ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 жовтня 2009 року
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – Джабурія О.В.
суддів – Крусяна А.В.
– Шляхтицького О.І.
при секретарі – Філімович І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та Прокуратури Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.08.2009р. по справі за адміністративним позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „НІБУЛОН” та Приватного підприємства „Монте Негро” про стягнення з ПП „Монте Негро” вартості всього отриманого з ТОВ СП „НІБУЛОН” за договорами поставки на загальну суму 9 839 127,60 грн. на користь ТОВ СП „НІБУЛОН”, а з ТОВ СП „НІБУЛОН” стягнення отриманих коштів в дохід держави,
В С Т А Н О В И Л А:
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві звернулась до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „НІБУЛОН” та Приватного підприємства „Монте Негро” про стягнення з ПП „Монте Негро” вартості всього отриманого з ТОВ СП „НІБУЛОН” за договорами поставки на загальну суму 9 839 127,60 грн. на користь ТОВ СП „НІБУЛОН”, а з ТОВ СП „НІБУЛОН” стягнення отриманих коштів в дохід держави посилаючись на наступні обставини.
12.02.2009р. СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ СП „НІБУЛОН” з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час відображення операцій з Приватним підприємством „Монте Негро” (код за ЄДРПОУ – 35513562) за червень, липень, серпень, вересень 2008 року та складено акт перевірки від 12.02.2009р. №146/40/14291113.
За результатами перевірки встановлено, що між ТОВ СП „НІБУЛОН” та ПП „Монте Негро” в липні 2008р. було укладено договори поставки сільськогосподарської продукції, а саме: договори поставки №59/2008 від 01.07.2008р., №290/2008 від 09.07.2008р., №308/2008 від 09.07.2008р. та №334/2008 від 11.07.2008р.
На обґрунтування адміністративного позову СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві вважає, що договори поставки сільськогосподарської продукції №59/2008 від 01.07.2008р., №290/2008 від 09.07.2008р., №308/2008 від 09.07.2008р. та №334/2008 від 11.07.2008р. є недійсними внаслідок їх нікчемності у зв’язку з порушенням ними публічного порядку та суперечності інтересам держави і суспільства та просить застосувати наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.08.2009р. в задоволенні позовних вимог СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві відмовлено.
СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві та Прокуратура Миколаївської області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.08.2009р. подали апеляційні скарги, в яких вказують, що зазначене судове рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просять його скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Колегією суддів встановлено, що на сторінках 10-15 акта перевірки від 12.02.2008р. №146/40/14291113 СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві зазначає, що в липні 2008 року між ТОВ СП „НІБУЛОН” та ПП „Монте Негро” укладено договори поставки сільськогосподарської продукції №59/2008 від 01.07.2008р., №290/2008 від 09.07.2008р. №308/2008 від 09.07.2008р. та №334/2008 від 11.07.2008р. Відповідно до вказаних договорів та додатків до них ПП „Монте Негро” зобов’язувалось поставити, а ТОВ СП „НІБУЛОН” - прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме, ячмінь, пшеницю, рапс – на загальну суму 9839127,6 грн.
На виконання умов зазначених договорів ТОВ СП „НІБУЛОН” сплатило ПП „Монте Негро” 9 839 127,6 грн., отримало від останнього податкові накладні та віднесло до складу податкового кредиту суму податку, зазначену в цих податкових накладних.
В акті перевірки зазначено, що засновники другого відповідача здійснювали перереєстрацію підприємства з порушенням порядку державної реєстрації, оскільки один із засновників (громадянин ОСОБА_2) не мав наміру здійснювати господарську діяльність, у підприємства відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, торгівельне обладнання, транспортні засоби, сировина та матеріали для здійснення основного виду діяльності і таке інше.
Також в акті перевірки позивач відобразив, що другий відповідач не зареєстрований платником податку на землю, орендної плати за землю, податку з власників транспортних засобів, збору за забруднення навколишнього середовища.
Крім того, під час проведення перевірки позивач отримав інформацію по постачальниках продукції ПП „Монте Негро” (СФГ "Роксолана", ТОВ "АФ Гарант", СТОВ МТЄ "Поляна", СТОВ Агрофірма "Ольгопіль"), які не мали відносин з другим відповідачем, деякі з них мають індивідуальний податковий номер який відсутній в базі даних податкових органів.
Таким чином, позивач зробив висновки, що другий відповідач неправомірно формував податковий кредит за липень та серпень 2008 р. і це свідчить, що угоди, укладені ним з першим відповідачем, були спрямовані на ухилення від оподаткування, тобто з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Зазначені дії другого відповідача призвели до ненадходження податку на додану вартість до бюджету, а таким чином вони порушують публічний порядок. Угоди суперечать моральним засадам суспільства.
Враховуючи наведене позивач в акті перевірки, з посиланням на статті 203, 228, 215 та 236 Цивільного кодексу України, зробив висновки, що договори від 01.07.08 р. № 59/2008, від 09.07.08 р..№ 290/2008, від 09.07.08 р. № 308/2008 та від 11.07.08 р. № 334/2008 на поставку сільськогосподарської продукції (ячмінь, пшениця, рапс) є нікчемними та не потребують визнання їх судом недійсними.
З’ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно із вимогами абзацу 1 ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його невідповідність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з вимогами абзацу 1 ч.2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконним заволодіння ним.
Згідно з вимогами ч.2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Договори від 01.07.08 р. № 59/2008, від 09.07.08 р..№ 290/2008, від 09.07.08 р. № 308/2008 та від 11.07.08 р. № 334/2008 між ТОВ СП „НІБУЛОН” та ПП „Монте Негро” відповідно до їх умов, є двосторонніми договорами, а саме договорами поставки.
Відповідно до вимог ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно з вимогами ч.2 ст. 207 Цивільного Кодексу України та ч.1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.
Відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочин між юридичними особами.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 638 Цивільного Кодексу України та ч.8 ст. 181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач посилається на той факт, що у відповідності до пояснень ОСОБА_2, він на прохання свого знайомого, виключно для отримання разової винагороди погодився на перереєструвати на своє ім'я ПП "Монте Негро", і що взагалі займатись фінансово-господарською діяльністю він не збирався і не займався. Вказане пояснення не є допустимим та належним доказом наявності фіктивного підприємництва, оскільки твердження позивача стосовно перереєстрації підприємства ПП "Монте Негро" з метою прикриття незаконної діяльності є об'єктивною стороною злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України, - фіктивного підприємництва. За таких обставин, встановлення наявності чи відсутності факту фіктивного підприємництва є прерогативою слідчих органів та встановлюється виключно в рамках кримінальної справи. До того ж, вмотивовуючи позовні вимоги СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві вказується на нібито умисне незаконне заволодіння ПП „Монте Негро” бюджетними коштами в розмірі сум сплаченого у складі ціни товару ПДВ при укладенні договорів з ТОВ СП „НІБУЛОН” та суперечність їх інтересам держави і суспільства. Разом з тим, встановлення таких фактів можливе лише у процесуальний спосіб, прямо передбачений законом, зокрема, при розслідуванні злочинів, передбачених ст. ст. 191, 205, 212 Кримінального кодексу України.
Позивач у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надав суду належних доказів встановлення фактів фіктивного підприємництва або умисного незаконного заволодіння бюджетними коштами (вирок суду). Крім того, постанова Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29.12.2008р. по справі №2-а-930/2008р., якою визнано недійсними статут, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, та на яку посилається позивач в якості обґрунтування позовних вимог, є скасованою ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2009р.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що договори поставки №59/2008 від 01.07.2008р., №290/2008 від 09.07.2008р., №308/2008 від 09.07.2008р, №334/2008 від 11.07.2008р., укладені між ТОВ СП „НІБУЛОН” та ПП „Монте Негро”, є реальними та такими, що виконувались обома сторонами в повному обсязі. Вказане свідчить про те, що вказані договори не були ані удаваними, ані фіктивними, мають економічний ефект, що підтверджується первинними документами, а саме, податковими накладними, накладними, рахунками, платіжними дорученнями, товарно – транспортними накладними, дорученнями на відвантаження експортних вантажів, вантажно – митними деклараціями, здавальними актами, зовнішньоекономічними контрактами на поставку зернових на експорт.
Вказані операції відображені належним чином та в повному обсязі в податковій звітності відповідачів та включені до податкових зобов’язань ПП „Монте Негро” та податкового кредиту ТОВ СП „НІБУЛОН” у відповідності до пунктів 1.6, 1.7 статті 1, пункту 6.1 статті 6, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.
Позивач не спростував той факт, що податкові накладні, виписані ПП „Монте Негро”, відповідають вимогам п.п. 7.2.1., п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого Наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997р. за №233/2037.
Отже, відсутні факти, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору.
За таких обставин, посилання позивача на невідповідність договору поставки вимогам ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, суд вважає необґрунтованим.
Крім того, в обґрунтування позову позивач посилається на вимоги ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України. Згідно з вимогами частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до вимог статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - нікчемний. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
Моральні засади суспільства у цивільному праві віддзеркалюють ту систему усталених поглядів, яка склалася у свідомості людей на основі їхніх уявлень про добро, людяність, гідність, совість, справедливість. Моральні засади визначають принцип і межі поведінки суб'єкта цивільного права. Таким чином, вимоги ст. 207 та ст. 208 ГК України застосовуються судами не у будь-яких випадках порушення норм цивільного законодавства, а лише за окремі правопорушення, котрі вчинюються умисно і порушують основні принципи існуючого суспільного ладу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, порушуватимуть Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись порушенням правочином таких нормативно-правових актів держави, як: Конституція України, Кримінальний кодекс та Кодекс України про адміністративні правопорушення. Тому можна стверджувати, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений.
Оскільки вимогами ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.
Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також пов'язано з тим, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту. А відтак, під правочином, що порушує публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинюються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративними деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.
Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності.
Таких доказів позивачем не надано. Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України належним доказом наявності умислу та вини особи у вчинені злочину може бути лише обвинувальний вирок суду.
Щодо можливої несплати відповідачем ПП "Монте Негро" податків, колегія суддів звертає увагу на те, що, по-перше, позивачем не надано доказів встановлення фактів неправомірного збільшення розміру податкового кредиту ПП „Монте Негро” та, по-друге, відповідно до вимог ст.10 Закону України "Про податок на додану вартість" безпосередньо платник податку несе відповідальність за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Таким чином, сама по собі можлива несплата податку продавцем при фактичному здійсненні угоди не може впливати на податковий кредит покупця та не може бути підставою для притягнення його до відповідальності. Чинним законодавством України не передбачений обов'язок сторони по угоді перевіряти достовірність даних, які вказуються контрагентом в його первинних документах та контролювати сплату ним податків.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч.1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із вимогами ч.1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх чи непрацездатних дітей.
Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про безпідставність посилання позивача на наявність ознак нікчемності правочину в укладених між ТОВ СП „НІБУЛОН” та ПП „Монте Негро” договорах поставки №59/2008 від 01.07.2008р., №290/2008 від 09.07.2008р., №308/2008 від 09.07.2008р, №334/2008 від 11.07.2008р., в розумінні ч.1 ст. 215 ЦК України, які зроблені позивачем на підставі невірного тлумачення змісту вказаної норми матеріального права.
Санкції, встановлені вимогами ч.1 ст. 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.
Крім того, при аналізі позовних вимог встановлено, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві просить стягнути з відповідачів кошти, отримані за договорами поставки №59/2008 від 01.07.2008р., №290/2008 від 09.07.2008р., №308/2008 від 09.07.2008р, №334/2008 від 11.07.2008р. загальною сумою 9 839 127,60 грн.
Втім, при аналізі вказаних договорів та додатків до них, загальна сума, що була сплачена ТОВ СП „НІБУЛОН” на користь ПП „Монте Негро” за договорами поставки №59/2008 від 01.07.2008р., №290/2008 від 09.07.2008р., №308/2008 від 09.07.2008р, №334/2008 від 11.07.2008р. становить саме 9 614 768,40 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо відмови в задоволенні позовних вимог щодо застосування санкцій, передбачених ч.1 ст. 208 ГК України, в частині їх застосування до ТОВ СП „НІБУЛОН”.
В той же час, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині застосування санкцій, передбачених вимогами ч.1 ст. 208 ГК України, до ПП „Монте Негро”.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 16, ч. 1 ст. 20 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” (далі – Закон про реєстрацію) та вимог ч. 9 ст. 58 ГК України з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створено Єдиний державний реєстр, відомості з якого є відкритими і загальнодоступними.
Згідно з вимогами ст. 18 Закону про реєстрацію якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до вимог ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з вимогами ст. 59 ГК України припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.
Судом першої інстанції при винесенні постанови не враховано того факту, що згідно ухвали Господарського суду Миколаївської області від 21.04.2009р. по справі №5/477/08 (яка набула законної сили) Приватне підприємство „Монте Негро” (код ЄДРПОУ 35513562) ліквідоване. Вказані дані станом на момент ухвалення постанови суду першої інстанції внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі – ЄДР) та Приватне підприємство „Монте Негро” є припиненим, що підтверджується витягами з ЄДР та Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).
Відповідно до вимог п.5 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі у разі ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.
При відкритті провадження в адміністративній справі та при розгляді її по суті адміністративний суд першої інстанції зазначену обставину та вимоги процесуального закону не врахував. Тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржену постанову суду в частині відмови в задоволенні вимог щодо стягнення з Приватного підприємства „Монте Негро” вартості всього отриманого з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „НІБУЛОН” за договорами поставки №59/2008 від 01.07.2008р., №290/2008 від 09.07.2008р., №308/2008 від 09.07.2008р. та №334/2008 від 11.07.2008р. на загальну суму 9839127 грн. 60 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „НІБУЛОН” і провадження у справі в зазначеній частині закрити на підставі ч. 1 ст. 203 КАС України.
Постанова Миколаївського окружного адміністративного суду про відмову в задоволенні решти позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „НІБУЛОН” є обґрунтованою та такою, що прийнята з правильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 203, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві та Прокуратури Миколаївської області задовольнити частково.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.08.2009р. скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві щодо стягнення з Приватного підприємства „Монте Негро” вартості всього отриманого з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „НІБУЛОН” за договорами поставки №59/2008 від 01.07.2008р., №290/2008 від 09.07.2008р., №308/2008 від 09.07.2008р. та №334/2008 від 11.07.2008р. на загальну суму 9839127 грн. 60 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „НІБУЛОН”; провадження у справі в зазначеній частині закрити.
В решті постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.08.2009р. залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня її виготовлення в повному обсязі.
Повний текст судового рушення виготовлений 27.10.2009 року.
Головуючий:
Суддя:
Суддя: