Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

19 січня 2024 року                                                             Справа№200/6286/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправними і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

06 листопада 2023 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 03 листопада 2023 року, в якому позивач просила:

1. визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо непоновлення пенсії ОСОБА_1 ;

2. визнати протиправним та дискримінаційним і скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 01 травня 2023 року № 057250005107, яке було отримано листом від 04 травня 2023 року № 0500-0202-8/36427;

3. визнати протиправним та дискримінаційним і скасувати рішення від 16 серпня 2023 року № 0500-0210-8/69949 про відмову у поновленні пенсії на банківський рахунок;

4. визнати протиправними та дискримінаційними дії ГУ ПФУ в Донецькій області стосовно відмови поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ;

5. зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області вчинити певні дії – поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2001 року на визначений нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

10 листопада 2023 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Позивач усунула недоліки позовної заяви у строк та у спосіб, що визначені судом.

20 листопада 2023 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС).

14 грудня 2023 року суд постановив ухвалу про витребування доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).

Як на час відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду цієї справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 06 листопада 2023 року № 734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 08 листопада 2023 року № 3429-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона є громадянкою України; до 2001 року постійно проживала в м. Юнокомунарівськ Донецької області.

01 квітня 2001 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Позивач стверджувала, що по досягненню пенсійного віку їй була призначена пенсія за віком за законодавством України, яку вона отримувала до 01 квітня 2001 року, з 01 квітня 2001 року виплата пенсії була припинена.

Позивач стверджувала, що, незважаючи на рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, яким скасовані дискримінаційні норми – п. 2 ч. 1 ст. 49 та друге речення ст. 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058), які забороняли виплату пенсій особам, що виїхали на місце постійного проживання за кордон, органи Пенсійного фонду України проводять протиправну дискримінаційну кампанію по дезінформації громадян України, які проживають за кордоном, стверджуючи, що пенсіонер, який виїхав на постійне проживання за межі України, може отримувати пенсію лише за умови наявності відповідної міждержавної угоди.

30 вересня 2021 року на прийомі у адвоката Меламеда В.Б. в Ізраїлі позивачці стало відомо, що вона має право на поновлення виплати пенсії.

В той же день нотаріус Держави Ізраїль верифікував особу позивача для нотаріального засвідчення її підпису в довіреності та в її особистій заяві про поновлення виплати пенсії, які були посвідчені нотаріально та апостильовані відповідно до Гаазької конвенції.

Позивач вказувала на те, що 01 грудня 2021 року її повноважний представник звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з її особистою заявою про поновлення виплати пенсії з 01 квітня 2001 року на визначений нею банківський рахунок. Аналогічні заяви були подані 22 квітня 2022 року та 29 липня 2022 року.

Однак листами від 01 червня 2022 року та від 24 серпня 2022 року ГУ ПФУ в Донецькій області відмовило їй у поновленні виплати пенсії.

Зокрема, в листі від 24 серпня 2022 року ГУ ПФУ в Донецькій області зазначило, що заява про поновлення виплати пенсії подана з порушенням вимог п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, (далі – Порядок № 22-1).

Не погодившись за такими діями (бездіяльністю) пенсійного органу, позивач оскаржила їх в судовому порядку.

16 листопада 2022 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/4038/22, яким зобов`язав ГУ ПФУ в Донецькій області розглянути заяву позивача про поновлення пенсії, подану 01 грудня 2021 року.

01 травня 2023 року на виконання рішення суду у справі № 200/4038/22 ГУ ПФУ в Донецькій області розглянуло заяву позивача, подану 01 грудня 2021 року, і прийняло рішення № 057250005107, яким відмовило в поновленні виплати пенсії.

17 липня 2023 року представник позивача звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою про поновлення виплати пенсії на її банківський рахунок, відкритий в акціонерному товаристві «Акцент-Банк».

Листом від 16 серпня 2023 року ГУ ПФУ в Донецькій області відмовило позивачу у виплаті пенсії на банківський рахунок з посиланням на те, що заява про виплату пенсії подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України за місцем проживання одержувача або приймається органом Пенсійного фонду від установи уповноваженого банку.

Позивач доводила, що має беззаперечне право на поновлення пенсії, яка їй призначена довічно в силу положень ст. 22 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788) та ч. 2 ст. 45 Закону № 1058. До того ж пенсія становить її майно в розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивач вказувала на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, а тому непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року є триваючою бездіяльністю, яка має наслідком порушення її права на отримання пенсійних виплат.

За таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим, а відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Позивач стверджувала, що з огляду на вину органів Пенсійного фонду України, недоотримана пенсія має бути виплачена їй з 01 квітня 2001 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів на підставі ст. 47 Закону № 1058, що відповідатиме висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18.

Також позивач зазначала, що має право на поновлення виплати пенсії з 01 квітня 2001 року з урахуванням індексації. При цьому позивач покликалася на норми ст. ст. 18, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі – Закон № 2017), ст. 2 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон № 1282) та ч. ч. 2, 3 ст. 42 Закону № 1058.

Позивач вважала безпідставними доводи відповідача про те, що нею не були надані належним чином засвідчені копії документів, необхідних для поновлення виплати пенсії.

Покликалася на п. 2.8 Порядку 22-1, відповідно до якого поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Крім того, 01 грудня 2021 року та 29 липня 2022 року разом з особистою заявою позивача про поновлення виплати пенсії були надані всі необхідні оригінали та нотаріально засвідчені копії документів.

Зазначила, що документи, надані пенсійному органу, були засвідчені нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого в свою чергу підтвердження печаткою Апостиль, відповідно до Гаазької конвенції, до якої Україна приєдналася 23 грудня 2003 року.

Також позивач покликалася на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 404/1811/17, згідно з якими питання про поновлення виплати раніше призначеної пенсії вирішується на підставі поданої до пенсійного органу заяви встановленого зразка, а її розгляд завершується прийняттям управлінням Пенсійного фонду відповідного рішення, у якому зазначаються мотиви і підстави його прийняття.

З приводу посилання відповідача на відсутність пенсійної справи позивач зауважила, що нею були надані всі необхідні документи для обчислення пенсії; до того ж за необхідності ГУ ПФУ в Донецькій області мало можливість скоритися своїм правом на отримання безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на відповідача завдань.

Крім того, позивач наводила висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 308/3864/17, про те, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а також в постанові від 21 лютого 2019 року у справі № 428/13508/16-а, згідно з якими той факт, що архівні сховища з пенсійними документами залишились на окупованій території, не може бути підставою для позбавлення права позивача на поновлення пенсії, а у разі необхідності, й призначення її знов.

Позивач зауважила, що функції з призначення і виплати пенсій повністю передані органам Пенсійного фонду України від органів праці та соціального захисту з 01 січня 2002 року з прийняттям Закону України від 17 січня 2002 року № 2981-III «Про внесення змін до деяких законів України».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду» (далі – Постанова КМУ № 497) органи Пенсійного фонду здійснюють виплати пенсій згідно із Законом про пенсії.

Відповідно до п. 680 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2012 року № 578/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 року за № 571/20884, строк зберігання пенсійних справ (заяви, довідки, висновки лікарів, медико-соціальної експертної комісії; протоколи про призначення пенсій; довідки про заробітну плату, трудовий стаж тощо) становить 25 років після припинення виплати пенсії.

Більш того, навіть якщо внаслідок власної халатності Відповідач втратив документи позивача, то йому була надана трудова книжка і на підставі поданих документів пенсійний орган мав поновити позивачці пенсію шляхом її призначення знову та/або завести нову пенсійну справу.

Якщо ж відповідачу бракувало якихось документів, то він мав реалізувати своє право на отримання в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомостей про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на нього завдань.

Позивач наводила норми ч. 1 ст. 5, п. 5 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 та зазначав, що має законне сподівання, легітимні очікування та майнові права, захищені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, на виплату пенсії через банківську установу.

Легітимність очікувань позивача на отримання пенсії саме через банківську установу, ґрунтується ще й на тому, що в рамках свого обов`язку діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходячи з принципів належного врядування, добросовісності, своєчасності та врахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, ГУ ПФУ в Донецькій області має виплачувати пенсію на особистий банківський рахунок позивача. Тим більш, що відповідачу достеменно відомо, що позивач проживає за межами України.

Позивач зазначила, що на виконання вимог п. п. 6, 10, 11 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, (далі – Порядок № 1596), самостійно обрала уповноважений банк для відкриття поточного рахунку та подала до ГУ ПФУ в Донецькій області заяву про виплату пенсії через банківську установу.

Зауважила, що Порядок № 1596 прийнятий ще до визнання неконституційними дискримінаційних положень пенсійного законодавства щодо пенсіонерів, які проживають за кордоном, а спеціальне законодавство щодо таких пенсіонерів ще не прийнято. За цих обставин Порядок № 1596 належить тлумачити у такий спосіб, щоб його положення дозволяли досягти основної мети Закону № 1058, а саме забезпечення соціального захисту громадянам, що мають право на отримання пенсії за цим Законом.

Позивач наголошувала, що підхід пенсійного органу, за якого для виплати пенсії через банківську установу необхідно особисто подати відповідну заяву до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) органів Пенсійного фонду України, є протиправним та дискримінаційним.

Доводила, що має право звернутися до пенсійного органу не лише особисто, а й діючи через свого представника, до того ж таке право може бути реалізовано шляхом надіслання відповідних документів поштою, що відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі № 160/7699/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 208/3325/17, від 05 лютого 2019 року у справі № 501/28/17, від 20 лютого 2018 року у справі № 757/12134/14-а, від 17 липня 2018 року у справі № 211/1789/17, від 18 вересня 2018 року у справі № 522/535/17, від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, від 08 серпня 2019 року у справі № 426/7157/16-а, від 12 березня 2019 року у справі № 441/1239/17.

Позивач зауважила, що під «особистим зверненням пенсіонера» слід розуміти особисте підписання заяви про виплату пенсії, а не фізичне переміщення такої заяви до приймальні пенсійного органу.

Наголосила, що доводи відповідача про те, що особисто підписана пенсіонером заява може бути передана пенсійному органу лише нею особисто, не лише звужує конституційне право громадян на звернення через уповноваженого представника, а взагалі унеможливлює реалізацією пенсіонером, який проживає за кордоном, права на отримання пенсії та суперечить цілям і завданням Закону № 1058.

Просила задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву. Доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.

Зазначив, що 01 грудня 2021 року представник позивача звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 , разом з якою надав апостильовану особисту заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії від 30 вересня 2021 року.

01 червня 2022 року листом № 8753-6376/М-15/8-0500/22 ГУ ПФУ в Донецькій області надало відповідь на заяву представника позивача від 01 грудня 2021 року.

29 липня 2022 року представник позивача повторно звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 , разом з якою надав апостильовану особисту заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії від 30 вересня 2021 року.

Листом від 24 серпня 2022 року ГУ ПФУ в Донецькій області надало відповідь про неможливість поновлення виплати пенсії, оскільки ОСОБА_1 повинна особисто звернутися з заявою про поновлення пенсії.

Не погодившись з відповіддю пенсійного органу, позивач звернулася до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 200/4038/22, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме визнана протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення пенсії від 01 грудня 2021 року.

На виконання рішення суду у справі № 200/4038/22 ГУ ПФУ в Донецькій області розглянуло заяву ОСОБА_1 від 01 грудня 2021 року та прийняло рішення від 01 травня 2023 року № 05725005107 про відмову у призначенні пенсії за віком.

За твердженням відповідача, відмова була обґрунтована наступним.

Необхідний страховий стаж відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 складає 27 років.

Відповідно до абз. абз. 1 і 2 ч. 1 ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року – не менше 27 років.

До досягнення віку, встановленого абз. абз. 1 і 2 цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років 6 місяців – які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі, не меншій ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з абз. абз. 1, 2 п. 2.23 Порядку № 22-1 при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах.

Згідно з п. 2.1 Порядку 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком подаються такі документи:

1) документ, що підтверджує номер облікової картки платника податків, або свідоцтво про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;

3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію додає індивідуальні відомості про застраховану особу;

4) документи про місце проживання особи.

Відповідно до ст. 21 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-ІV «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі – Закон № 5492) документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України та дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Ч. 7 ст. 6 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі – Закон № 1382) передбачено, що громадяни України, а також іноземці чи особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Реєстрація місця проживання громадян України, які проживають за межами України, здійснюється в установленому порядку консульськими установами України за кордоном або дипломатичними представництвами.

Відповідач вказував на те, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 200/4038/22 повторно розглянув апостильовану заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії за віком та надані документи з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні.

Зауважив, що надана копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон не засвідчена у встановленому законом порядку, не може підтверджувати особу та вік заявниці.

Консульській облік є реєстрацією місця проживання/перебування громадян України, які проживають за її межами.

Згідно з листом представника заявниці – адвоката Меламеда В.Б. від 22 квітня 2022 року 01 квітня 2001 року ОСОБА_1 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділу посольства України в Державі Ізраїль.

Документи, які б підтверджували факт реєстрації або фактичного проживання на території України не надавались.

Також, в системі персоніфікованого обліку за реєстраційним номером облікової картки платника податків – НОМЕР_1 відсутні індивідуальні відомості про застраховану особу.

На цій підставі відповідач дійшов висновку, що страховий стаж заявниці не підтверджено в установленому порядку відповідно до вимог ст. 24 Закону № 1058.

Відповідач зазначив, що за результатами розгляду заяви від 01 грудня 2021 року прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 в поновлені пенсії за віком у зв`язку з порушенням Порядку № 22-1.

Відповідач стверджував, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України.

Покликався на ст. ст. 25, 46 Конституції України, ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ч. 2 ст. 2 Закону № 1382 і зазначав, що кожен громадянин України, має право на вибір місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, включаючи право на пенсійне забезпечення. При цьому Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Призначення і виплата пенсій громадянам України, які проживають за її межами, та громадянам інших країн, які переїхали на постійне проживання до України, здійснюється згідно з пенсійним законодавством України, яке складається з Закону № 1058, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідач вказував на те, що предметом спору у справі, що розглядається, є захист конституційних прав позивача на призначення та отримання пенсії за віком, як громадянина України, який постійно проживає за межами України, і який незалежно від його проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а пенсійний орган за відсутності законодавчих перешкод зобов`язаний призначити пенсію за віком.

Відповідач зазначив, що 01 квітня 2001 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль і на час звернення її представника з нотаріально посвідченою довіреністю до органу Пенсійного фонду України, вже досягла пенсійного віку, і відповідно, набула права на призначення та виплату пенсії за віком.

Водночас, питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком № 22-1.

Відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1 (у редакції, чинній до 30 березня 2021 року), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі – орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з п. 1.5 Порядку № 22-1 (у редакції, чинній до 30 березня 2021 року), заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів російської федерації, – до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

Відповідач покликався на висновки Верхового Суду, викладені в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 0440/7137/18, від 17 березня 2021 року у справі № 454/2238/16-а, від 21 грудня 2020 року у справі № 229/4165/17, про те, що п. 1.5 Порядку № 22-1 передбачає можливість подання заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

З посиланням на п. 2.9 Порядку № 22-1 відповідач зауважив, що особа, яка звертається до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії, повинна пред`явити чинні паспорт або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації; при цьому документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку.

Пунктом 2.22 Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідач зазначив, що до матеріалів справи долучена копія трудової книжки, однак документи про заробітну плату і документи, які б підтверджували факт реєстрації або фактичного проживання на території України, пенсійному органу не були надані.

Відповідач зауважив, що копія трудової книжки не придатна для сприйняття змісту в деяких наказах на прийом (переведення) та звільнення (неякісна копія сторінок 4-5); не прослідковується підтвердження зміни дошлюбного прізвища в установленому порядку (неякісна копія обкладинки та титульної сторінки трудової книжки), окремо свідоцтво про шлюб не надавалось; копія трудової книжки не засвідчена в установленому порядку.

З огляду на викладене відповідач дійшов висновку, що позивач не дотримала вимог Порядку № 22-1 щодо подання необхідних документів для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція щодо тлумачення норм Закону № 1058 та Порядку № 22-1 викладена в постановах Верховного Суду від 21 вересня 2018 року у справі № 805/465/18-а, від 01 жовтня 2021 року у справі № 280/5116/19, від 21 грудня 2021 року у справі № 540/1588/19.

З приводу вимог позивача про здійснення виплати пенсії на вказаний нею банківський рахунок відповідач з посиланням на норми ст. 47 Закону № 1058, п. п. 1.1, 1.2 Порядку № 22-1, п. п. 4, 6, 9, 10 Порядку № 1596 зазначив, що підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява пенсіонера про виплату йому пенсії (за формою, наведеною у Додатку № 1 до Порядку № 1596), яка подана пенсійному органу особисто пенсіонером, або такою підставою може бути заява, отримана пенсійним органом від уповноваженого банку, про перерахування пенсії на відкритий пенсіонером банківський рахунок у зазначеній банківській установі.

Відповідач доводив, що подання заяви про зарахування призначеної особі пенсії на банківській рахунок згідно з приписами Порядку № 1596 має здійснюватись особисто особою, якій призначено пенсію.

Крім того, заява про поновлення виплати пенсії від 01 грудня 2021 року не містить відомостей про банківські реквізити для зарахування коштів.

Докази надання пенсійному органу іншої заяви або докази на підтвердження укладення договору між позивачем та уповноваженим банком на відкриття банківського рахунку для зарахування призначеної позивачу пенсії та направлення повідомлення уповноваженим банком на адресу пенсійного органу про відкриття такого рахунку позивачем не надано.

З огляду на викладене відповідач стверджував, що визначені Порядком № 22-1 і Порядком № 1596 підстави для прийняття пенсійним органом рішення про призначення пенсії та про перерахування позивачу пенсії на банківський рахунок, якій наведений у позовній заяві, відсутні.

Просив відмовити в позові.

Позивач надала відповідь на відзив, в якій наполягала на задоволенні позовних вимог з підстав, аналогічних тим, що наведені у позовній заяві.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 15 березня 2012 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

До 2001 року позивач постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

01 квітня 2001 року ОСОБА_1 виїхала з Україні на постійне проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Позивач зазначає, що по досягненню пенсійного віку їй була призначена пенсія за віком за законодавством України, яку вона отримувала до 01 квітня 2001 року.

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

01 грудня 2021 року адвокат Меламед В.Б. як повноважний представник, який діяв від імені ОСОБА_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою про поновлення пенсії позивачці.

В цій заяві, серед іншого, представник заявниці зазначив, що по досягненню пенсійного віку ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй управлінням праці та соціального захисту населення м. Юнокомунарівськ Донецької області до виїзду за кордон; починаючи з 01 квітня 2001 року і станом на день звернення з цією заявою ОСОБА_1 призначену їй пенсію не отримує, жоден територіальний орган Пенсійного фонду України виплату пенсії їй не поновив та пенсію не виплачує; оскільки ОСОБА_1 постійно проживає в Державі Ізраїль, де немає територіальних органів Пенсійного фонду України, заява про поновлення виплати пенсії подана до ГУ ПФУ в Донецькій області за її останнім місцем проживання в Україні.

У зв`язку з цим представник заявниці просив поновити пенсію ОСОБА_1 за її заявою; про прийняте рішення повідомити адвоката Меламеда В.Б.

В переліку додатків до заяви від 01 грудня 2021 року вказані засвідчені у встановленому законом порядку копії довіреності на представників заявниці, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, картки платника податків, трудової книжки, а також оригінали ордеру на надання правничої допомоги та апостильованої особистої заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії.

Так, до разом з заявою від 01 грудня 2021 року представник позивача – адвокат Меламед В.Д. надав пенсійному органу заяву особисту заяву ОСОБА_1 , датовану 30 вересня 2021 року, про призначення/перерахунок пенсії, в якій заявниця просила поновити пенсію за віком з моменту припинення її виплати – з 01 квітня 2001 року з масовим перерахунком на момент виплати.

В цій заяві ОСОБА_1 зазначила, що просить виплачувати пенсію на її банківській рахунок. Безпосередньо в заяві банківські реквізити для виплати пенсії заявниця не зазначила.

Крім того, ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу з заявою, датованою 30 вересня 2021 року, про витребування пенсійної справи та поновлення виплати пенсії.

В цій заяві позивач просила здійснити запит її пенсійної справи з управління праці і соціального забезпечення населення в м. Юнокомунарівськ та/або в м. Єнакієве та/або в будь-якого іншого органу чи особи та прийняти її на пенсійний облік в уповноваженому управлінні Пенсійного фонду України.

Позивач вказала, що проживала в Україні за адресою: АДРЕСА_1 і отримувала пенсію за віком.

Просила поновити виплату пенсії та продовжити її виплату на банківський рахунок, реквізити якого будуть надані додатково.

22 квітня 2022 року адвокат Меламед В.Б. як представник ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою, в якій просив надати рішення про поновлення виплати пенсії, прийняте за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 , що подана 01 грудня 2021 року.

Листом від 01 червня 2022 року № 8753-6376/М-15/8-0500/22 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що за інформацією електронної бази ІКІС ПФУ: Підсистема «Звернення» та Системи Електронного документообігу заява ОСОБА_1 від 01 грудня 2021 року щодо поновлення виплати пенсії за віком не зафіксована, тому надати запитувану адвокатом інформацію відповідач не має можливості.

У відповідь на звернення адвоката Меламеда В.Б. як представника ОСОБА_1 , яке зареєстровано за № 10703/М-0500-22, листом від 24 серпня 2022 року № 12866-10703/М-15/8-0500/22 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1 заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України.

Цим листом пенсійний орган роз`яснив, що для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України. До заяви необхідно надати документи: паспорт, облікову картку платника податку, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за наявності), заяву про відкритий рахунок для виплати пенсії в уповноваженому банку (за бажанням).

Між тим, станом на серпень 2022 року жодного рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії ГУ ПФУ в Донецькій області так і не прийняло.

Вважаючи, що ГУ ПФУ в Донецькій області допускає протиправну бездіяльність, чим порушує її право на пенсійне забезпечення, позивач оскаржила її в судовому порядку.

Так, в серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Донецькій області, в якому просила визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду її заяви про поновлення пенсії та зобов`язати відповідача розглянути заяву про поновлення виплати пенсії, подану 01 грудня 2021 року, та винести рішення щодо поновлення виплати пенсії відповідно до вимог Закону № 1058.

16 листопада 2022 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/4038/22, яким позов задовольнив частково, а саме:

- визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо нерозгляду заяви про поновлення пенсії ОСОБА_1 , поданої 01 грудня 2021 року;

- зобов`язав ГУ ПФУ в Донецькій області розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії, подану 01 грудня 2021 року.

В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року і набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи № 200/4038/22, серед іншого, суд встановив такі фактичні обставини, що знайшли відображення в мотивувальній частині рішення від 16 листопада 2022 року:

«[…]

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданим 15 березня 2012 року, органом 2ІSR (строк дії до 15 березня 2022 року).

Реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків позивача – НОМЕР_1 , що підтверджується копією картки платника податків.

Як зазначає представник позивача, 1 квітня 2001 року ОСОБА_1 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Перед виїздом за кордон мешкала за адресою АДРЕСА_1 , та отримувала пенсію за віком.

Після виїзду за кордон позивач пенсію не отримує, що не заперечується відповідачем.

30 вересня 2021 року, на прийомі у адвоката Вадима Меламеда в Ізраїлі, Доценко Л. оформила заяву (встановленого зразка) про поновлення виплати пенсії з 1 квітня 2001 року. Підпис позивача у заяві, засвідчений печаткою Апостиль.

1 грудня 2021 року представник позивача направив до Головного управління Пенсійного фонду України оригінал заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, додавши: засвідчену копію довіреності представника, засвідчену копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон, засвідчену копію трудової книжки, ордер на надання правової допомоги.

При цьому, будь-яку відповідь чи рішення відповідача з питань поновлення пенсії ОСОБА_2 , представник позивача, станом на час подання позову, не отримав, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

На вимогу ухвали суду, відповідачем також не надано доказів розгляду заяви позивача про поновлення пенсії, зокрема відповідь з рекомендаціями від 24 серпня 2022 року (як зазначено відповідачем у відзиві).

[…]».

01 травня 2023 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 200/4038/22 ГУ ПФУ в Донецькій області розглянуло заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії, подану 01 грудня 2021 року, та прийняло рішення № 057250005107 «Про відмову в перерахунку пенсії на виконання рішення суду».

В обґрунтування цього рішення пенсійний орган покликався на п. 1.1 Порядку № 22-1 і зазначив, що заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України.

Також пенсійний орган вказав, що для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України. До заяви необхідно надати документи: паспорт, облікову картку платника податку, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за наявності), заяву про відкритий рахунок для виплати пенсії в уповноваженому банку (за бажанням).

З огляду на викладене ГУ ПФУ в Донецькій області вирішило відмовити ОСОБА_1 в поновленні пенсії, оскільки заяву надано з порушенням вимог п. 1.1 Порядку № 22-1.

Суд зауважує, що, відмовляючи ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії, відповідач не вказував такої причини як те, що пенсія за віком за законодавством України їй ніколи не призначалася, тобто факт призначення позивачці пенсії за віком пенсійний орган не заперечував.

Також в оскаржуваному рішенні відсутні такі підстави для відмови в поновленні виплати пенсії, які пенсійний орган наводить у відзиві на позовну заяву, як відсутність необхідного трудового (страхового) стажу, неможливість встановлення належності заявниці до громадянства України та її віку, неякісна копія трудової книжки або невідповідність записів в трудовій книжці вимогам законодавства про порядок ведення трудових книжок, відсутність пенсійної справи тощо.

Заявниці роз`яснено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням вона може оскаржити його до органу Пенсійного фонду України вищого рівня або в судовому порядку.

У відповідь на запит адвоката Меламеда В.Б. листом від 04 травня 2023 року № 0500-0202-8/36427 «Про надання інформації щодо ОСОБА_1 » ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що в результаті повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 01 грудня 2021 року на виконання рішення суду у справі № 200/4038/22 прийнято рішення про відмову в поновленні виплати пенсії.

Разом з листом від 04 травня 2023 року № 0500-0202-8/36427 відповідач надіслав представнику позивача рішення про відмову в перерахунку пенсії на виконання рішення суду.

17 липня 2023 року адвокат Меламед В.Б., який діяв від імені ОСОБА_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою про виплату пенсії позивачці на її рахунок в банківській установі.

До цієї заяви представник заявниці додав апостильовану особисту заяву ОСОБА_1 , датовану 29 травня 2023 року, про поновлення виплати пенсії на поточний банківський рахунок.

В цій заяві позивач просила належні їй суми пенсії (грошової допомоги, іншої грошової виплати) перераховувати на її особистий рахунок в акціонерному товаристві «Акцент-Банк» IBAN № НОМЕР_3 , код 14360080.

Згідно з довідкою від 29 травня 2023 року, яка видана акціонерним товариством «Акцент-Банк», поповнення рахунку позивачки має здійснюватися за такими реквізитами:

одержувач – ОСОБА_1 ;

IBAN – НОМЕР_3 ;

валюта рахунку – UAH;

код ЄДРПОУ/ІПН клієнта – НОМЕР_1 ;

призначення платежу – для поповнення рахунку НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 .

У відповідь на звернення адвоката Меламеда В.Б. від 17 липня 2023 року № ВЕБ-0500-Ф-С-23-161398 листом від 16 серпня 2023 року № 0500-0210-8/69949 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що у зв`язку з виключенням п. 1.3 Порядку № 22-1 адвокат Меламед В.Б. як довірена особа ОСОБА_1 безпідставно подав заяв про виплату пенсії через банківську установу.

Пенсійний орган роз`яснив, що виплата пенсії через банківські установи регулюється Порядком № 1596.

П. 10 Порядку № 1596 визначено, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України за місцем проживання одержувача або приймається органом Пенсійного фонду України від установи уповноваженого банку.

Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.

Можливість формування такої заяви передбачена в особистому електронному кабінеті пенсіонера, зареєстрованого на вебпорталі Пенсійного фонду України, у розділі «Щодо пенсійного забезпечення» – «Внесення змін до пенсійної справи» та за умови дійсного нарахування пенсії.

Заявнику роз`яснено, що у разі незгоди з відповіддю пенсійного органу він має право оскаржити його дії або бездіяльність до вищого органу або в судовому порядку.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи суду не надали.

Ухвалою від 20 листопада 2023 року суд витребував у ГУ ПФУ в Донецькій області пенсійну справу (копії матеріалів електронної пенсійної справи) ОСОБА_1 усіма наявними в ній матеріалами; витяг ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії щодо нарахування та виплати позивачці пенсії за період з 01 квітня 2001 року по листопад 2023 року включно; докази нарахування та виплати позивачці пенсії за період з 01 квітня 2001 року по листопад 2023 року включно (списки осіб на перерахування коштів, платіжні доручення тощо).

Ухвалу від 20 листопада 2023 року в частині витребування доказів відповідач в повному обсязі не виконав.

В письмових поясненнях від 11 грудня 2023 року ГУ ПФУ в Донецькій області вказало, що немає технічної можливості надати витяги з ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії щодо нарахування та виплати позивачу пенсії за період з 01 квітня 2001 року по листопад 2023 року, а також докази нарахування та виплати позивачу пенсії за період з 01 квітня 2001 року по листопад 2023 року.

