ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 914/133/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Самбірської міської ради Львівської області і Товариства з обмеженою відповідальністю "Самбірське АТП-14608"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 (судді: Матущак О. І., Малех І. Б., Плотніцький Б. Д.) у справі

за позовом Приватного підприємства "Самбіравтотранс"

до Самбірської міської ради Львівської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Самбірське АТП-14608",

про визнання частково нечинним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У січні 2017 року Приватне підприємство "Самбіравтотранс" (далі - ПП "Самбіравтотранс") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Самбірської міської ради про визнання нечинним і скасування пункту 2.5 рішення Самбірської міської ради від 14.03.2006 № 18 (далі - рішення від 14.03.2006) "Про затвердження матеріалів відведення та матеріалів інвентаризації земельних ділянок та надання їх в оренду" в частині затвердження технічної документації з інвентаризації земельних ділянок і надання в оренду терміном на 5 років Відкритому акціонерному товариству "Самбірське АТП-14608" (далі - ВАТ "Самбірське АТП-14608") земельних ділянок площею 1,0151 га (у т. ч. ділянка № 1 площею 0,7485 га - приміська автостанція, ділянка № 2 площею 0,2666 га - міжміська автостанція), розташованих на вул. Завокзальній, 3, для обслуговування будівель і споруд автостанції і платної автостоянки.

Позов обґрунтовано тим, що рішення від 14.03.2006 прийнято із порушенням вимог законодавства щодо порядку надання в оренду земельної ділянки на конкурсній основі та із порушенням прав позивача, оскільки на спірній земельній ділянці розміщено належне позивачеві на праві власності нерухоме майно.

1.2. Заперечуючи проти позову, Самбірська міська рада послалася на те, що оспорюване рішення прийнято органом місцевого самоврядування із дотриманням вимог земельного законодавства і прав позивача не порушує, оскільки на спірній земельній ділянці будь-яких споруд, власником яких не є ВАТ "Самбірське АТП-14608", немає.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.06.2017 (судді: Галамай О. З., Крупник О. В., Щигельська О. І.) у позові відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що позовна вимога про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок в оренду без визнання недійсним самого договору оренди землі, укладеного на виконання такого рішення, не виконує функцій захисту прав особи та є неефективним способом захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, крім того, дію такого ненормативного акта індивідуальної дії вичерпано фактом його виконання, цей акт може бути предметом судового оскарження лише у комплексному поєднанні із вимогою про визнання недійсним правовстановлюючого документа, виданого на підставі такого оскаржуваного акта.

2.2. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 (судді: Матущак О. І., Малех І. Б., Плотніцький Б. Д.) рішення місцевого господарського суду від 07.06.2017 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову повністю. Визнано недійсним (незаконним) і скасовано пункт 2.5 рішення від 14.03.2006 у частині затвердження технічної документації із інвентаризації земельних ділянок і надання в оренду терміном на 5 років ВАТ "Самбірське АТП-14608" земельних ділянок площею 1,0151 га (у т. ч. ділянка № 1 площею 0,7485 га - приміська автостанція, ділянка № 2 площею 0,2666 га - міжміська автостанція) по вул. Завокзальній, 3 для обслуговування будівель і споруд автостанції та платної автостоянки. Здійснено розподіл судових витрат.

Апеляційний господарський суд виходив із того, що оспорюване рішення в оскарженій частині прийнято із порушенням норм земельного законодавства щодо надання в оренду земельної ділянки на конкурсній основі та порушує права позивача. Суд також зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права ґрунтується на вимогах законодавства.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками Львівського апеляційного господарського суду, викладеними у постанові від 15.11.2017, Самбірська міська рада подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2017, а рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2017 залишити в силі.

Підставами для скасування оскарженої постанови у справі Самбірська міська рада зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення справи, посилаючись на законність оспорюваного рішення ради. Скаржник акцентує на безпідставності проведення у цьому випадку конкурсу (аукціону) щодо спірної земельної ділянки та стверджує, що ставити питання про проведення аукціону за наявності підстав для його проведення можна було би тільки до прийняття радою рішення від 26.12.2002 згідно з яким ВАТ "Самбірське АТП-14608" зобов'язано виготовити технічну документацію із землеустрою. Водночас скаржник вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції положень частини 4 статті 120 Земельного кодексу України, оскільки будь-якого нерухомого майна, власником якого є позивач, на земельній ділянці, наданій в оренду ВАТ "Самбірське АТП-14608", немає. Крім того, Самбірська міська рада стверджує, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не забезпечує його реального захисту.

3.2. Також не погодилося із висновками суду апеляційної інстанції і Товариство з обмеженою відповідальністю "Самбірське АТП-14608" (далі - ТОВ "Самбірське АТП-14608"), яке у поданій касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2017, а рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2017 залишити в силі. Товариство вважає, що позов про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки в оренду без визнання недійсним договору оренди землі, укладеного на підставі такого рішення, не виконує функцій захисту прав особи і є неефективним способом захисту порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, а позов про визнання недійсним відповідного договору оренди землі в межах цієї справи позивачем не заявлено.

3.3. Від позивача відзиву на касаційні скарги не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Місцевий господарський суд, ухвалюючи судове рішення, відмовив у позові через неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права.

4.3. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд дійшов висновку про незаконність оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування та зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам законодавства.

Однак наведені висновки господарських судів попередніх інстанцій слід визнати передчасними через нез'ясування судами усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору, із наданням оцінки усім зібраним у справі доказам і доводам учасників справи.

4.4. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, згідно з державним актом на право постійного користування землею серії I-ЛВ № 000172 від 25.04.2001, виданим на підставі рішення Самбірської міської ради народних депутатів від 21.01.2000 № 14, Самбірській автобусній станції Львівського територіального виробничого об'єднання автомобільного транспорту надано у постійне землекористування земельну ділянку площею 1,07 га.

Рішенням Самбірської міської ради від 26.12.2002 № 17 (пункти 1-3) відмінено рішення міської ради від 21.01.2000 № 14 "Про надання земельної ділянки у постійне користування", анульовано державний акт на право постійного користування землею від 25.04.2001 серії I-ЛВ № 000172; надано ВАТ "Самбірське АТП-14608" в оренду терміном на 10 років земельну ділянку по вул. Завокзальній, 3 площею 1,05 га під автостоянку, віднесено цю ділянку до земель автотранспорту; зобов'язано правління ВАТ "Самбірське АТП-14608" виготовити технічну документацію та укласти договір оренди на земельну ділянку по вул. Завокзальній, 3.

У подальшому Самбірська міська рада прийняла рішення від 14.03.2006 "Про затвердження матеріалів відведення та матеріалів інвентаризації земельних ділянок та надання їх в оренду", згідно з пунктом 2.5 якого затвердила технічну документацію з інвентаризації земельних ділянок і надала в оренду терміном на 5 років ВАТ "Самбірське АТП-14608" земельні ділянки площею 1,0151 га (у т. ч. ділянка № 1 площею 0,7485 га - приміська автостанція, ділянка № 2 площею 0,2666 га - міжміська автостанція) по вул. Завокзальній, 3 для обслуговування будівель і споруд автостанції та платної автостоянки, а також зобов'язала землекористувачів у місячний термін укласти договори оренди (пункт 4 спірного рішення).

На виконання цього рішення 20.03.2006 між Самбірською міською радою -орендодавцем і ВАТ "Самбірське АТП-14608" - орендарем укладено типовий договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, розташовану за адресою: вул. Завокзальна, 3 у м. Самборі.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажі приміщення від 31.01.2002 позивач придбав у відділу комунального майна Самбірської міської ради об'єкт приватизації - приміщення автостанції у м. Самборі по вул. Завокзальній, 3 загальною площею 76,1 м2, яка складається із 14 кімнат, за 6 430 грн. За умовами цього договору покупця зобов'язано укласти цивільно-правову угоду стосовно користування земельною ділянкою під придбаним об'єктом згідно з вимогами чинного Земельного кодексу України (пункт 5.4 зазначеного договору).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації 19.04.2004 № 3369490, власником зазначеної будівлі є позивач.

Також суд апеляційної інстанції установив, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами від 10.04.2002, 10.07.2002 (тобто до дати прийняття радою рішення від 26.12.2002 № 17) та із заявами від 08.07.2003, від 29.08.2005 щодо надання у безоплатне користування або на умовах оренди, з урахуванням вимог статті 120 Земельного кодексу України, спірної земельної ділянки, оскільки на ній розташовано нерухоме майно, належне підприємству на праві власності.

Окрім цього, суд апеляційної інстанції з'ясував, що позивач звертався до Господарського суду Львівської області із позовом про визнання недійсним рішення Самбірської міської ради від 26.12.2002 № 17 та зобов'язання надати в оренду спірну земельну ділянку позивачеві.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.05.2004 у справі № 1/122-16/38, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2005, у частині визнання недійсним пункту 2 оскаржуваного рішення у задоволенні позовних вимог відмовлено, а у частині вимог про зобов'язання надати земельну ділянку в оренду провадження припинено на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2006 касаційну скаргу ПП "Самбіравтотранс" задоволено частково, оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції у справі № 1/122-16/38 скасовано, а справу повернуто на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Згідно з інформаційною довідкою Львівського апеляційного господарського суду від 27.02.2015 № 03-08/47/15 на теперішній час місцезнаходження зазначеної справи невідомо.

4.5. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами, позивач звернувся із позовом у цій справі про визнання нечинним і скасування пункту 2.5 рішення від 14.03.2006, згідно з яким затверджено технічну документацію з інвентаризації земельних ділянок і надано в оренду терміном на 5 років ВАТ "Самбірське АТП-14608" земельну ділянку загальною площею 1,0151 га, розташовану на вул. Завокзальній, 3, для обслуговування будівель і споруд автостанції та платної автостоянки.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до положень статті 83 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення ради) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

За змістом статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Саме суд здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.

Згідно з Конституцією України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави. Конституція України (частина 2 статті 19) передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Цей принцип відображено у статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

У частинах 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема у сфері регулювання земельних відносин.

Пункт 34 частини 1 статті 26 зазначеного Закону встановлює, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

Також відповідно до пунктів "а"-"г" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З аналізу наведених норм у їх сукупності можна зробити висновок, що прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов'язані із реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою для виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статей 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Водночас із зазначеного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, якщо фактично підставою пред'явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами не можна покладати обов'язок об'єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13.

Однак місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, викладеного не врахував, оцінки спірним правовідносинам у контексті наведених норм не надав, помилково застосував норми матеріального права, фактично ухилився від вирішення спору по суті, пославшись лише на неналежність обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Разом із тим, переглядаючи справу в апеляційному порядку та скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, як і місцевий господарський суд під час ухвалення судового рішення, дійсних прав учасників справи стосовно предмета спору не з'ясував; достеменно не дослідив та не перевірив, чи розташовано нерухоме майно, власником якого є позивач (придбане позивачем за договором купівлі-продажу приміщення від 31.01.2002), саме у межах спірної земельної ділянки, наданої в оренду "ВАТ "Самбірське АТП-14608" згідно з оспорюваним рішенням, а отже не з'ясував та не дослідив, чи порушуються права і законні інтереси позивача оспорюваним рішенням ради або навпаки, що у цьому випадку має суттєве значення для правильного вирішення спору у даній справі з огляду на предмет і підстави заявленого позову.

Як убачається із матеріалів справи, відповідач упродовж усього розгляду спору наголошував, зокрема, що на спірній земельній ділянці, наданій в оренду ВАТ "Самбірське АТП-14608", немає будь-якого нерухомого майна, власником якого є позивач, а тому рада правомірно розпорядилася цією земельною ділянкою, передавши її у користування зазначеній юридичній особі для обслуговування будівель і споруд автостанції і платної автостоянки. Однак наведені доводи у повному обсязі судами оцінено не було.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Однак оскаржені судові рішення у справі цим вимогам не відповідають.

Таким чином, суду для правильного вирішення цього спору необхідно урахувати викладене, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову, надати оцінку усім доводам учасників справи, взяти їх до уваги чи спростувати такі, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими регулюються спірні правовідносини.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 3 статті 310 зазначеного Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.2. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу слід задовольнити частково.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Самбірської міської ради Львівської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Самбірське АТП-14608" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.06.2017 у справі № 914/133/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак