П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа №806/964/17

Провадження № 11-990апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року (судді Іваненко Т. В., Кузьменко Л. В., Франовська К. С.) у справі № 806/964/17 за позовом ОСОБА_3 до відділу державної реєстрації Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - Відділ держреєстрації), треті особи: ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентзем» (далі - ТОВ «Рентзем»), приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Житомирської області Сєтак ВікторЯрославович (далі - Нотаріус), державний реєстратор Малинівської сільської ради Малинського району Житомирської області Камаєва Людмила Сергіївна (далі - Держреєстратор), про зобов'язання скасувати рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Відділу держреєстрації, в якому просила зобов'язати відповідача скасувати рішення Держреєстратора від 20 квітня 2016 року, індексний номер 29346359, щодо реєстрації за ОСОБА_4 права власності на майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 907169918220) та рішення Нотаріуса від 13 травня 2016 року, індексний номер 29595600, щодо державної реєстрації за ТОВ «Рентзем» права власності на майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 907169918220).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначила, що державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно (нежитлові приміщення) загальною площею 8710,6 кв. м та подальшу перереєстрацію цього майна за ТОВ «Рентзем» проведено всупереч положенням Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, а саме за відсутності документів, визначених у цих нормативних актах.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 17 січня 2018 року в задоволенні позову відмовив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково: скасував рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 січня 2018 року, а провадження в адміністративній справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 в касаційній скарзі зазначила, що апеляційний суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. На думку скаржника, цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки в справі відсутній спір про право між сторонами, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05 липня 2018 рокувідкрив касаційне провадження в цій справі, а ухвалою від 29 серпня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини щодо доцільності розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01).

06 листопада 2018 року до ВеликоїПалати Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ТОВ «Рентзем» зазначив, що спірні правовідносини не є публічно-правовими, оскільки пов'язані із захистом прав та інтересів, що виникли із цивільних відносин, а тому висновок апеляційного суду про закриття провадження в адміністративній справі є правильним.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надіслав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_3

Суди попередніх інстанцій установили, що 20 квітня 2016 року Держреєстратором прийнято рішення, індексний номер 29346359, про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності номер 14253271 щодо нерухомого майна з реєстраційним номером 907169918220.

13 травня 2016 року Нотаріусом прийнято рішення, індексний номер 29595600, про державну реєстрацію за ТОВ «Рентзем» права власності на вказані нежитлові приміщення, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності номер 14500692.

Нерухомим майном загальною площею 8710,6 кв. м, розташованим за адресою: АДРЕСА_1, є: хмелекомбайни, зерносклад, конюшня, АВМ, КЗС, ваги 30 тонн, зварювальний цех, механічна майстерня, диспетчерська, гаражі, піднавіс для техніки, кузня, огорожі зерноскладу та тракторного парку, виділені в натурі власнику майнового сертифіката серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 з майна колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Вереси» (далі - КСП «Вереси»).

Вважаючи, що державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 8710,6 кв. м, проведено за ОСОБА_4 і ТОВ «Рентзем» за відсутності встановлених чинним законодавством документів, ОСОБА_3 як співвласник майна реформованого КСП «Вереси» на загальну суму 13 145 грн звернулася до суду з цим позовом.

Обставини справи її учасниками під сумнів не ставляться.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, Житомирський окружний адміністративний суд виходив із того, що спір в цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, однак позивач при зверненні до суду з позовом обрав неправильний спосіб захисту порушеного, на його думку, права.

Скасовуючи рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 січня 2018 року та закриваючи провадження в адміністративній справі, Житомирський апеляційний адміністративний суд керувався тим, що між позивачем та третіми особами існує спір про право власності на нерухоме майно, а тому спірні правовідносини не є публічно-правовими, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про зобов'язання відповідача скасувати рішення Держреєстратора та Нотаріуса щодо реєстрації за ОСОБА_4 і ТОВ «Рентзем» права власності на об'єкт нерухомого майна, яке раніше перебувало у власності реформованого КСП «Вереси». При цьому, на думку позивача, він як колишній член вказаного КСП має право на частину спірного нерухомого майна.

Отже, між позивачем та третіми особами існує невирішений спір про право власності на об'єкт нерухомого майна, що унеможливлює вирішення заявлених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право цивільне, а отже, має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня та 31 жовтня 2018 року у справах № 806/1641/17 (провадження № 11-696апп18) та № 815/1737/17 (провадження № 11-811апп18) відповідно.

На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків цього суду скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач   О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук     О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська   І. В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О. М. Ситнік

В. С. Князєв   В. Ю. Уркевич