Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #75643205


Ухвала

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 359/5194/17

провадження № 51-9482 ск 18


Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Огурецького В. П.,

суддів Короля В. В., Маринича В. К.,

розглянув касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 липня 2018 року, якою змінено вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2018 року щодо неї в частині призначеного покарання.

Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня

2018 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку смт Баришівка Київської області (зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1), раніше не судиму в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),

засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років

з конфіскацією майна.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК до покарання

із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо цивільного позову та речових доказів.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винною у тому, що вона разом

із ОСОБА_2, діючи за попередньою змовою, 04 травня 2017 року близько

14 години, перебуваючи на залізничній станції «Травнева» в с. Артемівка Бориспільського району Київської області, вчинила розбійний напад на ОСОБА_3, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, завдавши останній легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я,

та заволоділа її майном, заподіявши матеріальної шкоди на загальну суму 8 079 гривень.

Вироком Апеляційного суду Київської області від 27 липня 2018 року вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2018 року щодо ОСОБА_2 скасовано в частині призначеного їй покарання. Призначено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК покарання із застосуванням ст. 69 КК

у виді позбавлення волі на строк 2 роки без конфіскації майна. В решті вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_4 залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 липня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 змінено. Призначено ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк

4 роки без конфіскації майна. В решті вирок суду першої інстанції щодо

ОСОБА_1 залишено без змін.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 просить змінити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо неї та застосувати ч. 1 ст. 79 КК, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням. Посилається на істотні порушення апеляційним судом норм кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки суд мав достатньо підстав для звільнення її від кримінальної відповідальності, враховуючи ряд пом'якшуючих обставин, що свідчать про її виправлення без ізоляції від суспільства, а саме: вчинення злочину в силу ст. 89 КК як раніше не судимою, матері малолітнього сина, який не досяг семирічного віку, вчинення злочину будучи вагітною в наслідок збігу тяжких особистих і сімейних обставин. До того

ж потерпіла в суді апеляційної інстанції вибачила її та просила змінити покарання

на більш м'яке.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги засудженої, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 слід відмовити на таких підставах.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

З огляду на положення ст. 413КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, та кваліфікація її дій

у касаційній скарзі засудженою не оспорюються та не заперечуються.

Засуджена порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог,

які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч

і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного злочину, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання

з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність

в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Водночас, призначаючи засудженій ОСОБА_1 покарання, суд відповідно

до вимог статей 50, 65 КК врахував тяжкість злочину за його видом (категорією),

який згідно зі ст. 12 цього Кодексу є тяжким злочином, та зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого діяння, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочину виходячи з конкретних обставин його вчинення.

Крім того, суд врахував, що ОСОБА_1 є не судимою в силу ст. 89 КК, однак раніше притягувалась до кримінальної відповідальності у 2011 році за вчинення аналогічного злочину, що свідчить про її нестабільну поведінку та про схильність до скоєння злочинів проти власності, а також ту обставину, що саме вона наносила удари потерпілій по голові дерев'яною палицею із значною силою до тих пір, поки палиця не зламалася. Разом із цим суд врахував і визнання ОСОБА_1 вини

під час її повторного допиту, яка вказала, що бажає відшкодувати потерпілій шкоду по мірі фінансових можливостей.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченої ОСОБА_1 не можливе без її ізоляції від суспільства, з обранням їй міри покарання в межах санкції ч. 2 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк

7 років з конфіскацією майна.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в порядку апеляційної процедури за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та її захисників

ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на вирок суду першої інстанції, погодився з доводами вказаних апеляційних скарг щодо можливості застосування ст. 69 КК, та призначив ОСОБА_1 покарання, більш м'яке, ніж передбачено законом. При цьому вказав, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, не взяв до уваги та не надав належної оцінки тому, що вона позитивно характеризується, громадський порядок не порушує, компрометуючих матеріалів на неї не надходило, на обліку у лікарів нарколога та психіатра за місцем проживання не перебуває, одружена, має на утриманні малолітнього сина, ОСОБА_7 2015 рокународження, перебуває у відпустці по догляду за дитиною, а також під час повторного допиту в суді першої інстанції свою вину визнала, зазначивши,

що вчинила злочин за вказаних в обвинувальному акті обставин, виявила бажання відшкодувати завдану потерпілій шкоду по мірі фінансових можливостей та частково відшкодувала 2 000 гривень, хоча потерпіла в апеляційному суду заперечувала проти пом'якшення засудженій ОСОБА_1 покарання та звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 75 КК чи ст. 79 КК.

Указані обставини апеляційний суд визнав такими, що пом'якшують ОСОБА_1 покарання, та застосував ст. 69 КК й призначив покарання у виді позбавлення волі

на строк 4 роки без конфіскації майна, з реальним його відбуванням.

На переконання суду касаційної інстанції, призначене апеляційним судом

ОСОБА_1 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню, достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових злочинів

і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Апеляційний суд, як убачається зі змісту ухвали від 27 липня 2018 року, ретельно перевірив доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та її захисників, дав на них мотивовану відповідь та не знайшов підстав пом'якшуючи засудженій покарання

для застосування ст. 79 КК і звільнення останньої від його відбування

з випробуванням, повною мірою врахувавши всі обставини.

Ухвала апеляційного суду, відповідно до вимог ст. 419 КПК, містить належну оцінку доводам апеляційних скарг засудженої та захисників, а також докладні мотиви

їх часткового задоволення.

Підстав для сумніву в правильності висновків суду апеляційної інстанції немає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були

б безумовними підставами для скасування чи зміни ухвали апеляційного суду,

у касаційній скарзі не наведено.

З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги засудженої з мотивів, наведених у ній, немає, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої

ОСОБА_1 слід відмовити.

Беручи до уваги наведене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Київської області

від 27 липня 2018 року, якою змінено вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 квітня 2018 року щодо неї в частині призначеного покарання.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. П. Огурецький    В.В. Король  В. К. Маринич



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація