справа № 2-а-353/10 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2010 року                                     м. Зміїв

        Зміївський районний суд Харківської області у складі:

головуючого  судді Шабельнікова С.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Зміївському районі Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії,  

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного Фонду України в Зміївському районі Харківській області про відновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав та зобов’язання нарахувати недосплачену їй щомісячну державну соціальну допомогу, як дитині війни за 2006-2007 роки в сумі 2733 грн. 30 коп..

Позивач в позові вказала, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є дитиною війни. З 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. Однак, така допомога у 2006-2007 роках їй не виплачувалась.

Верховна Рада України своїм Законом України № 3235-ІУ від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік», ст.ст. 77, 110 та Законом України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», п. 12 ст. 71 призупинила дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Конституційний Суд України своїм рішенням № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року по справі № 1-29/2007 року, керуючись статтями 147, 150, 152 Конституції України та статтями 45, 51, 61, 63, 65 Закону України «Про Конституційний Суд України», вирішив: пункт 1 визнати такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» пункт 12 статті 71, яким зупинено дію статті 6 Закону України № 2195- IV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни», пункт 3 положення статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19 грудня 2006 року визнані неконституційними. Пункт 6 рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Згідно частини 2 статті 19 та частини 3 статті 22 Конституції України органи державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При прийнятті законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсяг існуючих прав і свобод. Таким чином, як вказала позивач, невиплата їй соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України. Розмір соціальної допомоги відповідно до статті 6 «Про соціальний захист дітей війни» становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Мінімальна пенсія за віком відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 1 січня-350 гривень, з 1 квітня-359 гривень, з 1 жовтня-366 гривень. Згідно із Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить; з 1 січня-380 гривень, з 1 квітня-406, гривень, з 1 жовтня-411 гривень. Таким чином, вона вважає, що сума невиплаченої допомоги за 2006-2007 роки становить 4302 гривні та 4809 гривень відповідно. Тому виплаті підлягає (4302+4809)х30%/100 = 2733 грн. 30 коп. Позивач, посилаючись на ст.ст. 99, 100 КАС України, просила суд поновити пропущений строк для звернення з адміністративним позовом, пояснюючи це тим, що про обмеження її прав шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили, Законів України, їй стало відомо лише після висвітлення рішення Конституційним Судом України 9 липня 2007 року.

Позивач ОСОБА_1 просила провести судовий розгляд справи за її відсутністю у порядку письмового провадження.

В.о. начальника Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області ОСОБА_2 надала до суду письмові заперечення проти позову та просила відмовити у задоволенні позову, при цьому зазначила, що соціальне забезпечення, яким встановлено статус «Дитина війни» здійснюється відповідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка передбачає, що «дітям війни» пенсії або щомісячне довічне утримання, чи державна соціальна допомога підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» встановлювала, що пільги дітям війни, передбачені абз. 7 ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджується у 2006 році поетапно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з комітетом Верховної Ради з питань бюджету. Норми ст. 110 цього Закону у відповідності до Бюджетного кодексу України мають дію в часі, тобто, діють тільки на протязі одного бюджетного року. Згідно з п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», дію ст. 6 Закону України ««Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6рп/2007 було визнано такими що не відповідають Конституції положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було припинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка передбачала що в 2007 році підвищення пенсій або щомісячного грошового утримання, яке виплачується замість пенсії, згідно із ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам які є інвалідами, окрім тих на яких розповсюджується дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в розмірі 50% від розміру, надбавки, встановленої для учасників війни. Стаття 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає що фінансове забезпечення державних соціальних для дітей війни гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до п. 2 Положення «Про Пенсійний Фонд України» затверджене Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 Пенсійний Фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням. Пенсійний Фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний Фонд України», здійснює свої повноваження на підставі п. 15 Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного Фонду джерел і відповідно до конкретних напрямів витратної частини бюджету Пенсійного Фонду України, бюджет Пенсійного Фонду України щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 8 Положення «Про Пенсійний фонд України», бюджет Пенсійного фонду України формується з чітко визначених джерел і щороку затверджується Кабінетом Міністрів України. Частина 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» закріплює, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення та джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення. Стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» суперечить Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» в частині визначеного мінімального розміру пенсії за віком та спрямування коштів на виплату допомоги. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за наявності достатнього страхового стажу мінімальний розмір пенсії за віком для осіб, які втратили працездатність, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, визначеного законом. Частина 3 ст. 28 цього Закону встановлює норму, згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою, застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених згідно з цим Законом. Для розрахунку доплати до пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни», величина мінімальної пенсії за віком на законодавчому рівні не встановлена, також відсутній механізм реалізації положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Виплата державної соціальної допомоги у відповідності до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не відноситься до жодного з переліку використання коштів Пенсійного фонду.

Підстав для визнання позову немає, тому в позовній заяві просила відмовити та справу розглянути за відсутністю представника управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі в порядку письмового провадження.

У відповідністю з ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Оскільки всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд дійшов висновку про необхідність розглянути справу за відсутністю сторін у порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:

Встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус «Дитини війни», що підтверджується копією паспорта, посвідченням № 117168/а.с. 5-6/.

ОСОБА_1, як дитина війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме, підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Як встановлено, відповідачем не здійснювалось зазначених виплат.

Згідно довідки начальника управління Пенсійного фонду в Зміївському районі Харківської області, ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію за віком при повному стажі.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року дію ст. 6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 грудня 2006 року, який набрав чинності 15 березня 2006 року, до статті 110 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджені не були.

Закони України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачеві доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки до 15 березня 2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року та «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік» від 19 січня 2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно  предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше».

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік.

Відповідач по справі протягом 2006 року діяв у відповідності з діючим законодавством та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15 березня 2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15 березня 2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік,  суд прийшов до висновку про їх часткове задоволення.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року за № 6-рп2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік», яким зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст. 111 цього Закону.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи із приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України, відповідач повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 9 липня 2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України», ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню.

Отже, відповідач з 9 липня 2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», нараховувати та здійснювати позивачу відповідні доплати.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч. 3 та ч.4 ст.8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх  не здійснення або відмови в задоволенні позову.

Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.

Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч. 3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою Закону.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянам своїх конституційних прав.

За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дітей війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, у справі  «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх  зобов’язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип  не дозволяє державі посилатись на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації права та свобод громадян, закріплених у конституції та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Y vonne van Duyn v. Home Office (Case 41/47 Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом   - відповідальність держави, який полягає у тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов’язання для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно,якщо вони відступлять від такої політики чи  поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Пенсійний фонд України діє у відповідності Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

У відповідності до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмежень будь-яким строком.

 Таким чином суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії відповідно до ст. 6 порушень Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії позивачу за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року з підвищенням пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про нарахування Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були їй нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.

Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає за необхідне, на підставі ч. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду  України в Зміївському районі Харківської області, по невиконанню з 9 липня 2007 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України  в Зміївському районі Харківської області провести відповідні виплати.        

Відповідно до ст..162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов’язання  вчинити певні дії, іншу постанову , яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС  України.

Керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст. 6-14, 71, 94, 122, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області щодо невиконання з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення права ОСОБА_1 на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Зміївському районі Харківської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за періоди з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 (одна) грн. 70 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня складення в повному обсязі, і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги.

Головуючий: