Постанова

Іменем України

06 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 560/1439/14

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/787/63/2018

Провадження № 51 - 5815 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

прокурора Цигана Ю.В.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014180110000250 від 22 квітня 2014 року, щодо:

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дубровиця Рівненської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Дубровиця Рівненської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3,

за ст. 296 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Туровича С.М. на вирок Сарненського районного суду Рівненської області від

10 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від

22 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 10 листопада

2017 року засуджено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ст. 296 ч. 2 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки кожного.

ОСОБА_1 на підставі ст. 1 п. «в» Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнено від відбування покарання.

ОСОБА_2 на підставі ст. 1 п. «е» Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнено від відбування покарання.

Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_4 93 994 гривні 65 копійок на відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 гривень моральної шкоди.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими і засуджено за те, що вони 21 квітня 2014 року приблизно о 22 годині 45 хвилин спільно з невстановленими досудовим розслідуванням особами в приміщенні кафе «Нірвана», належному ПП ОСОБА_4, розташованому в с. Золоте Дубровицького району Рівненської області, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось у зневажливому ставленні до громадського порядку та існуючих правил поведінки і моральності у громадських місцях, діючи з особливою зухвалістю та демонструючи свою перевагу у фізичній силі, безпричинно завдали відвідувачам кафе ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ударів, що завдали фізичного болю, а ОСОБА_8 - тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому кісток носу, забійної рани спинки носу, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я, а також пошкодили вітрини і товарно-матеріальні цінності в приміщенні кафе «Нірвана», внаслідок чого зазначене кафе тимчасово припинило свою роботу.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 22 лютого 2018 року зазначений вирок суду першої інстанції залишено без зміни, а апеляційну скаргу захисника Туровича С.М. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Турович С.М., діючи в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову скасувати, а провадження в цій частині направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. Вважає, що суд першої інстанції в порушення ст. 22, ст. 128 ч. 5, ст. 370 КПК України не перевірив належним чином доказів, наданих суду в обґрунтування позовних вимог. Зазначає, що ні докази, надані ОСОБА_4, ні свідки не підтверджують всю кількість пошкодженого та знищеного майна, яке суд визнав втраченим для потерпілого. Указує також на неправильне визначення розміру упущеної вигоди та безпідставне задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 гривень. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд не перевірив усіх доводів апелянта про неправильне вирішення цивільного позову.

Заперечень на касаційну скаргу захисника Туровича С.М. від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке їх засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 296 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи захисника Туровича С.М. про неправильне вирішення цивільного позову є безпідставними.

Відповідно до вимог ст. 127 ч. 2 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння

(ст. 128 ч. 1 КПК України).

Із встановлених судом першої інстанції обставин убачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час вчинення кримінального правопорушення пошкодили вітрини і товарно-матеріальні цінності в приміщенні кафе, яке належить ОСОБА_4, внаслідок чого воно тимчасово припинило свою роботу.

Цивільний позов потерпілий ОСОБА_4 подав у передбаченому ст. 128 КПК України порядку до початку судового розгляду.

Відповідно до ст. 22 ч. 2 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 23 ч. 2 ЦК України моральна шкода полягає, у тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив докази, надані потерпілим ОСОБА_4 на підтвердження своїх позовних вимог та, приймаючи рішення про часткове задоволення цивільного позову, обґрунтовано послався: на довідку про заподіяні збитки кафе «Нірвана» внаслідок умисного пошкодження товарно-матеріальних цінностей та майна від 28 квітня 2014 року; на інвентаризаційну відомість по основних засобах ПП ОСОБА_4 станом на 22 квітня 2014 року; на копію книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, у якій відображено дохід ОСОБА_9 за лютий і березень 2014 року.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_4, суд першої інстанції врахував моральні переживання, понесені потерпілим у зв'язку з пошкодженням його майна, внаслідок чого зазначений заклад став збитковим, не відновив у повному обсязі свою роботу, через що потерпілий втратив заробіток і повинен відшукувати інше джерело доходу, характер та обсяг фізичних, душевних та психічних страждань, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, часу та зусиль, що необхідні для відновлення попереднього стану.

Рішення суду щодо цивільного позову прийнято з дотриманням положень статей 128,129 КПК України та статей 22, 23, 1166, 1167, ст. 1192 ч. 2 ЦК України. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, у ньому наведено мотиви та підстави для часткового задоволення цивільного позову.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника Туровича С.М. на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи про неправильне вирішення цивільного позову, які аналогічні доводам касаційної скарги, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника Туровича С.М.і скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 10 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 22 лютого 2018 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу їх захисника - адвоката Туровича С.М. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний    О.П. Марчук    О.П. Могильний