Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 607/14971/13-ц

провадження № 61-13447св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_2,

третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 05 травня 2016 року в складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Жолудько Л. Д., Костіва О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить 1/4 частина квартири АДРЕСА_1. Спірна квартира має дві окремі ізольовані кімнати, тому позивач вважає, що має право на виділення їй для проживання кімнати площею 13,2 кв. м відповідно до меншої частки. Права та інтереси відповідачів порушуватися таким виділом у користування не будуть. Крім цього, відповідач змінив замки від вхідних дверей, у зв'язку з чим позивач не може вільно зайти у квартиру, на неодноразові звернення про надання ключів не реагує, чим чинить перешкоди співвласнику у вільному користуванні квартирою.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_2 передати ключі від вхідних дверей квартири та встановити порядок користування цією квартирою, виділивши її у користування житлову кімнату площею 13,2 кв. м; ОСОБА_3 виділити у користування житлову кімнату площею 13,7 кв. м, залишивши в їхньому спільному користуванні господарські приміщення: кухню, коридор, вбиральню (туалет) і ванну кімнату.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2016 року позов задоволено частково. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши в користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 13,2 кв. м, ОСОБА_3 - житлову кімнату площею 13,7 кв. м, залишивши в їхньому спільному користуванні господарські приміщення: кухню, коридор, вбиральню, ванну кімнату. У задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 114,71 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, зареєструвавши набуте нею право власності на частку у спірній квартирі, як співвласник, має право на надання їй у користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає її частці у праві спільної часткової власності, а саме кімнатою площею 13,2 кв. м та приміщеннями загального користування. Позивачу передані ключі від вхідних дверей, а в матеріалах справи відсутні докази здійснення ОСОБА_2 перешкод у вільному доступі до квартири, сторони мають однакові ключі від вхідних дверей.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 05 травня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що у цьому випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим. Суд першої інстанції, виділивши у користування ОСОБА_1 житлову кімнату, площею 13.2 кв. м, фактично порушив законні права та інтереси іншого співвласника, а саме ОСОБА_3, якій належить 3/4 частки вказаної квартири, що становить 20,18 кв. м у цій квартирі, оскільки ОСОБА_1 відповідно до належної їй частки у майні (1/4 частина) належить лише 6,72 кв. м житлової площі.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог - встановлення порядку користування квартирою.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира складається, зокрема, з двох житлових кімнат, які мають окремі виходи в коридор. Відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні її власністю. ОСОБА_1 проживає у Російській Федерації, проте 3-4 рази на рік приїжджає в м. Тернопіль, тому в неї є потреба проживати у спірній квартирі. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог є законним та обґрунтованим.

Встановлено, що згідно з частиною першою статті 303 ЦПК України (в редакцій, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) рішення суду першої інстанції переглядалося апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача в частині вирішення позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою.

Оскільки рішення місцевого суду в частині вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою не було предметом апеляційного розгляду, тому відповідно до статей 389, 400 ЦПК України вказані вимоги не є предметом касаційного перегляду.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

22 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_5, яка за життя заповіла квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3, 2000року народження, законним представником якої є її батько ОСОБА_2

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/4 частину спірної квартири.

Суди встановили, що ОСОБА_1 проживає у Російській Федерації, періодично приїжджає у м. Тернопіль.

Встановлено, що спірна квартира складається з двох прохідних кімнат загальною площею 45,8 кв. м, у тому числі житловою площею 26,9 кв. м, а саме: 13,2 кв. м та 13,7 кв. м, кухні площею 7,2 кв. м, ванної кімнати площею 3,20 кв. м, вбиральні площею 1,3 кв. м, коридору площею 8,4 кв. м.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 пояснив, що прохід між кімнатами не замурований, а лише заставлений меблями та килимами, фактично кімнати є прохідними.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Таким чином, порядок користування житловими приміщеннями у будинку, який належить на праві власності кільком особам, може бути встановлений у випадку, коли такі приміщення відповідають за розміром часткам цих осіб у будинку.

Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Надання співвласнику у користування частини майна має ґрунтуватися на встановленні відповідності між розміром частки в праві спільної часткової власності, та часткою того майна, надання якого у користування вимагає такий співвласник.

Апеляційний суд встановив, що реальна частка ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 становить 6,72 кв. м, що відповідає 1/4 частці у цій квартирі, а ОСОБА_3 - 20,18 кв. м, що відповідає 3/4 частин у вказані квартирі.

Отже, заявлені позивачем вимоги про виділення їй у користування житлової кімнати площею 13,2 кв. м, які були задоволені судом першої інстанції, не відповідають фактичному розміру майна, яке належить їй на праві власності.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про встановлення порядку користування квартирою, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що запропонований позивачем порядок користування спірною квартирою передбачає надання їй у користування кімнати, площа якої більша, ніж її частка у спільній частковій власності. Тому такий порядок користування порушить права відповідача, оскільки у значному обсязі не відповідатиме її частці у спірному майні. Крім того, кімнати не є ізольованими, прохід між ними не замурований, а лише облаштовані мешканцями під окремі самостійно.

Отже, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що спірна квартира складається, зокрема, з двох житлових кімнат, які мають окремі виходи в коридор, тому позивач має право на виділення їй окремої кімнати, оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, а у разі задоволення заявлених вимог будуть порушені права ОСОБА_3, якій належить 3/4 частин вказаної квартири.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою не оскаржується, тому судом касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не переглядається.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення в указаній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій в цій частині не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 05 травня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в інтересах якої діє ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, про встановлення порядку користування квартирою, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

В. М. Сімоненко

І. М. Фаловська