УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 грудня 2008 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючої: Матківської М.В.,

суддів: Медяного В.М., Сопруна В.В.,

при секретарі: Сніжко О.А.,

за участю представника ЗАТ КБ "ПриватБанк" Мединського М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці апеляційну скаргу ЗАТ КБ "ПриватБанк" в особі Вінницької філії "Приватбанку" на ухвалу Ленінського районного суду м.Вінниці від 2 жовтня 2008 року по матеріалах за заявою ЗАТ КБ "ПриватБанк" про видачу судового наказу про стягнення боргу за кредитним договором з ОСОБА_2, -

встановила:

Ухвалою Ленінського районного суду м.Вінниці від 2 жовтня 2008 року відмовлено у прийнятті заяви ЗАТ КБ «ПриватБанк»про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 боргу за кредитним договором в сумі 5608 грн. 07 коп., заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом в сумі 133грн. 02 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 1207 грн. 86 коп. та пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим кредитним договором в сумі 1514 грн. 54 коп.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ЗАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати і передати питання на новий розгляд, посилаючись на те, що судом при її постановленні було порушено норми матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ЗАТ КБ «ПриватБанк» апеляційну скаргу повністю підтримав та просив суд її задовольнити.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з передачею даного питання на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про видачу судового наказу, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 96 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі.

Відповідно до ст. 100 ч. 1 п. 2 ЦПК України суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу, якщо заявлено вимогу, не передбачену ст.96 ЦПК України.

Справа № 22-2516/08 Головуючий у суді 1 інстанції: Грабик В.В.

Категорія: 27 Доповідач: Сопрун В.В.

Постановляючи ухвалу про відмову в прийняті заяви ЗАТ КБ «ПриватБанк» про видачу судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що з доданої до заяви копії кредитного договору вбачається, що кредит в сумі 6291 грн. 00 коп. був наданий позичальникові на період з 30 грудня 2007 року по 28 червня 2009 року, тобто строк, на який він був укладений, не закінчився, крім того суд вказав, що в даному випадку спір йде про право і заявник в цьому випадку має право звернутися в суд з тими самими позовними вимогами у позовному провадженні.

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 грудня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_2 30 грудня 2007 року отримав кредит у розмірі 6291 грн. 00 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12, 00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 28 червня 2009 року.

Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони... Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою».

В даному випадку правочин складається із заяви позичальника, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. Така форма письмового правочину повністю відповідає вимогам ст.. 207 ЦК України.

У порушення зазначених норм закону та умов договору боржник взятих на себе зобов'язань за вказаним договором належним чином не виконав, а саме щомісячних погашень заборгованості за кредитом не здійснював, внаслідок чого виникла кредитна заборгованість.

За таких умов колегія суддів вважає, що наданий заявником до суду договір цілком відповідає вимогам ст. 207 ЦК України щодо вчинення його у письмовій формі, а відмова суду в прийнятті заяви про видачу судового наказу на підставі ст.ст. 96 ч.1 п.1, 100 ч.1 п.1 ЦПК України є необгрунтованою.

Подана заява і документи містять належні докази того, що правочин вчинений у письмовій формі і відповідає вимогам законодавства щодо його оформлення, строк виконання встановленого договором зобов'язання настав і боржником воно не виконано, також доданий розрахунок заборгованості і дотримані всі інші умови видачі судового наказу, передбачені ЦПК України.

Спір про право є оспорюванням особою, до якої звертається заявник з вимогою, підстав, розміру такої вимоги та доказів, які її підтверджують. Наявність спору про право виникає в тому разі, коли одна сторона стверджує про наявність у неї відповідного права, а інша - про його відсутність.

З наданих до суду матеріалів про видачу судового наказу спору про право не вбачається, оскільки обов'язок боржника щодо сплати кредитної заборгованості та право кредитора на відповідну вимогу боржника передбачено письмовим правочином та нормами законодавства. Вимога кредитодавця про стягнення боргу, нарахованих процентів, комісії, неустойки, за кредитним договором за своєю правовою природою є безспірною за умов повноти, належності за формою та неоспорюваності боржником документів, які її підтверджують, а також розрахунку суми. Оскільки вимога кредитодавця про стягнення нарахованих за кредитним договором процентів ґрунтується на письмовому правочині, є вимогою про стягнення грошових коштів і є безспірною, то за такою вимогою може бути видано судовий наказ при дотриманні заявником всіх інших умов видачі судового наказу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, порушивши норми процесуального права, дійшов до невірного висновку щодо відмови у прийнятті заяви ЗАТ КБ «ПриватБанк» про видачу судового наказу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 312-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ЗАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду м.Вінниці від 2 жовтня 2008 року, скасувати, матеріали передати дане питання на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про видачу судового наказу.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому провадженню у справі.