Постанова

Іменем України

10 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 638/11034/15-ц

провадження № 61-30699 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,

учасники справи:

позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року у складі судді Рибальченко Л. М. та рішення Апеляційного суду Харківської області від

13 липня 2017 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Швецової Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - КП «Харківські теплові мережі») звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, у якій зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_5

08 серпня 2011 року КП «Харківські теплові мережі»звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованості за надані послуги з теплопостачання.

20 вересня 2011 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано судовий наказ про стягнення з відповідачів вартості наданих послуг теплопостачання за період з 01 вересня 2002 року по 30 червня 2011 року, який у подальшому скасовано ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 березня 2015 року за заявою ОСОБА_5

Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог

КП «Харківські теплові мережі»просило стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованість за послуги теплопостачання за період з

01 вересня 2002 року про 30 червня 2011 року у розмірі 15 159,36 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» задоволено частково.

Стягнуто у солідарному порядку з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 01 серпня 2008 року по 30 червня 2011 року у сумі 8 710,69 грн.

У іншій частині позову відмовлено, проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг з обслуговуючою організацією сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, які ним споживаються. Відповідачі обов'язок оплати за надані їм послуги з теплопостачання належним чином не виконували, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з них у солідарному порядку за період з 01 серпня 2008 року по 30 червня 2011 року в розмірі 8 710,69 грн, оскільки з заявою про видачу судового наказу КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду лише 10 серпня 2011 року, що свідчить про пропуск позивачем позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за період до 01 серпня

2008 року.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 липня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_5 на користь КП «Харківські теплові мережі» скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог КП «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та судового збору.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Харківської області від 07 серпня

2017 року проведено розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції не взяв до уваги правовий режим нерухомого майно, не врахував, що одноосібним власником квартири АДРЕСА_3, є ОСОБА_4, а тому відсутні підстави для солідарного стягнення заборгованості з відповідачів. Оскільки 10 серпня 2011 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованості за теплопостачання, який було скасовано лише 30 березня 2015 року, позовна давність щодо вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_5 переривалася, тому до вимог про стягнення заборгованості за період з 01 серпня 2008 року по 30 червня 2011 року не сплила.ОСОБА_4 від надання послуг теплопостачання не відмовився, а тому посилання на непроживання у належній йому на праві власності квартирі, не скасовує обов'язку оплати таких послуг. Розрахунок заборгованості за теплопостачання позивачем виконано правильно, з урахуванням наявної опалювальної площі квартири. Посилання заявника на порушення таємниці нарадчої кімнати є неспроможними, оскільки він не навів доказів на підтвердження порушення судом вимог статті 196 ЦПК України 2004 року.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у серпні 2017 року, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 липня 2017 року у частині вирішення вимог до ОСОБА_4 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що судами попередніх інстанцій не з'ясовано обставини справи та не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд про стягнення з нього заборгованості за період з

01 серпня 2008 року по 30 червня 2011 року прийняте поза межами трирічного строку позовної давності, ураховуючи, що КП «Харківські теплові мережі» звернулося з позовом до суду у червні 2015 року. Оскільки позивач достеменно знав про порушення своїх прав ще у 2002 році, дій спрямованих на їх відновлення не вчинив, у позові КП «Харківські теплові мережі» має бути відмовлено за спливом позовної давності, про що було заявлено відповідачем. Зазначив, що суди не надали належної оцінки наданим доказам не проживання його та сина у квартирі, не перевірили правильність нарахування позивачем суми заборгованості за теплопостачання, в урахуванням неправильно зазначеної опалювальної площі квартири та не врахували, що він не надавав згоди на обробку позивачем його персональних даних та відкриття особового рахунку. Крім того зауважив, щосуд першої інстанції порушив таємницю нарадчої кімнати.

Станом на дату розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

25 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судами попередніх інстанцій установлено, щоКП «Харківські теплові мережі» є постачальником теплової енергії та гарячого водопостачання до квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4

Відповідно до відомостей про нарахування та оплату надання послуг теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1, за період з 01 вересня 2002 року по 30 червня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 15 355,50 грн.

10 серпня 2011 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_4,

ОСОБА_5 заборгованості за опалення та постачання гарячої води за вищевказаний період.

19 вересня 2011 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано судовий наказ про стягнення з відповідачів заборгованості за теплопостачання у розмірі 15 369,05 грн, який скасовано за заявою ОСОБА_5 20 березня 2015 року.

30 червня 2015 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило стягнути з відповідачів заборгованість за теплопостачання, за період з 01 вересня 2002 року по 30 червня 2011 року, в розмірі 15 159, 36 грн.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово- комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом першим частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено обов'язок споживача оплатити надані послуги.

Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Судами установлено, що КП «Харківські теплові мережі» здійснює теплопостачання до квартири АДРЕСА_1, а тому дійшли обгрунтованого висновку, що відповідач

ОСОБА_4 як власник квартири АДРЕСА_1, зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, у тому числі оплачувати зазначені послуги.

Доводи касаційної скарги про те, що фактично з червня 2007 року ОСОБА_4 не проживає у квартирі АДРЕСА_1, а тому з вказаного періоду не користується послугами КП «Харківські теплові мережі», не спростовують висновків судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 58 ЦПК України 2004 року).

Згідно з положеннями частини третьої статті 10 та частини першої статті

60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Посилання на витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від

14 червня 2006 року вказує лише на те, що відповідач у червні 2006 року набув у власність житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_4, та не спростовує правомірність нарахування за послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1, у період з 01 серпня 2008 року по 30 червня 2011 року, зважаючи на те, що обставини фактичного не проживання ОСОБА_4 у зазначеній квартирі у вказаний період не підтверджено належними та допустимими доказами. Крім того, стаття 322 ЦК України покладає на власника майна тягар його утримання. Зокрема власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Оскільки належна на праві власності ОСОБА_4 квартира розташована у багатоквартирному будинку, під'єднана до єдиної централізованої системи теплопостачання, від користування якою відповідач не відмовився. він зобов'язаний нести витрати по її утриманню, в тому числі з надання послуг по її обігріву, а відтак надання таких послуг та їх оплата не залежить від того, проживає власник у цій квартирі чи ні.

Суд апеляційної інстанції належно перевірив доводи заявника щодо неправильності нарахування позивачем заборгованості за теплопостачання, та дійшов висновку, що зазначена у розрахунку опалювальна площа квартири - 56,4 кв. м. відповідає загальній площі квартири без урахування балкону, зазначеній у технічному паспорті квартири.

Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій позовної давності, зокрема щодо її переривання.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною другої статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України 2004 року судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Пред'явлення КП «Харківські теплові мережі»до суду заяви про видачу судового наказу у порядку Розділу ІІ ЦКП України 2004 року, перериває перебіг строку позовної давності.

Відповідно до частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Ураховуючи, що позивач у серпні 2011 року звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з теплопостачання, який був виданий Дзержинським районним судом

м. Харкова 19 вересня 2011 року та скасований ухвалою цього суду за заявою ОСОБА_4 20 березня 2015 року, у КП «Харківські теплові мережі» у вказаний період не було правових підстав для звернення до суду захистом порушених прав (позивач звернувся з позовом у червні 2015 року), а відтак до вимог про стягнення заборгованості за надання послуг з теплопостачання за період з 01 серпня 2008 року по 30 червня 2011 року, позовна давність не пропущена.

Твердження заявника про порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати є безпідставними, оскільки він не навів доказів на підтвердження порушення судом вимог статті 196 ЦПК України 2004 року.

Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_5, а тому рішення судів попередніх інстанцій у цій частині у касаційному порядку не переглядається.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року у не скасованій після апеляційного перегляду частині, та рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 липня 2017 року ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_4

Керуючись статтями 400, 401, 410, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року у не скасованій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

В.О. Кузнєцов

А.С. Олійник