі цілі; надання кредиту здійснюється у період з 17 жовтня 2005 року по 15 жовтня 2012 року.

Згідно додаткової угоди від 20 липня 2011 року до кредитного договору, укладеного між ПАТ «Укрсиббанк» і ОСОБА_5, сторони домовилися припинити дію Договору за взаємною згодою сторін з 20 липня 2011 року та підтвердили відсутність на момент її укладення будь - яких претензій з приводу виконання Договору.

Представником відповідача на підтвердження своєї позиції також надано в суді апеляційної інстанції виписку за кредитним договором з 17 жовтня 2005 року по 21 липня 2011 року.

Разом з тим слід зазначити, що додаткова угода від 20 липня 2011 року між ОСОБА_5 в ПАТ «Укрсиббанк» і виписка за кредитним договором стосуються кредитного договору №10606171000, тоді як кредитний договір, на який посилався відповідач у спростування презумпції спільності сумісного майна подружжя від 17 жовтня 2005 року має номер 72-08МК і відповідач не довів , що надані ним додаткова угода і виписка за кредитним договором стосуються саме кредитного договору, на який він посилався.

Слід також зазначити, що предметом кредитного договору було надання Банком ОСОБА_5 кредитної лінії, при цьому відповідачем не надано суду доказів коли саме надавалися Банком кредитні кошти або ж їх транші, тому укладення кредитного договору 17 жовтня 2005 року не є підтвердженням використання отриманих за ним коштів на придбання спірного майна.

Крім того, в судовому засіданні представники позивача пояснили, що відповідач здійснював підприємницьку діяльність і вказаний кредит брав саме на ці потреби.

З кредитного договору № 72-08МК від 17 жовтня 2005 року (розділ 2) вбачається, що у забезпечення виконання зобов'язань за договором, ОСОБА_5 передав банку нежилі приміщення трьох магазинів , розташованих у м. Одесі (а. с. 96) і починаючи з 2006 року ОСОБА_5 здійснював підприємницьку діяльність у готельно - розважальному комплексі «Козацькі розваги», розміщеному у с. З. Порт Голопристанського району, яке, як зазначила представник відповідача, він використовує за призначенням і наразі.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що вартість спірного дачного будинку - 3 207 969 грн станом на 28 березня 2018 року і вартість придбаної для його будівництва земельної ділянки станом на 22 жовтня 2005 року - 75 284 грн, не потребували грошових вкладень у їх набуття у розмірі отриманого відповідачем кредиту - 310 000 дол. США (а. с. 91 - 95).

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач не надав суду належних, допустимих і достовірних доказів на спростування презумпції спільності сумісного майна, набутого подружжям у період шлюбу.

Підтвердженням визнання ОСОБА_5 статусу спірного майна, як спільної сумісної власності подружжя є отримання ним нотаріально посвідченої згоди позивачки ОСОБА_7 22 серпня 2011 року на його відчуження та її ж згоди 28 березня 2011 року на передачу дачного будинку і земельної ділянки в іпотеку у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за договором позики (а. с. 38, 39).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про не відповідність позовної заяви ОСОБА_7 вимогам закону, не зазначення ціни позову та сплату судового збору у неналежному розмірі підлягають відхиленню як такі, що висновки суду не спростовують і не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Посилання відповідача у скарзі на те, що у позовній заяві до суду про розірвання шлюбу, позивач зазначала, що майнових спорів між ними (подружжям) немає, що свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду, не ґрунтуються на законі, висновки суду у цій частині не спростовують і підлягають відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Після розірвання шлюбу, позивач продовжувала користуватися спірним майном, чого представник відповідача в судовому засіданні не заперечувала.

28 березня 2011 року і 22 серпня 2011 року ОСОБА_7 надавала відповідачу - своєму чоловікові ОСОБА_5 нотаріальну згоду, яка передбачена законом при відчуженні майна та передачі його в іпотеку, в разі, якщо воно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, що свідчить про те, що на час надання такої згоди права позивача на вказане майно не були порушені.

Про своє порушене право на спірне майно ОСОБА_7 дізналася після набуття законної сили 17 січня 2018 року рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 21 листопада 2017 року про визнання недійсним договору купівлі - продажу спірних дачного будинку і земельної ділянки, укладеного 23 серпня 2011 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_8 та отримання 15 березня 2018 року рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності на житловий будинок і земельну ділянку розташовані у АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 (а. с. 83).

На підставі вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_9 як така, що не ґрунтується на законі, висновки суду не спростовує, підлягає залишенню без задоволення ,а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ЦПК; України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, від імені якого діє ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 05 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (постанови) шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції у цивільних справах - Верховного Суду.

Головуючий Л. П. Воронцова

Судді: П. Я. Ігнатенко О. М. Полікарпова

Дата складання повного судового рішення 17 грудня 2018 року.