Справа № 2-212/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    02 лютого 2010 року  Ленінський  районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого                                                                                  Льон С.М.

при секретарі                                       Гуменюк С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Автомир», Акціонерного товариства «Індустріально – експортний банк» про визнання недійсним кредитного договору з моменту укладення ,-

                ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Автомир» та Акціонерного товариства «Індустріально –експортний банк» про  визнання недійсним з моменту укладення кредитного договору №6/2006/юр від 16.01.2006року, укладеного між АТ «Індустріальний – експортний банк» та приватним підприємством «Автомир». Вказав, що  16 січня 2006року між банком та приватним підприємством «Автомир» укладено кредитний договір №6/2006/юр, відповідно до якого  банк надав приватному підприємству на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання кредит  в сумі 572000грн., під 22 відсотки річних, позичальник в свою чергу зобов’язався  повертати  кредит відповідно до графіку, однак не пізніше 15 січня 2009року. Зазначив, що даний договір був укладений приватним підприємством в особі  директора ОСОБА_2, який в даному випадку вийшов за межі повноважень наданих йому Статутом підприємства, він як засновник дозволу на укладення вищевказаного договору не надавав. Тому, просить суд визнати спірний  кредитний договір укладений між ПП «Автомир» в особі директора ОСОБА_2 та АТ «Індустріально – експортний банк»  недійсним з моменту його укладення.

    Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені в заяві.

    Представник АТ «Індустріально – експортний банк»  в судовому засіданні  вимоги не визнав та пояснив, що дійсно між банком та приватним підприємством укладено кредитний договір №6/2006/юр від 16.01.2006року, відповідно до якого підприємство отримало кошти в сумі 572000грн. Даний договір підписано від імені підприємства його директором, який відповідно до Статуту діяв в межах наданої компетенції, а тому жодних підстав визнавати договір недійсним з моменту укладення не має.

    Представник приватного підприємства «Автомир» в судове засідання не з’явився про час, місце та дату розгляду справи повідомлений належним чином, згідно поштового повідомлення №722623 від 28.12.2009року, причини неявки суду не повідомив.

    Заслухавши пояснення представника позивача, представника банку та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

    Судом встановлено, що 16 січня 2006 року між АТ  “Індустріально –експортний банк” та Приватним підприємством «Автомир» в особі директора ОСОБА_2 укладено договір кредиту №6/2006/юр, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 572000грн., а позичальник зобов’язався повертати наданий кредит частками в обсязі відповідно до графіку погашення кредиту та сплачувати за користування кредитом відсотки у розмірі 22% річних та порядку відповідно до умов договору, але у всякому випадку повернути кредит в повному обсязі не пізніше 15.01.2009 року.

    Згідно ст.  97 ЦК України,  управління товариством здійснюють його органи.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 99 ЦК України,  загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Статтею  203 ЦК України, передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для винності правочину, а саме:   зміст  правочину  не може суперечити цьому Кодексу,  іншим  актами цивільного законодавства,  а   також   моральним   засадам суспільства; jсоба,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; dолевиявлення  учасника  правочину  має  бути  вільним і  відповідати його внутрішній волі; gравочин має вчинятися у формі, встановленій законом;  gравочин має бути спрямований на реальне настання правових  наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може  суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх,  неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
    Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені  частинами першою - третьою,  п'ятою та шостою  статті  203  цього Кодексу.

Недійсним є правочин,  якщо його  недійсність  встановлена  законом   (нікчемний  правочин).  У  цьому  разі  визнання  такого  правочину недійсним судом не вимагається.
             У випадках,  встановлених  цим  Кодексом,  нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
             Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом,  але одна із сторін або інша заінтересована  особа  заперечує  його  дійсність на підставах,  встановлених законом, такий правочин може  бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
           Судом достовірно встановлено, що  п. 5.4 та п. 5.9 Статуту ПП «Автомир», зареєстрованого реєстраційною палатою виконавчого комітету Кіровоградської міської ради  за №08297-ПП-1 від 30 вересня 2003року, визначено  виконавчий орган підприємства яким є дирекція в особі директора. Дирекція підприємства вирішує усі питання діяльності, за виключенням тих питань, які відносяться до виключної компетенції засновника.  Директор має право без доручення виконувати  дії від імені підприємства.

Пунктом 5.6 Статуту визначена  виняткова компетенція засновника підприємства.

Статтею 6.1 вищевказаного Статуту передбачено, що підприємство самостійно здійснює свою господарську діяльність на принципах повного господарського  розрахунку, несе відповідальність за результати цієї діяльності, за виконання взятих на себе зобов’язань перед  трудовим колективом  і партнерами по  заключним договорам, контрактам, перед державним бюджетом і банками згідно діючого законодавства.  

Тобто, виходячи зі змісту норм Статуту приватного підприємства «Автомир» останнім чітко  визначено розмежування  функцій засновника підприємства ОСОБА_1 та дирекції в особі директора ОСОБА_2 до компетенції якого входить самостійне вирішення всіх господарських питань підприємства, виконання дій від імені підприємства без доручення, нести відповідальність від імені підприємства перед іншими підприємства, державою та банками, а також безпосередньо перед засновником.  Укладення кредитних договорів не визначено Статутом підприємства, як  виключна компетенція засновника, а відноситься до господарської діяльності підприємства.  Крім того, відповідно до вищевказаного кредитного договору підприємством отримано кредит на придбання екскаватора JS 160W, який використовується підприємством в господарській діяльності для отримання прибутку, підприємством тривалий час сплачувались кошти за користування кредитом.

Суд вважає, що ОСОБА_1 не належить право  оскарження спірного кредитного договору, так як даний укладений між юридичною особою приватним підприємством «Автомир» та АТ «Індустріально – експортний банк», жодним чином його особисті інтереси чи права кредитним договором не порушуються. Навіть якщо допустити право звернення позивача з вищевказаною заявою, остання подана до суду 29.12.2008року, тобто майже за 20 днів до перебігу трирічного строку позовної давності, жодних доказів з приводу необізнаності ОСОБА_1 з приводу укладення спірного кредитного договору судом не встановлено і позивачем не надано.

Таким чином, враховуючи викладене суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача.    

    Керуючись ст.ст.  97, 99, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд,-

        ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства «Автомир», Акціонерного товариства «Індустріально – експортний банк» про визнання недійсним кредитного договору з моменту укладення – відмовити.

Сплачені судові витрати віднести за рахунок ОСОБА_1.

    На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення та апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви на апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                   Льон С.М.