ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=======================================================================
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" серпня 2006 р. | 11:30 | Справа № 7/395/06 |
м. Миколаїв
За позовом: Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 54001, м.Миколаїв, вул.Нікольська, 46, під. 2 до відповідача: Комбінату комунального господарства, Миколаївська область, смт.Веселинове, вул.Київська, 104 про: стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 6189,36 грн. |
Суддя Семенчук Н.О.
При секретарі судового засідання Ячміньовій Л.В.
Представники:
Від позивача | Голбан О.О., дов. № 01-190/694 від 15.06.2006 р. |
Від відповідача | Рудницька Н.В., дов. 5 від 17.07.2006р. |
СУТЬ СПОРУ: Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Комбінату комунального господарства адміністративно-господарських санкцій у сумі 6189,36 грн. за нестворені у 2005р. робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Позивачем надані пояснення до позовної заяви в яких він зазначає, що підприємство відповідача не зверталось в 2005 році з заявкою про направлення для працевлаштування інвалідів до районного центру зайнятості.
Відповідач в судовому засіданні 01.08.2006р. надав для огляду журнал вихідної кореспонденції в підтвердження відправлення звітів за формою № 3-ПН до центру зайнятості.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд -
в с т а н о в и в:
Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення 6189,36 грн. штрафних санкцій за нестворені у 2005 році робочі місця для інвалідів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", п. 3, 5, 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. N 314 зі змінами та доповненнями, внесених постановою КМУ від 10.01.02р. № 19 (далі - Положення), відповідач повинен був створити робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, що складає у даному випадку 2 місця і ввести їх в дію шляхом працевлаштування на них інвалідів.
За даними наданого відповідачем "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" (форма 10-П1) на підприємстві працював 1 інвалід (а. с. 6), таким чином відповідач не виконав встановлений Законом норматив і не створив одне таке робоче місце.
Позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(в редакції чинній на час спірних правовідносин) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частина третя статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»покладає відповідальність за незабезпечення наведених нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об’єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону).
Пунктом 1 Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995р. № 314 зі змінами та доповненнями, внесених постановою КМУ від 10.01.02р. № 19 (далі - Положення) визначено, що робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Згідно п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (п.5).
Таким чином, Закон зобов’язує відповідача відповідно до 4 % нормативу створити робочі місця для інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідачем надані докази, щодо створення робочих місць на підприємстві для працевлаштування на них інвалідів, а саме виписку з наказу керівника підприємства № 7а-0 від 04.01.2005 року, колективний договір на 2003 рік та доповнення до колективного договору № 37 від 13.05.2003р., яким передбачено створення робочих місць для інвалідів у відповідності до норм ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(п. 3 розділу 3 Колективного договору зі змінами та доповненнями), та докази інформування відповідних органів, а саме: звіти за 2005 рік за формою № 3-ПН до Веселинівського районного центру зайнятості в яких заявлено потребу в працівниках на вільні посади відповідача, на які Комбінат комунального господарства було готово прийняти інвалідів, також відповідачем надано довідку Веселинівського районного товариства інвалідів в якій зазначається, що відповідач в 2005 році надавав матеріальну допомогу для інвалідів в проведенні свят, та звертався з питанням працевлаштування інвалідів.
Статтею 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до п. 10 Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства соціального захисту, Місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
П. 11 Положення обов’язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладені на місцеві органи соціального захисту населення, а п. 12 Положення зазначено, що Державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком виявляти і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Доказів, що на підприємство відповідача направлялися або зверталися інваліди в 2005р. та їм було відмовлено у працевлаштуванні позивачем не надано.
Напроти Веселинівський районний центр зайнятості на запит відповідача повідомив, що інваліди по професії «оператор газової котельні»за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р. на обліку не перебували.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.
Керуючись ст.ст. 160-163, 167, 254, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ :
1. У позові відмовити.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя | Н.О.Семенчук |