ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 грудня 2018 року

справа №822/1548/16

адміністративне провадження №К/9901/35952/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року

у складі суддів Боровицького О.А., Сапальової Т.В., Матохнюка Д.Б.

у справі №822/1548/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області в особі Старокостянтинівського відділення,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Старокостянтинівська міська рада

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області в особі Старокостянтинівського відділення (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 червня 2016 року № 97751-13, яким визначена сума податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік, з мотивів безпідставності їх прийняття.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року (суддя Салюк П.І.) позовні вимоги задоволені повністю, скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 червня 2016 року № 97751-13.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що місцеві ради за приписами Податкового кодексу України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

14 грудня 2016 року постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції, в задоволенні позову відмовлено. Цей суд висновувався на положеннях статті 266, підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, дійшовши висновку про наявність у позивача обов'язку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році в незалежності від прийняття місцевою радою рішення про встановлення цього податку.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Від податкового органу заперечення (відзив) на касаційну скаргу позивача до суду не надходили, що не перешкоджає касаційному перегляду судового рішення.

10 березня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою позивача, справа №822/1548/16 з суду першої інстанції не витребувана.

12 березня 2018 року матеріали касаційного провадження № К/9901/35952/18 з Вищого адміністративного суду України передані до Верховного Суду, які ухвалою цього суду від 16 березня 2018 року прийняті до провадження, справа №822/1548/16 витребувана з суду першої інстанції.

22 березня 2018 року справа №822/1548/16 надійшла до Верховного Суду.

Переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що у власності позивача перебуває один об'єкт нежитлової нерухомості площею 310 кв.м.

30 січня 2015 року рішенням 47- ї сесії Старокостянтинівської міської ради №4 "Про встановлення місцевих податків", затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

22 травня 2015 року рішенням 50- ї сесії Старокостянтинівської міської ради № 9 "Про внесення змін в рішення 47- ї сесії міської ради від 30 січня 2015 року №4" затверджено ставки податку для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб.

27 червня 2016 року податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 цього кодексу прийняте податкове повідомлення - рішення № 97751-13, яким визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно за 2015 рік на суму 3775,80 грн.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Суд зазначає наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Аналіз вищевказаних норм права зумовлює висновок, що у відповідача відсутні правові підстави для винесення податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Враховуючи викладене, Суд визнає, що судом апеляційної інстанції прийнято постанову із неправильним застосуванням норм матеріального права, внаслідок чого скасоване судове рішення, яке відповідає закону, що є підставою для скасування постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року та залишення в силі постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року у справі №822/1548/16 скасувати, залишивши в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер