Справа № 22Ц-4236/08 Головуючий в суді І інстанції Литвин Л.І.
Доповідач в суді П інстанції Сліпченко О.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого Лащенка В. Д.,
суддів Корзаченко І.Ф., Сліпченка О.І.,
при секретарі Терех Т. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 8 вересня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, редакції газети «Яготинські вісті» про захист честі, гідності і ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, -
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2008 року позивач ОСОБА_4 звернувся з вищенаведеною прозовною
заявою яку обґрунтовував тим, що 24 листопада 2007 року та 30 січня 2008 року в газеті
"Яготинські вісті", надруковані статті "В Капустинцях з'явився генерал???" та "Слідами "ГЕНЕРАЛА", або Другий відкритий лист земляку ОСОБА_4", автором якої ОСОБА_3 та вважав, що у вказаних статтях автор розповсюдив неправдиву інформацію, яка принижує честь та гідність позивача, а саме, автор поставив під сумнів і таким чином розповсюдив відомості про те, що позивач немає в дійсності військового звання генерала те, що вступити до військового училища останній зміг завдяки земляку - офіцеру ОСОБА_5. та автор розповсюдив негативну інформацію, яка принижує честь та гідність позивача, та вказав, звертаючись до позивача, наступне: "Зовсім недавно наші капустяни відсвяткували різдвяні свята, приїздили б і Ви в формі генерала. Переконаний, були б приємно здивовані, як весело, з якою радістю по селу ходять вертепи. Наші односельці переодягаються, хто в що: хто в козу, хто в вівцю, а Вам і переодягатись не потрібно...".
Вважаючи, що ці відомості є негативною інформацією, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію з точки зору додержання загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі. Внаслідок публікацій позивач знаходиться в стані морального пригнічення і дискомфорту. В результаті протиправних дій відповідачів погіршився стан здоров'я позивача. Через дії відповідачів страждає не тільки позивач, а його сім'я позивач визначає в сумі 100 000 грн., та просив стягнути вказану суму з відповідачів солідарно, зобов'язати редакцію газети "Яготинські вісті" і ОСОБА_3 спростувати не відповідаючи дійсності негативні відомості, які ставлять під сумнів наявність у нього військового звання генерала, самостійного здобуття освіти та рівня знань, шляхом публікації в газеті "Яготинські вісті" наступного тексту:
"24 листопада 2007 року в газеті "Яготинські вісті" , номер 94 (10127), надрукована стаття "В Капустинцях з'явився генерал ???".
30 січня 2008 року в газеті Яготинські вісті" надрукована стаття "Слідами "Генерала", або Другий відкритий лист земляку ОСОБА_4".
Автором вказаних статей є ОСОБА_3, Статті друкувались редакцією газети "Яготинські вісті" без проведення перевірки фактів, викладених автором. Інформація, викладена у цих статтях стосовно ОСОБА_4 є негативною та недостовірною."
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 8 вересня 2008 року позовні вимоги задоволені частково .Зобов'язано редакцію газети "Яготинські вісті" і ОСОБА_3 спростувати не відповідаючи дійсності негативні відомості, які ставлять під сумнів наявність у ОСОБА_4 військового звання генерала, самостійного здобуття освіти та рівня знань шляхом публікації в газеті "Яготинські вісті" наступного тексту:
"24 листопада 2007 року в газеті "Яготинські вісті" , номер 94 (10127), надрукована стаття "В Капустинцях з'явився генерал ???".30 січня 2008 року в газеті Яготинські вісті" надрукована стаття "Слідами "Генерала", або Другий відкритий лист земляку ОСОБА_4".Автором вказаних статей є ОСОБА_3 Статті друкувались редакцією газети "Яготинські вісті" без проведення перевірки фактів, викладених автором. Інформація, викладена у цих статтях стосовно -ОСОБА_4 є негативною та недостовірною."
Стягнуто з редакції газети "Яготинські вісті" та ОСОБА_3, солідарно, на користь ОСОБА_4 - 5000 гривень моральної шкоди, а в решті позовних вимог відмовлено.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить вказане рішення суду скасувати у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права та по суті позовних вимог ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга підлягає до повного задоволення, виходячи з такого.
Постановляючи рішення і задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідно до Положення про порядок представлення військовослужбовців, ч.1енів "Всеукраїнська спілка радянських офіцерів" (надалі ВУСРО),яка діє відповідно до свідоцтва про реєстрацію об'єднання громадян міністерством юстиції від 15 липня 1999 року № 1201 до чергових військових звань і нагород, затвердженого на засіданні Президії ЦР ВУСРО від 1 лютого 2001 року, (а.с.36-37), вбачається, що вищі військові звання ч.1енам ВУСРО з правом носіння військової форми присвоюються Постійною президією з'їзду народних депутатів СРСР, а згідно з постановою № 1124 Постійної Президії З'їзду народних депутатів СРСР від 5 вересня 2005 року (а.с.36) ОСОБА_4 присвоєно чергове вище військове звання генерал - майор танкових військ запасу з правом носіння військової форми.
При цьому суд пославшись на вимоги ст.ст. 6,13,14 Закону України "Про об'єднання громадян" вважав, що присвоєння чергових вищих військових звань з правом носіння військової форми може бути у віданні громадських організацій, а в даному випадку -УСРО та вважав, що немайнові права позивача порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації та вважав, що поширена інформація є недостовірною, а відповідачами не доведено того, що опублікована ними інформація відповідає дійсності.
Проте з таким висновком суду однозначно погодитися не можна, виходячи з такого.
Правовідносини, що присвоєння вищих військових звань регулюють ч.5 ст.5 Закону України N 2232-ХІІ від 25.03.1992 року «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно якої присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військовому званні військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, переатестація військовозобов'язаних, які мають спеціальні звання, для присвоєння військових звань здійснюються в порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, положеннями про проходження військової служби громадянами України, положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві та в даному випадку «Положенням про проходження військової служби генералами, адміралами Збройних Сил України», згідно чого, вищі військові звання (від генерал-майора) присвоюються Указом президента України на підставі подання міністра оборони України.
Суд , першої інстанції на ці вимоги закону уваги не звернув та неправильно застосував норми матеріального права в цій частині.
Як зазначено в позовній заяві, на час виходу статті позивач є публічною особою: головою ВУСРО Київської області, помічником-консультантом на громадських засадах народного депутата України. Слід відмітити, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян і публічні особи мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.
Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) ч.1енів її сім'ї недостовірної інформації має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка її поширила, і у такий же спосіб, у який вона була поширена.
При розгляді цивільних справ про захист честі, гідності і ділової репутації суди повинні з'ясовувати, чи було поширено відомості, про спростування яких пред'явлено позов, чи порочать вони честь, гідність і ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.
Разом з тим статтею 34 Конституції України проголошено право кожного на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань. У п.1 ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини зазначено: «Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів». Відповідно до ст.9 Конституції України Європейська конвенція з прав людини і основних свобод є істиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Європейську конвенцію з прав людини і основних свобод та практику Суду як джерело права.
Оцінка є ставленням особи до певного явища або події, висловленням її поглядів, переконань, тому висловлення оціночних суджень, не може бути визнано проявом неправомірної поведінки.
Відповідно до статті 47-1 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи та наклепу, визнаються висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критику, оцінку дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних
засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири, оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Колегія суддів вважає, що за своїм змістом оспорюванні позивачем статті мають оціночні судження, погляди. Підняті в спірних статтях питання представляють значний суспільний інтерес і відповідачі мали право на оприлюднення власних суджень і думок.
До доводів суду першої інстанції про те, що якщо редакція не має доказів, що опубліковані нею відомості не відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника облікувати спростування, колегія суддів відноситься критично, оскільки на відповідачів не може бути покладений обов'язок доказування правдивості зроблених ними оцінок, припущень, висловлених переконань. Примушення до доказування оціночного судження порушило б конституційне право на свободу думки. Вимогу доведення правдивості оціночних суджень неможливо виконати і така вимога є порушенням самої свободи поглядів,
Крім того, до відомостей, що порочать особу і можуть бути спростовані слід відносити інформацію про особу або певні факти, дані, які принижують честь, гідність та ділову репутацію особи перед громадськістю чи окремими громадянами з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співжиття, принципів людської моралі і не відповідають дійсності чи неправдиво викладені.
З матеріалів справи вбачається, що критичні висловлювання, про те, що позивач немає в дійсності військового звання генерала те, що вступити до військового училища останній зміг завдяки земляку - офіцеру ОСОБА_5 та слова «Наші односельці переодягаються, хто в що: хто в козу, хто в вівцю, а Вам і переодягатись не потрібно...» не можуть вважатись інформацією, сприймаються як оціночні судження, їх поширення є реалізацією відповідачами свободи вираження власних поглядів, гарантованої ст.10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
З огляду на вищенаведене, посилання ОСОБА_4 на недостовірність опублікованої в статті інформації колегія суддів оцінює критично, вимоги про її спростування та відшкодування моральної шкоди вважає необгрунтованими та такими, що підлягають відмові у задоволенні за безпідставністю.
Крім того, суд першої інстанції в порушення вимог п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій» від 28.09.1990 року (зі змінами внесеними постановами від 4.06 1993 р. № 3, від 31.03.1995 р. №4, від 25.12.1996 р. №14, від 03.12.1997 р. № 12): «При задоволенні позову суд повинен в резолютивній частині рішення зазначити, які саме відомості визнано такими, що не відповідають дійсності та порочать честь і гідність позивача, вказати на спосіб спростування й визначити строк, протягом якого воно має бути здійснене. В необхідних випадках суд може викласти текст спростування відомостей».
Всупереч вказаним вимогам суд в резолютивній частині рішення зобов'язав відповідачів спростувати негативні відомості, які ставлять під сумнів наявність у ОСОБА_4 військового звання генерала, самостійного здобуття освіти та рівня знань.
Таким чином, суд першої інстанції всупереч вимог процесуального законодавства, вийшов за межі позовних вимог відносно яких ухвалив рішення.
Крім того відповідно до вимог ч.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її
заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в порушення ст.60 ЦПК України не перевірено та відповідно не оцінено докази на підставі яких необхідно було б зробити висновок про заподіяння позивачу моральної шкоди вказаними публікаціями.
Крім того, суд першої інстанції не в порушення вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», згідно якого - «Критична оцінка певних фактів і недоліків, думки та судження...не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової шкоди)». Тобто, посилання позивача на вказані статті та ненадання відповідних доказів не є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст,ст.307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 8 вересня 2008 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, редакції газети «Яготинські вісті» про захист честі, гідності і ділової репутації, відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців.