ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року

м. Київ

справа № 140/8473/23

адміністративне провадження № К/990/38641/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року (суддя: Димарчук Т.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року (судді: Кухтей Р.В., Нос С.П., Шевчук С. М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача на стадії виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі №140/2005/2019 щодо неврахування щомісячної додаткової винагороди при обрахунку середнього розміру його грошового забезпечення;

- зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу суму середнього грошового забезпечення на виконання вищевказаного судового рішення, з урахуванням висновків суду у даній справі та з урахуванням раніше виплачених коштів.

- визнати протиправними дії відповідача на стадії виконання постанови Восьмого апеля ційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 140/2005/19 щодо утримання із середнього розміру грошового забезпечення позивача податку на прибуток з доходів фізичних осіб;

- зобов`язати відповідача сплатити позивачу повну компенсацію податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із суми середнього розміру гро шового забезпечення, нарахованого на виконання постанови Восьмого апеля ційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року справі № 140/2005/19.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

У червні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення нарахування та виплати у період з 25 липня 2016 року по 13 січня 2017 року індексації грошового забезпечення та стягнення за вказаний період індексації грошового забезпечення; визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення з 13 січня 2017 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні із військової служби та стягнути середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 14 січня 2017 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у цій справі.

01 серпня 2019 року Волинським окружним адміністративним судом ухвалене рішення у справі № 140/2005/19, яким Луцький прикордонний загін Державної прикордонної служби України зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 13 січня 2017 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та у скасованій часині прийнято нову постанову, якою позов задоволений частково, зобов`язано Луцький прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні сум за період з 14 січня 2017 року по 22 жовтня 2019 року.

Позивача вважає, що при обрахунку та виплаті йому середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби не була включена щомісячна додаткова грошова винагорода, а також не була застосовна компенсація нарахованої суми податку з доходів фізичних осіб.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановляючи вказану ухвалу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд виходив з того, що спір у даній справі про неврахування позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку середнього розміру грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні останнього із військової служби та питання правомірності утримання відповідачем із цього середнього розміру грошового забезпечення податку на прибуток з доходів фізичних осіб є тотожним спору у справі № 140/2005/19, адже виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а доводи позивача, викладені у позовній заяві, зводяться до його незгоди з діями та або бездіяльністю відповідача щодо виконання судового рішення. З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України.

Також суди попередніх інстанцій зазначили, що у разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу щодо відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідно до статті 383 КАС України, а невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. За висновками суддів попередніх інстанцій, у даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що предмети спорів у справах № 140/2005/19 та № 140/8473/23 є різними.

У справі № 140/2005/19 предметом спору було непроведення нарахування та виплата позивачу у період з 25 липня 2016 року по 13 січня 2017 року індексації грошового забезпечення та стягнення за вказаний період індексації грошового забезпечення, а також право позивача на отримання середнього розміру грошового забезпечення за несвоєчасно проведений відповідачем розрахунок при звільненні із військової служби за період з 14 січня 2017 року по 22 жовтня 2019 року.

У цій справі № 140/8473/23 предметом спору є право позивача на врахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку середнього розміру грошового забезпечення позивача та отримання рівноцінної та повної компенсації податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із суми даного середнього розміру грошового забезпечення, згідно пункту 168.5 статті 168 ПК України від 02 грудня 2010 року та Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових ви нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Тому, на переконання скаржника помилковим є висновок суддів попередніх інстанцій про наявність підстав для застосування приписів пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України, відповіло до яких суддя відмовляє у відкритті провадження у справі якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Також скаржник, з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 15 грудня 2022 року у справі № 460/3473/21 та від 14 вересня 2023 року у справі № 160/16055/22 вважав помилковим висновки суддів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Позиція інших учасників справи

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г Єресько Л.О., Соколова В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року (суддя: Димарчук Т.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року справу призначено до розгляду.

ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним шляхом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Зазначена підстава для відмови у відкритті провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

Тому для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Зазначена правова позиція, висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №11-257заі18 та є застосовною до правовідносин у справі, що розглядається.

Таким чином, спірним є питання наявності в межах двох справ одночасної сукупності вищезазначених умов для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.

Відмовляючи у відкритті провадження, суди попередніх інстанцій виходили з того, що предмети спорів у справах № 140/2005/19 та № 140/8473/23 є тотожними.

Разом з тим, у цій справі позовні вимоги сформовані наступним чином:

- визнати протиправними дії відповідача на стадії виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі №140/2005/2019 щодо неврахування щомісячної додаткової винагороди при обрахунку середнього розміру його грошового забезпечення;

- зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу суму середнього грошового забезпечення на виконання вищевказаного судового рішення, з урахуванням висновків суду у даній справі та з урахуванням раніше виплачених коштів.

- визнати протиправними дії відповідача на стадії виконання постанови Восьмого апеля ційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 140/2005/19 щодо утримання із середнього розміру грошового забезпечення позивача податку на прибуток з доходів фізичних осіб;

- зобов`язати відповідача сплатити позивачу повну компенсацію податку на прибуток з доходів фізичних осіб, утриманого із суми середнього розміру грошового забезпечення, нарахованого на виконання постанови Восьмого апеля ційного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року справі № 140/2005/19.

Ці позовні вимоги обґрунтовані незгодою позивача з розміром виплаченої відповідачем щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку середнього розміру грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні останнього із військової служби та питання правомірності утримання відповідачем із цього середнього розміру грошового забезпечення податку на прибуток з доходів фізичних осіб.

У цій справі № 140/8473/23 предметом спору є право позивача на врахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку середнього розміру грошового забезпечення позивача та отримання рівноцінної та повної компенсації податку на прибуток з доходів фізичних осіб утриманого із суми даного середнього розміру грошового забезпечення, згідно з пунктом 168.5 статті 168 ПК України від 02 грудня 2010 року та Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.

Натомість у справі № 140/2005/19 судами не досліджувалось питання розміру, механізму розрахунку середнього грошового забезпечення, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, пункту 168.5 статті 168 ПК України від 02 грудня 2010 року.

За таких обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вимоги, заявлені позивачем, вже були предметом розгляду у справі № 140/2005/19 та їх вирішено по суті, є помилковими.

З урахуванням вищенаведеного також є помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не здійснили порівняльний аналіз підстав і обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги у справі, що розглядається та у справі № 140/2005/19, не з`ясували ознаки тотожності між позовними вимогами у цих справах, незважаючи на те, що їх з`ясування є передумовою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстав встановлених пунктом 2 частини першої статті 170 КАС України.

З огляду на зазначене, вказані обставини виключають наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, виходячи із вимог пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, а також необхідності реалізації позивачем в межах адміністративної справи № 140/2005/19 подання заяви в порядку судового контролю за виконанням рішення, як про це зазначено судами попередніх інстанцій.

Відтак, вимоги позивача в межах цієї позовної заяви, можуть бути заявлені окремим адміністративним позовом та повинні оцінюватися судами на предмет правомірності таких вимог.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми процесуального права, внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконних рішень, які перешкоджають подальшому провадженню в справі.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суддів попередніх інстанцій скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 349, 353, 355 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року скасувати.

Справу направити до Волинського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов