Справа № 638/13402/16-ц

        Провадження № 2/638/2153/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2018 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді -                                                        Шестака О.І.,

за участю секретаря -                                                 Калінової А.М.,

розглянувши в відкритому судовому-засіданні в м. Харкові цивільну справу за об'єднаними позовами Головного управління державної фіскальної служби України у Харківській області до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – КП «Жилкомсервіс», Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, ОСОБА_2, про виселення із службової квартири; ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області про визнання права на проживання в квартирі, –

встановив:

У серпні 2016 року Головне управління ДФС у Харківській області (надалі ГУ ДФС у Харківській обл.) звернулось до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовною заявою про виселення із службового приміщення колишнього працівника Першого заступника начальника – начальника відділу податкової міліції ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1О.), із членами його сім’ї що проживають у даній службовій квартирі АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Наказом ДПА у Харківській області від 01.06.1999 р. № 230-о призначено капітана податкової міліції ОСОБА_1 який прибув з Головного управління податкової міліції ДПА України, на посаду першого заступника начальника – начальника відділу податкової міліції ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, з 19 травня 1999 року.

Рішенням виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова від 11.07.2000 р. № 124/51 згідно із яким на підставі клопотання ДПА у Харківській області від 23.06.2000 р. № 10/01-206 запропоновано: включити в число службової житлової площі ДПА у Харківській області п’ятикімнатну ізольовану квартиру № 14 житлової площею 93,1 кв.м. в будинку № 274 по вул. Клочківській.

Згідно реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» посвідчує, що квартира № 14, що розташована м. Харкові по вул. Клочківській за № 274, зареєстрована за Державою в особі Верховної ради (користувач державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова) на праві державної власності на підставі Закону України «Про власність», договору № 165 від 05.10.1998 р. акту прийому-передачі від 10.12.1999 р. та записано в реєстрову книгу № за реєстровим № 2254 від 29 грудня 1999 р. (від 15 серпня 2000 р.). На підставі акту приймання – передачі від 28.03.2000 р. квартира № 14, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Клочківська. буд. 274 була передана від ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова до Державної податковій адміністрації у Харківській області.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова від 15.08.2000 р. № 213-13 на підставі клопотання ДПА у Харківській області № 10952/10/01-205 вирішено: як виняток, надати ОСОБА_1 з сім'єю 2 особи: 1. наймач. 2. дружина ОСОБА_3, службову п’ятикімнатну ізольовану квартиру № 14 житлової площею 93,1 кв.м. в будинку № 274 по вул. Клочківській, та видати ордер в установленому порядку.

Виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів м. Харкова (рішення від 15.08.2000 № 212-13) ОСОБА_1 видано ордер на житлове приміщення № 73/00 від 21.08.2000 р. на право займання жилого приміщення площею 93,1 кв.м., що складається із п’ятикімнатної ізольованої квартири № 14 житловою площею 93,1 кв.м. в будинку № 274 по вул. Клочківській.

Між ДПА у Харківській області в особі начальника ОСОБА_4 (Наймодавець) та першого заступника начальника – начальника відділу податкової міліції ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ОСОБА_1 (Наймач) укладено договір найму службової квартири (далі Договір). Згідно із предметом даного Договору Наймодавець передає, а Наймач приймає для проживання належну Наймодавцю (на праві адміністративного управління) службову ізольовану квартиру за № 14 загальною площею 93,1 кв.м. що з находиться в будинку № 274 по вул. Клочківській у м. Харкові, на період трудових відносин з Наймодавцем, згідно з умовами договору та чинному законодавству України. Відповідно до п. 3.4. розділу 3 Договору Наймач зобов’язується звільнити надане йому службове приміщення разом з усіма особами, які з ним проживають, у випадку припинення ним трудових відносин із Наймодавцем та при відсутності законних підстав для подальшого проживання. П. 4.1 розділу 4 Договору передбачено, що наймодавець має право вимагати від Наймача звільнення і повернення службової квартири, попередивши його про це письмово з викладенням, передбачених цим договором, підстав та з інших причин, що можуть виникати згідно чинному законодавству; п. 4.2 розділу 4 Договору встановлено, що наймодавець має право проводити дії по виселенню Наймача з усіма особами, які з ним проживають, відповідно рішенню суду, стосовно примусового звільнення службового житла у випадку припинення з ним трудових відносин.

Згідно з ст. 124 Житлового кодексу Української РСР (надалі ЖКУ), зокрема, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно довідки наданої управлінням по роботі з персоналом ГУ ДФС у Харківській обл. від 10.08.2016 року, з жовтня 2010 року ОСОБА_1 був переведений у розпорядження ДПА України, па посаду радника Голови ДПА України відділу оперативного та організаційного забезпечення діяльності Голови ДПА України.

Позивач звертає увагу суду на те, що згідно із розпорядженням Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 18 серпня 2004 р. № 1946-Д квартира була приватизована ОСОБА_1 з видачею свідоцтва про право власності на житло. При цьому, оскільки вищезазначена квартира була приватизована з порушеннями Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно із нормами якого квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації. У березні 2010 року Державна податкова адміністрація у Харківській області звернулась до суду з позовом до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради та до ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження про приватизацію права власності на вказану квартиру. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.09.2010 року по справі № 2-989/2010, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27.12.2010 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 24.05.2011 року, визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 18.08.04 р. № 1946-Д. право власності на квартиру № 14, що знаходиться за адресою: м, Харків, вул. Клочківська, буд. 274, визнано за державою в особі Державної податкової адміністрації в Харківській області (правонаступник – Головне управління ДФС у Харківській області).

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчою комітету Харківської області Харківської міської ради України, керуючись рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.09.2010 р. по справі № 2-989/2010, наказом № 437 від 17.10.2010 року «Про відміну розпорядження та анулювання свідоцтва про право власність на квартиру АДРЕСА_2 (далі – Наказ № 437): відмінило розпорядження відділу приватизації житлового фонду № 1946-Д від 18.08.2004 р. про передачу у власність квартири № 14 по вул. Клочківській. 274; анульовано свідоцтво на право власності на житло № 1-04-242278 на ім'я ОСОБА_1; направило копію наказу до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» для відповідного реагування з питань правової реєстрації квартири № 14 по вул. Клочківській. 274, м. Харкова.

Згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 29.06.2016 р. № 62271134 Департаментом реєстрації Харківської міської ради, на підставі заяви ГУ ДФС у Харківській обл. від 15.06.2016 р. № 17287812 було зареєстровано право власності на вищезазначену квартиру за Державою України в особі Головного управління ДФС у Харківській області (індексний номер: 30220496 від 29.06.2016 р.). У зв’язку із чим ГУ ДФС у Харківській обл. направлено претензію – вимогу від 15.07.2016 р. № 2290/11/20-40-03-02-12 про звільнення ОСОБА_5 службової квартири разом з членами сім'ї, яку було отримано ОСОБА_1, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (дата отримання – 21.07.2016 р.). На час подання позовної заяви відповідь від ОСОБА_1 не отримано.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ЖКУ щодо користування службовими жилими приміщеннями застосовуються правила про договір найму жилого приміщення, крім правил, передбачених статтями 73-76, 79-83, 85, 90, ч. 6 ст. 101, ст. 103-106 ЖКУ, у тому числі правила ст. 64 ЖКУ про права й обов'язки членів сім'ї наймача і ст. 109 ЖКУ про те, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом та проводиться добровільно або в судовому порядку. Таким чином, за загальним правилом, робітники і службовці, які припинили, трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення, про що у судовому порядку приймається рішення про примусове виселення.

Згідно інформацією розміщеною на у мережі Інтернет на сайті http://www.zhks.kharkov.ua/ балансоутримувачем будинку № 274 по вул. Клочківській є Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» (надалі КП «Жилкомсервіс»). Частиною 1 статті 116 ЖКУ передбачено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, використовують жиле приміщення не за призначенням, виселення винних на вимогу, зокрема, інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Отже, саме КП «Жилкомсервіс» може володіти інформацією щодо використання жилого приміщення за призначенням (не за призначенням) не використання, у зв'язку із чим Головне управління ДФС у Харківській області вважає за необхідне залучити до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору КП «Жилкомсервіс».

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.09.2016 р. відкрито провадження у справі.

30.01.2017 року суд ухвалив притягнути у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, притягнути у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 (надалі ОСОБА_2Ю.).

Представник позивача – Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області – ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, та пояснила, що ГУ ДФС у Харківській обл. просить звернути увагу на наступне: відповідно до ч. 2 ст. 125 ЖКУ, особи, яких не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, це, зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, у установі, організації, що надали їм службове приміщення, не менш як десять років. У зв’язку із чим просить звернути увагу на Довідку від 10 серпня 2016 року, де зазначено, що ОСОБА_1 працював першим заступником ДПІ – начальником відділу податкової міліції ДПІ в Дзержинському районі з 05.1999 року – 06.2005 року. З 06.2005-09.2005 працював у розпорядженні ДПА у Харківській області. З 09.2005 – 06.2006 працював у податковій міліції Орджонікідзевського району м. Харкова. Також просить звернути увагу, що з 15.06.2006 по 03.2007 був звільнений у запас за пунктом 64 підпунктом «г» (через скорочення штатів). З 03.2008-09.2010 у розпорядженні ДПА у Харківській області. З 10.2010-10.2011 радник Голови ДПА України. З 10.2011-05.2012 Радник Голови ДПА України (апарат Голови ДПА України). З 10.05.2012 р. звільнений за власним бажанням.

Враховуючи вищезазначене, позивач вражає, що можна дійти висновку, що до ОСОБА_1 не застосовується ст. 125 ЖКУ в частині 2, адже ОСОБА_1 не пропрацював в даній юридичній організації 10 років.

Також представник позивача зауважила, що клопотання про виключення зі числа службових житлової площі квартири АДРЕСА_3 про виключення з числа службової житлової площі до ДПА України не направлялося. Дозволу ДПА України з цього питання отримано не було, квартира має статус «службового житла».

Представник позивача звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 звертався з адміністративним позовом до суду про знаття з квартири статусу службової (справа №638/886/14ц). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено та залишено без змін рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 червня 2014 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 серпня 2014 року.

Також просить звернути увагу на те, що відповідно до ст. 80 ЦК України передбачено, що юридична особа це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку; ОСОБА_1 працював у різних юридична особах, які мають свою назву, код ЄДРПОУ, а також мають цивільну правоздатність дієздатність та можуть бути позивачем та відповідачем в суді.

Представник позивача звертає увагу суду на те, що ЖКУ не містить поняття одинокої особи. Пленум Верховного Суду СРСР у п.19 постанови від 3 квітня 1987 р. №2 роз’яснив, що до одиноких осіб крім одиноких матерів, які не створили в подальшому сім’ю, можуть відноситися, зокрема, розлучене подружжя, який залишився проживати у службовому приміщенні після вибуття з нього іншого з подружжя, удовець, усиновитель, опікун. Таким чином, вищезазначене одинока особа це, по-перше, особа, яка не уклад шлюб, по друге, якщо у свідоцтві про народження відсутній запис про матір або записані за вказівкою батька. Відповідно до акта обстеження умов проживання від 24.11.2016 р. зазначено, що спірній квартирі проживають постійно ОСОБА_1О.(батько), ОСОБА_7Ю.(син), ОСОБА_8 (син), ОСОБА_8Ю (син). та Парашенко (мати). Задля встановлення факту статусу одинокої особи, що проживає з неповнолітніми дітьми та для підтвердження/спростування факту, що він сам виховує неповнолітніх дітей було направлено запит до Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо актів цивільного стану ОСОБА_1 протягом 2010-2017 р.р. та копії актових записів цивільного стану за місцем зберігання актових записів щодо ОСОБА_9 (ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2), ОСОБА_8 Юрійоввда (ІНФОРМАЦІЯ_3). Тобто, якщо у актових записах дітей ОСОБА_1 зазначено матір, то він, на переконання представника позивача, не підпадає під поняття одинокої особи.

Таким чином, на переконання представника позивача, положення ст. 125 ЖКУ не застосовуються до ОСОБА_1.

Представники відповідача ОСОБА_1 та сам відповідач у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, та пояснили наступне: позовна заява є необґрунтованою; позивач намагається ввести суд в оману, перекручує реальні обставини справи, замовчує про існування інших фактів, посилається на обставини, які не відповідають дійсності, а саме: на теперішній час відповідач ОСОБА_1 разом з членами своєї родини проживає у квартирі №14 за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 274. Разом із ним проживають та зареєстровані у вищевказаній квартирі його діти: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітні – ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3, на думку відповідача, вимоги позовної заяви порушують права його дітей. Відповідно до ст. 64 ЖКУ члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім’ї наймача належить зокрема його діти. Відповідно до ст. 65 ЖКУ наймач вправі в установленому порядку вселити в займане ним жиле приміщення своїх неповнолітніх дітей.

10.05.2012 року наказом Державної податкової служби України №1010-0 ОСОБА_1, полковник податкової міліції, був звільнений з посади та податкової міліції у запас за власним бажання. На момент звільнення він мав вислугу років в органах податкової служби України 22 роки 07 місяців 27 днів. Пенсійне посвідчення №2554816619 ОСОБА_1 отримав 26.10.2012 р.

Позивач у своїй заяві вимагає звільнити службове жиле приміщення, однак не висуває жодної інформації про інше жиле приміщення, яке має бути надано у зв'язку з виселенням. Відповідно до ст. 109 ЖКУ виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Відповідно до ст. 113 ЖКУ надаване громадянам у зв’язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 ЖКУ. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах жилої площі. Відповідно до ст. 114 ЖКУ надаване громадянам у зв’язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним нормам.

Відповідно до ст. 125 ЖКУ без надання іншого житлового приміщення не може бути виселено із службових жилих приміщень осіб, звільнених з посади, у зв’язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як 10 років; персональних пенсіонерів, одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Щодо договору найму відповідач зазначив наступне: відповідно до приписів ЖКУ, умови договору найму, що порушують становище наймача є недійсними. Договір найму від 04.08.2000 р. укладався між ОСОБА_1 та ДПА у Харківській області. Позивач визнає себе правонаступником ДПА у Харківській області. Однак переукладення договору найму, внесення до нього змін чи укладення додаткових угод ніколи не відбувалося.

Представник третьої особи – Комунального підприємства «Жилкомсервіс» в судове засідання не з'явився, про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчать поштові документи та матеріали справи, причину неявки суду та ставлення до позову не повідомив. Представник третьої особи – КП «Жилкомсервіс» 29.01.2018 року подав заяву до суду із проханням розглядати справу за позовом ГУ ДФС у Харківській обл. до ОСОБА_1 щодо виселення із службової квартири, за відсутності третьої особи – КП «Жилкомсервіс» та її представників. Додатково повідомив, що КП «Жилкомсервіс» не володіє інформацією щодо використання жилого приміщення за призначенням/не за призначенням/не використання, згідно до позовних вимог ГУ ДФС у Харківській обл. та просив надіслати поштою за вищевказаною адресою копію судового рішення.

Представник третьої особи – Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради – ОСОБА_10 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову в частині виселення малолітніх ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 та їх законного представника, оскільки будуть порушені права неповнолітніх, надала суду висновок № 675 від 20.11.2017 року щодо недоцільності виселення малолітніх ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Представник третьої особи – Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради – ОСОБА_10 22.11.2017 року подала до суду заяву у якій, зокрема, просить суд слухати справу без участі представника органу опіки та піклування та ухвалити рішення виключно в інтересах малолітніх дітей

Третя особа – ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про час, дату, місце судового розгляду повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчать поштові документи та матеріали справи. ОСОБА_2 подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності від 13.02.2017 року, у якому, зокрема, зазначив, що він проходить службу у Національній поліції України, має звання старшого лейтенанта поліції та у зв’язку із службовою необхідністю не має можливості бути присутнім в судовому засіданні; він повністю підтримує позицію Відповідача у справі - ОСОБА_1 та просить розглядати справу за його відсутності.

07.02.2018 року до суду було подано клопотання ОСОБА_1 про об’єднання декількох справ в одне провадження.

Ухвалою суду від 08 лютого 2018 року було об’єднано в одне провадження цивільну справу № 638/13402/16-ц (провадження № 2/638/2153/18) за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області до ОСОБА_1, КП «Жилкомсервіс» про виселення із службової квартири i цивільну справу № 638/7127/17 (провадження № 2/638/1922/18) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області про визнання права на проживання в квартирі. Об’єднаним справам присвоїти єдиний номер № 638/13402/16-ц (провадження №2/638/2153/18).

У травні 2017 року (10.05.2017 р.) ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області про визнання права на проживання в квартирі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова № 213-13 від 15.08.2000 року, на підставі клопотання ДПА у Харківській області, ОСОБА_1, який на той момент займав посаду начальника відділу державної податкової міліції Дзержинського району м. Харкова, було надано службову квартиру № 14 за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, 274. У вищевказаній квартирі він продовжує проживати і на сьогоднішній день. Разом із ним проживають та зареєстровані його діти: ОСОБА_2 (24.07.1994 р.н.), ОСОБА_9 (14.01.2008 р.н.), ОСОБА_8 (23.11.2014 р.н.). На сьогоднішній день у шлюбі він не перебуває. На його утриманні знаходяться неповнолітні діти.

10.05.2012 року Наказом Державної податкової служби України № 1010-0 ОСОБА_1, на той момент полковника податкової міліції, було звільнено з посади та податкової міліції у запас. Вислуга років на момент звільнення складала 22 роки 07 місяців 27 днів. Пенсійне посвідчення № НОМЕР_1.

26.10.2012р. Листом №2290/П/20-40-03-12 від 15.07.2016 року ГУ ДФС у Харківській обл. направило на адресу ОСОБА_1 претензію-вимогу, де вимагало звільнити вищевказану службову квартиру разом з членами сім'ї. На зазначену претензію-вимогу відповіді надано не було.

Відповідно до ст. 125 ЖКУ із службових квартир не може бути виселено без надання іншого житлового приміщення осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів праці І і II груп, інвалідів І і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

ГУ ДФС у Харківській обл., вимагаючи звільнити службову квартиру, не надає ОСОБА_1 іншого житлового приміщення, чим порушує норми законодавства та його права, а саме: відповідно до статті 47 Конституції України Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду; відповідно до ст. 126 ЖКУ надаване громадянам у зв’язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу; відповідно до статті 64 ЖКУ члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення; відповідно до ст. 113 ЖКУ надаване громадянам у зв’язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 ЖКУ. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах жилої площі; відповідно до ст. 114 ЖКУ надаване громадянам у зв’язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним нормам.

Суд, дослідивши доводи представника позивача та представників відповідачів та третіх осіб, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 ЦК України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 ЦК України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Головне управління ДФС у Харківській області є правонаступником Головного управління Міндоходів у Харківській області відповідно до положень, постанови КМУ від 6 серпня 2014 р. № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» та п. 1 Положення про Головне управління ДФС у Харківській області, затвердженого наказом ДФС України від 27.08.2014 р. № 79 «Про затвердження положень про територіальні органи ДФС у Харківській області». Головне управління Міндоходів у Харківській області є правонаступником Державної податкової служби у Харківській області відповідно до положень постанови КМУ від 20 березня 2013 р. № 229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів». Державна податкова служба у Харківській області с правонаступником Державної податкової адміністрації у Харківській області відповідно до положень постанови КМУ від 21 вересня 2011 р. № 981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби».

Правові відносини щодо виселення із службових приміщень регулюються нормами ЖКУ.

Відповідно до норм ст. 118 ЖКУ службові жилі приміщеним призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчою комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно із ч. 2 ст. 119 ЖКУ перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР. Так, даний перелік затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37 «Про службові жилі приміщення» (далі – Перелік) п. 35 якого встановлено коло службових осіб органів державної податкової служби, яким може бути надано службове приміщення.

Нормами ст. 121 ЖКУ встановлено, що порядок падання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, ЖКУ та іншими актами законодавства Української РСР. При цьому, службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними визначено Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37 (далі Положення № 37).

Відповідно до п. 8 р. 11 Положення № 37 службові жилі приміщення надаються включеним до Переліку працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації, а з дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті. Зазначені приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян житлом, за винятком надання службових жилих приміщень в будинках радгоспів. Якщо жилі приміщення, в яких проживають відповідні працівники, знаходяться на такій відстані від місця роботи, яка виключає можливість виконання ними трудових обов'язків, надання службових жилих приміщень допускається у випадках, коли ці працівники забезпечені житлом.

Як встановлено із матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу у Національній гвардії України з 10.12.1988 року по 09.07.1993 року, працював в органах МВС з 22.07.1993 року по 15.11.1996 року, в органах ДФС та реорганізованих в неї службах з 15.11.1996 року по 15.06.2006 року та з 05.03.2007 по час звільнення – 10.05.2012 року, про що свідчить копія трудової книжки серія БТ-ІІ № 3058558.

Наказом ДПА у Харківській області від 01.06.1999 р. № 230-о призначено капітана податкової міліції ОСОБА_1 який прибув з Головного управління податкової міліції ДПА України, на посаду першого заступника начальника – начальника відділу податкової міліції ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, з 19 травня 1999 року.

Рішенням виконавчого комітету Дзержинської районної ради м. Харкова від 11.07.2000 р. № 124/51 згідно із яким на підставі клопотання ДПА у Харківській області від 23.06.2000 р. № 10/01-206 запропоновано: включити в число службової житлової площі ДПА у Харківській області п’ятикімнатну ізольовану квартиру № 14 житлової площею 93,1 кв.м. в будинку № 274 по вул. Клочківській.

Згідно реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» посвідчує, що квартира № 14, що розташована м. Харкові по вул. Клочківській за № 274, зареєстрована за Державою в особі Верховної ради (користувач державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова) на праві державної власності на підставі Закону України «Про власність», договору № 165 від 05.10.1998 р. акту прийому-передачі від 10.12.1999 р. та записано в реєстрову книгу № за реєстровим № 2254 від 29 грудня 1999 р. (від 15 серпня 2000 р.). На підставі акту приймання - передачі від 28.03.2000 р. квартира № 14, що знаходиться за адресою м. Харків, вул. Клочківська. буд. 274 була передана від ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова до Державної податковій адміністрації у Харківській області.

Рішенням виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова від 15.08.2000 р. № 213-13 на підставі клопотання ДПА у Харківській області № 10952/10/01-205 вирішено: як виняток, надати ОСОБА_1 з сім'єю 2 особи: 1. наймач. 2. дружина ОСОБА_3, службову п’ятикімнатну ізольовану квартиру № 14 житлової площею 93,1 кв.м. в будинку № 274 по вул. Клочківській, та видати ордер в установленому порядку.

Виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів м. Харкова (рішення від 15.08.2000 № 212-13) ОСОБА_1 видано ордер на житлове приміщення № 73/00 від 21.08.2000 р. на право займання жилого приміщення площею 93,1 кв.м., що складається із п’ятикімнатної ізольованої квартири № 14 житловою площею 93,1 кв.м. в будинку № 274 по вул. Клочківській.

Між ДПА у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір найму службової квартири за № 14 загальною площею 93,1 кв.м. що з находиться в будинку № 274 по вул. Клочківській у м. Харкові, відповідно до п. 3.4. розділу 3 Договору Наймач зобов’язується звільнити надане йому службове приміщення разом з усіма особами, які з ним проживають, у випадку припинення ним трудових відносин із Наймодавцем та при відсутності законних підстав для подальшого проживання. П. 4.1 розділу 4 Договору передбачено, що наймодавець має право вимагати від Наймача звільнення і повернення службової квартири, попередивши його про це письмово з викладенням, передбачених цим договором, підстав та з інших причин, що можуть виникати згідно чинному законодавству; п. 4.2 розділу 4 Договору встановлено, що наймодавець має право проводити дії по виселенню Наймача з усіма особами, які з ним проживають, відповідно рішенню суду, стосовно примусового звільнення службового житла у випадку припинення з ним трудових відносин.

Розпорядженням Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 18 серпня 2004 р. № 1946-Д квартира була приватизована ОСОБА_1 з видачею свідоцтва про право власності на житло.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01.09.2010 року по справі № 2-989/2010, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27.12.2010 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 24.05.2011 року, визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради від 18.08.2004 р. № 1946-Д. право власності на квартиру № 14, що знаходиться за адресою: м, Харків, вул. Клочківська, буд. 274, визнано за державою в особі Державної податкової адміністрації в Харківській області (правонаступник – Головне управління ДФС у Харківській області).

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчою комітету Харківської області Харківської міської ради України, наказом № 437 від 17.10.2010 року «Про відміну розпорядження та анулювання свідоцтва про право власність на квартиру АДРЕСА_2 (далі – Наказ № 437): відмінило розпорядження відділу приватизації житлового фонду № 1946-Д від 18.08.2004 р. про передачу у власність квартири № 14 по вул. Клочківській. 274; анульовано свідоцтво на право власності на житло № 1-04-242278 на ім'я ОСОБА_1; направило копію наказу до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» для відповідного реагування з питань правової реєстрації квартири № 14 по вул. Клочківській. 274, м. Харкова.

Згідно із Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 29.06.2016 р. № 62271134 Департаментом реєстрації Харківської міської ради, на підставі заяви Головного управління ДФС у Харківській області від 15.06.2016 р. № 17287812 було зареєстровано право власності на вищезазначену квартиру за Державою України в особі Головного управління ДФС у Харківській області (індексний номер: 30220496 від 29.06.2016 р.).

Згідно довідки наданої управлінням по роботі з персоналом Головного управління ДФС у Харківській області від 10.08.2016 року, з жовтня 2010 року ОСОБА_1був переведений у розпорядження ДПА України, па посаду радника Голови ДПА України відділу оперативного та організаційного забезпечення діяльності Голови ДПА України, наказом ДПС України від 10.05.2012 № 1010-о ОСОБА_1 звільнений з податкової міліції органів державної податкової служби за п. 64 п.п «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, 10 травня 2012 року.

Головним управлінням ДФС у Харківській області направлено претензію – вимогу від 15.07.2016 р. № 2290/11/20-40-03-02-12 про звільнення ОСОБА_11 службової квартири разом з членами сім'ї, яку було ним отримано.

Відповідно до статті 47 Конституції України, частини 3 статті 9 ЖКУ ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Підставою виселення позивач зазначає положення ст. ст. 109 та ЖКУ, що визначають виселення із службових приміщень без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЖКУ, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку із характером трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської районної в місті Ради народних депутатів.

Водночас, виселення із службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, відповідно до приписів ст. 124 ЖКУ, допускається у разі, якщо робітники і службовці за власним бажанням припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією.

Відповідно до статті 125 ЖКУ без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 ЖКУ, не може бути виселено: інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії; сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби; сім'ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Згідно науково-правового висновку Національного юридичного університету імені ОСОБА_12 від 13.02.2017 року № 126-01-407 щодо роз'яснення застосування статті 125 Житлового кодексу України до особи, яка пропрацювала на різних посадах у різних територіальних підрозділах, які входили до складу Державної податкової служби України, реорганізованої у Міністерство доходів і зборів України, а згодом – у Державну фіскальну службу України, та членів її сім'ї, у разі, коли особа пропрацювала більше ніж 10 років, хоча й в різних територіальних підрозділах, така особа належить до категорії суб'єктів (абз. 3 ст. 125 ЖКУ), які не можуть бути виселені зі службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення. Враховуючи інформацію, надану в запиті, можна зробити висновок, що наймач службового житла належить до суб'єктів, виселення яких не допускається без надання іншого жилого приміщення. Відносно членів його сім'ї ст. 125 ЖКУ таких гарантій не передбачає. Тому для вирішення питання про виселення членів сім'ї наймача службового житла, потрібно встановити баланс між інтересами членів сім'ї та інтересами держави, щодо того наскільки їх виселення становитиме для них надмірний тягар, оцінити співрозмірність їх виселення у конкретній справі.

Ст. 125 ЖКУ визначено перелік осіб, які не можуть бути виселені з них без надання іншого жилого приміщення, серед яких вказано і осіб, які пропрацювали на підприємстві, установі, організації, що надали їм службове приміщення, не менш як десять років.

Судом достеменно встановлено із копії трудової книжки БТ-ІІ № 3058558 , що ОСОБА_1 служив в збройних силах та Національній гвардії України (з 10.12.1988 року по 09.07.1993 року); органах внутрішніх справ (з 22.07.1993 року по 15.11.1996 року); далі запис у трудовій книжці свідчить про те, що з 15.11.1996 року ОСОБА_1 прийнятий на службу в органи податкової міліції та 15.06.2006 року звільнений у запас за пунктом 64 підпунктом „г” (через скорочення штатів); з 05.03.2007 року знов прийнятий на службу в органи податкової міліції та 10.05.2012 року звільнений у запас за пунктом 64 підпунктом „ж” (за власні бажанням), тобто можна дійти висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 в органах ДПС України пропрацював понад десять років, про що свідчить і довідка від 10 серпня 2016 року, засвідчена начальником управління по роботі з персоналом ГУ ДФС у Харківській обл. ОСОБА_13 у якій, зокрема зазначено, що в органах ДФС ОСОБА_1 працював з 15 листопада 1996 року по 15 червня 2006 року та з 05 березня 2017 року по 10 травня 2012 року. В матеріалах справи наявний Витяг з послужного списку (архівної особової справи № 419) від 21 лютого 2018 року виданої управлінням кадрового, забезпечення підрозділів податковій міліції Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ДФС у якому зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу в Збройних силах, СБУ, МВС та податковій міліції з 11.1988 року по 11 травня 2012 року, календарна вислуга років складає: 22 років 07 місяців 27 днів, безпосередньо, служба у податковій міліції з 11.1996 року по 06.2006 року та з 03.2007 по 05.2012 року.

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 пропрацював на підприємстві, установі, організації, що надала йому службове приміщення, менш як десять років, а тому ст. 125 ЖКУ застосована бути не може, суд відхиляє з огляду на необґрунтованість таких доводів.

Суд враховує роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року, згідно яких оскільки в силу ст. 125 ЖКУ деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

В судовому засіданні встанвлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Національній гвардії України з 10.12.1988 року по 09.07.1993 року, працював в органах МВС з 22.07.1993 року по 15.11.1996 року, в органах ДФС та реорганізованих в неї службах з 15.11.1996 року по 15.06.2006 року та з 05.03.2007 по час звільнення – 10.05.2012 року, про що свідчить копія трудової книжки серія БТ-ІІ № 3058558.

Наказом ДПА у Харківській області від 01.06.1999 р. № 230-о призначено капітана податкової міліції ОСОБА_1 який прибув з Головного управління податкової міліції ДПА України, на посаду першого заступника начальника – начальника відділу податкової міліції ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, з 19 травня 1999 року.

Головне управління ДФС у Харківській області є правонаступником Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Згідно реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» посвідчує, що квартира № 14, що розташована м. Харкові по вул. Клочківській за № 274, зареєстрована за Державою в особі Верховної ради (користувач державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова).

Виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів м. Харкова (рішення від 15.08.2000 № 212-13) ОСОБА_1 видано ордер на житлове приміщення № 73/00 від 21.08.2000 р. на право займання жилого приміщення площею 93,1 кв.м., що складається із п’ятикімнатної ізольованої квартири № 14 житловою площею 93,1 кв.м. в будинку № 274 по вул. Клочківській.

Між ДПА у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір найму службової квартири за № 14 загальною площею 93,1 кв.м. що з находиться в будинку № 274 по вул. Клочківській у м. Харкові.

Таким чином судом встановлено, що спірну службову квартиру ОСОБА_1 було надано у зв’язку зі службою в органах податкової поліції Державної податкової адміністрації Харківської області. ОСОБА_8 відпрацював на відповідних посадах в системі ДПА Харківської області і її правонаступників більше десяти років, тому він не може бути виселений з займаного житлового приміщення без надання іншого.

Доводи представників позивача про те, що квартиру надано відповідачу у зв’язку з проходженням служби у Дзержинській ДПІ м. Харкова, де він відпрацював менше 10 років, суд вважає безпідставними.

Дійсно квартиру він отримав під час проходження служби в податковій міліції Дзержинського району м. Харкова. Однак, на посаду він був призначений у відповідності з наказом ДПА Харківської області, надана квартира знаходилась у віданні ДПА, договір користування укладався саме між ДПА і ОСОБА_8

Після переведення з Дзержинського підрозділу, доки ОСОБА_1 працював в інших районах області в системі податкової міліції ДПА Харківської області і позов про виселення його зі спірної квартири було подано лише після припинення трудових відносин з правонаступником ДПА, а не з Дзержинською районною інспекцією.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав службову квартиру від ДПА України в Харківській області у зв’язку з проходженням служби в системі ДПА. Взагалі він відпрацював в системі ДПА (нині ДФС) Харківської області понад 10 років і не може бути виселений із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.

Статею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Вимоги позовної заяви в частині виселення на підставі ч. 1 ст. 116 ЖКУ щодо використання жилого приміщення наймачем та членами його сім'ї не за призначенням за змістом позовної заяви не обґрунтовані та в судовому засіданні не доведені належними доказами.

Окрім того, судом встановлено, що в спірній квартирі проживає малолітні діти – ОСОБА_8 та ОСОБА_9 разом із батьком ОСОБА_1, який зареєстрований та має право на користування спірним житловим приміщенням, його виселення із квартири буде мати наслідком втрати права користування житлом малолітніми дітьми.

Управлінням служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради надано висновок № 675 від 20.11.2017 року про недоцільність виселення малолітніх ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_4. У якому, зокрема, зазначено, що малолітні ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_4 з народження.

Згідно до акту обстеження умов проживання, проведеного Службою у справах дітей по Шевченківському району УССД ДПСП ХМР 30.01.2017 р., у вказаній квартирі проживають ОСОБА_1, батько малолітніх, його діти ОСОБА_9 та ОСОБА_8, а також ОСОБА_14, мати ОСОБА_8.

Згідно статті 11 Закону «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення. Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. У відповідності до статті 18 вказаного Закону діти – члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Факт проживання малолітніх ОСОБА_15 та ОСОБА_8 за вищезазначеною адресою підтверджується інформацією КЗОЗ «Харківська міська дитяча поліклініка № 14». Де діти перебувають під медичним спостереженням. Малолітній ОСОБА_9 навчається в Харківській загальноосвітній школі № 22. Відповідно наданої адміністрацією навчального закладу інформацією дитина проживає разом з батьком ОСОБА_1

Згідно ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Малолітні діти, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані в даній квартирі та мають право користування житлом.

Відомостей про те, що малолітні діти ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, року народження, є власниками або мають право користування іншим житлом, не має.

Враховуючи, що в квартирі АДРЕСА_5, зареєстровані та проживають малолітні діти, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, виселення їх із житлового приміщення безумовно впливає на їх права та інтереси.

Так, згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти – члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

В статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» дитина – це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Згідно ст. 125 ЖКУ, без надання іншого житлового приміщення у випадках, зазначених у статті 124 ЖКУ, не може бути виселено, зокрема, одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Згідно з роз'ясненнями, наведеними у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», одинокою матір'ю вважається жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Таким чином, суд, аналізуючи наведене, приходить до висновку, що відповідач, в розумінні приписів чинного законодавства, не є одинокою особою, яка самостійно виховує малолітніх дітей. Тому при вирішенні спору доводи відповідача про неможливість його виселення, як одинокого батька судом не приймаються.

Суд наголошує, що судове доказування – це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч. 1, 2, 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, оскільки позивач всупереч свого процесуального обов'язку не надав належних і неспростовних доказів на підтвердження своєї позиції, зокрема щодо виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, то у суду не має підстав для задоволення позовних вимог, а тому суд і ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю, що не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду за захистом своїх прав, виправивши недоліки стосовно недоведеності позову.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту – виселення відповідачів із службового приміщення без надання іншого житлового приміщення, позивач відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України зобов'язаний довести обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права, чого зроблено не було, як і не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції. Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своєї позиції, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі ст. 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов Головного управління державної фіскальної служби України у Харківській області до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – КП «Жилкомсервіс», Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, ОСОБА_2, про виселення із службової квартири задоволенню не підлягає.

У зв’язку із відмовою у задоволенні позовних вимог Головного управління державної фіскальної служби України у Харківській області до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – КП «Жилкомсервіс», Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, ОСОБА_2, про виселення із службової квартири позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області про визнання права на проживання в квартирі у якому він посилається на те, що Головне управління ДФС у Харківській області, вимагаючи звільнити службову квартиру, не надає ОСОБА_1 іншого житлового приміщення, чим порушує норми законодавства та його права, також на думку суду задоволенню не підлягає з наступних причин:

Виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів м. Харкова (рішення від 15.08.2000 № 212-13) ОСОБА_1 видано ордер на житлове приміщення № 73/00 від 21.08.2000 р. на право займання жилого приміщення площею 93,1 кв.м., що складається із п’ятикімнатної ізольованої квартири № 14 житловою площею 93,1 кв.м. в будинку № 274 по вул. Клочківській. Цей ордер є чинним і є законною підставою для користування ОСОБА_1 квартири № 14 житловою площею 93,1 кв.м. в будинку № 274 по вул. Клочківській.

Між ДПА у Харківській області та ОСОБА_1 укладено договір найму службової квартири. Згідно із предметом даного Договору Наймодавець передає, а Наймач приймає для проживання належну Наймодавцю (на праві адміністративного управління) службову ізольовану квартиру за № 14 загальною площею 93,1 кв.м. що з находиться в будинку № 274 по вул. Клочківській у м. Харкові, на період трудових відносин з Наймодавцем, згідно з умовами договору та чинному законодавству України. Цей ордер є чинним і є законною підставою для користування ОСОБА_1 квартири № 14 житловою площею 93,1 кв.м. в будинку № 274 по вул. Клочківській.

Рішення суду по даній справі про відмову у задоволенні позовних вимог ГУ ДФС у Харківській обл. до ОСОБА_1 про виселення із службової квартири, спростовує підстави для задоволення позовних вимог, що зазначені у позові ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Харківській обл. про визнання права на проживання в квартирі.

Спірну квартиру надано ОСОБА_1 у якості службової за його згоди. Користування службовою квартирою містить певні обмеження, встановлені законом. Так службова квартира не підлягає обміну, приватизації, тощо. Отримуючи спірну квартиру ОСОБА_1 фактично погодився на ці обмеження.

Сама по собі інституція надання службового житлового приміщення робітникові чи службовцю передбачає тимчасовий характер користування житловим приміщенням, лише на час трудових правовідносин сторін. В подальшому працівник повинен звільнити приміщення, а роботодавець може вселити іншого працівника.

На теперішній час він ОСОБА_1 не вправі в односторонньому порядку відмовитись від цих обмежень і вимагати їх скасування. Сама по собі відмова у виселенні ОСОБА_1 обумовлена ненаданням позивачем іншого житлового приміщення для його виселення.

ДФС не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 при його виселення в інше житлове приміщення, оскільки підстави для цього існують. У разі звільнення квартири з будь яких підстав, ДФС вправі і в подальшому використовувати її у якості службової.

       З зазначених підстав суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області про визнання права на проживання в квартирі також задоволенню не підлягає.

Керуючись Конституцією України; ст. ст. 64, 65, 109, 113, 114, 116, 121, 123, 124, 125 ЖК України; ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України; ст. ст. 4, 5, 11-13, 43, 76, 77, 81, 83, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

вирішив:

В задоволенні позову Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області до ОСОБА_1 про виселення із службової квартири – відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області про визнання права на проживання в квартирі – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Дзержинський районний суд міста Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.11.2018.

Головуючий                                         Шестак О.І.