У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21.01.10                                                                                       Справа №11/254/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Зубкова Т.П. судді  Зубкова Т.П.    , Кагітіна Л.П.  , Яценко О.М.

при секретарі:  Савченко Ю.В.

За участю представників сторін:

відпозивача –          ОСОБА_1 (НОМЕР_1  від 10.07.2002 р.)              

від відповідача-1 –  не з’явився    

від відповідача-2 –  Білостоцький Д.О. (довіреність № 35 від 05.08.2009 р.)

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «БАН» (м. Запоріжжя)

на рішення господарського суду Запорізької області від 03.09.2009 р.                                     у  справі  № 11/254/09

за позовом              Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_1

         Костянтиновича  (м. Запоріжжя)    

до відповідача-1    Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький

         пивобезалкогольний завод»  (м. Запоріжжя)

до відповідача-2    Закритого акціонерного товариства «БАН»  (м. Запоріжжя)

про стягнення суми,

Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький           пивобезалкогольний завод» та Закритого акціонерного товариства «БАН» (з урахуванням уточнень) 56647,50 грн. основного боргу за Актами приймання виконаних  робіт  від 26.04.2006 р.  та  від  21.07.2006 р., 36971,94 грн. втрат від інфляції  та 833,15 грн.  – 3 % річних, обґрунтовуючи свої вимоги умовами договору доручення № 37/1 від 01.06.2005 р. та договору поруки від 01.06.2005 р.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції СПД ФО ОСОБА_1 (позивачем у справі) було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності в частині стягнення заборгованості за договором доручення № 37/1 від 01.06.2005 р. та договором поруки від 01.06.2005 р., згідно з актом виконаних робіт від 26.04.2006 р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.09.2009 р. у справі                № 11/254/09 (суддя Гончаренко С.А.) задоволено клопотання позивача про поновлення строку позовної давності. Позов задоволено: стягнуто солідарно з ТОВ «Запорізький пивобезалкогольний завод» і ЗАТ «БАН» на користь СПД ФО ОСОБА_1          56647,50 грн. основного боргу, 36971,94 грн. втрат від інфляції та 833,15 грн. – 3 % річних. Відшкодовано позивачу за рахунок відповідачів 944,53 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, ЗАТ «БАН» (відповідач-2 у справі) звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

З підстав, викладених в апеляційній скарзі, а також у додатково поданих письмових поясненнях від 24.11.2009 р., заявник вважає рішення суду незаконним, стверджує, що місцевим господарським судом неповно з’ясовані обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права. У зв’язку з цим  просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 03.09.2009 р.  у справі  № 11/254/09  та  прийняти  нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заявник стверджує, що будь-яка заборгованість перед позивачем у нього відсутня.

Посилається на наявність підстав для визнання недійсним і Договору поруки, і Договору доручення.

Зокрема, мотивує тим, що, укладаючи 01.06.2005 р. договір поруки з ПП ОСОБА_1, генеральний директор ЗАТ «БАН» Юшко Л.Д. вийшла за межі своїх повноважень (згідно з п. 7.22 Статуту ЗАТ «БАН» в ред. від 02.09.2004 р., на укладення Ген. директором Товариства будь-яких договорів та угод на суми понад 10000 доларів США або еквівалентну суму в іншій валюті по курсу обміну, встановленому НБУ, Наглядова рада Товариства мала надати дозвіл, якого вона в даному випадку не давала; а ціна Договору поруки визначилась Актами виконаних робіт, загальна сума за якими становить 56647,50 грн., що дорівнюється 11217,33 долара США за курсом НБУ, чинним на момент складання Актів). Також вбачає неузгодженість умови щодо ціни в договорі доручення № 371.

В той же час, з посиланням на приписи глави 19 ГК України та ч. 2 ст. 1002 ЦК України, заявник вважає, що позивач не обґрунтував вартість виконаних ним робіт, а тому не має права на винагороду відповідно до договору доручення № 371 від 01.06.2005 р.

Заявник наполягає на тому, що строк дії Договору поруки та строк поруки за виконання зобов'язання, яке є предметом даного судового розгляду, не є тотожними, оскільки в межах строку дії Договору могли виникнути інші зобов'язання боржника, пізніше 26.04.2006 р. та 21.07.2006 р. (коли були складені акти, зобов'язання з оплати яких настали через три дні після підписання кожного). При цьому строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування (дії) самого зобов'язання поруки, тому і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються.

За висновком заявника, оскільки зобов'язання боржника (відповідача-1) настали через три дні після складення актів виконаних робіт від 26.04.2006 р. та 21.07.2006 р. (тобто, з 30.04.2006 р. та з 25.07.2006 р., відповідно), а позивач протягом року з позовом або вимогою про примусове виконання Договору поруки до ЗАТ «БАН» не звернувся, то на час його звернення з даним позовом до господарського суду Запорізької області (01.06.2009 р.) порука як спосіб забезпечення виконання зобов'язання ТОВ «Запорізький пивобезалкогольний завод»  була  припинена.

Також, на думку заявника, судом безпідставно був поновлений позивачу строк позовної давності в частині стягнення сум за актом виконаних робіт від 26.04.2006 р.

Порушення норм процесуального права заявник вбачає в тому, що, нібито, його не було належним чином повідомлено про розгляд справи (в обґрунтування цього посилається на те, що ним не було вчасно отримано ухвалу суду від 27.08.2009 р. про відкладення розгляду справи).

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 01.10.2009 р. апеляційна скарга ЗАТ «БАН» прийнята  до провадження та призначена до розгляду на 26.11.2009 р.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (у зв’язку з неявкою представника відповідача-1, неподанням витребуваних доказів)  розгляд  справи  було відкладено  на  21.01.2010 р.

Розпорядженням Першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 103 від 21.01.2010 р. справу  передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя   Зубкова Т.П.,  судді  Кагітіна Л.П., Яценко О.М.

Позивач у справі – Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа        ОСОБА_1 – апеляційну скаргу відповідача-2 не визнає, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим. Свою правову позицію позивач виклав у письмовому відзиві на скаргу та доповненнях до нього.

Зокрема, вважає безпідставними доводи заявника щодо відсутності у нього заборгованості  перед позивачем. Стосовно правомірності укладених договорів  позивач наполягає, що як договір доручення № 37/1 від 01.06.2005 р., так і договір поручительства від  01.06.2006 р. було укладено відповідно до вимог чинного законодавства. Вказує, що при їх укладанні сторонами було досягнуто згоди по усіх суттєвих питаннях. Зауважує, що повноваження сторін були підтверджені, адже відповідно до п. 7.29 Статуту ЗАТ «БАН» до виключної компетенції генерального директора належить прийняття рішень про укладення всіх правочинів крім тих, що Статутом віднесені до компетенції інших органів Товариства. Жоден орган Товариства не уповноважений Статутом укладати договори, окрім генерального директора, як одноосібного виконавчого органу Товариства. Позивач вважає посилання заявника на п. 7.22 Статуту, який передбачає право наглядової ради Товариства надавати дозвіл на укладання Генеральним директором будь-яких договорів та угод на суми понад 10000 доларів США, необґрунтованим, оскільки  необхідність такого дозволу обумовлена тим, що вони не передбачені річним бюджетом. Наголошує, що відповідачем-2 не надано доказів того, що угода поручительства не була передбачена річним бюджетом, адже відповідні витрати закладені в річний бюджет.

Акцентує увагу суду на тому, що заявник, стверджуючи про наявність підстав для визнання договору поручительства недійсним, не здійснив жодної дії для визнання вказаного договору недійсним в установленому законом порядку, тож його посилання на недійсність договору поручительства є незаконними  і  не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі.

Підкреслює, що  акт виконаних  робіт,  як  документ,   фіксуючий  ту  чи  іншу  дію  в  документальній  формі, є обґрунтуванням того, що роботи за Договором доручення були виконані, і сторони шляхом складання такого документу підтвердили виконання робіт,  їх  якість  та  вартість.           

Вказує, що всі документи, які свідчать про виконання робіт по Договору доручення, передані ним відповідачу-1. Зауважує, що ніякого листування під час виконання умов Договору доручення не велося, оскільки всі роботи виконувалися безпосередньо за місцем знаходження Довірителя, а він як Повірений виконував свої зобов'язання, зважаючи на трудовий розпорядок роботи підприємства, протягом всього робочого часу, встановленого для робітників адміністративно-керівного складу підприємства, протягом 8-годинного робочого часу кожен робочий день протягом більше ніж 1 року.

Позивач не погоджується з твердженням заявника про безпідставність відновлення строку позовної давності в частині стягнення сум за актом виконаних робіт від     26.04.2006 р., вважає, що господарський суд вчинив в даному випадку обґрунтовано і законно.

Крім того, вважає неправдивим твердження заявника про отримання ним останньої ухвали суду 03.09.2009 р. - через тиждень після її направлення.  Підкреслює, що отримав вказану ухвалу вчасно - 01.09.2009 р., що відповідає строкам поштового обігу по місту, а реєстрація заявником отриманої ухвали тільки 03.09.2009 р. не може служити підставою для висновку про те, що він не був належним чином повідомлений про час судового засідання.  Позивач вважає, що заявник навмисно вводить суд в оману, і взагалі всі дії відповідачів, зокрема, заявника спрямовані на затягування розгляду справи і ухилення від виконання розрахунків.

Посилаючись на вищенаведене, позивач просить апеляційну скаргу відповідача-2 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 03.09.2009 р. у справі № 11/254/09  –  без змін.

Відповідач-1 письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача-2 не надав, свого повноважного представника в судове засідання знов не направив, про причини неявки суд не повідомив. Про час і місце  розгляду апеляційної скарги відповідач-1 був повідомлений належним  чином.

Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги, відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи та апеляційної скарги за відсутності представника відповідача-1.

В судовому засіданні 21.01.2010 р. представник відповідача-2 (заявника скарги) у повному обсязі підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та у поданих додатково письмових поясненнях. Просить скасувати рішення суду першої інстанції у справі і відмовити позивачу у задоволенні позову (принаймні, до відповідача-2).

Позивач, який особисто представляв свої інтереси, в судовому засіданні     21.01.2010 р.  підтримав  доводи,  викладені у письмовому відзиві на апеляційну скаргу. Заперечуючи проти додаткових доводів заявника, зазначив, що в даному випадку основне зобов'язання, забезпечене порукою, має чітко встановлений строк дії. Цей строк встановлений пунктом 3.3 договору доручення № 37/1 від 01.06.2005 р., відповідно до якого строк дії основного зобов'язання встановлюється з моменту підписання на 3 роки, тобто до 01.06.2009 р.

Крім того, наголошує, що заявник намагається ввести суд в оману, оскільки вибірково цитує пункт 7.22 свого Статуту щодо надання Наглядовою Радою дозволу на укладання Ген. директором угод, чим перекручує його зміст. При цьому позивач підкреслює, що теперішній Голова правління ЗАТ «БАН» і Генеральний директор    ЗАТ «БАН», який укладав Договір поруки, - це одна особа (Юшко Л.Д.), і твердження заявника про відсутність в Ген. директора відповідних повноважень є абсолютно надуманими, спрямованими на уникнення від обов’язку з оплати.

Посилаючись на викладене, позивач наполягає на залишенні апеляційної скарги відповідача-2 без задоволення, а рішення місцевого господарського суду по даній справі – без змін.

За клопотанням присутніх в судовому засіданні позивача та представника відповідача-2  апеляційний  розгляд  справи  здійснювався  без  застосування  технічних засобів  фіксації  судового  процесу.

За їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, лише якщо заявник  обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.

           Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги та доданих до неї документів, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача-2, Запорізький апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2005 р. між Приватним підприємцем ОСОБА_1  (Повіреним, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький пивобезалкогольний завод» (Довірителем, відповідачем-1 у справі) було укладено договір доручення № 37/1 (далі – Договір доручення), за умовами якого Довіритель доручив, а Повірений  прийняв на себе зобов’язання від імені Довірителя та за його рахунок за винагороду виконати юридичні дії по захисту інтересів Довірителя у судових інстанціях, державних органах  тощо.

Для виконання доручення Повіреному надавалися права представляти інтереси Довірителя в судових органах, виступати від імені Довірителя в правоохоронних та інших державних органах України, а також у відносинах з підприємствами, організаціями всіх форм власності, проводити переговори від імені Довірителя з суб’єктами господарювання, укладати мирові угоди, брати участь у здійсненні виконавчих дій (п. 1.1 Договору доручення).

Пунктом 2.1.4  Договору доручення передбачено, що Довіритель зобов’язаний не пізніше 3-денного строку після виконання доручення виплатити Повіреному винагороду у відповідності з умовами даного договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Повіреного.

Відповідно до п. 2.1.6 Договору доручення винагорода Повіреного за виконання доручення визначається шляхом складання та підписання акту виконаних робіт.

Договір вступає в дію з моменту його підписання Сторонами і діє протягом 3-х років  (п. 3.3  Договору доручення).

01.06.2005 р., тобто в день укладення Договору доручення, між СПД ОСОБА_1 (Кредитором, позивачем у справі) та Закритим акціонерним товариством «БАН» (Поручителем, відповідачем-2 у справі) було укладено договір поруки (далі – Договір поруки), за яким Поручитель поручається перед Кредитором та несе солідарну відповідальність за виконання обов’язку Товариством з обмеженою відповідальністю «Запорізький пивобезалкогольний завод» (Боржником)  щодо повного та належного виконання зобов’язань за Основним договором, який передбачений ст. 2 цього Договору     (п. 1.1 Договору поруки).

Відповідно до п. 2.1 Договору поруки під Основним договором розуміється  Договір доручення № 37/1 від 01.06.2005 р., який укладений між ПП ОСОБА_1 (в Основному договорі іменується «Повірений») та ТОВ «Запорізький пивобезалкогольний завод»             (в Основному договорі іменується «Довіритель»).

За умовами п. 3.1 Договору поруки у разі порушення Боржником зобов’язання, передбаченого пунктами 2.1.4, 2.1.6 Основного договору, по оплаті виконаної роботи відповідно до складених актів прийому виконаних робіт, забезпеченого порукою, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед Кредитором по зобов’язанням у тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків  (п. 3.2 Договору поруки).

В силу п. 4.1 Договору поруки він набуває чинності з моменту підписання              та  скріплення  печатками  Сторін  і  діє  до  31.12.2009 р.

Як встановлено судом, позивач належним чином виконав свої договірні зобов’язання. На виконання умов Договору доручення позивачем була проведена претензійно-позовна робота, підготовлено ряд господарських договорів та додатків до них, проведені консультації правового характеру і т.д.

26.04.2006 р. позивачем і відповідачем-1 було підписано Акт приймання виконаних робіт, згідно з яким відповідач-1  прийняв від позивача виконані за Договором доручення роботи   вартістю  37765,00 грн.

21.07.2006 р. позивачем і відповідачем-1 було підписано Акт приймання виконаних робіт, згідно з яким відповідач-1  прийняв від позивача виконані за Договором доручення роботи   вартістю  18882,50 грн.

Загальна вартість виконаних позивачем робіт, прийнятих відповідачем-1 за вказаними Актами, становить 56647,50 грн.

Відповідач-1 як Довіритель свої зобов’язання щодо сплати винагороди Повіреного за виконання доручення ані у встановлені Договором доручення строки, ані пізніше          не виконав. Доказів оплати відповідачем-1 прийнятих від позивача за Актами від 26.04.2006 р.  та  від  21.07.2006 р.  виконаних  робіт  суду  не надано.

Поручитель (відповідач-2) свої зобов’язання за Договором поруки також не виконав.

Позовні вимоги про стягнення на підставі договору доручення № 37/1 від  01.06.2005 р. та договору поруки від 01.06.2005 р. солідарно з ТОВ «Запорізький пивобезалкогольний завод» та ЗАТ «БАН» 56647,50 грн. основного боргу, 36971,94 грн. втрат від інфляції та 833,15 грн. – 3 % річних стали предметом судового розгляду у даній справі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна  сторона (боржник) зобов'язана   вчинити   на   користь   другої  сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За своєю правовою природою Договір, на підставі якого склалися господарські правовідносини  між  позивачем  і  відповідачем-1,  є  договором  доручення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

В силу ч. 1 ст. 1002 ЦК України повірений має право на плату за виконання свого обов’язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

В даному випадку укладеним між позивачем і  відповідачем-1 Договором доручення встановлено,  що  позивач  виконує  доручення  відповідача-1  за  плату.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до  умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог  – відповідно до  звичаїв  ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Аналогічні  приписи  містить  ст. 193 Господарського кодексу України.

Як  свідчать долучені  до матеріалів  справи копії двосторонніх підписаних Актів приймання виконаних робіт від 26.04.2006 р. та від 21.07.2006 р., позивач  належним  чином виконував свої зобов’язання за Договором доручення: обидва Акти підписані відповідачем-1 (Довірителем) без жодних зауважень щодо якості, складу, обсягу виконаних робіт тощо.  

Загальна вартість виконаних позивачем за дорученням відповідача-1 робіт, які були прийняті останнім за Актами від 26.04.2006 р. та від 21.07.2006 р., становить 56647,50 грн. (37765,00 грн. + 18882,50 грн.).

          Проте, відповідач-1 свої зобов’язання щодо оплати виконаних позивачем робіт, всупереч умов Договору доручення (п.п. 2.1.4, 2.1.6) та вимог закону, не виконав,                  внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі  56647,50 грн.

Крім того, як вже зазначалось вище, з метою забезпечення належного виконання умов Договору доручення, 01.06.2005 р. між ЗАТ «БАН» (Поручителем, відповідачем-2 у справі) та СПД ФО ОСОБА_1 (Кредитором, позивачем у справі) було укладено Договір поруки.

Згідно з приписами ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися зобов’язання частково або в повному обсязі.

Виходячи  з положень ст. 554 ЦК України,  у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено          додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

В даному випадку, умовами укладеного між позивачем та відповідачем-2 Договору поруки (п.п. 1.1, 3.1, 3.2) передбачена солідарна відповідальність Поручителя (ЗАТ «БАН», відповідача-2) перед Кредитором (СПД ФО ОСОБА_1, позивачем) за виконання  Боржником (ТОВ «Запорізький пивобезалкогольний завод», відповідачем-1)  зобов’язань за Договором доручення, включаючи сплату основного  боргу,  процентів,  неустойки,  відшкодування  збитків.

Пунктом 3.1 Договору поруки передбачено, що у разі порушення відповідачем-1 зобов’язання, передбаченого пунктами 2.1.4, 2.1.6 Договору доручення, по оплаті виконаної позивачем роботи відповідно до складених актів прийому виконаних робіт, відповідач-1 (Боржник)  та відповідач-2 (Поручитель)  відповідають  перед  позивачем як  солідарні  боржники.

Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

СПД ФО ОСОБА_1 (Кредитором) заявлено даний позов до обох солідарних боржників.

Відповідно до п. 4.1 Договору поруки цей договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення печатками Сторін  і  діє до 31.12.2009 р.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Однак, всупереч вимог закону та умов Договорів доручення і поруки, взяті на себе за вказаними договорами зобов’язання обидва відповідачі не виконали, внаслідок чого у них утворилась заборгованість в сумі  56647,50 грн.

Доказів погашення суми боргу відповідачами ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції  не надано.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідачів солідарно 56647,50 грн. основного боргу заявлена обґрунтовано. Висновки суду  першої інстанції про наявність підстав для задоволення  позову  в цій  частині   відповідають матеріалам справи.

Доводи заявника апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на вищевикладене, а також наступне.

Порядок та підстави припинення зобов'язань передбачені главою 50 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, за загальним правилом, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого   нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналізуючи наведені норми цивільного законодавства та зміст Договорів доручення і поруки, колегія суддів відхиляє доводи заявника про припинення поруки, як безпідставні.

В даному випадку відповідачами не здійснено належне виконання взятих на себе зобов'язань.

Інші передбачені законом підстави для припинення зобов'язань відповідача-2 за Договором поруки відсутні, а тому на момент звернення позивача з даним позовом порука відповідача-2 не припинилась.

Шестимісячний строк, на якому наполягає заявник, не може бути застосований у цьому випадку, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, і тільки у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Як вже зазначалось, в Договорі поруки у п. 4.1 встановлено строк дії:        з  моменту підписання договору та скріплення печатками Сторін (тобто, з 01.06.2005 р.) і до  31.12.2009 р.

Також в даному випадку не може бути застосована норма ч. 4 ст. 559 ЦК, яка передбачає, що у разі, коли строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Вказана норма застосовується тільки у випадках, коли строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, тобто     не має чіткого визначення строку початку та закінчення. В даному ж випадку строк основного зобов'язання, забезпеченого порукою, встановлено в пункті 2.1.4  Договору доручення. Заявник хибно ототожнює передбачену Договором доручення умову щодо складання та підписання сторонами Акта приймання виконаних робіт з пред’явленням кредитором вимоги про виконання зобов’язання, строк якого не встановлено.

Доводи заявника апеляційної скарги щодо наявності підстав для визнання недійсними Договору доручення (через, нібито, не досягнення позивачем і відповідачем-1 згоди по суттєвій умові договору – щодо його ціни) та Договору поруки (внаслідок укладення його з боку відповідача-2 Генеральним директором ЗАТ «БАН», нібито, із перевищенням наданих йому Статутом Товариства повноважень) не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.

Вищезгадані Договір доручення та Договір поруки не визнані недійсними в установленому законом порядку.

Виходячи з матеріалів справи, з зустрічним позовом щодо визнання вказаних договорів недійсними в ході розгляду даної справи судом першої інстанції жоден з відповідачів не звертався. Доказів існування окремого судового рішення відповідного змісту заявником суду теж не надано.

Доводи заявника апеляційної скарги щодо неправомірного відновлення судом першої інстанції строку позовної давності не приймаються колегією суддів до уваги як безпідставні.

З матеріалів справи вбачається, що первісно СПД ФО ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення на підставі Договору доручення та Договору поруки солідарно з ТОВ «Запорізький пивобезалкогольний завод» та ЗАТ «БАН» заборгованості за Актами приймання виконаних робіт від 26.04.2006 р. та від 21.07.2006 р. 28.04.2009 р. Ухвалою суду від 28.04.2009 р. позовна заява була повернута заявнику на підставі п. 10 ст. 63 ГПК України (через сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу не у встановленому розмірі, без врахування Постанови КМ України № 361 від 14.04.2009 р.).

Усунувши допущені порушення, 01.06.2009 р. позивач вдруге звернувся з позовом до суду. Позовна заява була прийнята та призначена господарським судом до розгляду. В ході розгляду справи СПД ФО ОСОБА_1 було заявлено клопотання про визнання причини пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновлення пропущеного строку позовної давності для стягнення заборгованості за Договором доручення та за Договором поруки згідно з актом виконаних робіт від 26.04.2006 р.

Відповідно до ч. 3 та ч. 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на вищенаведені норми цивільного законодавства, звернення позивача до суду з відповідним клопотанням до винесення рішення та те, що Постанова КМУ № 627 від 14.04.2009 р., якою були внесені зміни до Постанови КМУ № 1258 від 21.12.2005 р. «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів», набрала чинності 27.04.2009 р., а опублікована в офіційному друкованому виданні – газеті «Урядовий кур’єр» № 77  –  29.04.2009 р., тобто наступного дня після звернення позивача до суду із позовною заявою, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно визнав причину пропуску позивачем строку позовної давності поважною та відновив вказаний строк.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов’язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов’язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі  і  за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних – платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Невиконання відповідачами зобов’язання по сплаті грошових коштів в сумі      56647,50 грн. підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідачів солідарно 36971,94 грн. втрат від інфляції та 833,15 грн. - 3% річних за неналежне виконання грошового зобов’язання також заявлені позивачем обґрунтовано, відповідають приписам закону та умовам обох Договорів (в т.ч., п. 3.2 Договору поруки) і правомірно задоволені господарським судом у повному обсязі.

Також, не знаходять  свого підтвердження посилання заявника на порушення  судом  першої  інстанції норм процесуального права.

Відповідно до підпункту 3.6 Роз’яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Згідно з нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 р. № 1149:

4.1. Нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку):

місцевої - Д+2;

у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст
Київ, Сімферополь та Севастополь) - Д+3;

між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст
обласного підпорядкування) - Д+4;

між   іншими   населеними   пунктами   різних областей України - Д+5,   

де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або
опускання простого  листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку
останнього виймання;  2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове
відправлення.

Як  свідчать матеріали справи, відповідач-2 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи (шляхом направлення на його адресу ухвали суду від 01.06.2009 р.  про порушення провадження у даній справі, а також ухвал від 26.06.2009 р., від 21.07.2009 р., від 03.08.2009 р. та  від 27.08.2009 р.  про відкладення розгляду справи).

Заявник посилається на те, що остання ухвала суду про відкладення розгляду справи (від 27.08.2009 р.) отримана ним в день судового засідання (03.09.2009 р.). Проте, належних та допустимих доказів на підтвердження цього він не надає. Дата здійснення внутрішньої реєстрації вхідного документу (ухвали суду) заявником, на яку він посилається в обґрунтування цього,  не доводить, що вказаний процесуальний документ заявник отримав саме 03.09.2009 р.  Тому вказане твердження заявника є бездоказовим.

При цьому, враховуючи дату відправлення рішення судом (27.08.2009 р.) та нормативні  строки пересилання (у межах одного населеного пункту) простої письмової кореспонденції  операторами поштового зв'язку, затверджені Наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 12.12.2007 р. № 1149 (3 дні), колегія суддів ставиться до такого твердження заявника критично (слід відзначити, що і позивач, і обидва відповідачі мають Запорізькі адреси, при цьому позивач отримав ухвалу від 27.08.2009 р., яка була направлена одночасно всім 3-м учасникам процесу, без запізнень).

До того ж, в судовому засіданні 27.08.2009 р.  з боку відповідача-2 був присутнім його представник за довіреністю Білостоцький Д.О. (довіреність від 05.08.2009 р. № 35, протокол судового засідання – арк. справи 51-53), а, за словами позивача, в судовому засіданні суддею було названо дату і час наступного засідання (з огляду, зокрема, на те, що розгляд справи відкладався на невеликий термін).

Отже, відповідач-2 був  своєчасно  та  належним  чином  повідомлений  господарським судом про час і місце  слухання справи.  

Виходячи з положень ст.ст. 75, 77 ГПК України, розгляд справи судом у разі неявки в судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи,  не  є  підставою  для  скасування  рішення  господарського  суду.  

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський  судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип  змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.

Дана справа розглядалась місцевим господарським судом протягом 3-х місяців (з огляду на неявку відповідачів та неподання доказів, за заявою судді, в порядку ст. 69 ГПК України ухвалою В.о. Голови ГСЗО від 03.08.2009 р. було продовжено строк вирішення спору у справі на 1 місяць). По справі відбулось 5 судових засідань, у 2-х з яких представник заявника (відповідача-2) був присутнім. При цьому саме через істотну зміну позиції відповідача-2 та наданий ним в передостанньому засіданні новий відзив на позов суд змушений був вп’яте відкласти розгляд справи, оскільки виникла необхідність витребувати додаткові докази від позивача (з огляду на нові заперечення та доводи відповідача-2).

Колегія суддів наголошує, що в даному випадку подальше відкладення розгляду справи було неможливе через закінчення встановленого статтею 69 ГПК України строку вирішення спору (вже продовженого ухвалою в.о. голови суду в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України).

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обов’язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Добросовісність користування процесуальними правами слід розглядати таким чином, що особи, які беруть участь у справі, не повинні зловживати наданими їм правами.

Колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі відповідачем-2 не наведено жодних доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, не надано доказів безпідставного задоволення позовних вимог позивача.

Жодних порушень процесуального права, визначених статтею 104 ГПК України у якості підстави для скасування рішення місцевого господарського суду, заявником в своїй апеляційній  скарзі  не зазначено,  їх  наявність  не доведено.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки доводи відповідача-2, як заявника апеляційної скарги, не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, його апеляційна скарга  залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Судові витрати по розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідно до приписів ст. 49 ГПК України покладаються на заявника апеляційної скарги (відповідача-2 у справі).

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний  господарський  суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «БАН» (м. Запоріжжя)  залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької  області від 03.09.2009 р.  у справі            № 11/254/09  залишити без змін.

Головуючий суддя Зубкова Т.П.

 судді  Зубкова Т.П.  

 Кагітіна Л.П.  Яценко О.М.