179/1447/20

2/179/30/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2024 року смт. Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

у складі головуючого судді Чорної А.О.,

секретаря судового засідання Хорольської І.П.,

за участю представника позивача Данильченко О.О.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Магдалинівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

29.09.2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № DNМ0GА00005444 від 09.10.2007 року у розмірі 7 893 573 грн. 22 коп.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що згідно умов договору АТ КБ «Приватбанк» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 745 714 грн. 30 коп. на термін до 09.10.2027 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку встановленому договором.

У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав.

Станом на 01.07.2020 року за відповідачем ОСОБА_1 рахується заборгованість за кредитним договором в розмірі 7 893 573 грн. 22 коп., яка складається з:

- заборгованості за кредитом - 640 920,55 грн.;

- заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 1 583 643,23 грн.;

- заборгованість по комісії за користування кредитом - 162 000 грн.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 5 507 018,44 грн.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором було укладено договір поруки з поручителем ОСОБА_2 , у зв`язку із чим боржник та поручитель несуть солідарну відповідальність за договором.

Позивач зазначає, що кредитна заборгованість відповідачем не погашена, тому змушений звертатися до суду та вимагає від відповідачів сплатити заборгованість по кредитному договору.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19.07.2021 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості було відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07.12.2021 року рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19.07.2021 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 21.12.2022 року рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19.07.2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 07.12.2021 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

23 січня 2023 року ухвалою суду прийнято до свого провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15.03.2023 року провадження у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного суду цивільної справи № 910/4518/16.

Ухвалою суду від 27.04.2023 року поновлено провадження по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позивач на підставі ст. 49 ЦПК України уточнив позовні вимоги та зменшив позовні вимоги.

Із уточненої позовної заяви вбачається, що у 2013 році позивач звертався до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Звертаючись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивачем було визначено розмір заборгованості за кредитним договором станом на 28.05.2013 року, яка склала 2 209 270,29 грн. та складалась з:

- заборгованості за кредитом - 618573,68 грн.;

- заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 620 851,16 грн.;

- заборгованість по комісії - 60 000 грн.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором -804 404,01 грн.;

- штраф (фіксована частина) - 250 грн.;

- штраф (процентна складова) - 105 191,44 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги у справі № 179/1354/13-ц щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, судом було надано оцінку обґрунтованості даних вимог та суми заборгованості.

При цьому, починаючи з 28.05.2013 року заборгованість позичальника за кредитом збільшилась за рахунок сплати страхових платежів відповідно до умов кредитного договору та станом на день пред`явлення позову складає 640 920,55 грн.

У зв`язку з чим позивач просить стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 231 617,16 грн., яка складається з:

- заборгованості за кредитом - 618573,68 грн.;

- заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 620 851,16 грн.;

- заборгованість по комісії - 60 000 грн.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором -804 404,01 грн.;

- штраф (фіксована частина) - 250 грн.;

- штраф (процентна складова) - 105 191,44 грн.

Ухвалою суду від 29.06.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені в уточненій позовній заяві та пояснила, що хоча рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки винесено судом, але рішення суду не виконано на теперішній час, заборгованість відповідачами не погашена. Вважає, що строк позовної давності не сплив, оскільки 08.06.2016 року позивачем в погашення заборгованості було сплачено 14 443 грн. 42 коп., а з позовом банк звернувся 28.09.2020 року. Вважає, що строк позовної давності переривався, оскільки кошті у розмірі 14 443 грн. 42 коп. зараховані на погашення заборгованості. Меморіальний ордер та виписка є первинними документами, відповідач ОСОБА_1 зазначений у меморіальному ордері. Відповідач знав, що є рішення суду і з метою уникнення виконання рішення суду, добровільно сплатив суму на погашення заборгованості. Вважає, що доводи відповідача ОСОБА_1 стосовно того, що він не сплачував кошти в рахунок погашення заборгованості, надані відповідачем з метою уникнення відповідальності по справі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, відзив на позовну заяву не надала.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував проти того, що він у 2016 році сплачував заборгованість за кредитом, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву, зазначивши, що відповідач не сплачував у 2016 році кошти в рахунок погашення заборгованості. Позивач не надав належних доказів, що кошти були внесені саме відповідачем ОСОБА_1 . Просила застосувати до спірних правовідносин позовну давність, оскільки позивач набув право на звернення до суду 02.04.2013 року, оскільки надіслав на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення суми кредиту, а з позовом звернувся 29.09.2020 року, тобто із пропуском строку позовної давності. Вважає, що банк не надав на підтвердження добровільної сплати боржником коштів належних доказів, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Погашення боргу не позичальником, а іншою особою за відсутності доказів надання позичальником згоди або доручення такій особі на вчинення цих дій не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності, тому просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом (статті 610, 612 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року в справі № 2-6460/11 (провадження № 61-14479св20), від 12 липня 2021 року в справі № 404/6241/19 (провадження № 61-7165св21), від 02 листопада 2022 року у справі № 530/732/21 (провадження № 61?3860св22).

Судом встановлено, що 09.10.2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNМ0GА00005444, згідно умов якого АТ КБ «Приватбанк» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 745 714 грн. 30 коп. на термін до 09.10.2027 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у строки та в порядку встановленому договором. (т. 1 а.с. 16-18).

Згідно умов кредитного договору № DNM0GA00005444 позичальник отримав кредит за технологією «Житло в кредит» в розмірі 600 000 грн. Для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, в іпотеку передано будинок загальною площею 328,88 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 .

Згідно п. 4.5 кредитного договору, строк позовної давності за кредитним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

Згідно заяви на видачу готівки № 1 від 09.10.2007 року відповідач ОСОБА_1 отримав 300 000 грн. готівкою згідно кредитного договору № DNМ0GА00005444 від 09.10.2007 року. (т. 1 а.с. 157 зворотна сторінка).

Згідно заяви на видачу готівки № 1 від 10.10.2007 року відповідач ОСОБА_1 отримав 300 000 грн. готівкою згідно кредитного договору № DNМ0GА00005444 від 09.10.2007 року. (т. 1 а.с. 157).

Позивач свої зобов`язання за договором № DNМ0GА00005444 виконав у повному обсязі та надав кредит відповідачу ОСОБА_1 у розмірі 745 714 грн. 30 коп., що підтверджується випискою по рахунку. (т. 1 а.с. 158 - 160).

Відповідач ОСОБА_1 виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості, що підтверджується випискою по рахунку та меморіальними ордерами. (т. 1 а.с. 158-195).

02 квітня 2013 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до відповідачів з листом про повернення в повному обсязі суми кредиту. (т.1 а.с. 131).

З інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що у липні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи його тим, що відповідно до кредитного договору від 09 жовтня 2007 року № DNМ0GА00005444 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 600 000 грн на строк до 09 жовтня 2027 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних, проте зобов`язання зі сплати кредитних коштів не виконав.

Заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27.09.2013 року звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок по АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № DNМ0GА00005444 від 09.10.2007 року) Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Тобто, звернувшись до відповідачів з вимогою у квітні 2013 року та до суду - в липні 2013 року із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач реалізував своє право на дострокове стягнення з позичальника суми кредитної заборгованості та змінив строк основного зобов`язання.

Настання строку кредитування за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.

Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 01.07.2020 року наявна заборгованість в розмірі 7 893 573 грн. 22 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 640 920,55 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 1 583 643,23 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 162 000 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 5 507 018,44 грн. (т. 1 а.с. 10-12).

З інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що, рішенням суду від 27.09.2013 року було визначено розмір заборгованості за кредитним договором станом на 28.05.2013 року, яка склала 2 209 270,29 грн. та складалась з:

- заборгованості за кредитом - 618573,68 грн.;

- заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 620 851,16 грн.;

- заборгованість по комісії - 60 000 грн.;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором -804 404,01 грн.;

- штраф (фіксована частина) - 250 грн.;

- штраф (процентна складова) - 105 191,44 грн.

За період з 28.05.2013 року заборгованість позичальника за кредитом збільшилась за рахунок сплати страхових платежів відповідно до умов кредитного договору та станом на день пред`явлення позову складає 640 920,55 грн., що підтверджується наявною у справі випискою за рахунком.

У зв`язку з чим, позивачем було зменшено позовні вимоги та позивач просить стягнути заборгованість з відповідачів станом на 28.05.2013 року.

На підставі викладеного, враховуючи розмір заборгованості станом на 28.05.2013 року, а також невиконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань з погашення кредиту, суд доходить висновку, що позивач обґрунтовано порушив питання про стягнення заборгованості за кредитним договором, тобто вимоги позивача є підставними.

Разом з цим, відповідач та його представник подали до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд вважає слушними доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності з наступних підстав.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-27цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (провадження № 14-448цс19).

Судом встановлено, та це не заперечувалося сторонами у справі, що рішення про звернення стягнення на предмет застави не виконано, предмет застави не реалізований. Тобто право позивача є порушеним.

Право на звернення до суду за захистом, закріплене статтею 4 ЦПК України, кореспондується зі статтею 256 ЦК України, яка встановлює для особи часові межі для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та називає їх позовною давністю.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom»,заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Однак, в судовому засіданні встановлено, що згідно кредитного договору, сторони обумовили в договорі збільшений строк позовної давності щодо кредиту, винагороди, процентів, неустойки - 5 років (пункт 4.5 кредитного договору).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Строк позовної давності діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3?269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

У постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згоду чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта».

Згідно матеріалів справи вбачається, що банк звернувся до позичальника та поручителя з вимогою про повернення всієї суми боргу 02 квітня 2013 року (т.1 а.с. 131), змінивши таким чином строк кредитування, який фактично сплив у травні 2013 року.

Банк мав право з травня 2013 року й протягом п`яти років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права, тобто до травня 2018 року, однак позовну заяву позивач подав до суду 28.09.2020 року, тобто, з пропуском строку звернення до суду з такими вимогами.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Враховуючи ту обставину, що відповідачем подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності до вимог позивача, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в зв`язку зі спливом позовної давності.

Твердження представника позивача щодо переривання строку позовної давності суд відхиляє з наступних підстав.

Щодо посилання представника позивача на сплату ОСОБА_1 платежів, а саме: 08.06.2016 року, що, на думку позивача, свідчить що строк загальної позовної давності, передбаченої статтею 275 ЦК України не минув, суд зазначає наступне.

Згідно матеріалів справи, вбачається, що позивачем на підтвердження переривання строку позовної давності надано меморіальний ордер та виписку по рахунку за 08.06.2016 рік. (т.3 а.с. 62).

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначає Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", який діяв на час спірних правовідносин.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Пунктом 22.1 статті 22 вказаного Закону встановлено, що ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів:

1) платіжне доручення;

2) платіжна вимога-доручення;

3) розрахунковий чек;

4) платіжна вимога;

5) меморіальний ордер.

При цьому, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (що діяв на час спірних правовідносин), документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Моментом фактичного виконання зобов`язання є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок кредитора.

При цьому, меморіальний ордер не є доказом саме зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача, а є доказом списання коштів відповідно до статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Меморіальні документи застосовуються банком для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банком відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно меморіального ордеру № BOGA8B10LG від 08.06.2016 року на рахунок ОСОБА_1 надійшло 14 443 грн. 42 коп. У меморіальному ордері платником зазначено надходження за позовом. Одержувач ОСОБА_1 .

Проте, меморіальний ордер № BOGA8B10LG від 08.06.2016 року не містить інформації про те, що платником цих коштів був саме ОСОБА_1 , а не інша особа.

Також позивачем в судовому засіданні не надано доказів кому саме належить рахунок, з якого було перераховано кошти на рахунок ОСОБА_1 з позначенням надходження за позовом.

Відповідно до п. 2.2.5 кредитного договору від 09 жовтня 2007 року № DNМ0GА00005444 позичальник доручає банку списувати кошти із всіх поточних рахунків у валюті кредиту або у валюті, відмінної від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, у межах сум, які підлягають сплаті банку за цим договором, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання).

Відповідно до п. 2.3.5 кредитного договору від 09 жовтня 2007 року № DNМ0GА00005444 банк має право списувати кошти з поточних рахунків позичальника згідно п. 2.2.5, при настанні строків платежів, передбачених умовами цього договору.

Враховуючи умови кредитного договору, передбачені п. 2.3.5 та п. 2.2.5, позивачем в судовому засіданні не надано суду доказів, що в даному випадку було відсутнє договірне списання коштів.

Згідно меморіальних ордерів від 08.06.2016 року вбачається, що у подальшому кошти у розмірі 14 443 грн. 42 коп. були перерозподілені у рахунок погашення кредитної заборгованості у розмірі 7 221,71 грн. та у рахунок погашення пені по кредитному договору у розмірі 7 221 грн. 71 коп. (т. 3 а.с. 62). І лише в цих меморіальних ордерах на суму 7 221 грн. 71 коп. як платником, так і одержувачем коштів є відповідач ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що відповідач в судовому засіданні категорично заперечував факт добровільного погашення боргу у розмірі 14 443 грн. 42 коп., а позивачем хоча і надано суду первинний бухгалтерський документ - меморіальний ордер № BOGA8B10LG від 08.06.2016 року на суму 14 443 грн. 42 коп. на підтвердження здійсненого безготівкового розрахунку, але позивачем не надано суду доказів, що зазначені кошти були перераховані саме ОСОБА_1 . У свою чергу, ОСОБА_1 категорично заперечує факт перерахування вказаних грошових коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження добровільного погашення заборгованості відповідачем, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Враховуючи, що відповідач категорично заперечує, що він робив вказані платежі, також матеріали справи не містять письмових доказів надання відповідачем згоди або доручення іншій особі на вчинення цих дій, твердження позивача щодо сплати саме відповідачем вказаних платежів не свідчать про визнання ним свого боргу і не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності.

Надання позивачем одного лише розрахунку заборгованості та меморіального ордеру № BOGA8B10LG від 08.06.2016 року, який не є доказом саме зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача відповідачем, а є доказом списання коштів відповідно до статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», недостатньо для підтвердження факту переривання позовної давності без підтвердження квитанціями, касовими ордерами та іншими документами, що засвідчують здійснення платежу саме боржником, оскільки останній заперечує вчинення цих дій (правова позиція, викладена у постанові ВСУ від 23.11.2016 року у справі № 6-2104цс16).

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 21.12.2022 № 179/1447/20; від 07.12.2022 № 723/437/15; від 05.08.2022 № 761/29016/15-ц; від 30.06.2022 № 194/428/15-ц; від 12.05.2022 № 401/1620/16-ц; від 09.02.2022 № 602/1082/19; від 10.02.2022 № 263/1976/16-ц.

Відтак, в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження той факт, що на виконання умов кредитного договору від 09 жовтня 2007 року № DNМ0GА00005444 відповідач ОСОБА_1 добровільно сплатив на користь позивача грошові кошти в сумі 14 443 грн. 42 коп.

Таке погашення кредитної заборгованості не є дією, яка б свідчила про визнання відповідачем свого боргу, та не є підставою для переривання перебігу позовної давності за кредитним договором.

Таким чином, позивач, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 лише 28.09.2020 року (згідно відмітки на поштовому конверті - а/с 34 т. 1), пропустив строк позовної давності стосовно вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNМ0GА00005444 від 09 жовтня 2007 року.

При цьому, відповідач ОСОБА_1 в ході розгляду справи заявив про застосування позовної давності, а позивач не заявляв клопотання про поновлення строку давності. В судовому засіданні не встановлено підстав для переривання перебігу позовної давності, відповідно до положень ст.264 ЦК України.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позов АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNМ0GА00005444 від 09 жовтня 2007 року задоволенню не підлягає, у зв`язку із спливом позовної давності.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 , суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 08.10.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки № DNМ0GА00005444/1. Згідно договору поруки відповідачі несуть солідарну відповідальність перед позивачем за кредитним договором № DNМ0GА00005444. (т. 1 а.с. 19).

Відповідно до пунктів 11, 12 договору поруки, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Порука за кожним із цих договорів припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому встановлено строк, після якого порука припиняється, а саме пунктом 12 договору поруки № DNМ0GА00005444/1 передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. (т. 1 а.с.19).

Водночас, умова договору поруки (пункт 11 договору поруки) про його дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Якщо порука припинилася, інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що право кредитора на пред`явлення вимоги до поручителя та обов`язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов`язання припинилися.

Згідно матеріалів справи вбачається, що банк звернувся до позичальника та поручителя з вимогою про повернення всієї суми боргу 02 квітня 2013 року (т. 1 а.с. 131), змінивши таким чином строк кредитування, який фактично сплив у травні 2013 року, таким чином строк повного погашення кредиту є травень 2013 року.

За таких обставин у банку виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з травня 2013 року і протягом наступних п`яти років.

Банк мав право з травня 2013 року й протягом п`яти років від цієї дати звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права до поручителя, тобто до травня 2018 року, однак позовну заяву позивач подав до суду 28.09.2020 року,

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Оскільки банк звернувся до поручителя з позовом лише 28.09.2020 року, тобто із пропуском зазначеного в договорі поруки строку, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 у зв`язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 2 п. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір, враховуючи приписи ч. 2 п. 2 ст. 141 ЦПК України та те, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 247, 264-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлений 25.01.2024 року.

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570), місцезнаходження: м.Київ, вул.Грушевського, 1Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя А.О. Чорна