ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 823/641/18 Головуючий у І інстанції - Гаращенко В.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.,

при секретарі: Андрієнко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Смолія Богдана Володимировича на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, в якому просив визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», щодо не включення повної інформації до переліку вкладників; скасувати наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» №42/2 від 01.09.2016 «Про затвердження висновків комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є «нікчемними» в частині затвердження результатів проведення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання платіжних документів ТОВ «Інвестеційно-розрахунковий центр» з перерахування коштів позивачу в ПАТ «Банк Михайлівський» в розмірі 25202 грн. 58 коп.; зобов'язати уповноважену особу включити дані про рахунок позивача до переліку рахунків за якими вкладник має право відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду стосовно гарантованої суми належної до виплати позивачу в розмірі 25202 грн. 58 коп.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що на його банківських рахунках відкритих в ПАТ «Банк Михайлівський», знаходяться повернуті ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» грошові кошти, проте всупереч норм чинного законодавства України рахунки позивача не включено відповідачем до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки комісією по перевірці правочинів в т.ч. договорі між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» визнано нікчемним.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича в частині не включення інформації щодо рахунків ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Визнано протиправним і скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський», оформлене наказом від 01.06.2016 № 42/2, про визнання нікчемними правочинів щодо переказу коштів (транзакції), здійснених на рахунки, що належать ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1).

Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1), відкритих у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський», у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами.

Не погоджуючись з постановленим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції, та посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Зокрема, Відповідач зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що правочин з перерахування коштів визнано нікчемним з підстав передбачених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI; Позивач не є вкладником в розумінні Закону, оскільки кошти не залучались вкладником безпосередньо, а надійшли на умовах договору позики від іншої особи.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, 08 квітня 2016 року між ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» та Позивачем укладено договір № 980-021-000218464 за умовами якого позивач передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти на суму 15000 грн. та договір № 980-021-000218455 за умовами якого позивач передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти на суму 5000 грн.

08 квітня 2016 року Позивачем на виконання договору № 980-021-000218464 від 08 квітня 2016 року перераховано на рахунок ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 15000 грн., що підтверджується квитанцією № QS913601 та на виконання договору № 980-021-000218455 від 08 квітня 2016 року перераховано на рахунок ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 5000 грн., що підтверджується квитанцією № QS867901.

06 травня 2016 року між Позивачем та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір № 980-021-000234510 за умовами якого Позивач передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти на суму 5000 грн.

На виконання даного договору позивачем 06 травня 2016 року перераховано 5000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 995901.

19 травня 2016 року на рахунок позивача № НОМЕР_2 в ПАТ «Банк Михайлівський» від ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» надійшли кошти, а саме: 15 000 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором № 980-021-000218464 від 08 квітня 2016 року»; 5 000 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором № 980-021-000234510 від 06 травня 2016 року»; 5 000 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором № 980-021-000218455 від 08 квітня 2016 року».

Крім того, на рахунок Позивача № НОМЕР_3 також надійшли наступні кошти: 39 грн. 07 коп. з призначенням платежу «Оплата процентів по договору № 980-021-000218455 від 08 квітня 2016 року»; 41 грн.80 коп. з призначенням платежу «Оплата процентів по договору № 980-021-000235410 від 06 травня 2016 року»; 121 грн.71 коп. з призначенням платежу «Оплата процентів по договору № 980-021-000218464 від 08 квітня 2016 року».

В подальшому, 23 травня 2016 року на підставі рішення Національного банку України № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року; призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Ірклієнку Ю.П. строком на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року.

13 червня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23 червня 2016 року до 22 липня 2016 року.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12 липня 2016 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №1213 від 12 липня 2016 року, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1702 від 01 вересня 2016 року змінено Уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський", відсторонено Уповноважену особу Ірклієнка Ю.П. та призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Волкову О.Ю. з 05 вересня 2016 року.

У вересні 2017 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівськи» листом повідомила Позивача про те, що за результатами аналізу поданих документів визначено, що договори № 980-021-000218455 від 08 квітня 2016 року, № 980-021-000218464 від 08 квітня 2016 року, № 980-021-000234510 від 06 травня 2016 року які укладено безпосередньо з ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» без участі ПАТ «Банк Михайлівський» як повіреного, а тому на Позивача не поширюються вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг», що виключає правові підстави для включення позивача до переліку рахунків, які мають право на відшкодування коштів.

Вважаючи такі дії Відповідача протиправними Позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що кошти, які надійшли від ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на поточний рахунок Позивача є вкладом у розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В свою чергу Відповідачем не доведено належними доказами фактів, які б свідчили про наявність обставин, які слугували підставою для визнання нікчемними операцій з перерахування коштів.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1).

За приписами частини 1 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладником в розумінні пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Положеннями статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 11 частини четвертої статті 26 цього Закону.

Таким чином, Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають здійснити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38; прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

За змістом вищенаведених норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», право перевірки правочинів на предмет перевірки виявлення серед них нікчемних не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, довести суду такі обставини. Тобто самого твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.

Перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним.

Також, згідно частини 3 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є нікчемними правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині 3 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що за Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до такого переліку віднесені правочини, що вчинені (укладені) саме Банком.

Щодо правочинів (у тому числі договорів), які укладені між фізичними чи юридичними особами - уповноважена особа таких повноважень не має за цим Законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, врегульовані цивільним законодавством, положення якого не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині 3 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.

Згідно нормами п. 5 ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідач вважає нікчемними саме правочини між фізичною та юридичною особами від 19 травня 2016 року з перерахування коштів юридичною особою на рахунок Позивача, посилаючись при цьому на пункти 7- 9 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»та ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до пунктів 7-9 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Проте, платіжні операції по перерахуванню коштів з рахунку одієї особи на рахунок Позивача не є правочинами між банком та Позивачем згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що здійснюючи операції з перерахування коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені Цивільного кодексу України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку.

При цьому, відповідно до частин 1-3 статті 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

У то же час, загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України врегульовано Законом України від 05.04.2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Так, відповідно до п. 1.24 статті 1 цього Закону переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

У свою чергу, згідно з п. 1.15 ст. 1 цього ж Закону, ініціатором є - особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.

За приписами п.1.23 вказаної норми, отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі.

Частиною 2 пункту 1.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 року, зареєстрованої в Мін'юсті 29.03.2004 року за № 377/8976, банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.

Пунктом 1.7. Інструкції визначено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Частиною 5.2 статті 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що операція з перерахування коштів на рахунок Позивача не належить до правочинів, передбачених ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет їх нікчемності та як наслідок визнані нікчемними.

Колегія суддів звертає увагу на те що, правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв'язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним.

Відповідно до пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

За приписами пункту 30.1. статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

У матеріалах справи містяться виписки по рахункам Позивача за період з 19.05.2016 року по 31.10.2016 року, які підтверджують факт зарахування на поточний рахунок ОСОБА_3 грошових коштів, що не заперечував Відповідач (а.с. 47-48).

Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для висновку про нікчемність правочинів, укладених між суб'єктами переказу коштів.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до Позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Крім того, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій же постанові, при виявленні нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписано уповноваженою особою Фонду - особою, що здійснює повноваження органу управління банку, не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС, оскільки не створює жодних обов'язків для позивача та безпосередньо не порушує прав позивача.

З урахуванням наведеного, заявлені Позивачем вимоги про скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» № 42/2 від 01.09.2016 року «Про затвердження висновків комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є «нікчемними» в частині затвердження результатів проведення перевірки правочинів на предмет їх нікчемності, за якими встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання платіжних документів ТОВ «Інвестеційно-розрахунковий центр» з перерахування коштів позивачу в ПАТ «Банк Михайлівський» в розмірі 25202 грн. 58 коп. задоволенню не підлягають.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича в частині не включення інформації щодо рахунків ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та зобов'язання Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1), відкритих у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський», у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання Відповідача на постанову НБУ № 917/БТ від 22 грудня 2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", якою були встановлені обмеження щодо здійснення кредитних операцій, з огляду на те, що така постанова адресована посадовим особам Банку, а не владникам, відтак невиконання посадовими особами Банку постанови НБУ, навіть якщо і мало місце, не є саме по собі підставою для висновку про нікчемність правочину.

Так, відповідно до статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних є банківською таємницею, а тому Позивач не міг знати про встановлені для ПАТ "Банк Михайлівський" обмеження.

Негативні наслідки при невиконанні банком рішень Національного банку України щодо обмеження чи припинення операцій настають саме для такого банку, а не для його клієнтів (вкладників), а тому позивач не може нести відповідальність за дії (бездіяльність) фінансової установи та зазнавати на підставі цього негативних наслідків.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд першої інстанції на вищенаведене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині визнання протиправним та скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський», оформлене наказом від 01.06.2016 року № 42/2, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Смолія Богдана Володимировича задовольнити частково, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним і скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський», оформлене наказом від 01.06.2016 року № 42/2, про визнання нікчемними правочинів щодо переказу коштів (транзакції), здійснених на рахунки, що належать ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) скасувати та прийняти в цій частині нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову про визнання протиправним і скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський», оформлене наказом від 01.06.2016 року № 42/2, про визнання нікчемними правочинів щодо переказу коштів (транзакції), здійснених на рахунки, що належать ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1) - відмовити.

В решті рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Ю.А. Ісаєнко

І.О. Лічевецький

Повний текст складено 07.12.2018 року.