Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

місто Київ

справа № 127/1673/17

провадження № 61-541св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2017 року у складі судді Бойка В. М. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Денишенко Т. О., Медяного В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

(далі - ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», банк) у січні 2017 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, просило стягнути з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість у розмірі 19 394, 73 грн за кредитним договором від 05 червня 2011 року (б/н).

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 05 червня 2011 року (б/н) ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 7 000, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20, 40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позичальник, порушуючи умови договору, зобов'язання за кредитним договором не виконав. Станом на 31 грудня 2016 року прострочена заборгованість склала 19 394, 73 грн, з яких: 461, 64 грн - заборгованість за сумою кредиту, 13 828, 34 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 3 705, 00 грн - заборгованість за пенею та комісією, штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг у розмірі 500, 00 грн - штраф (фіксована частина) та 899, 75 грн - штраф (процентна складова).

Як на правові підстави позову банк посилався на правила статей 509, 525, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 615, 629, 1050, 1054 ЦК України.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року, позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 19 394, 73 грн за кредитним договором (б/н) від 05 червня 2011 року, яка складається з: 461, 64 грн - заборгованість за кредитом, 13 828, 34 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 3 705, 00 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також

500, 00 грн - штраф (фіксована частина), 899, 75 грн - штраф (процентна складова).

Суд першої інстанції зробив висновок про обґрунтованість вимог позову. Суд відхилив доводи, що останній платіж позичальник здійснив 31 грудня 2011 року, оскільки відповідно до розрахунку заборгованості за договором кредиту та наданої позивачем виписки за рахунком востаннє відповідачем грошові кошти на погашення боргу сплачено 12 червня 2014 року, позивач звернувся до суду 26 січня 2017 року, що спростовує доводи відповідача про наявність підстав для застосування позовної давності.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності. Враховуючи, що розмір заборгованості за кредитним договором від 05 червня 2011 року (б/н) підтверджено як розрахунком заборгованості, доданим до позовної заяви, так й випискою за кредитним рахунком за кредитною карткою НОМЕР_1, який не оспорюється відповідачем, суд першої інстанції дотримався вимог матеріального та процесуального законодавства, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просив скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У доводах касаційної скарги заявник зазначає, що останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором ним здійснено 30 грудня 2011 року. Платіж від 12 червня 2014 року, за твердженнями заявника, здійснений не ним, а внаслідок автоматичного списання коштів, що свідчить про відсутність підстав для переривання позовної давності, про застосування якої заявляв він, ОСОБА_3, у суді першої інстанції.

Відзив на касаційну каргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, ухвалою від 18 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з яким рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до укладеного договору від 05 червня 2011 року (б/н) ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 7 000, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 20, 40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Апеляційний суд встановив, що строк дії картки, виданої ОСОБА_3 за НОМЕР_1 закінчується 30 квітня 2015 року.

ОСОБА_3 умови кредитного договору не виконав, кредитні кошти не повернув, у зв'язку з чим допустив утворення заборгованості, яка станом на 31 грудня 2016 року становила 19 394, 73 грн та складалася з:

461, 64 грн - заборгованість за кредитом, 13 828, 34 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 3 705, 00 грн - заборгованість за пенею, 500, 00 грн - штраф (фіксована частина), 899, 75 грн - штраф (процентна складова).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором кредиту та наданою банком випискою за рахунком востаннє грошові кошти на погашення боргу сплачено (зараховано) 12 червня 2014 року, а позивач звернувся до суду 26 січня 2017 року.

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить із їх системного аналізу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У статті 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про переривання перебігу позовної давності сплатою грошових коштів 12 червня 2014 року Верховний Суд визнає безпідставними, оскільки автоматичне списання позивачем з рахунку відповідача грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором не є дією відповідача, що свідчить про визнання ним свого боргу перед кредитором, й не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, не можуть вважатися будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без відповідного волевиявлення останнього або без його схвалення.

Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18), від 11 липня 2018 року у справі № 366/1088/16-ц (провадження № 61-17516св18). Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, відповідно до якого якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи, що строк кредитування за картковими рахунками встановлюється строком дії картки (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі

№ 6-14цс14) та закінчується 30 квітня 2015 року, Верховний Суд зробив висновок про відсутність правових підстав нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом у цій цивільній справі, а тому після його закінчення банк мав право вимагати стягнення заборгованості за кредитним договором, що виникла виключно у межах строку кредитування.

Суди першої та апеляційної інстанцій наведених правил не врахували, не з'ясували й не дослідили питання перебігу позовної давності відповідно до вимог Закону, а також спливу позовної давності в частині чергових платежів.

Таким чином, заборгованість підлягає стягненню виключно в межах строку кредитування та в межах позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Враховуючи, що автоматичне списання грошових коштів не є визнанням боргу, останній платіж здійснено позичальником у грудні 2011 року, банк звернувся з позовом 26 січня 2017 року, тому заборгованість за відсотками має бути стягнута у період з 27 січня 2014 року (3 роки до звернення до суду) до 30 квітня 2015 року (закінчення строку кредитування).

Строк сплати суми кредиту настав 30 квітня 2015 року, а тому позовна давність до цієї вимоги не спливла і вона підлягає задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, із відповідача на користь банку підлягає стягненню сума заборгованості в розмірі 1 922, 50 грн, що складається із: заборгованість за кредитом - 461, 64 грн, заборгованість за відсотками - 1 460, 86 грн.

У частині стягнення пені за несвоєчасне погашення заборгованості Верховний Суд зробив висновок про відсутність підстав для її стягнення в частині нарахування на відсотки, оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, а тому необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки за один рік до його звернення до суду (пункт 81 постанови ВеликоїПалати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18).

Щодо нарахування пені в межах спеціальної позовної давності, то такий розрахунок є необґрунтованим, не відповідає фактичним обставинам справи та не містить відомостей, за який період нараховувалась пеня та на яку суму заборгованості, зокрема загальну суму, суму кредиту чи на суму процентів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) щодо нарахування пені необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разіпорушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується.Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов'язання.

Зробивши висновок про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд скасовує оскаржувані судові рішення із ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Встановивши істотне порушення норм матеріального права, враховуючи положення частини третьої статті 400 ЦПК України, згідно із якими суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги, оскільки основною метою функціонування суду касаційної інстанції є забезпечення єдності судової практики у всій країні, а також враховуючи, що в силу правил статті 403 ЦПК України для цього суду під час розгляду досліджуваної справи є обов'язковими правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд, підсумовуючи висновки, дійшов переконання, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, що відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок, що позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» підлягає частковому задоволенню (9, 91 % пред'явлених вимог), то судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, у розмірі 158, 56 грн.

Судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає стягненню із банку на користь заявника пропорційно задоволеним вимогам скарги та становить 1 585, 58 грн та 1 729, 73 грн відповідно (90,09 %).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 16 листопада 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2011 року (б/н) у розмірі 1 922, 50 грн, що складається з: заборгованість за сумою кредиту - 461, 64 грн, заборгованість за процентами - 1 460, 86 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції, у розмірі 158, 56 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 585, 58 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 1 729, 73 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик