Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

місто Київ

справа № 502/2386/13-ц

провадження № 61-21981св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідачі: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Харитонова Тетяна Євгенівна, ОСОБА_6,

третя особа - Перший Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 17 березня 2014 року у складі судді Тюміна О. Г. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2014 року у складі колегії суддів: Ісаєвої Н. В., Косогор Г. О., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом, у подальшому уточненим, до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Харитонової Т. Є., ОСОБА_6, третя особа - Перший Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого 06 вересня 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Харитоновою Т. Є., зареєстрований у реєстрі за № 826, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 грошової суми у розмірі 289 229, 10 грн, за рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 29 квітня 2010 року № 407, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Харитоновою Т. Є., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Позивачі обґрунтовували заявлені позовні вимоги тим, що виконавчий напис не підлягає виконанню з тих підстав, що приватний нотаріус перед вчиненням нотаріального напису не здійснив перевірку того, чи виконаний договір позики позичальником, у зв'язку з чим йому не були надані розписки позикодавця ОСОБА_6 про отримання боргу, і внаслідок чого нотаріус безпідставно вчинив нотаріальний напис про стягнення всієї суми боргу за договором позики без урахування повернутих сум, що підтверджується розписками. На момент вчинення виконавчого напису позичальник ОСОБА_3 перебував у службовому відрядженні за межами України, виконавчий напис вчинено з порушенням пункту 2.3 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, пункту 17 іпотечного договору від 29 квітня 2010 року, оскільки позивач письмової вимоги про усунення порушень не отримував.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 17 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2014 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції зробив висновки, що оскаржуваний виконавчий напис відповідає за змістом вимогам, установленим у статті 89 Закону України «Про нотаріат», у пункті 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), оскільки містить дату вчинення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, найменування та місце проживання стягувача, найменування та місце проживання боржника, дату і місце його народження, місце роботи з урахуванням характеру роботи боржника моряком на суднах морського плавання, строк, за який провадиться стягнення суми, що підлягає стягненню, а також інші відомості.

Судом також встановлено, що виконавчий напис вчинений нотаріусом з дотриманням усіх вимог, встановлених чинним законодавством, за наявності нотаріально посвідчених угод - договору позики та договору іпотеки, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, після направлення боржнику вимоги про усунення порушень умов договору та попередження про звернення стягнення на заставлене майно.

Твердження позивачів про неправомірність дій нотаріуса, яка полягає в тому, що він не перевірив факт повного або часткового виконання договору позики, внаслідок чого йому не були надані розписки про повернення грошових сум, суд вважав безпідставним, оскільки визначеним сторонами договору позики порядком виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми боргу передбачено повернення боргу за участю нотаріуса, що забезпечувало документальне інформування нотаріуса про стан виконання договору, але ці умови позичальником не були виконані і доказів належного виконання зобов'язань за договором не було надано суду під час розгляду справи.

Суд відхилив як неналежні докази виконання позичальником зобов'язання за договором позики, оскільки надані представником позивачів розписки про отримання ОСОБА_6, його дружиною ОСОБА_7 грошових коштів від ОСОБА_3, ОСОБА_4 не містять застереження, що зазначені в них грошові суми передаються у рахунок повернення боргу саме за договором позики від 29 квітня 2010 року, крім того, розписки, крім двох, мають зазначення цільового призначення грошових сум, що передаються, - сплата відсотків, у той час як наведеним договором позики передбачено, що він є безвідсотковим.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що інтересів ОСОБА_4 рішення суду не порушує, оскільки вона не була стороною договору, а питання взаєморозрахунків між сім'єю ОСОБА_4 та ОСОБА_6 можуть бути вирішені в порядку виконання. Доводи апеляційної скарги відхилені, оскільки спростовані матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до апеляційного суду не надано.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року засобами поштового зв'язку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили скасувати рішення Кілійського районного суду Одеської області від 17 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2014 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявники не погоджуються із висновком судів про доведеність виконання вимог пункту 2.3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в частині належного повідомлення ОСОБА_3 про заяву-вимогу ОСОБА_6 про погашення заборгованості. Досліджуючи зібрані у справі докази, на переконання заявників, суд першої інстанції надав критичну оцінку окремим доказам, не дослідив їх зміст та походження, чим порушив принцип рівності учасників спору. На час вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису не було в наявності всіх необхідних документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, а тому нотаріус не мав передбачених законом підстав для вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки. На переконання заявників, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення статті 18 ЦК України. Під час розгляду справи не встановлено та не доведено порушення прав ОСОБА_6, що було б підставою для вчинення виконавчого напису з метою захисту порушених прав. Вважаючи, що виконавчий напис вчинено неправомірно, ОСОБА_3 стверджує, що такими діями порушені його права, а не захищено ймовірно порушені права ОСОБА_6

У відзиві приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Харитонова Т. Є. зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а касаційна скарга - безпідставною.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 14 травня 2018 року.

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29 квітня 2009 року ОСОБА_6 (позикодавець), з однієї сторони, та ОСОБА_3 (позичальник), від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_4, з іншої, уклали нотаріально посвідчений договір, згідно з умовами якого позикодавець передав у власність позичальника, а позичальник прийняв від позикодавця грошові кошти в сумі 270 115, 00 грн, що за офіційним курсом на момент укладення цього договору складало 34 080, 00 дол. США, із зобов'язанням повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) в строк до 29 квітня 2011 року включно. Сторони за цим договором довилися про те, що: цей договір позики є безпроцентним (пункт 2.1); повернення позики здійснюється частинами за зазначеним місцем проживання позикодавця, або у приміщенні, що є робочим місцем приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Харитонової Т. Є., за адресою: АДРЕСА_1, у такому порядку: в період з квітня 2010 року до березня 2010 року - щомісячно рівними частинами по 6 658, 00 грн (що є еквівалентом 840, 00 дол. США), які сплачуються позичальником 29 числа кожного місяця, починаючи з 29 квітня 2010 року; у період з березня 2011 року до 29 квітня 2011 року - решта грошової суми, що залишилася до повернення (пункт 2.3). Належне виконання зобов'язання - повернення зазначеної у пункті 1 цього договору суми буде підтверджуватися письмовою заявою позикодавця ОСОБА_6 про повне повернення позичальником ОСОБА_3 грошових коштів, наданих йому за цим договором позики, справжність підпису якого на зазначеній заяві засвідчується нотаріально, або за договором про виконання зобов'язання, який посвідчується нотаріально, або іншим чином, передбаченим законодавством (пункт 2.4).

ОСОБА_3 (іпотекодавець), від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_4, та ОСОБА_6 (іпотекодержатель) 29 квітня 2010 року уклали нотаріально посвідчений іпотечний договір, відповідно до пункту 1 якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме

майно - квартиру АДРЕСА_1, як забезпечення виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів, переданих ОСОБА_3 за договором позики від 29 квітня 2010 року. Відповідно до пункту 2 договору порядок виконання основного зобов'язання встановлено у договорі позики, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Харитоновою Т. Є. 29 квітня 2010 року за реєстровим № 405.

Згідно з нотаріальним свідоцтвом від 22 червня 2011 року Харитоновою Т. Є., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, на підставі статті 84 Закону України «Про нотаріат» посвідчено, що нею 04 травня 2011 року заяву ОСОБА_6 передано ОСОБА_3, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1. Заява містила відомості про порушення ОСОБА_3 умов договору позики, що посвідчений Харитоновою Т. Є., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 29 квітня 2010 року, за реєстровим № 403, вимоги про виконання порушеного зобов'язання у строк до 30 травня 2011 року та попередження про звернення стягнення на заставлене майно, яким є квартира АДРЕСА_1, якщо протягом встановленого строку вимога ОСОБА_6 залишиться без задоволення. Заява передана поштовим рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням. Відповідь у встановлений у заяві строк не надійшла, листом від 01 серпня 2012 року № 32/02-24, зареєстрованим в реєстрі за № 719, Харитонова Т. Є., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу, на підстав статті 84 Закону України «Про нотаріат» передала ОСОБА_3 заяву ОСОБА_6

Відправлення зазначеної заяви ОСОБА_6 та листів-повідомлень нотаріуса на адресу позичальника ОСОБА_3 підтверджується описом вкладення рекомендованого листа від 02 серпня 2012 року, квитанцією відділення підприємства поштового зв'язку про оплату рекомендованого листа від 02 серпня 2012 року, що підтверджує виконання вимог пункту 2.3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

06 вересня 2012 року Харитоновою Т. Є., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, яка на підставі іпотечного договору, посвідченого 29 квітня 2010 року Харитоновою Т. Є., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, передана в іпотеку ОСОБА_6, строк платежу за зобов'язанням якого щодо сплати грошових коштів (суми позики) за договором позики, засвідченим нотаріально 29 квітня 2010 року за реєстровим № 405, настав 29 квітня 2011 року. За рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, запропоновано задовольнити вимоги ОСОБА_6 за період з 29 квітня 2010 року до 06 вересня 2012 року в сумі 280 229,10 грн, яка складається з: суми основного боргу з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 272 218, 19 грн; 5 % річних за порушення грошового зобов'язання у сумі 13 610, 91 грн, а також витрат, пов'язаних з оплатою нотаріальної дії за вчинення виконавчого напису в сумі 3 400, 00 грн.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та

організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік № 1172), для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

За статтею 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Процедуру вчинення виконавчого напису врегульовано Порядком № 296/5.

Відповідно до підпункту 1.1 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

За пунктом 2.3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланння іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява (підпункт 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5), а нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, передбачені Переліком № 1172, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України «Про нотаріат», підпункти 3.1, 3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Згідно з підпунктом 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку № 1172, якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус має право витребувати їх у стягувача, а якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в цьому Переліку, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи (підпункт 2.2 пункту 2 та підпункт 3.6 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

За заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору. (підпункти 6.1 та 6.2 пункту 6 Глави 16 Розділу ІІ Порядку № 296/5).

Відповідно до пункту 3 договору позики якщо позичальник не поверне позичену суму грошей до зазначеного строку, а саме до 29 квітня 2011 року, позикодавець має право у строки і у порядку, передбачені чинним законодавством України, пред'явити цей договір до стягнення та вимагати при цьому повернення позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 5% від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18) зазначила, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, зазначеній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що сторонами договору позики встановлено порядок виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми боргу лише шляхом повернення боргу з участю нотаріуса, що забезпечувало документальне інформування нотаріуса про стан виконання договору, але ці умови позичальником не були виконані і докази належного виконання зобов'язань за договором не були надані і суду під час розгляду справи.

Апеляційний суд не врахував положень пункту 2.2 договору позики, яким повернення грошових коштів передбачено двома способами: за місцем проживання позикодавця або у приміщенні, що є робочим місцем приватного нотаріуса, який посвідчував договір позики.

Таким чином, висновки апеляційного суду про безспірність суми заборгованості за договором позики є необґрунтованими. Для вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки позикодавець повинен був надати документи, що підтверджують списання частини боргу з позичальника, який надав такі кошти на погашення суми боргу за місцем проживання позикодавця, а не у приміщенні робочого місця приватного нотаріуса, оскільки сторони договору погодили два способи погашення боргу.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Мета вчинення виконавчого напису - надати стягувачу можливість в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Також на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем повинна бути безспірною.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком № 1172. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі, установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто: 1) чи існувала заборгованість взагалі, 2) чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, 3) чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Існування спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором на момент вчинення виконавчого напису є тією обставиною, яка виключає безспірність боргу та можливість його стягнення з боржника за виконавчим написом нотаріуса.

Суди першої та апеляційної інстанцій наведених норм та правил під час розгляду справи не врахували, формально поставилися до встановлення факту безспірності вимог позивача, а отже зазначені висновки судів щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є необґрунтованими, такими, що зроблені із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень із ухваленням нового про задоволення позову.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок, що позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає задоволенню, то судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій підлягають пропорційно стягненню з відповідачів на користь позивачів, а саме по 43, 02 грн на користь кожного.

За подання касаційної скарги судовий збір підлягає стягненню по 34, 41 грн на користь кожного з позивачів.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 17 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 25 червня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_6, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Харитонової Тетяни Євгенівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 06 вересня 2012 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Харитоновою Тетяною Євгенівною, зареєстрований у реєстрі за № 826, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 грошової суми у розмірі 289 229, 10 грн, за рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 29 квітня 2010 року № 407, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Харитоновою Тетяною Євгенівною, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Харитонової ТетяниЄвгенівни на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, у розмірі по 43, 02 грн з кожного.

Стягнути з ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Харитонової ТетяниЄвгенівни на користь ОСОБА_4 судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, у розмірі по 43, 02 грн з кожного.

Стягнути з ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Харитонової ТетяниЄвгенівни на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі по 34, 41 грн з кожного.

Стягнути з ОСОБА_6 та приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Харитонової ТетяниЄвгенівни на користь ОСОБА_4 судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі по 34, 41 грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді В. О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик