ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року

м.Суми

Справа №588/1094/18

Номер провадження 22-ц/788/2218/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Левченко Т. А. , Криворотенка В. І.

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

позивача - ОСОБА_1, представника відповідача Приватного акціонерного товариства «Монделіс Україна» - Савчук Валерії Ігорівни,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Монделіс Україна» на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 28 вересня 2018 року в складі судді Щербаченко М.В., ухваленого в м. Тростянець, повний текст якого складений 08 жовтня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Монделіс Україна» (далі - ПрАТ «Монделіс Україна»), третя особа: ОСОБА_5, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 2012 року він працював оператором пакувальних автоматів у ПрАТ «Монделіс Україна». Наказом відповідача від 11 серпня 2017 року його було звільнено з роботи, однак, рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 15 листопада 2017 року та постановою Апеляційного суду Сумської області від 15 січня 2018 року вказане звільнення позивача було визнано незаконним і його було поновлено на роботі. На підставі ухвали Верховного Суду від 12 березня 2018 року, якою було зупинено виконання рішення суду, відповідач 26 березня 2018 року видав наказ, яким відсторонив позивача від роботи до закінчення касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій щодо поновлення його на роботі.

Постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій про поновлення позивача на роботі були залишені без змін. Як зазначив ОСОБА_1, про вказане рішення суду касаційної інстанції він дізнався 29 травня 2018 року, після чого звернувся з письмовою заявою до відповідача, в якій просив скасувати наказ про відсторонення його від роботи, допустити до роботи та забезпечити необхідними для роботи речами. Однак, коли він 04 червня 2018 року прийшов на роботу дізнатися про результат розгляду його заяви, то був ознайомлений з наказом від 29 травня 2018 року за № 88, згідно з яким він повинен був приступити до роботи ще з 01 червня 2018 року, а також з наказом від 04 червня 2018 року за № 95 про відсторонення його від роботи на час службового розслідування причин його прогулу за період з 30 травня 2018 року по 04 червня 2018 року. В подальшому, наказом від 29 червня 2018 року за № 149 його було звільнено з роботи за прогул.

Позивач посилався на те, що вказане звільнення є незаконним та безпідставним, оскільки його не було ознайомлено з наказом від 29 травня 2018 року за № 88 щодо обов'язку пройти медогляд у період з 30 по 31 травня 2018 року та приступити до роботи з 01 червня 2018 року, а також він не був ознайомлений з розстановкою працівників на виробничих лініях та з правилами внутрішнього трудового розпорядку, тобто, його відсутність на роботі була обумовлена поважними причинами. Також зазначав, що відповідач при обранні заходу дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення не врахував обставин відсутності факту заподіяння шкоди підприємству. Крім того, вказував, що 11 червня 2018 року первинною профспілковою організацією «Свободу праці» ПрАТ «Монделіс Україна» було надано обґрунтовану відмову на звільнення його з роботи, що було проігноровано відповідачем. До того ж, відповідач прийняв рішення про звільнення його з роботи без попередньої згоди Всеукраїнського об'єднання професійних спілок «Демократичні профспілки України», до складу якого входить профспілка, керівником якої він є.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив поновити його на роботі оператором пакувальних автоматів ПрАТ «Монделіс Україна» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. При цьому, при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач просив виходити із розміру середнього заробітку в сумі 54,40 грн, застосувавши відкоригований коефіцієнт підвищення погодинного тарифу для операторів з квітня 2018 року.

Позивач також зазначав, що протиправними діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, яких він зазнав внаслідок незаконного звільнення і позбавлення заробітку, розмір якої оцінив у сумі 5000 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 28 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді оператора пакувальних автоматів бісквітної секції Приватного акціонерного товариства «Монделіс Україна».

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Монделіс Україна» на користь ОСОБА_1 31007 грн 48 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів при виплаті.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Монделіс Україна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5000 грн.

Відмовлено у задоволенні інших вимог.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Монделіс Україна» на користь держави судовий збір у сумі 704 грн 80 коп.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Монделіс Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 704 грн 80 коп.

Вказане рішення суду Приватне акціонерне товариство «Монделіс Україна» оскаржило в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що ухвалення Верховним Судом постанови від 23 травня 2018 року, якою скасовано зупинення виконання рішень попередніх судів про поновлення позивача на роботі, не призвело до автоматичного скасування наказу відповідача про відсторонення того від роботи, адже, на думку відповідача, у зв'язку з прийняттям Верховним Судом вказаної постанови рішення судів про поновлення позивача на роботі продовжувало виконуватись у невиконаній частині. При цьому, відповідач зауважив, що позивач був поновлений на роботі ще 15 листопада 2017 року і вчинення товариством якихось додаткових дій для початку виконання ним посадових обов'язків не вимагалось. Також, на думку відповідача, суд помилково ототожнив включення позивача до розстановки на виробничі лінії з 01 червня 2018 року із датою початку його роботи. Так, відповідач вважає, що довідавшись про ухвалення постанови Верховного Суду від 23 травня 2018 року, позивач не мав жодних поважних підстав не з'являтися на роботу та не виконувати роботу, визначену трудовим договором, оскільки після скасуванням зупинення виконання рішень судів попередніх інстанцій і поновлення його на посаді він знову підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку товариства.

Крім того, зазначається, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач зобов'язаний був ознайомити позивача з наказом від 29 травня 2018 року за № 88 щодо обов'язку пройти медичний огляд та приступити до роботи ґрунтується на підзаконних нормативно-правових актах, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

В апеляційній скарзі також зазначається, що суд не з'ясував обставин, що мають значення для справи, відмовивши дослідити причини відмови профспілкових організацій у наданні згоди на звільнення позивача. Водночас, суд взагалі не дослідив повноваження відповідних органів профспілки на прийняття таких рішень, чи проводився ними розгляд подання товариства та чи оформлені належним чином повідомлення про таку відмову. Відповідач також вважає, що суд не мотивував відхилення аргументів відповідача про необґрунтованість відмови профспілок у наданні згоди на звільнення позивача.

Щодо рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, то відповідач вважає ці вимоги позивача не доведеними. Зокрема, зазначає, що при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд безпідставно застосував показники погодинного тарифу, які не підтверджені доказами. Крім того, послався на те, що права позивача не були порушені з боку відповідача, тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В апеляційній скарзі також йдеться і про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, який просив відкласти судовий розгляд, чим порушив право останнього на справедливий судовий розгляд.

Щодо стягнення моральної шкоди, то відповідач вважає її необґрунтованою.

Позивач в установлений судом строк подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на повне і всебічне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та перевірки їх доказами, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. При цьому, зазначає, що суд першої інстанції вірно врахував доводи позивача про те, що підставою для того, щоб приступити до роботи є відповідний наказ адміністрації підприємства, виданий на виконання рішення суду, так як в самому рішенні не вказується час, з якого працівник повинен приступити до роботи. До того ж, наказ від 29 травня 2018 року за № 88 про обов'язок позивача пройти медичний огляд та приступити до роботи прямо стосується його прав і обов'язків, однак, ураховуючи, що з вказаним наказом його було ознайомлено лише 04 червня 2018 року, тому він не зміг приступити до роботи у зазначений в наказі строк. Також зазначається, що роботодавець не вправі надавати юридичну оцінку обґрунтуванню відмови профспілкового органу у наданні згоди на звільнення члена профспілки та у випадку непогодження з таким рішенням повинен звернутися до суду, однак, відповідач перевищив свої повноваження, самовільно прийнявши рішення про звільнення його з роботи. При цьому, позивач зауважив, що під час судового розгляду у суді першої інстанції від профспілкового об'єднання також надійшла письмова відмова на звільнення позивача.

Що стосується доводів апеляційної скарги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то позивач у відзиві наголошує на тому, що у зв'язку з підвищенням мінімального розміру погодинного тарифу операторів пакувальних автоматів бісквітної секції у липні 2018 року, на посаді якого поновлено позивача, суд обґрунтовано скоригував його середній заробіток під час підрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач також не погоджується з доводами апеляційної скарги в частині відсутності підстав для стягнення моральної шкоди, зауважуючи, що з серпня 2017 року він не був допущений до роботи. Також, зауважив, що звільнення з роботи позбавило його єдиного джерела доходу та додаткових соціальних пільг, він змушений був вживати додаткових зусиль для організації свого життя, чергове звільнення його, як керівника профспілки, дискредитувало його як працівника та як профспілкового активіста.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ПрАТ «Монделіс Україна» Савчук В.І. про задоволення апеляційної скарги та позивача ОСОБА_1 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 10 вересня 2012 року працював у Приватному акціонерному товаристві «Монделіс Україна» на посаді оператора пакувальних автоматів бісквітної категорії (т. 1, а.с. 14-15).

Наказом від 11 серпня 2017 року за № 180 позивача було звільнено з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП.

Однак, рішенням Тростянецького районного суду від 15 листопада 2017 року, зміненого постановою Апеляційного суду Сумської області від 15 січня 2018 року, було визнано незаконним звільнення позивача з роботи і поновлено його на посаді оператора пакувальних автоматів бісквітної секції ПрАТ «Монделіс Україна» та стягнуто з ПрАТ «Монделіс Україна» на його користь 20992 грн 62 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т. 1, а.с. 33-41, 45-48).

На виконання вказаного рішення суду наказом відповідача від 15 листопада 2017 року за № 186 ОСОБА_1 було поновлено на посаді оператора пакувальних автоматів бісквітної секції. Водночас, згідно з пунктом 3 указаного наказу його було відсторонено від роботи з 15 листопада 2017 року зі збереженням заробітної плати відповідно до встановленого тарифу (т. 1, а.с. 42-44).

Крім того, ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року було зупинено виконання рішення Тростянецького районного суду від 15 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Сумської області від 15 січня 2018 року до закінчення їх перегляду у касаційному порядку (т. 1, а.с. 49-51).

У зв'язку із зазначеним, наказом від 26 березня 2018 року за № 51 відповідач зупинив дію наказу товариства від 15 листопада 2017 року за № 186 про поновлення позивача на посаді оператора пакувальних автоматів і його відсторонення від роботи зі збереженням середньої заробітної плати до закінчення перегляду рішення Тростянецького районного суду від 15 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Сумської області від 15 січня 2018 року у касаційному порядку (т. 1, а.с. 52).

Постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року указані рішення суду першої та апеляційної інстанції були залишені без змін (т. 1, а.с. 53-57).

29 травня 2018 року позивач подав до товариства заяву, в якій, посилаючись на те, що постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року касаційну скаргу товариства було залишено без задоволення, просив видати наказ про скасування наказу № 51 від 26 березня 2018 року, провести повний розрахунок заборгованості за час вимушеного прогулу, провести виплату різниці між скорегованою сумою середнього заробітку та фактично виплаченою, надати розрахунковий лист, направлення на проходження медичного огляду та забезпечити перепусткою, формою тощо (т. 1, а.с. 58).

Того ж дня, тобто 29 травня 2018 року, відповідач видав наказ за № 88, яким скасував свій наказ від 26 березня 2018 року за № 51 у зв'язку з ухваленням 23 травня 2018 року Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду постанови за результатами касаційної скарги товариства. Також було вирішено провести з ОСОБА_1 повний розрахунок за час вимушеного прогулу, видати направлення на проходження попереднього профілактичного медичного огляду у період з 30 по 31 травня 2018 року, забезпечити ОСОБА_1 спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту відповідно до норм, встановлених колективним договором, а також включити ОСОБА_1 до розстановки працівників на виробничих лініях, починаючи з 01 червня 2018 року (т. 1, а.с. 19).

Проте, з указаним наказом відповідач ознайомив позивача під підпис лише 04 червня 2018 року (т. 1, а.с. 19).

Відповідно до розстановки працівників на виробничих лініях на період з 28 травня 2018 року по 03 червня 2018 року та з 04 червня 2018 року по 10 червня 2018 року «Бісквітне виробництво. Лінія Барні» позивач мав працювати з 08 години 00 хв. 01 червня 2018 року та 02 червня 2018 року (стажування) (т. 1, а.с. 95), а також 04-06 червня 2018 року (т. 1, а.с. 100).

Посилаючись на те, що позивач у період з 30 травня 2018 року по 04 червня 2018 року на роботі не з'явився, про причини своєї відсутності на роботі товариство не повідомив, на прохідну прибув об 11 годині 00 хв. 04 червня 2018 року, відповідач 04 червня 2018 року видав наказ за № 95, яким створив комісію для проведення перевірки обставин відсутності на роботі оператора пакувальних автоматів ОСОБА_1 У зв'язку із зазначеним, позивача з 04 червня 2018 року було відсторонено від роботи на період проведення службової перевірки зі збереженням середньої заробітної плати (т. 1, а.с. 70).

Як пояснив позивач у заяві та письмових поясненнях від 04 червня 2018 року, він був відсутній на роботі з 30 травня 2018 року, оскільки коли 29 травня 2018 року звертався до відповідача із заявою щодо його поновлення на посаді, то його у розстановці працівників на робочій лінії не було, а також його не повідомили про скасування наказу і поновлення на роботі (т. 1, а.с. 71, 72).

06 червня 2018 року ПрАТ «Монделіс Україна» звернулось до Первинної профспілки «Свободу праці» та Всеукраїнського профспілкового об'єднання «Демократичні профспілки України», членом яких є позивач, з поданням про надання згоди за його звільнення з роботи у зв'язку з прогулом (тобто, відсутністю на роботі у період з 30 травня по 11-годину 00 хв. 04 червня 2018 року) без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (т. 1, а.с. 76, 77).

За наслідками розгляду вказаного подання Первинна профспілка «Свободу праці» ПрАТ «Монделіс Україна» повідомила відповідачу про ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 з посади оператора пакувальних автоматів (т. 1, а.с. 80).

За результатами службової перевірки комісією був складений заключний акт від 27 червня 2018 року, яким було рекомендовано керівнику товариства накласти на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за прогулом (тобто, у зв'язку з відсутністю позивача на роботі у період з 30 травня по 11 годину 00 хв. 04 червня 2018 року) без поважних причин (т. 1, а.с. 81-82).

Наказом генерального директора ПрАТ «Монделіс Україна» від 29 червня 2018 року за № 149 позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади оператора пакувальних автоматів з 29 червня 2018 року за вчинення прогулу без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (т. 1, а.с. 10, 83).

Вирішуючи заявлений спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не повідомив позивача про скасування свого наказу щодо відсторонення його від роботи. Відтак, установивши, що позивач дізнався про факт видачі цього наказу від 29 травня 2018 року за № 88, яким також було зобов'язано позивача пройти медичний огляд та приступити до роботи з 01 червня 2018 року, лише 04 червня 2018 року, суд визнав поважними причини відсутності позивача на роботі 01, 02 та 04 червня 2018 року.

Дійшовши вказаних висновків, суд поновив позивача на роботі та стягнув на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2018 року до 28 вересня 2018 року, частково задовольнивши, тим самим, позовні вимоги. При цьому, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд, установивши, що у липні 2018 року відбулось підвищення розміру погодинного тарифу операторам пакування пакувальних автоматів бісквітної секції, тому керувався пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100, застосувавши коефіцієнт підвищення погодинного тарифу для обчислення середньогодинного заробітку.

Також, установивши, що внаслідок незаконного звільнення позивача останньому була заподіяна моральна шкода, яка виразилась у моральних переживаннях у зв'язку із втратою ним роботи, як джерела доходу, також внаслідок тривалого відсторонення від роботи позивач втратив необхідні навички, що потребуватиме від нього додаткових зусиль для їх відновлення, тому суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду, розмір якої визначив у сумі 5000 грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Виходячи з вимог статті 24 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом наказу про це.

Вимогами пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як зазначено у статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який вирішує трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При цьому, пунктом 1 вказаного Порядку передбачено, що цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу та в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 10 Порядку у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої, таким чином, заробітної плати у розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, його тривалості, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що наказом відповідача від 15 листопада 2017 року за № 186 позивача було поновлено на посаді оператора пакувальних автоматів бісквітної секції. Однак, цим же наказом його було відсторонено від роботи з 15 листопада 2017 року (т. 1, а.с. 42-44).

Крім того, іншим наказом від 26 березня 2018 року за № 51 було зупинено дію наказу товариства від 15 листопада 2017 року за № 186 щодо поновлення позивача на посаді оператора пакувальних автоматів (т. 1, а.с. 52).

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прийняття Верховним Судом постанови від 23 травня 2018 року, якою було залишено без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про поновлення позивача не роботі, не свідчить про автоматичне продовження виконання позивачем своїх трудових функцій, адже він був відсторонений від роботи на підставі виданих відповідачем наказів, тому приступати до роботи має відповідно до наказу відповідача.

Вказані висновки суду першої інстанції підтверджуються також тим, що відповідач 29 травня 2018 року видав наказ за № 88, яким скасував свій наказ № 51 від 26 березня 2018 року щодо зупинення дії наказу про поновлення позивача на роботі.

У зв'язку із зазначеним, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для вчинення товариством додаткових дій для початку виконання позивачем посадових обов'язків, так як вони є помилковими і спростовуються матеріалами справи.

Також помилковими є доводи апеляційної скарги про те, що вказаний наказ відповідача від 29 травня 2018 року за № 88 не стосується прав та обов'язків позивача, адже в ньому прямо вказано про обов'язок останнього пройти попередній профілактичний медичний огляд у період 30-31 травня 2018 року за виданим направленням, а також необхідно врахувати обставини того, що цим же наказом ОСОБА_1 було включено до розстановки працівників на виробничих лініях, починаючи з 01 червня 2018 року, що свідчить про обов'язок останнього приступити до роботи.

Разом з тим, беручи до уваги обставини того, що з вказаним наказом позивача було ознайомлено лише 04 червня 2018 року, тому колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що відсутність позивача на роботі 01, 02 та 04 червня 2018 (згідно із розстановкою працівників) не є прогулом, так як він був відсутній з поважних причин (не повідомлення відповідача), отже, ОСОБА_1 не допустив порушення трудової дисципліни, тому відповідач не мав правових підстав для його звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

До того ж, відповідач не довів належними і допустимими доказами обставин того, що ним вживались заходи для повідомлення позивача про виданий ним наказ від 29 травня 2018 року за № 88 та про обов'язки останнього пройти попередній профілактичний медичний огляд й приступити до роботи.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд в оскаржуваному рішенні послався на підзаконні нормативно-правові акти, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, то до них колегія суддів відноситься критично, ураховуючи, що обов'язок роботодавця повідомляти працівника про всі накази, які стосуються його прав і обов'язків, у тому числі, і про скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та про обов'язок пройти медичний огляд і приступити до роботи, відповідачем не спростований.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом не була надана оцінка повідомленням профспілкових органів про ненадання згоди на звільнення позивача з роботи, то колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції висловився з цього приводу. Зокрема, установивши відсутність підстав для звільнення позивача з роботи у зв'язку з тим, що той не допускав прогул, суд дійшов висновку про те, що перевірка обставин дотримання відповідачем положень статті 252 КЗпП України при звільненні позивача з роботи та оцінка його доводів про необґрунтованість відмови профспілки у наданні згоди на таке звільнення не має правового значення, з огляду на те, що товариство не мало фактичних підстав на звільнення позивача за прогул, а саме: відсутній факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку у вигляді прогулу для звернення відповідача до профспілкового органу для отримання згоди на його звільнення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до довідки відповідача від 25 вересня 2018 року за № 1602 середньогодинна заробітна плата позивача за два місяці перед звільненням складала 41,85 грн (т. 1, а.с. 197).

Згідно з довідкою ПрАТ «Монделіс Україна» від 25 вересня 2018 року за № 1601 заробітна плата працівників підприємства, у тому числі операторів пакувальних автоматів, розраховується залежно від результатів професійної діяльності. Мінімальний розмір погодинного тарифу операторів пакувальних автоматів бісквітної секції у липні 2018 року складав 48,04 грн, максимальний - 52,37 грн (т. 1, а.с.196).

Період вимушеного прогулу відповідачем не оскаржується.

Отже, установивши, що у період вимушеного прогулу позивача у відповідача відбулось підвищення мінімального розміру погодинного тарифу операторів пакувальних автоматів бісквітної секції, на якій посаді його і було поновлено за рішенням суду, тому суд першої інстанції, керуючись пунктом 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100, обґрунтовано застосував коефіцієнт підвищення погодинного тарифу для обчислення середньогодинного заробітку.

У зв'язку із зазначеним, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про те, що показники погодинного тарифу не підтверджені доказами, як такі, що спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується також і з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, так як внаслідок його незаконного звільнення останньому були завдані моральні страждання, яких він зазнав у зв'язку із втратою джерела доходу, інших додаткових соціальних пільг, він змушений був вживати додаткових зусиль для організації свого життя, через тривале відсторонення від роботи позивач мав втратити кваліфікацію та набуті навички, що також вимагає від нього додаткових зусиль для їх відновлення. Щодо розміру стягнення моральної шкоди, то зі змісту апеляційної скарги не вбачається, що відповідач оспорює її розмір. До того ж, колегія суддів враховує обставини того, що позивач неодноразово звільнявся відповідачем із займаної посади з порушенням вимог трудового законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі, про те, що суд першої інстанції не відклав останнє судове засідання за клопотанням відповідача, висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову не спростовують і не є підставою для зміни чи скасування рішення суду.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Ураховуючи, що рішення суду про часткове задоволення позовних вимог залишено без змін, тому відсутні підстави для компенсації відповідачу судового збору, понесеного ним за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п. 1; 375; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Монделіс Україна» залишити без задоволення.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 28 вересня 2018 року у даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.Г. Хвостик (суддя-доповідач)

Судді: Т.А. Левченко

В.І. Криворотенко