Справа № 183/2122/15

№ 2/183/30/18

Р І Ш Е Н Н Я

       І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2018 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

при секретарі Пономаренко О.О.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними,

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору поруки припиненим,

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідачів ОСОБА_4, -

в с т а н о в и в:

07 квітня 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому просили стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 27028,61 доларів США. В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що 22.07.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір DNN0GA0000000005, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 30862,32 доларів США на термін до 22.07.2023 року, а останній зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Згідно вказаного договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Позивач зазначає, що зі своєї сторони виконав умови кредитного договору та угоди, надав відповідачеві кредитні кошти у зазначеному вище розмірі, а відповідач взяті на себе зобов'язання з повернення кредиту не виконував, у зв'язку з чим станом на 06.03.2015року виникла заборгованість у розмірі 27028,61 дол. США, яка складається з: 23091,51 дол. США - заборгованості за кредитом, 2157,04 дол. США - заборгованості по процентам за користування кредитом, 342,61 дол. США - заборгованості по комісії за користуванням кредитом, 139,97 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 10,92 дол. США – штраф (фіксована частина), 1286,56 дол. США (процентна складова). В забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_1 за кредитним договором, між банком та поручителем ОСОБА_2 був укладений Договір поруки. Відповідно до п. 5 Договору поруки позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов’язань за кредитним договором. Також пунктом 6 Договору поруки, передбачено, що поручитель зобов’язаний виконати зобов’язання зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом п’яти календарних днів з моменту її отримання. Вимога, що була пред’явлена до поручителя залишена без задоволення, у зв’язку з чим банк звернувся до суду з даним позовом.

ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», в якому з урахуванням уточненого позову від 18.08.2017 року (а.с.7-12,Том ІІ), просив суд:

визнати недійсними кредитний договір № DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року, Договір про внесення змін до нього від 15.03.2010 року, що були укладені між ним ПАТ КБ «Приватбанк», із застосуванням наслідків недійсності правочину;

визнати недійсним договір іпотеки № DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, майновим поручителем ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №2912.

Свій позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 22 липня 2008 між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №DNN0GA0000000005, а 15.03.2010 сторонами кредитного договору був укладений Договір про внесення змін та доповнень до нього, а саме внесені зміни до пункту 8.1 Кредитного договору, якими було змінено суму основного зобов’язання та суму щомісячного платежу. Відповідно п.1.1. кредитного договору, банк зобов’язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п.8.1 цього договору, тобто 30682,32 дол. США. З умов кредитного договору вбачається, що кредит надано ОСОБА_1 з цільовим призначення на споживчі цілі, що в розумінні п.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» є споживчим кредитом, а надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент, в розумінні ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», - є фінансовою послугою. Згідно з п.7.4 Кредитного договору, відсотки за користування кредитом розраховується банком на підставі відсоткової ставки яка дорівнює 12 місячним відсотковим ставкам. Також договором передбачений такий порядок визначення розміру процентів, а саме: для розрахунку процентів за користування кредитом нарахування відсотків, а також винагород передбачених у п.7.2 та п.8.1 договору, за користування кредитом, здійснюється в останню дату сплати, зазначену в п. 7.1 при цьому відсотки зараховується на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом – 360 днів у році, відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Між тим, позивач вважає, що такий порядок розрахунку процентів за користування кредитом суперечить ст. 1061 ЦК України, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.п.3.3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Крім того, кредитним договором не визначено реальну процентну ставку та абсолютне значення подорожчання кредиту. Таким чином, позивач наполягає на тому, що сторонами Кредитного договору та Додаткових договорів до нього, не було досягнуто згоди, щодо істотних умов кредитного договору, а саме: сплати відсотків за користування кредитом, умови договору є несправедливими та дискрименаційними.

Також позивач зазначає, що 22.07.2018 року, на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, було укладено Договір іпотеки між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, та майновим поручителем ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №2912. Однак згідно із ч.2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому саме з цих підстав позивач вважає необхідним визнати недійсним вказаний договір іпотеки.

В свою чергу, 26 серпня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», в якому просила визнати договір поруки № DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року, укладений між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» припиненим (а.с.86-88, том І).

Свій позов ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що 22 липня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір DNN0GA0000000005, а 15.03.2010 року між сторонами кредитного договору був укладений Договір про внесення змін до кредитного договору, а саме до п.8.1 Кредитного договору, яким було змінено суму основного зобов’язання та суму щомісячного платежу. При цьому відповідно до п.13 спірного Договору поруки, зміни та доповнення до нього вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді шляхом укладення відповідної додаткової угоди. Відповідно до пункту 16 Договору поруки, особливими умовами договору поруки, є те, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником зобов’язань за кредитним договором DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит у сумі 30862 дол. США 32 цента та встановлений розмір щомісячного платежу у сумі 445 дол. США 29 центів, для погашення заборгованості за кредитним договором. Як вбачається з положень Договору про внесення змін до Кредитного договору, його сторонами було збільшено розмір основного зобов’язання до 31 322 дол. США 83 центи, та розмір обов’язкового щомісячного платежу до 452 дол. США 24 центи. При цьому, жодних додаткових угод щодо зазначених змін з Поручителем з боку Банку не було укладено, про збільшення основного зобов’язання належним чином Поручителя не було повідомлено. Тобто змінене зобов’язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що відповідно до ч.1 ст. 559 ЦПК України, на думку відповідача, є підставою для визнання поруки припиненою. Отже банк, уклавши 15.03.2010 року Договір з боржником про внесення змін до Кредитного договору, збільшивши обсяг його відповідальності, тим самим порушив норми як самого Договору поруки та і норми цивільного законодавства, а тому ОСОБА_2, посилаючись на вимоги ст. 559 ЦК України, просить визнати Договір поруки № DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року припиненим.

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Мельника О.М. від 27 квітня 2015 року відкрите провадження по справі (а.с. 32, т. І). 18 серпня 2015 року відповідною ухвалою суду зустрічний позов ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом (а.с.84, т І).

Після повторного автоматизованого розподілу справа надійшла в провадження судді Юр’євої Т.І. 16 жовтня 2015 року відповідною ухвалою суду зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ПАТ КБ «Приватбанк», та зустрічним позовом ОСОБА_1 (а.с.104-105, т. І).

Ухвалою суду від 04 березня 2016 року було призначено судово-економічну експертизу, у зв’язку з чим зупинено провадження по справі (а.с.107-172, Том І).

30 травня 2017 року до канцелярії суду повернулася цивільна справа, разом з висновком експерта (а.с.229-246, Том І).

За результатами повторного автоматизованого розподілу, справа надійшла в провадження судді Сороки О.В.

Справа у відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII розглянута за правилами чинного ЦПК України з урахуванням вимог до заяви, в редакції ЦПК України, що діяли до набрання чинності Законом України № 2147-VIII.

В судовому засіданні представник АТ КБ «Приватбанк» свій позов підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених в позові. Зустрічні позов ОСОБА_1 не визнав, просив застосувати строк позовної давності. Зустрічний позов ОСОБА_2 також не визнав, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідачів ОСОБА_4 позов АТ КБ «Прватбанк» не визнала, наполягала на задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_1, ОСОБА_2, надала пояснення, по суті заявлених її довірителями позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено наступні обставини, які не оспорювалися сторонами, та не потребують доказуванню.

Згідно кредитного договору № DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року ЗАТ КБ «Приватбанк» надало ОСОБА_1 кредитні кошти на строк з 22.07.2008 року по 22.07.2023 року включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 30863,32 дол. США на споживчі цілі, зі сплатою за користування кредитом відсотків 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2. Договору(а.с.13-16, Том І).

Згідно договору поруки № DNN0GA0000000005, укладеного 22.07.2008 року між ОСОБА_2, що діяла як поручитель ОСОБА_1, з однієї сторони, та ЗАТ КБ «Приватбанк», з другої сторони, виконання умов Кредитного договору, забезпечувалося порукою фізичної особи відповідача ОСОБА_2 (а.с. 19, Том І).

15 березня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений Договір про внесення змін до кредитного договору № DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року (а.с.93, Том І), у відповідності до якого сторони внесли зміни до п.8.1 Кредитного договору, виклавши його в новій редакції, у зв’язку з чим збільшився розмір кредитних коштів наданих позичальнику на споживчі цілі до 31322,83 дол. США.

За результатами проведення судово-економічної експертизи, суду надано висновок експерта «15/11.3/11 від 12.05.2015 року (а.с.229-246, Том 1), за висновками якого експерту не надалося можливим провести розрахунки заборгованості за тілом кредиту, відсотками, винагородою, пенею та штрафами по кредитному договору № DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року та підтвердити чи відповідає дійсності заборгованість позичальника ОСОБА_1, вказана позивачем, у позові розмірі 27028,61 дол. США. Зокрема, експертом було вказано, що ПАТ КБ «Приватбанк» не надав для проведення експертизи документи, передбачені вимогами Постанови правління НБУ №337 від 14.08.2003 року, а також наявністю протиріч в методах нарахування відсотків та наявністю різних форм цивільної правової відповідальності.

До правовідносин, що виникли між сторонами за первісним позовом та за зустрічними позовами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми права.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності до вимог ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, докази встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За результатами проведення судово-економічної експертизи, суду надано висновок експерта «15/11.3/11 від 12.05.2015 року (а.с.229-246, Том 1), у відповідності до якого експерту не надалося можливим провести розрахунки заборгованості за тілом кредиту, відсотками, винагородою, пенею та штрафами по кредитному договору № DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року та підтвердити чи відповідає дійсності заборгованість позичальника ОСОБА_1, вказана позивачем, у позові розмірі 27028,61 дол. США. Зокрема, експертом було вказано, що ПАТ КБ «Приватбанк» не надав для проведення експертизи документи, передбачені вимогами Постанови правління НБУ №337 від 14.08.2003 року, а також наявністю протиріч в методах нарахування відсотків та наявністю різних форм цивільної правової відповідальності.

У відповідності до п.4 ч.2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов’язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В свою чергу, АТ КБ «Приватбанк» достовірно знаючи про призначення судової економічної експертизи не надало до матеріалів справи всі наявні у них докази, що в розумінні зазначеної норми закону, суд розцінює як приховування доказів.

Таким чином, позивачем суду не надано належного та допустимого в розумінні ст.ст. 76-81 ЦПК України розрахунку заборгованості, а отже розмір заборгованості за кредитним договором, що заявлений в позові позивачем не доведено, у зв’язку з чим суд, з урахування висновку експерта, яким не підтверджено розрахунок заборгованості, приходить до висновку, що позов АТ КБ «Приватбанк» не обґрунтований, задоволенню не підлягає, суду не доведений розмір заборгованості, на стягненні якого наполягає позивач.

Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_1 щодо визнання недійсним Кредитного договору та договору іпотеки, суд дійшов до наступного висновку.

ОСОБА_1 свої вимоги щодо визнання кредитного договору недійсним з підстав порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» зазначає, що даний кредитний договір є споживчим кредитом, оскільки кошти йому були надані в споживчих цілях для цільових потреб.

Згідно абз.3 ч.4 ст.11 закону «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у розумінні цього закону.

Як вбачається з умов кредитного договору DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року відповідач отримав кредит у розмірі 30863,32 дол. США на споживчі цілі, зі сплатою за користування кредитом відсотків 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2. Договору.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.96 р. N 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» Законом України «про захист прав споживачів регулюються відносини, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян.

З вищенаведеного вбачається, що договором про надання споживчого кредиту є не будь-який кредитний договір, а лише той, грошові кошти за яким надаються на придбання продукції та задоволення власних побутових потреб громадян.

Дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється лише на правовідносини, які виникають за договором про надання споживчого кредиту.

Крім того, рішенням Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року N 15- рп/2011 у справі N 1-26/2011 офіційно розтлумачено, що в аспекті конституційного звернення положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту.

Суд вважає, що до спірного кредитного договору не можуть застосовуватися норми Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки такий кредит не є споживчим в розумінні спеціального закону, а сам договір не містить посилання на те, що є споживчим договором. Крім того, суд вважає, що розмір отриманого кредиту також свідчить про те, що такий кредит не може бути споживчим з огляду на його значну суму.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України. Згідно ч. 3 даної статті правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Отже посилання відповідач ОСОБА_1 та його представника на те, що положення спірного кредитного договору він не мав можливості оцінити та осмислити умови, виявити недоліки та оцінити ризики та збитки договору, не відповідають вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

У зустрічному позові ОСОБА_1 просить визнати недійсним договір іпотеки №DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, майновим поручителем ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, реєстр 2912.

Слід звернути увагу на те, що протягом розгляду справи, починаючи з моменту відкриття провадження по справі, прийняття зустрічного позову, протягом підготовчого провадження, стороною, не надано до суду оскаржуваний у зустрічному позові договір іпотеки, який на думку відповідача, у разі визнання недійсним основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

Суд, у відповідності до вимог ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, вимоги діючого ЦПК України в частині подання доказів покладають обов’язок на сторону та інших учасників справи подати такі докази в строки, передбачені законом, (ч.1 ст. 83 ЦПК України, збирати докази, що стосуються предмету спору, відповідно до вимог ч.7 ст. 81 ЦПК України, суд не має можливості, клопотань про витребування доказів суду жодна зі сторін не заявила.

Однак з урахуванням відмови у задоволенні позову в частині визнання кредитного договору не дійсним, похідні вимоги також не можуть бути задоволені судом.

Представником позивача в ході розгляду справи заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин за зустрічним позовом.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені); У цьому разі позовна давність обчислюється від дня від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Судом встановлено, що відповідачеві ОСОБА_1 після укладення кредитного договору та договору іпотеки, було достовірно відомо про умови спірних договорів. Будь-яких дій щодо захисту свого порушеного права він не вчиняв, а звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними лише 07.08. 2015 року, тобто через 8 років після їх укладання.

Однак у зв'язку з тим, що судом під час розгляду справи, а зокрема зустрічного позову, не було встановлено порушень прав ОСОБА_1 в частині укладання договорів, тому суд вважає, що строк позовної давності не може бути застосований судом в якості підстави для відмови в задоволенні зустрічного позову, оскільки такий строк застосовується в разі, якщо суд дійде до висновку про наявність підстав для задоволення позову, тобто встановить порушення, допущенні під час укладання договору.

Оскільки суд дійшов до висновку про відсутність таких обставин, які б свідчили про порушення прав боржника під час укладання кредитного договору, тому суд вважає, що строк позовної давності не може бути застосований до спірних відносин за зустрічним позовом.

Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_2 стосовно припинення договору поруки, суд вважає, що він підлягає задоволенню з підстав, викладених в позові, з огляду на наступне.

Так, статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

У відповідності до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язань, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 561 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч.1 ст.653 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми закону вбачається, що до припинення поруки призводять такі умови основного зобов’язання без згоди поручителя, які призводять до збільшення обсягу відповідальності останнього.

В даному випадку, АТ КБ «Приватбанк» уклавши 15.03.2010 року з ОСОБА_1 Договір про внесення змін до кредитного договору № DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року, яким внесли зміни до п.8.1 Кредитного договору, виклавши його в новій редакції, зокрема збільшивши розмір кредитних коштів наданих позичальнику на споживчі цілі до 31322,83 дол. США. та розмір щомісячного платежу для погашення заборгованості за кредитним договором до 454,24 дол. США, тим самим збільшився обсяг осинового зобов’язання.

Пунктом 16 Договору поруки DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року визначено, що предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов’язань саме за кредитним договором № DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року.

Поряд з цим, у відповідності до п. 13 Договору поруки, зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Даних про наявність такої додаткової угоди матеріали справи не містять, а також будь - яких доказів повідомлення та надання згоди поручителя щодо зміни умов договору, внаслідок чого збільшується обсяг її відповідальності, судом не встановлено.

Таким чином, встановлення сторонами кредитного договору нового розміру кредиту та щомісячного платежу без згоди поручителя, призвело до збільшення розміру обсягу відповідальності ОСОБА_2, а тому її вимоги про визнання поруки припиненою - обґрунтовані та підлягають задоволенню на підставі саме ч.1 ст. 559 ЦК України з 15.03.2010 року.

Керуючись ст.ст. 12,76,81,89,263, 265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» у задоволенні позові до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним.

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору поруки припиненим,- задовольнити.

Визнати договір поруки №DNN0GA0000000005 від 22.07.2008 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (місцезнаходження: 49000, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.50, ЄДРПОУ 14360570) та ОСОБА_2, - припиненим.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя                                                                        Сорока О.В.