На виконання ухвали від 20 листопада 2023 року в частині надання пенсійної справи ОСОБА_1 відповідач надав лише рішення від 01 травня 2023 року № 057250005107 «Про відмову в перерахунку пенсії на виконання рішення суду», заяву ОСОБА_1 від 30 вересня 2021 року про витребування пенсійної справи та поновлення виплати пенсії, заяву ОСОБА_1 від 30 вересня 2021 року про призначення/перерахунок пенсії, трудову книжку від 19 червня 1962 року.

Будь-які інші матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 , включаючи звернення її повноважного представника та відповіді на них, відповідач суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання суд не повідомив.

З огляду на те, що низка заперечень відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, зводилась до неможливості призначення ОСОБА_1 пенсії за документами, доданими до заяви, яка надійшла до пенсійного органу 01 грудня 2021 року, керуючись принципом офіційного з`ясування обставин у справі, 14 грудня 2023 року суд постановив ухвалу про витребування доказів.

Цією ухвалою суд запропонував позивачу (її представнику) надати докази на підтвердження твердження про те, що їй призначена пенсія за віком за законодавством України (пенсійне посвідчення, рішення (розпорядження, протокол) про призначення або про перерахунок пенсії).

Цією ж ухвалою суд витребував у ГУ ПФУ в Донецькій області відомості про те, чи приймало ГУ ПФУ в Донецькій області або територіальні органи Пенсійного фонду України в Донецькій області, правонаступником яких є ГУ ПФУ України в Донецькій області, рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за законодавством України, якщо так, то який вид пенсії і з якого часу був призначений, а також докази на підтвердження цих відомостей, а у Пенсійного фонду України – відомості про те, чи приймали територіальні органи Пенсійного фонду України рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за законодавством України, якщо так, то який саме територіальний орган Пенсійного фонду України приймав таке рішення, який вид пенсії був призначений та з якого часу, а також докази на підтвердження цих відомостей.

На виконання ухвали від 14 грудня 2023 року докази призначення пенсії за віком за законодавством України такі як пенсійне посвідчення, рішення (розпорядження, протокол) про призначення або про перерахунок пенсії позивач (її представник) не надала.

Однак в письмових поясненнях від 19 грудня 2023 року представник позивача зазначив, що факт призначення ОСОБА_1 пенсії за віком досліджувався судами під час розгляду справи № 200/6286/22, і не заперечувався відповідачем про що, свідчать як рішення судів першої та апеляційної інстанції у згаданій справі № 200/6286/22, так і відзив ГУ ПФУ в Донецькій області від 12 вересня 2022 року № 0500-2206-7/54466 та його апеляційна скарга від 14 грудня 2022 року № 0500-0906-7/73983.

На виконання ухвали від 14 грудня 2023 року ГУ ПФУ в Донецькій області надало письмові пояснення від 21 грудня 2023 року, в яких зазначило, що у зв`язку з відсутністю можливості проведення міграції пенсійної справи з програмного комплексу АСОПД (Автоматизованої системи обробки документації отримувачів пенсій та допомог на базі комп`ютерних технологій) до підсистеми ППВП (Підсистема призначення та виплати пенсії) надати протоколи за пенсійною справою немає технічної можливості.

Відповідач повідомив, що для виконання рішення суду у справі № 200/4038/22 створена нова електронна пенсійна справа та повторно розглянуто питання щодо поновлення виплати пенсії відповідно до заяви від 01 грудня 2021 року; на виконання рішення суду винесено рішення про відмову від 01 травня 2023 року № 057250005107.

В додаткових поясненнях від 16 січня 2024 року відповідач зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області в статусі «відмовлено».

Пенсійний Фонду України ухвалу від 14 грудня 2023 року не виконав, про причини, що унеможливили її виконання суд не повідомив.

З огляду на викладене справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. ст. 22, 64).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі – Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Згідно з ч. 3 ст. 25 Конституції України Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Крім того, пенсія відповідає ознакам такої категорії як власність, а тому не залежить від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених ч. 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Поряд з цим, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 3 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб – члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Аналізуючи зазначені норми права, суд приходить до висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Зазначений підхід узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 30 січня 2020 року у справі № 489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20 та інших.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону № 1058, пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Ст. 5 Закону № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 51 Закону № 1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ст. 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Відтак позивач, незалежно від її проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі правом на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний відновити їй виплату пенсії.

Таке правозастосування відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в низці його постанов, зокрема в постанові від 18 травня 2022 року у справі № 160/5259/20.

В п. 3.3. Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 зазначено, що оспорюваними нормами Закону № 1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Тобто, виходячи із чинного пенсійного законодавства, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця її проживання.

Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в п. 52 рішення у справі № 10441/06 «Пічкур проти України» від 07 лютого 2014 року.

Також в п. 3 Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначено, що п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати. При цьому наголошується, що вказані положення Закону суперечать приписам Конституції України щодо неможливості скасування конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав і свобод громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права громадян на соціальний захист у старості.

Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія – в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.

Зазначена позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом за подібних обставин, зокрема, в постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 766/15025/16-а. У вказаній справі Верховний Суд сформулював наступні висновки:

1) право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України;

2) іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж обов`язки, як і громадяни України – за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України;

3) держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами;

4) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

5) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, застраховані згідно із Законом № 1058 та які досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку, мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб – члени їхніх сімей, зазначені в ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;

6) іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачене міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

7) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи за межами України або її відсутність (спірність) не може бути умовою для обмеження реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (перегляду, відтермінування тощо);

8) не може бути привілеїв чи обмежень у механізмі реалізації конституційного права на соціальний захист, зокрема, за ознаками етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання або іншими ознаками.

В подальшому, Верховний Суд підтверджував вказану позицію в постановах від 13 червня 2019 року у справі № 204/1134/17 (2а/204/91/17), від 30 вересня 2019 року у справі № 475/164/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20 та інших.

Щодо поновлення виплати пенсії.

Суд встановив, що на виконання рішення суду у справі № 200/4038/22 ГУ ПФУ в Донецькій області розглянуло заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, отриману 01 грудня 2021 року, і за наслідками її розгляду прийняло рішення від 01 травня 2023 року № 057250005107 «Про відмову в перерахунку пенсії на виконання рішення суду».

Для вирішення публічно-правового спору, що виник між сторонами, рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 01 травня 2023 року № 057250005107 «Про відмову в перерахунку пенсії на виконання рішення суду» належить перевірити на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС.

При цьому, вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваного рішення, суд виходить саме з тих аргументів, які пенсійний орган навів безпосередньо в ньому.

Так, в рішенні, яке є предметом спору, ГУ ПФУ в Донецькій області покликалося на п. 1.1 Порядку № 22-1 і вказало, що заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України.

Надаючи оцінку правомірності цієї підстави відмови в поновленні пенсії, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правленні Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, (далі – Порядок № 22-1).

На час звернення ОСОБА_1 , від імені якої діяв її повноважний представник, до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою про поновлення виплати пенсії, тобто станом на 01 грудня 2021 року, Порядок № 22-1 діяв в редакції від 30 березня 2021 року.

Відповідно до абз. 1 п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про […] поновлення, […] (Заява про призначення/перерахунок пенсії – додаток 1); […] подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі – орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі – сервісний центр).

Згідно з п. 1.3 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може бути подана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

П. 1.5 Порядку № 22-1 в редакції, чинній до 30 березня 2021 року, передбачав, що заява про […], поновлення виплати пенсії, […], подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, […].

Верховний Суд в своїх постановах, зокрема від 31 березня 2021 року у справі № 0440/7137/18, від 17 березня 2021 року у справі № 454/2238/16-а, від 21 грудня 2020 року у справі № 229/4165/17, від 11 травня 2022 року у справі № 540/1429/21 тощо, наводив висновок про те, що п. 1.5 Порядку № 22-1 передбачена можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Порядок № 22-1 в редакції від 30 березня 2021 року, чинній на час звернення ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою про поновлення виплати пенсії, прямо не передбачав можливості подання такої заяви уповноваженим представником заявника.

Суд встановив, що 01 грудня 2021 року повноважний представник ОСОБА_1 – адвокат Меламед В.Б. надав ГУ ПФУ в Донецькій області особисту заяву позивачки про поновлення виплати пенсії, складену за формою, наведеною в додатку 1 до Порядку № 22-1; заява нотаріально посвідчена і апостильована.

ГУ ПФУ в Донецькій області доводить, що заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України.

Суд відхиляє такий аргумент пенсійного органу як підставу відмовив в поновленні пенсії ОСОБА_1 , оскільки ні Закон № 1058, ні Порядок № 22-1 не передбачають такої підстави для відмови в поновленні призначеної довічно пенсії, як надання заяви про поновлення виплати пенсії через уповноваженого представника.

Також суд вважає за необхідне зауважити, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи з правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія – в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.

Відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Верховній Раді України необхідно було привести у відповідність до Конституції України положення інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняти закон про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не внесені.

Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Крім того, жоден з пунктів Порядку № 22-1 не містить обов`язку пенсіонера звертатись з заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий в п. 1.1 Порядку № 22-1 термін «заявник», на переконання суду, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

Відсутність в п. 1.3 Порядку № 22-1 згадки заяви про поновлення виплати пенсії не можна тлумачити як заборону подання таких заяв представниками пенсіонерів, що виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Те, що заява ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії до ГУ ПФУ в Донецькій області була надіслана її повноважним представником, а не самою позивачкою, по суті не змінює того факту, що з заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 звернулася особисто, про що свідчить її власний підпис в цій заяві, посвідчений нотаріально.

Також суд вважає за необхідне зауважити, що, вносячи зміни до Порядку № 22-1, зокрема ті, що набрали чинності 30 березня 2021 року, Пенсійний фонд України, будучи обізнаним про існування рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, а також про необхідність правового врегулювання низки питань, пов`язаних з виплатою пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, об`єктивно міг їх врегулювати в Порядку № 22-1, однак цього не зробив.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що покликання ГУ ПФУ в Донецькій області на п. 1.1 Порядку № 22-1 і його твердження про те, що заява про поновлення виплати пенсії подається заявником особисто до територіального органу Пенсійного фонду України, не могли слугувати правомірною підставою для відмови ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії.

Крім того, в рішенні від 01 травня 2023 року № 057250005107 «Про відмову в перерахунку пенсії на виконання рішення суду» ГУ ПФУ в Донецькій області вказало на те, що для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутися до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України та до заяви надати документи: паспорт, облікову картку платника податку, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за наявності), заяву про відкритий рахунок для виплати пенсії в уповноваженому банку (за бажанням).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно з п. 2.8 розділу ІІ Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, […] здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до ст. 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до ст. 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

При поновленні виплати пенсії […] до наявних документів особа може додати:

1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення;

2) довідку про заробітну плату відповідно до абз. 2 і 3 пп. 3 п. 2.1 цього розділу;

3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо).

Відповідно до п. 2.9 розділу ІІ Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Аналіз положень п. 2.8 розділу ІІ Порядку № 22-1 зумовлює висновок, що поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення.

При поновленні виплати пенсії подання додаткових документів є правом, а не обов`язком заявника.

Суд встановив, що разом з заявою про поновлення виплати пенсії, яку ГУ ПФУ в Донецькій області отримало 01 грудня 2021 року, позивач надала засвідчені у встановленому законом порядку копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон, картки платника податків, трудової книжки, а також документи, які підтверджували повноваження її представника.

Отже, ОСОБА_1 належним чином виконала вимоги щодо поновлення виплати пенсії, визначені Законом № 1058 і Порядком № 22-1.

Заперечення пенсійного органу щодо неможливості встановлення громадянства заявниці, її віку, обчислення її страхового стажу тощо суд відхиляє.

По-перше, такі підстави відмови в поновленні виплати пенсії не передбачені Законом № 1058 і Порядком № 22-1 та не були зазначені в оскаржуваному рішенні.

По-друге, пенсійний орган об`єктивно міг встановити приналежність заявниці до громадянства України та її вік на підставі паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який був чинним на день отримання ГУ ПФУ в Донецькій області заяви про поновлення виплати пенсії. Крім того, ці обставини були встановлені таким, що набрало законної сили, рішенням суду у справі № 200/4038/22. Страховий стаж позивачки пенсійний орган міг визначити на підставі записів в її трудовій книжці, засвідчена копія якої була подана разом з заявою про поновлення виплати пенсії.

Також суд відхиляє доводи відповідача, які зводяться до відсутності у ГУ ПФУ в Донецькій області первинної пенсійної справи ОСОБА_1 . Суд вважає слушними і такими, що заслуговують на увагу аргументи позивача з цього приводу, а також зауважує, що саме держава в особі її органів є відповідальною за збереження пенсійних справ. Як наслідок, те, що пенсійна справа ОСОБА_1 не була передана від органу соціального захисту населення до органів Пенсійного фонду України та/або була втрачена на тимчасово окупованій території України, рівно як і відсутність у відповідача можливості провести міграцію пенсійної справи з програмного комплексу Автоматизованої системи обробки документації отримувачів пенсій та допомог на базі комп`ютерних технологій до Підсистеми призначення та виплати пенсії не може слугувати підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на пенсію, яка їй призначена довічно.

Крім того, відмовляючи ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії, ГУ ПФУ в Донецькій області в оскаржуваному рішенні не вказувало таку підставу як відсутність пенсійної справи заявниці.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 01 травня 2023 року № 057250005107 «Про відмову в перерахунку пенсії на виконання рішення суду» підлягає визнанню протиправним і скасуванню, а позовні вимоги в цій частині – задоволенню.

Щодо виплати пенсії через установи банків.

Також суд встановив, що 17 липня 2023 року адвокат Меламед В.Б., який діяв від імені ОСОБА_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою про виплату пенсії позивачки на її рахунок в банківській установі.

До цієї заяви представник заявниці додав нотаріально посвідчену і апостильовану особисту заяву ОСОБА_1 , датовану 29 травня 2023 року, про поновлення виплати пенсії на поточний банківський рахунок.

В цій заяві позивач просила належні їй суми пенсії (грошової допомоги, іншої грошової виплати) перераховувати на її особистий рахунок в акціонерному товаристві «Акцент-Банк» IBAN № НОМЕР_3 , код 14360080.

У відповідь на звернення адвоката Меламеда В.Б. від 17 липня 2023 року № ВЕБ-0500-Ф-С-23-161398 листом від 16 серпня 2023 року № 0500-0210-8/69949 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що у зв`язку з виключенням п. 1.3 Порядку № 22-1 адвокат Меламед В.Б. як довірена особа ОСОБА_1 безпідставно подав заяву про виплату пенсії через банківську установу.

В цьому листі пенсійний орган покликався на п. 10 Порядку № 1596 і зазначав, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України за місцем проживання одержувача або приймається органом Пенсійного фонду України від установи уповноваженого банку.

Отже, листом від 16 серпня 2023 року № 0500-0210-8/69949 ГУ ПФУ в Донецькій області по суті відмовило ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії на її банківській рахунок з посиланням на те, що така заява подається особисто одержувачем пенсії до пенсійного органу за місцем його проживання або приймається від установи уповноваженого банку.

Суд зауважує, що лист ГУ ПФУ в Донецькій області від 16 серпня 2023 року № 0500-0210-8/69949 не є рішення суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, оцінки на відповідність критеріям, наведеним в ч. 2 ст. 2 КАС, потребують дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягали у відмові ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії на поточний рахунок в банківській установі за її заявою від 29 травня 2023 року, яка подана уповноваженою особою заявниці – адвокатом Меламедом В.Б. 17 липня 2023 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

На час звернення уповноваженої особи позивача з заявою про поновлення виплати пенсії на поточний рахунок в банківській установі, тобто станом на 17 липня 2023 року, Порядок № 22-1 діяв в редакції від 30 грудня 2022 року.

Відповідно до п. 1.2 Порядку № 22-1 заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, (далі – Порядок № 1596).

Заява про виплату пенсії за місцем фактичного проживання через уповноважену організацію подається заявником згідно з Порядком виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279.

Отже, Закон № 1058 і Порядок № 22-1 передбачають два способи виплати пенсії:

1. за місцем фактичного проживання через уповноважену організацію;

2. через установи банків.

Суд зауважує, що виплата пенсії за місцем фактичного проживання можлива лише тим пенсіонерам, які фактично проживають в Україні.

З 2001 року ОСОБА_1 постійно проживає в Державі Ізраїлі, що унеможливлює виплату пенсії за місцем її фактичного проживання через уповноважену організацію.

Станом на 17 липня 2023 року (день звернення уповноваженої особи заявниці з заявою про поновлення виплати пенсії на поточний банківський рахунок) Порядок № 1596 діяв в редакції від 21 квітня 2023 року.

Відповідно до п. 1 Порядку № 1596 цей Порядок визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, […], головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві (далі – органи Пенсійного фонду) […], шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової (далі – одержувачі), […], в уповноважених банках.

Абз. 1 п. 4 Порядку № 1596 визначено, що виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України через вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі – установи уповноважених банків).

Згідно з абз. 1 п. 6 Порядку № 1596 одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Відповідно до абз. 2 п. 6 Порядку № 1596 для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, за виключенням осіб, зазначених в абз. 18 п. 2 цього Порядку, уповноваженим банком є АТ «Ощадбанк».

Суд зауважує, що норми абз. 2 п. 6 Порядку № 1596 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки місцем фактичного проживання позивача є Держава Ізраїль, а позивач не є внутрішньо переміщеною особою.

За приписам п. 8 Порядку № 1596 поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.

Відповідно до абз. 1 п. 9 Порядку № 1596 між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.

За правилами п. 10 Порядку № 1596 заява про виплату пенсії та грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії та грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України […] за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України.

Заява про виплату пенсії […] може прийматися органом Пенсійного фонду України […] через установи уповноваженого банку, зокрема в електронній формі з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, одержувача та уповноваженого працівника банку.

Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку.

У разі отримання від одержувача заяви про виплату пенсії та грошової допомоги з відкриттям рахунка орган Пенсійного фонду України […] інформує одержувача про необхідність укладення договору банківського рахунка із зазначеним у заяві уповноваженим банком.

Органи Пенсійного фонду України […] формують перелік одержувачів на підставі отриманих заяв про виплату пенсії та грошової допомоги з відкриттям рахунка та разом із необхідними для відкриття поточних рахунків таким особам документами та відомостями, визначеними нормативно-правовими актами Національного банку, подають його відповідному уповноваженому банку у строки, визначені у договорі, але не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дати прийняття документів.

Уповноважений банк може відмовити у відкритті поточного рахунка одержувачу з підстав, визначених законодавством та/або нормативно-правовими актами Національного банку, або у разі надання не в повному обсязі та/або недостовірної інформації чи документів, що містять недостовірну/неправдиву інформацію, та/або будь-яких інших відомостей, необхідних уповноваженому банку для відкриття поточного рахунка згідно з вимогами законодавства та/або нормативно-правових актів Національного банку, про що повідомляє відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення із зазначенням причин відмови у відкритті рахунка для інформування одержувача або подання відсутньої/уточнювальної інформації, відсутніх відомостей та/або документів.

Уповноважений банк щомісяця не пізніше 20 числа подає органам Пенсійного фонду України або органам соціального захисту населення перелік відкритих за зверненнями органів Пенсійного фонду України та органів соціального захисту населення поточних рахунків одержувачам із зазначенням номерів таких рахунків та інформації про укладення договорів банківського рахунка з одержувачами, а в разі відмови у відкритті поточного рахунка - інформацію про причину відмови.

Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.

Відповідно до п. 12 Порядку № 1596 органи Пенсійного фонду […] на підставі заяв, передбачених п. 10 цього Порядку, складають:

списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі – списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках;

опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках.

Списки та описи складаються окремо за пенсіями та грошовою допомогою, що фінансуються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, і за грошовою допомогою та іншими грошовими виплатами, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів.

Перший примірник списків формується за датою виплати в порядку зростання номерів поточних рахунків, другий – за датою виплати в порядку зростання номерів пенсійних (особових) справ. Дати і виплатний період визначаються органами Пенсійного фонду […].

Відповідно до п. 13 Порядку № 1596 списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду […] відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів.

Списки подаються одночасно на паперових і магнітних (електронних) носіях, крім випадків, зазначених в абз. 3 цього пункту.

За договорами, зазначеними у п. 3 цього Порядку, та за наявності технічних можливостей сторін цих договорів списки, а також документи та відомості, необхідні для відкриття рахунків одержувачам за зверненнями органів Пенсійного фонду України, […], можуть подаватися в електронній формі з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису чи печатки, які містять вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів і їх копіювання.

Під час централізованого перерахування коштів списки подаються уповноваженим банкам виключно в електронній формі через Пенсійний фонд України […].

Органи Пенсійного фонду […] протягом місяця, за який виплачується пенсія та грошова допомога, можуть складати і подавати додаткові списки на зарахування пенсій та грошової допомоги одержувачам, яких із різних причин не було внесено до основних списків, а також у разі перерахунку пенсій та грошової допомоги.

Відповідно до п. 14 Порядку № 1596 на підставі складених документів Пенсійний фонд України […] проводять протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій та грошової допомоги, через поточні рахунки одержувачів.

Для забезпечення своєчасної виплати пенсій та грошової допомоги кошти перераховуються не пізніше ніж за один операційний день до встановленої дати виплати.

Згідно з п. 15 Порядку № 1596 зарахування сум пенсій та грошової допомоги уповноваженими банками на поточні рахунки одержувачів проводиться не пізніше наступного операційного дня після надходження відповідних сум від Пенсійного фонду України […].

Таким чином, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії та грошової допомоги, яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п. 10 Порядку № 1596 двома шляхами: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду або від установи уповноваженого банку. За наявності такої заяви органи Пенсійного фонду зобов`язані здійснювати виплату пенсії через поточні рахунки в банках.

Суд встановив, що 17 липня 2023 року ОСОБА_1 через свого повноважного представника звернулася до ГУ ПФУ в Донецькій області з заявою від 29 травня 2023 року про поновлення виплати пенсії на її особистий рахунок, відкритий в акціонерному товаристві «Акцент-Банк».

ГУ ПФУ в Донецькій області листом від 16 серпня 2023 року № 0500-0210-8/69949 фактично відмовило у виплаті пенсії на рахунок позивачки в банківській установі, обґрунтовуючи це тим, що відповідно п. 1.3 Порядку № 22-1 адвокат Меламед В.Б. як довірена особа ОСОБА_1 безпідставно подав заяву про виплату пенсії через банківську установу, а згідно з п. 10 Порядку № 1596 заява про виплату пенсії подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України за місцем проживання одержувача або приймається органом Пенсійного фонду України від установи уповноваженого банку.

Суд відхиляє такі аргументи пенсійного органу, оскільки ні Закон № 1058, ні Порядки №№ 22-1 та 1596 не передбачають такої підстави для відмови у виплаті призначеної довічно пенсії через банківську установу, як надання заяви про виплату пенсії або грошової допомоги через уповноваженого представника.

Також суд вважає за необхідне зауважити, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи з правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.

Відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Верховній Раді України необхідно було привести у відповідність до Конституції України положення інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняти закон про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не внесені.

Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвела до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Крім того, жоден з пунктів Порядку № 22-1 не містить обов`язку пенсіонера звертатись з заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий в п. 1.1 Порядку № 22-1 термін «заявник», на переконання суду, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

Відсутність в п. 1.3 Порядку № 22-1 згадки заяви про поновлення виплати пенсії не можна тлумачити як заборону подання таких заяв представниками пенсіонерів, що виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Таким чином, пенсіонер наділений правом вибору щодо особистого звернення до пенсійного органу або через свого представника.

До того ж, як слушно зазначає позивач, ні Порядок № 22-1, ні Порядок № 1596 не були приведені у відповідність до Конституції України в частині регулювання порядку виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають за межами України.

Наразі відсутній чіткий механізм відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а тому існуючі «загальні» норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.

Очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.

В умовах воєнного стану ще більш очевидною стає невідповідність надмірного формалізму при застосуванні відповідачем норм Порядків № 22-1 та № 1596 принципу верховенства права, за яким людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, стає в умовах воєнного стану.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 виконала вимогу щодо особистого подання заяви про поновлення виплати пенсії на поточний банківський рахунок, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Донецькій області безпідставно відмовило їй у виплаті пенсії на її рахунок, відкритий в акціонерному товаристві «Акцент-Банк».

При цьому суд надає оцінку правомірності відмови ГУ ПФУ в Донецькій області в поновленні виплати пенсії через банківську установу, виходячи саме з тієї аргументації, яку пенсійний орган навів в листі від 16 серпня 2023 року № 0500-0210-8/69949.

Таким чином, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягали у відмові ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії на поточний банківський рахунок за її заявою від 29 травня 2023 року, що подана її уповноваженим представником – адвокатом Меламедом В.Б. 17 липня 2023 року, підлягають визнанню протиправними.

Водночас не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправним та дискримінаційним і скасувати рішення від 16 серпня 2023 року № 0500-0210-8/69949 про відмову у поновленні пенсії на банківський рахунок, оскільки йдеться про лист ГУ ПФУ в Донецькій області, який не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною та дискримінаційною бездіяльності ГУ ПФУ в Донецькій області щодо непоновлення пенсії позивачки та визнання протиправними та дискримінаційними дій ГУ ПФУ в Донецькій області стосовно відмови поновити виплату пенсії.

Суд зауважує, що такі позовні вимоги не конкретизовані і мають загальний характер.

Між тим, суд встановив, що правові наслідки для ОСОБА_1 створили рішення ГУ ПФУ в Донецькій області 01 травня 2023 року № 057250005107 «Про відмову в перерахунку пенсії на виконання рішення суду» та дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягали у відмові ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії на поточний банківський рахунок за її заявою від 29 травня 2023 року, що подана її уповноваженим представником – адвокатом Меламедом В.Б. 17 липня 2023 року, яким суд надав правову оцінку, визнавши їх протиправними.

Щодо належного способу захисту порушеного права.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки на соціальний захист, суд виходить з того, що такий спосіб має бути ефективним, забезпечувати повне відновлення прав особи, порушених суб`єктом владних повноважень, та виключати необхідність повторного звернення до суду за їх захистом.

Суд враховує висновки Великої Плати Верховного Суду, викладені в постанов від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, які полягають у наступному.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду;

Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни;

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме ст. 46 Закону № 1058, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Аналіз зазначених положень ст. 46 Закону № 1058 свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів;

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058 гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій;

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені ст. 49 Закону № 1058. При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Водночас відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Велика Палата Верховного Суду також звернула окрему увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06), у якому було встановлено порушення Україною ст. 14 у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;

наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;

підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

На противагу цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Застосувавши наведені вище висновки Великої Плати Верховного Суду до спірних правовідносин суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на поновлення виплати пенсії з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року.

Як наслідок, позовні вимоги в частині покладення на пенсійний орган обов`язку поновити ОСОБА_1 пенсію за віком за період з 01 квітня 2001 року по 06 жовтня 2009 року не підлягають задоволенню.

Позивач має право на поновлення пенсії з виплатою їй компенсації втрати частини доходів, оскільки згідно з положеннями ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням втрати частини доходів.

Вимоги позивачки в частині проведення індексації при поновленні пенсії не підлягають задоволенню як такі, що заявлені передчасною, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум, відтак у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

Таке правозастосування відповідає висновками Верховного Суду, викладеним в постановах від 18 травня 2022 року у справі № 380/7800/20, від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, від 20 квітня 2020 року у справі № 160/9175/18, від 16 березня 2023 року у справі № 420/7835/19 та інших.

Виходячи з таких міркувань та керуючись ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог для забезпечення повного і ефективного захисту конституційного права ОСОБА_1 на соціальний захист та застосування таких способів захисту як зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області:

- поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії на її рахунок № НОМЕР_3 , відкритий в акціонерному товаристві «Акцент-Банк»;

- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по місяць поновлення пенсійної виплати на її рахунок № НОМЕР_3 , відкритий в акціонерному товаристві «Акцент-Банк», з компенсацією втрати частини доходів.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачкою документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 435,52 грн за 4 немайнові вимоги (квитанція від 15 листопада 2023 року № 7728-2536-4760-9676).

Докази здійснення інших судових витрат позивач не надав.

Суд дійшов висновку про задоволення двох немайнових вимог позивача, а тому за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь позивача підлягають присудженню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 717,76 грн пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання протиправними і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01 травня 2023 року № 057250005107 «Про відмову в перерахунку пенсії на виконання рішення суду».

3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, які полягали у відмові ОСОБА_1 в поновленні виплати пенсії на поточний банківський рахунок за її заявою від 29 травня 2023 року, що подана її уповноваженим представником – адвокатом Меламедом Вадимом Борисовичем 17 липня 2023 року.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії на її рахунок № НОМЕР_3 , відкритий в акціонерному товаристві «Акцент-Банк».

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по місяць поновлення пенсійної виплати на її рахунок № НОМЕР_3 , відкритий в акціонерному товаристві «Акцент-Банк», з компенсацією втрати частини доходів.

6. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 717 (одна тисяча сімсот сімнадцять) гривень 76 копійок.

8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

9. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

10. Повне судове рішення складено 19 січня 2024 року.     

Суддя                                                                                   Т.О. Кравченко