ОДЕСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

              05 жовтня 2009 року              

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого       –  Джабурія О.В.

суддів                 –  Крусяна А.В.

                            –  Шляхтицького О.І.

при секретарі     –  Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області на постанову Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2008 року по справі № 22-а-7835/08 за позовом ТОВ "РУСАЛ-Автоматизація" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.05.2008 р. № 0000522301/0, № 0000532301/0,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2008 року ТОВ «Русал – Автоматизація» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області, в якому просило прийняти постанову про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000522301/01 від 19.05.2008р., №0000532301 від 19.05.2008р., прийнятих Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі Миколаївської області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач мотивує свої вимоги тим, що послуги по харчуванню працівників є послугами, що придбані з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, отже податок на додану вартість відповідно до вимог п.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» підлягає включенню до податкового кредиту. Позивач зазначає, що ним не було допущено факту заниження податкового зобов’язання, а потім самостійного виявлення помилки. Відповідно до вимог пункту 4.5.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» постачальник здійснював корегування обсягу наданих послуг, а позивач відповідне корегування суми податкового кредиту.

Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що позивачем порушено вимоги абзацу 2 п. 7.4.1. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині визначення податкового кредиту – безпідставне віднесення до податкового кредиту податку на додану вартість по господарським операціям з надання послуг харчування; порушено вимоги п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» - не сплачено 5% штрафу від суми самостійно виявленої недоплати податку.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 23.07.2008 року адміністративний позов задоволено. Визнано противоправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 19.05.2008 р.: №0000522301/0; №0000532301/0.

Державна податкова інспекція у Жовтневому районі Миколаївської області на вищезазначену постанову подала апеляційну скаргу, в якій вказується, що постанова господарського суду Миколаївської області від 23.07.2008 року прийнята з порушенням норм матеріального права, без дотримання норм процесуального права та вважає, що господарський суд Миколаївської області не надав належної оцінки зібраним доказам по справі. Апелянт просить скасувати вищезазначену постанову суду першої інстанції, відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Колегією суддів встановлені наступні обставини.

Відповідач здійснив виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання ним податкового, валютного та іншого законодавства, про що склав акт від 12.05.2008року.

За результатами перевірки відповідач направив позивачу податкові повідомлення-рішення від 19.05.2008р.: № 0000522301/0 про визначення зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 49 300 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 24 650 грн.; № 0000532301/0 про застосування штрафної санкції в сумі 134. 90 гри., яку позивач просить скасувати.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи з положень зазначених вище законів, Кодексу та з контексту Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача не засновані на Законі.

Проте, з висновками суду першої інстанції про задоволення вимог позивача погодитися не можна з наступних підстав.

Підприємством TOB «Русал-автоматизація» податок на додану вартість з вартості послуг з організації харчування працівників включено до складу податкового кредиту у сумі 49 300,00 грн. Відповідно до абз.2 плі.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/ 97-ВР «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку».

В позовній заяві TOB «Русал-Автоматизація» вказує на те, що господарська діяльність будь-якого підприємства регламентується цілою низкою законів та нормативних актів, що на думку позивача є обов'язковим до виконання хоча на перший погляд не має ніякого відношення до отримання прибутку, наприклад, Закон України «Про колективні договори і угоди» № 3356-ХІІ від 01.07.1993 року.

ДПІ у Жовтневому районі вважає, що при віднесенні до податкового кредиту суми ПДВ платник податків повинен керуватися Законом України «Про податок на додану вартість», а не нормами Закону України «Про колективні договори і угоди» чи пунктами колективного договору.

Так, п.п. 7.4.4 передбачає, якщо платник податку придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з вимогами ст. 3 Господарського Кодексу України «господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність».

Відповідно до вимог п. 1.32 ст.1 Закону України від 28.12.94р. № 334/94 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно відомостей п.2.1 Статуту TOB «Русал-Автоматизація» основною метою діяльності Товариства є підприємницька діяльність, спрямована на отримання прибутку і використання його в інтересах учасників і розвитку Товариства.

Предметом діяльності Товариства згідно пункту 2.2 Статуту є ремонт і технічне обслуговування систем автоматизації, електротехнічних пристроїв, комунікаційного обладнання, організаційної техніки, систем зв’язку; проектування, монтаж і пуско-наладка систем автоматизації, електротехнічних пристроїв, комунікаційного обладнання, організаційної техніки, систем зв’язку, проведення робіт по комп’ютеризації виробничої, проектної, наукової і управлінської діяльності.

Згідно п.2.1.21 розділу 2 «Оплата праці, соціальні гарантії та пільги» колективного договору, укладеного адміністрацією TOB «Русал-Автоматизація» з трудовим колективом вказано, що роботодавець повинен забезпечити надання дотації на харчування з врахуванням використання «натурального коефіцієнту» Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», які харчуються у їдальнях або кафе підприємства, що забезпечує послуги харчування заводу по договору. Тобто, згідно колективного договору TOB «Русал автоматизація» повинно надавати працівникам дотації у вигляді коштів.

Судова колегія приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що придбання підприємством TOB «Русал-Автоматизація» послуг з організації харчування працівників не є операцією з надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, оскільки працівники підприємства не сплачують підприємству плату за послуги по отриманому харчуванню та не є операцією, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Крім того, послуги з організації харчування працівників не використовується у межах господарської діяльності, а використовуються для потреб працівників підприємства. Тобто, на порушення абзацу 2 п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством TOB «Русал-Автоматизація» податок на додану вартість за послуги по організації харчування віднесено до складу податкового кредиту у сумі 49300 грн. безпідставно.

Податкове повідомлення-рішення № 0000532301/0 від 19.05.2008 року про донарахування штрафної санкції з податку на додану вартість в сумі 134.90 грн. винесено в порушення пункту 17.2. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який передбачає, що платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а)     або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.

б)     або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що
подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти
відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового
зобов'язання з цього податку.

Позивач вказує на те, що, з порушенням законодавства, при винесенні податкового повідомлення-рішення було враховано 7 з 14 випадків коригування. У грудні 2006р. у декларації з ПДВ проведено коригування податкового зобов'язання та податкового кредиту та при цьому не виникло факту заниження податкового зобов'язання минулих періодів не було вказано і на порушення вимог п.17.2 ст.17 Закону 2181.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб’єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі п. п. 3 та 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п. 3 ч.1 ст. 198; п.4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області задовольнити, постанову Господарського суду Миколаївської області від 23.07.2008 року скасувати, постановити по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ТОВ "РУСАЛ-Автоматизація".

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 09.10.2009 року.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: