Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 175/3343/15-ц

провадження № 61-31643 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого - Ступак О. В.,

Суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Новоолександрівська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області,

особа, яка подала апеляційну/касаційну скарги - ОСОБА_2,

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2015 року у складі судді Борисова С. А. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Новоолександрівська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про визнання права власності.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 05 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір № DNDVGK00000435, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 670 790,00 доларів США із сплатою 14,9 процентів річних на строк до 06 вересня 2027 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 05 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого він передав банку в іпотеку домоволодіння з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 вересня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_2, шляхом надання ПАТ КБ «Приватбанк» права на його продаж в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною 3 979 400,00 грн, з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, його переплануванням та перебудовою, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, необхідних для продажу предмету іпотеки, та виселено ОСОБА_2 з житлового будинку по

АДРЕСА_1 зі зняттям його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

14 липня 2015 року відповідно до протоколу проведення аукціону з реалізації нерухомості, що є предметом застави, позивачка придбала на торгах житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що у зв'язку з відсутністю у ПАТ КБ «ПриватБанк» оригіналів правовстановлюючих документів на вищезазначене нерухоме майно вони не можуть укласти договір купівлі-продажу у визначеній законодавством формі, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 0,1500 га, та житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

28 серпня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею

0,1500 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, що складається з: житлового будинку літ. «А» загальною площею 577,5 кв.м, з яких житлова площа становить 256,8 кв.м, допоміжна площа - 311,5 кв.м, площа літніх приміщень - 9,2 кв.м., та містить: І - поверх: 1 - тамбур, площею 4,8 кв.м; 2 - вітальня, площею 56,3 кв.м; 3 - гараж, площею 21,7 кв.м; 4 - басейн, площею 52,6 кв.м; 5 - їдальня, площею 64,2 кв.м; 6 - кухня, площею 14,1 кв.м; 7 - вбиральня, площею 1,9 кв.м; ІІ - поверх: 8 - вітальня, площею 28,2 кв.м; 9 - кабінет, площею 13,4 кв.м; 10 - кімната, площею 35,5 кв.м; 11 - шафа, площею 0,7 кв.м; 12 - ванна, площею 14,0 кв.м; 13 - гардеробна, площею 8,3 кв.м; 14 - кімната, площею 29,8 кв.м; 15 - вбиральня, площею 4,7 кв.м; 16 - кімната, площею 29,4 кв.м; ПД: 17 - спорт.зала, площею 36,2 кв.м; 18 - більярдна, площею 28,9 кв.м; 19 - підс. прим., площею 44,8 кв.м; 20 - котельня, площею 15,1 кв.м; 21 - кімната відпочинку, площею 27,7 кв.м; 22 - сауна, площею 17,1 кв.м; 23 - коридор, площею 1,5 кв.м; 24 - вбиральня, площею 2,7 кв.м; 25 - коридор, площею 1,7 кв.м; 26 - пральня, площею 7,8 кв.м; 27 - комора, площею

5,2 кв.м; І - коридор, площею 2,7 кв.м; ІІ - підс. прим., площею 4,2 кв.м; ІІІ - під. прим., площею 2,3 кв.м., а також наступних господарських будівель та споруд: а - тераса, площею 8,5 кв.м; а І - тераса, площею 12,6 кв.м; а ІІ - тераса, площею

18,6 кв.м; басейн; камін, площею 1 кв.м; лазня, площею 1 кв.м; Б - альтанка, площею 15,6 кв.м; ЗЯ - зливна яма, 1 шт.; Бас - басейн, 1 шт.; 1 - огорожа; 2 - ворота; 3 - хвіртка, 1 шт.; 4 - огорожа; 5 - підп. стін.; І - замощення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка як єдиний та законний власник придбаного у ПАТ КБ «ПриватБанк» житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами і земельної ділянки, на якій розташований зазначений будинок, не може оформити право власності на придбане нею майно у встановленому законодавством порядку у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів, а тому позовні вимоги про визнання за нею права власності на таке майно є обгрунтованими.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 серпня 2015 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, є законним та обгрунтованим. Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_2 про порушення його права власності на зазначене майно, зазначивши, що апелянт шляхом видання нотаріально посвідчених довіреностей надав право ПАТ КБ «ПриватБанк» розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду, передати в іпотеку та інші) належним йому домоволодінням та земельною ділянкою, та підгодовувати документи для продажу вказаного нерухомого майна.

У листопаді 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, у якій заявник просив скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

28 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема положень статті 38 Закону України «Про іпотеку», а саме суди не перевірили дотримання ПАТ КБ «ПриватБанк» визначеної у цій статті процедури реалізації іпотекодержателем права на реалізацію предмету іпотеки шляхом його відчуження на користь ОСОБА_1, за результатами проведеного банком аукціону за ціною, нижчою ніж початкова ціна, визначена заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

12 вересня 2013 року, яким було звернуто стягнення на предмет іпотеки. Зазначав, що позивач неправильно обрала спосіб захисту свого цивільного права, оскільки право власності на спірне нерухоме майно на час звернення до суду у встановленому законодавством порядку вона не набула, а тому воно не може бути відновлене на підставі статті 392 ЦК України.

У відзиві ПАТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду у лютому 2018 року, заявник зазначав, що право власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно припинилось у зв'язку із зверненням стягнення на нього за рішенням суду, а тому він не має права на оскарження рішень судів у даній справі. Крім того, відчуження ПАТ КБ «ПриватБанк» нерухомого майна на користь ОСОБА_1 було здійснено не на виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, а на підставі виданих ОСОБА_2 довіреностей, за якими він доручив ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити всі необхідні дії для реалізації належного йому майна.

Згідно статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

30 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 05 вересня 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір № DNDVGK00000435, відповідно до якого ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 670 790,00 доларів США із сплатою 14,9 процентів річних на строк до 06 вересня 2027 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 05 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, за умовами якого він передав банку в іпотеку домоволодіння з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05 вересня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_2, шляхом надання ПАТ КБ «Приватбанк» права на його продаж в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною 3 979 400,00 грн, з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, його переплануванням та перебудовою, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, необхідних для продажу предмету іпотеки, виселено ОСОБА_2 з житлового будинку по

АДРЕСА_1 зі зняттям його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

14 липня 2015 року відповідно до протоколу проведення аукціону з реалізації нерухомості, що є предметом застави, ОСОБА_1 придбала на торгах житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 1 616 000, 00 грн.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина перша статті 328 ЦК України).

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів.

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірні об'єкти та чи підлягає це право захисту.

Перелік документів, що підтверджують виникнення, перехід прав на нерухоме майно, визначений в пункті 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, зокрема такими документами є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою України, чи його дублікат; видані нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікати; свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане державним реєстратором відповідно до закону та інші.

Згідно частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 59 ЦПК України 2004 року ).

Звертаючись з позовом, позивач посилалась на те, що вона є власником спірного нерухомого майна на підставі протоколу проведення аукціону по реалізації нерухомості, що є предметом застави, від 14 липня 2015 року.

Інші докази виникнення у позивача права власності на спірне нерухоме майно у визначеному законом порядку, в тому числі його державної реєстрації, в матеріалах справи відсутні.

Вирішуючи спір суди попередніх інстанцій, зазначеного не урахували та дійшли помилкового висновку про те, що на час звернення з позовом

ОСОБА_1 набула права власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами і земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року визначено конкретний спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме шляхом продажу з застосуванням процедури, визначеної в статті 38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною 3 979 400,00 грн, з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу.

З матеріалів справи убачається, що при реалізації належного ОСОБА_2 нерухомого майна ПАТ КБ «ПриватБанк» не було дотримано процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, визначеної заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 вересня 2013 року.

Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на те, що реалізація нерухомого майна ОСОБА_2 здійснювалась на підставі виданих ним нотаріально посвідчених довіреностей на розпорядження належним йому нерухомим майном, а не в порядку звернення банком стягнення на предмет іпотеки, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються змістом протоколу проведення аукціону з реалізації нерухомості від 14 липня 2015 року, згідно якого при продажі майна ПАТ КБ «ПриватБанк» діяв від свого імені як іпотекодержатель такого майна, а не як повірена особа ОСОБА_2

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач є власником спірного нерухомого майна, а тому захист цивільних прав позивача у спосіб визнання за нею права власності на підставі статті 392 ЦК України не відповідає положенням законодавства з огляду на те, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України, а стаття 392 ЦК України підтверджує наявне у особи право власності, яке не визнається або оспорюється іншою особою, а також у разі втрати документа, що посвідчує право власності.

Ураховуючи встановлені обставини справи та наведені вище норми права, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння з господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, є помилковими, а тому судові рішення не можна визнати законними та обгрунтованими.

Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на те, що ОСОБА_2 немає права на оскарження рішень судів у даній справі, оскільки його право власності на спірне нерухоме майно припинилось у зв'язку з зверненням стягнення на нього за рішенням суду, є необгрунтованими, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази продажу банком предмету іпотеку з дотриманням визначеної судом процедури звернення стягнення на це нерухоме майно.

Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, але неправильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, що призвело до неправильного його розгляду, касаційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу відповідача задоволено та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову, то з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути судовий збір, який останній сплатив за подання апеляційної скарги у розмірі 4 019,41 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 4 384,80 грн, а всього в розмірі 8 404,21 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

28 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Новоолександрівська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, про визнання права власності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8 404,21 грн на відшкодування судових витрат.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: С. О. Карпенко

В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

Г. І. Усик