2-145/10

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

    19 січня 2010 року.                                           м. Лисичанськ.

    Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

    головуючого судді                 Калитки О.М.,

    при секретарі судового засідання       Паршиковій Н.А.,

    представників ОСОБА_1     адвоката        ОСОБА_2, ОСОБА_3,    

    представника ОСОБА_4             ОСОБА_5,     розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6, сектор громадянства, міграції, реєстрації фізичних осіб при Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням та забов’язання вчинити певні дії, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про вселення у жиле приміщення, -

встановив:

    Позивач звернувся до  суду з вищеназваним позовом, посилаючись на те, що є власником будинку №12-а по вул. Верхня у м. Лисичанську, у якому зареєстрована дружина його померлого сина ОСОБА_6 – відповідачка у справі. Після смерті сина відповідачка, не знявшись з реєстраційного обліку, виїхала з будинку та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. До цього часу більше чотирьох років відповідачка не проживає у будинку без поважних причин, знятися з реєстраційного обліку відмовляється. Він вимушений оплачувати комунальні послуги, які нараховуються за кількістю зареєстрованих осіб, тобто нести додаткові витрати. Просив суд, посилаючись на ст. ст. 71, 72 ЖК України, визнати відповідачку такою, що втратила право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою: вул. Верхня, 12-а, м. Лисичанська Луганської області, зобов’язати сектор громадянства, міграції, реєстрації фізичних осіб при Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, стягнути з відповідачки судові витрати у справі.

    Відповідачка звернулася до суду з зустрічним позовом, у якому просила вселити її до будинку №12-а по вул. Верхній м. Лисичанська. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 09.01.1993 року була вселена та зареєстрована у спірному будинку як член сім’ї власника та проживала у ньому разом з донькою та чоловіком ОСОБА_6 Чоловік помер 12 лютого 2002 року. Протягом декількох років після його смерті проживала у будинку, робила за власні кошти поточний та капітальний ремонти. Позивач, маючи інше постійне місце проживання, наполягав на її виселенні з будинку, розпочинав сварки, ображав її, чинив психічний вплив на неї та на її доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3. Такі дії позивача спричинили погіршення стану здоров’я доньки, якій встановлено діагноз: тахікардія. Аби зберегти здоров’я дитини була вимушена тимчасово виселитись з будинку та наймати житло. У спірному будинку залишила власні речі, в тому числі спільне подружнє майно. Після вимушеного виселення навідувалась у будинок, але не могла потрапити до будинку, так як позивач забрав ключі від вхідних дверей та документи на будинок. На неодноразові прохання повернути ключі та припинити перешкоджати проживанню у ньому, позивач відмовляв. Вважає, що має право користування спірним будинком як колишній член сім’ї власника. Не проживає у будинку з поважних причин, бо позивач перешкоджає їй у цьому.

    У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, зустрічний позов не визнав, надав пояснення, аналогічні викладеному у позові, доповнивши, що відповідачка не проживає у будинку без поважних причин з січня 2005 року. Місце її проживання йому невідоме. Майна відповідачки у будинку немає, бо вона, виселяючись, його забрала. Перешкод у проживанні відповідачці не чинив. Зустрічний позов не визнає, бо відповідачка втратила право користування житлом.

    Представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 у судовому засіданні позов підтримала, зустрічний позов не визнала та пояснила, що є дружиною позивача. Відповідачка виселилась зі спірного будинку 04 січня 2005 року. З того часу з нею та з позивачем не спілкується. Витрати на утримання будинку та оплату комунальних послуг несе позивач.

    Представник позивача ОСОБА_2 позов підтримав, зустрічний позов не визнав, підтримав пояснення позивача.

    Відповідачка у судовому засіданні позов не визнала, зустрічний позов підтримала, пояснивши, що позивач створив неможливі умови для проживання у спірному будинку: вчиняв сварки, постійно чинив психічний тиск з приводу її проживання у будинку, внаслідок чого вона була вимушена тимчасово виселитися з будинку. Ключів від вхідних дверей будинку не має, бо дружина позивача їх забрала. Зверталася до позивача з приводу отримання ключів, але він відмовив.

    Представник відповідачки ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнав, зустрічний позов підтримав, підтримав пояснення відповідачки, доповнивши, що відповідачка не проживає у спірному будинку з поважних причин: позивач чинить їй перешкоди у проживанні. У зв’язку з цим не можна визнати відповідачку такою, що втратила право користування жилим приміщенням у спірному будинку.

    Представник третьої особи сектору громадянства, міграції, реєстрації фізичних осіб при Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області у своїй заяві до суду просив суд розглядати справу без їх участі, покладається на розсуд суду.

    Третя особа ОСОБА_6 у судовому засіданні не заперечував проти задоволення первісного позову. Проти задоволення зустрічного позову заперечував, підтримав пояснення позивача.

    Судом досліджено наступні докази:

    показання свідка  ОСОБА_8, яка у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою позивача. Відповідачка не проживає у спірному будинку протягом п’яти років. З яких причин вона виселилась з будинку їй невідомо;

    показання свідка ОСОБА_9, яка у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою позивача. Їй відомо, що відповідачка не проживає у спірному будинку п’ять років. Про сімейні стосунки між сторонами та причину не проживання відповідачки їй невідомо;

    показання свідка ОСОБА_10, яка у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою позивача. Протягом п’яти років відповідачка не проживає у будинку, на позивача не скаржилася. Щодо сімейних стосунків між сторонами нічого пояснити не може;

    показання свідка ОСОБА_7, яка у судовому засіданні пояснила, що є донькою відповідачки. ОСОБА_1, позивач у справі, є її дідусем. Після смерті батька склалися погані стосунки з позивачем та його родичами, позивач намагався її виховувати, кричав, душив ударив об огорожу. Неможливо було проживати у спірному будинку, тому що позивач приходив до них у двір, казав що вони тут ніхто, забирав якісь речі з двору, тому вони з матір’ю ОСОБА_4 вирішили залишити будинок і в січні 2005 року переїхали в квартиру АДРЕСА_1 яку зняла її матір. Ключів від спірного будинку у них з матір’ю немає. Дідусь та бабуся ОСОБА_3, представник позивача у справі  не бажають з ними спілкуватися;

    показання свідка ОСОБА_11, який у судовому засіданні пояснив, що після смерті чоловіка ОСОБА_4 ОСОБА_6 неодноразово чув сварки на спірному подвір’ї між сторонами у справі. Чув як у дворі ОСОБА_4 плакала. Бачив інцидент на вулиці коли позивач жбурнув свою онуку ОСОБА_7 об огорожу. Юля була налякана і плакала. Після смерті чоловіка ОСОБА_4 відносини з позивачем у них погіршилися.

    показання свідка ОСОБА_12, яка у судовому засіданні пояснила, що через постійні сварки з свекром, позивачем у справі ОСОБА_4 вимушена була залишити спірний будинок. Їздила разом з ОСОБА_4 до позивача щоб узяти ключі від спірного будинку де ОСОБА_4 хотіла забрати якісь речі, але позивач їй у цьому відмовив.

    письмові докази: квитанції про сплату судових витрат, копія паспорту позивача, копія технічного паспорту будинку, копія свідоцтва про народження ОСОБА_6, копія свідоцтва про смерть ОСОБА_6, копія домової книги, довідка голови вуличного комітету про відсутність відповідачки за місцем реєстрації, копія паспорту відповідачки, копія паспорту та довідка з місця навчання ОСОБА_7, довідка про зареєстрованих у будинку осіб, копія амбулаторної картки хворого ОСОБА_7

    Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, дослідивши письмові докази, вважає первісний позов таким, що не підлягає задоволенню, а зустрічний – таким, що задоволенню підлягає.

    Судом встановлено такі факти та відповідні ним правовідносини.

    Будинок №12-а по вул. Верхня м. Лисичанська Луганської області належить ОСОБА_1, що не заперечується сторонами.

У спірному будинку зареєстрована відповідачка як член сім’ї власника, що підтверджується копією домової книги та довідкою про зареєстрованих осіб (а.с.10-12,48) та не заперечується сторонами.

Відповідачка не проживає у спірному будинку з січня 2005 року, що нею визнано.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1, 4 ст. 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Згідно з ч.2 ст. 64 ЖК України до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Таким чином, оскільки відповідачка вселилася та зареєстрована у спірному будинку як невістка власника, іншої угоди про порядок користування цим приміщенням не було, то вона  на підставі закону набула право користування жилим приміщенням у даному будинку.

Позивач у позові посилається на ст. ст. 71, 72 ЖК України як на правову підставу визнання відповідачки такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Однак, слід зазначити, що вказані норми регулюють правовідносини щодо користування житлом, яке перебуває у державній чи комунальній власності. Спірний будинок є приватною власністю позивача.

Враховуючи, що підставою первісного позову зазначено відсутність відповідачки у жилому приміщенні за місцем реєстрації без поважних причин більше чотирьох років, суд в межах заявлених підстав та предмета позову визначає, що дані правовідносини регулюються ст. 405 ЦК України.  

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У судовому засіданні встановлено, що відповідачка не проживає у спірному будинку з січня 2005 року з поважних причин, оскільки не має вільного доступу у будинок через відсутність ключів від вхідних дверей, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_12 та не заперечувалося в судовому засіданні позивачем ОСОБА_1

Поважність причин відсутності відповідачки у спірному будинку також підтверджується наявністю неприязних стосунків між сторонами, внаслідок чого відповідачка вимушена була виселитися зі спірного будинку, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12

Позивачем суду не надано достатніх доказів на підтвердження неповажності причин відсутності відповідачки у спірному будинку.

Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 лише підтвердили факт відсутності відповідачки у спірному будинку протягом п’яти років, однак не повідомили будь-які дані щодо причин її відсутності.

Отже, суд доходить висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення первісного позову.

Згідно Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003 року  зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

За таких обставин, враховуючи наведене, немає законних підстав для забов’язання зняти з реєстрації місця спірного будинку.

Зустрічні позовні вимоги про вселення підлягають задоволенню, оскільки на даний час позивачем порушено право відповідачки на користування житловим приміщенням у спірному будинку, яке підлягає відновленню.

Оскільки рішення ухвалено на користь ОСОБА_4, понесені нею судові витрати по сплаті судового збору  в сумі 8,5грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 37грн. (а.с.28,29), всього в сумі 45грн.50коп., відповідно до ст..88 ЦПК України, присуджуються з другої сторони. Крім того, згідно ст..79 ЦПК витрати за послуги банку не є судовими витратами.

На підставі викладеного,  керуючись ст. ст. 10, 11, 79, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд,  

вирішив:

    У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_6, сектор громадянства, міграції, реєстрації фізичних осіб при Лисичанському МВ УМВС України в Луганській області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, забов’язання зняти з реєстраційного обліку, стягнення судових витрат відмовити за необґрунтованістю.

    Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про вселення у жиле приміщення задовольнити.

    Вселити ОСОБА_4 в будинок №12 а по вул. Верхня в місті Лисичанську Луганської області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 45грн. 50 коп.

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня його проголошення або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду Луганської області.

                Суддя: