ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/980/18 Справа № 204/6056/17 Суддя у 1-й інстанції - Тітова І.В. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2017 року у справі за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1, третя особа - управління патрульної поліції в м.Дніпрі Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

27 вересня 2017 року Департамент патрульної поліції Національної поліції Украхни звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди. Просив стягнути з ОСОБА_1 на їх користь матеріальну шкоду у розмірі 72557 грн. 78 коп. Вирішити питання судових витрат (а.с.2-3).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1, третя особа - управління патрульної поліції в м.Дніпрі Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено у повному обсязі (а.с.52-55).

Не погодившись з рішенням суду, Департамент патрульної поліції Національної поліції України, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с.66-68).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення вимог процесуального права. Посилається на те, що на суд невірно застосував до спірних правовідносин норми КЗпП, які на думку позивача не поширюються на працівників поліції, оскільки правовідносини регулюються спеціальним Законом України «Про Національну поліцію», ст. 19 якого передбачає, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити. Вважає, що рішення суду, постановлене із застосуванням норм КЗпП є законним та обгрунтованим.

Згідно п.9 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що згідно з наказом Департаменту патрульної поліції №9 о/с від 21.01.2016р. та довідкою Департаменту патрульної поліції №21662/41/19-2017 від 05.09.2017р. старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора роти №6 батальйону №3, яку він займає по цей час (а.с.4-5).

Відповідно до постанови Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська по справі №199/6208/16-п від 21.09.2016р., ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КупАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Стягнено з ОСОБА_1 на користь держави 275,60 грн. судового збору (а.с.7).

У вищевказаній постанові судом встановлено, що 21.08.2016р. о 18год. ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Toyota Prius», н/з НОМЕР_2 на перехресті вул. Поточної та вул. Криворізьке шосе, виїжджаючи на проїзну частину з автозаправочної станції «WOG», не надав дорогу автомобілю НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2

ОСОБА_1 порушив вимоги п.10.2 ПДР України. Під час ДТП транспортні засоби отримали механічні ушкодження, завдано матеріальні збитки.

З висновку експертного дослідження, проведеного Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром MBС України № 19/12.2-15 від 09.02.2017р. випливає, що вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу марки Toyota моделі Prius, державний реєстраційний номер 11 2741, 2013 року випуску, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди складає 72557 грн. 78 коп.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України (2004) вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх необґрунтованості (недоведеності) в частині стягнення розміру шкоди в межах повної матеріальної відповідальності працівника та у зв'язку з пропуском строку позовної давності (строку звернення до суду) в частині стягнення розміру шкоди в межах середньомісячного заробітку працівника. Крім того, зазначив, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту свого порушеного права, так як він посилається на норми ст. 1166, 1187 ЦК України, але не є особою, майну якої була завдана шкода, так як цією особою в розумінні цих норм є потерпілий у ДТП - ОСОБА_2 (а.с.7).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.

Згідно зі ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції дотримані вищенаведені норми.

Відповідно до преамбули Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, тобто він є спеціальним нормативним актом, який регулює проходження служби в поліції. Норми, які б регулювали матеріальну відповідальність працівників поліції, заподіяну ними під час виконання службових обов'язків, в ньому відсутні. Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського (ст. 56 Закону № 580-VIII).

За загальним правилом, під час вирішення справ такої категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ст. 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 23 Положення "Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затвердженої Постановою КМУ від 29 липня 1991 року N 114, особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Таким чином, законодавець робить посилання до застосування закону, норми яких відсутні у спеціальному законі. Спеціальний закон допускає застосування до правовідносин, які ним не врегульовані, інших нормативно-правових актів.

Таким нормативно-правовим актом є КЗпП України, главою IX якого врегульовані питання покладання на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

З огляду на викладене посилання апелянта на те, що суд першої інстанції необґрунтовано застосував до спірних правовідносин норми КЗпП, є безпідставним.

Позивач в позові посилався на норми ст. 22, 1166, 1187 ЦК України. З урахуванням того, що в обґрунтування позову позивач посилався саме на наявність трудових відносин з відповідачем, суд правильно застосував норми, які регулюють дані правовідносини, не порушивши при цьому вимоги ч.1 ст. 13 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установу, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст. 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Про факт завдання шкоди своєму майну позивач міг дізнатися та дізнався в день ДТП тобто 21.08.2016р., так як автомобіль, що було пошкоджено в ДТП є службовим і про його пошкодження власник не міг дізнатись лише з постанови від 21.09.2016р., яку УПП Департаменту патрульної поліції згідно з вх.№18377 отримало 11.09.2017р., так як такі автомобілі проходять щоденну перевірку перед виїздом на патрулювання. День, в який позивач дізнався про винуватість відповідача у завданні шкоди не має правового значення, адже згідно з ч.3 ст.233 КЗпП України річний строк відраховується з дня виявлення заподіяної працівником шкоди, тобто з дня, коли власник дізнався про сам факт завдання шкоди (пошкодження майна).

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що позивачу про наявність шкоди, заподіяної працівником, остаточно стало відомо 21.08.2016 року, тобто в день коли сталося ДТП. До суду позивач звернувся 27 вересня 2017 року з пропуском річного строку, передбаченого ч.3 ст. 233 КЗпП України.

За такого доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу. Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до приписів ч.1 ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст. 259, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: