Дата документу 28.11.2018 Справа № 318/89/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №318/89/18 Головуючий у 1 інстанції Петров В.В.

Провадження № 22-ц/807/128/18 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

Воробйової І.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 03 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2018 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 10.11.1990 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_3 житловий будинок 84 по вул. 50 років Жовтня в м. Кам'янка-Дніпровська Запорізької області.

В подальшому ОСОБА_3 на підставі рішення суду від 27.10.1997 року визнано недієздатним починаючи з лютого 1990 року, на підставі якого рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду від 22.12.1998 року договір купівлі-продажу спірного будинку було визнано недійсним.

Рішенням Камянсько-Дніпровського районного суду від 04 жовтня 2002 року було зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_6 та проживаючих з ними дітей передати житловий будинок з надвірними будівлями,вартістю 25 805 грн. 70 коп. ОСОБА_7, а ОСОБА_7 на момент передачі йому будинку, виплатити одноразово подружжю ОСОБА_6 25 805 грн. 70 коп. або суму за вищевказане майно станом на момент виконання даного рішення.

Однак, оскільки у ОСОБА_7 не було грошових коштів, необхідних для виплати коштів за рішенням суду, на підставі його заяви 08.11.2002 року виконавчий лист було повернуто без виконання.

09 червня 2004 року рішенням К.-Дніпровського районного суду було поновлено дієздатність ОСОБА_3, в зв'язку з чим на підставі заяви відповідача виконавче провадження було поновлено, однак рішення суду на підставі якого відкрито виконавче провадження до теперішнього часу не виконано через відсутність у відповідача коштів.

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про вселення і виселення.

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17 лютого 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 було задоволено, вирішено виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_2 Запорізької області та вселити ОСОБА_3 до житлового будинку АДРЕСА_1 яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2015 року.

Таким чином, вселення відповідача у спірний будинок повністю скасувало можливість виконання рішення К.-Дніпровського районного суду від 04 жовтня 2002 року в частині зобов'язання ОСОБА_3 виплатити їм грошові кошти в розмірі 25 805 грн. 70 коп. або суму за вищевказане майно станом на момент виконання даного рішення.

Зазначають, що вселення ОСОБА_3 в будинок без сплати останнім на їх користь грошових коштів позбавило їх можливості придбати інше житло.

Вказували, що вони з 1990 року і по теперішній час проживають у спірному будинку. Весь цей час вони доглядали за будинком та утримували його належному стані.

На теперішній час, згідно звіту про незалежну оцінку від 03.10.2017 року вказаний житловий будинок коштує 271 300 грн., вважають, що зазначену суму відповідач має сплатити на їхню користь, в зв'язку з наявним рішенням суду про їх виселення та вселення ОСОБА_3 до спірного будинку.

Враховуючи вищевикладене просили суд стягнути з відповідача на їх користь компенсацію вартості житлового будинку АДРЕСА_3 в розмірі 271 300 грн. та судові витрати.

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 03липня 2018 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості житлового будинку АДРЕСА_3 в розмірі 271 300 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду, провадження у справі закрити.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи рішення про накладення дисциплінарного стягнення не враховано поважність причин відсутності позивача на роботі, помилково кваліфіковано такі дії позивача як прогул, при тому, що працівник за зазначених обставин не інакше як був впевнений, що звільнений від роботи через хворобу, та як наслідок прийняв протиправне рішення.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.12, ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76).

Статтями 77,78,79,80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів)

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що 10.11.1990 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 22.12.1998 року (справа 2-1/1998) вказаний договір був визнаний недійним, а ОСОБА_8 став законним власником вказаного нерухомого майна. Рішення набрало законної сили 04.01.1999 року.

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04.10.2002 року розглянуті позовні вимоги ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про усунення порушень права власності (усунення порушень прав власності на будинок АДРЕСА_1

Вказаним рішенням суду від 04.10.2002 року були розглянуті зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_4 про стягнення коштів. Згідно з рішенням, позивачі за зустрічним позовом вимагали повернути їм гроші - вартість будинку та витрати, які вони понесли у зв'язку із поліпшенням побутових умов.

За наслідками розгляду справи позовні вимоги були задоволені та зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_4 та дітей, які мешкають з ними передати спірний будинок з надвірними будівлями вартістю 25807,70 грн., а ОСОБА_7, який діяв в інтересах ОСОБА_8 виплатити кошти на користь подружжя ОСОБА_4 в розмірі 25807,70 грн.

Встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не вживали заходів до отримання грошової компенсації на виконання рішення суду від 04.10.2002 року у зв'язку із чим ними був пропущений строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, що підтверджується відповідними судовими рішеннями у справі № 318/3318/15-ц: ухвала Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17.03.2016 року, ухвала Апеляційного суду Запорізької області від 29.04.2016 року.

Ухвалою Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17.03.2016 року ОСОБА_5 було поновлено пропущений строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-400/2002, виданого 09 листопада 2015 р. на виконання рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду від 04.10.2002 р. про зобов'язання сплатити одноразово подружжю ОСОБА_5 25 807 грн. 70 коп. або ж суму за вищевказане майно станом на момент виконання рішення.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29.04.2016 року ухвала Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17.03.2016 року була скасована та прийнято нову ухвалу, якою відмовлено в задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа у справі № 400/2002 до виконання.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28.01.2016 року у справі № 318/3318/15-ц встанволено, що «Заявником не вчинено жодних дій щодо примусового виконання рішення суду та не надано доказів, які б підтвердили поважність причин пропуску строку на подання до виконання виконавчого документу починаючи з 05.11.2005 року й до часу звернення до суду. Мотиви пропуску строку такі як необізнаність (незнання) процедури відкриття виконавчого провадження та здійснення виконавчих дій не можуть бути визнані поважними.»

Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України в залежності від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Таким чином, аналогічні вимоги подружжя ОСОБА_5 вже були предметом розгляду за яким прийнято рішення, а також з огляду на положення Цивільного процесуального кодексу України, дії ОСОБА_5 пов'язані з подачею завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер можна кваліфікувати, як зловживання процесуальними правами.

Крім того, суд першої інстанції ухвалюючи рішення у справі не надав належної оцінки висновку про оцінку спірного житлового будинку виконаний ТОВ «Аналітичний центр Дробнова».

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 12 вказаного Закону звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору.

ОСОБА_5 не є власником будинку АДРЕСА_1 в м. Кам'янка-Дніпровська або особою у якої вказаний будинок перебуває на законних підставах, що підтверджується рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 22.12.1998 року, яким договір купівлі-продажу будинку був визнаний недійсним.

Таким чином, ОСОБА_5 в силу положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не має права бути замовником оцінки майна та не мав права укладати договір на проведення оцінки майна з ТОВ «Аналітичний центр Дробнова».

Таким чином, висновок про ринкову вартість об'єкта (спірного житлового), який долучений до позовної заяви одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, тому є недопустимим доказом з огляду на зміст ч. 1 ст. 78 ЦПК України, якою передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", § 23).

Зважаючи на викладене, суд першої інстанцій неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв'язку з чим апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, судова колегія,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 03 липня 2018 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 грудня 2018 року.

Головуючий

Судді: