Постанова

Іменем України

28 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 206/3459/16-ц

провадження № 61-21621св17

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2016 року у складі судді Румянцева О. П. та на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Баранніка О. П.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу.

Позовна заява ОСОБА_4 мотивована тим, що 14 лютого 2014 року між нею та ОСОБА_5 Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб, актовий запис № 69. Від шлюбу вони мають малолітню дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Через різні погляди на життя між сторонами з липня 2014 року були припинені шлюбні відносини, ведення спільного господарства, спільне проживання. Позивач зазначала, що збереження шлюбу неможливе, просила шлюб розірвати.

З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила шлюб, зареєстрований між нею та ОСОБА_5 розірвати.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зареєстрований 14 лютого 2014 року Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 69, від якого сторони мають одну малолітню дитину розірваний.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами у справі з липня 2014 року були фактично припинені подружні стосунки, ведення спільного господарства та спільне проживання через різні погляди на життя.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпрпопетровської області від 05 квітня

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 листопада 2016 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У квітні 2017 року ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобом поштового зв'язку касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували його клопотання щодо надання строку для примирення, оскільки самі обставини з вагітності позивача потребували надання з боку суду додаткового строку для примирення сторін.

Крім того заявник зазначає у касаційній скарзі про те, що суд розглянув справу з порушенням правил підсудності, оскільки він постійно проживає у Королівстві Таїланд, а не за зареєстрованою адресою у Самарському районі м. Дніпра, а позивач зареєстрована у Жовтневому районі м. Дніпра.

Також судами першої та апеляційної інстанції було проігноровано його клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, чим порушено вимоги статті 158-1 ЦПК України 2004 року.

30 червня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження.

Позивач не скористалась своїм правом на надання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм процесуального права та правильного застосування норм матеріального права.

Судами встановлено, що сторони з 14 лютого 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, сторони не мають наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, які були припинені з липня 2014 року, збереження шлюбу суперечить інтересам як позивача, так і відповідача, відповідач більше двох років постійно проживає за межами України, будь-яких доказів щодо прагнення зберегти сім'ю в судовому засіданні представником відповідача надано не було, а також враховуючи той факт, що позивач наразі фактично перебуває у шлюбних відносинах з іншим чоловіком та чекає від нього дитину, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про розірвання шлюбу.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд не вжив заходів щодо примирення сторін, з огляду на те, що позивач чекала на дитину, чим порушив вимоги статті 111 СК України, частини п'ятої статті 191 ЦПК України 2004 року, при цьому не встановивши походження цієї дитини саме від відповідача є необґрунтованим.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Тлумачення статті 111 СК України свідчить, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.

Самарським районним судом м. Дніпропетровська було розглянуто письмове клопотання відповідача про надання строку для примирення (а.с. 64), за наслідками якого ухвалою від 15 листопада 2016 року (а.с. 82) було відмовлено у його задоволенні.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі про розгляд справи судом першої інстанції з порушенням правил підсудності були предметом перевірки таких доводів у суді апеляційної інстанції, і таким обставинам апеляційним судом надана належна оцінка, зокрема, справа прийнята до провадження Самарським районним судом м. Дніпропетровська за останнім зареєстрованим місцем проживання відповідача.

У касаційній скарзі заявник також звертає увагу на те, що судами першої та апеляційної інстанцій було проігноровано його клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, чим порушено вимоги статті 158-1 ЦПК України 2004 року.

Такі доводи заявника є безпідставними, оскільки за приписами частин першої - другої статті 158-1 ЦПК України суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи іншого учасника цивільного процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання, в якому відбуватиметься така участь.

З матеріалів справи вбачається, що клопотання про участь відповідача у судовому засіданні у режимі відеоконференції було заявлено представником відповідача під час судового засідання 31 жовтня 2016 року (а.с. 53), при цьому не було дотримано вимог щодо зазначення найменування суду, у якому необхідно забезпечити її проведення, а лише вказано прохання про проведення наступного судового засідання у Самарському районному суді м. Дніпропетровська за допомогою відеоконференції м. Хуахинь Королівства Таїланд (журнал судового засідання від 31 жовтня 2016 року).

Відповідно до положень статей 10, 11 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) рішення від 19 лютого 2009 року вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов

А. С. Олійник

Г. І. Усик