ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/474/24 Справа № 204/3992/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі

судді доповідача         ОСОБА_2 ,

суддів                         ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання         ОСОБА_5 ,

прокурора                 ОСОБА_6 ,

захисників обвинуваченого ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченого         ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисників обвинуваченого адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_10 ,, ОСОБА_8 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2023 року, якою обвинуваченому за ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, до 21 січня 2024 року включно, -

ВСТАНОВИЛА:

Обставини, встановлені судом 1-ї інстанції :

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22017040000000032 за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2023 року, постановленою у підготовчому судовому засіданні, обвинуваченому ОСОБА_9 було продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, до 21 січня 2024 року включно. Вирішено інші питання щодо клопотань та скарг сторони захисту.

В обґрунтування прийнятого рішення суд 1-ї інстанції зазначив, що відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2023 року до обвинуваченого ОСОБА_9 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 21.07.2023 року, без визначення розміру застави, який був в подальшому продовжений до 14.10.2023 року.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд 1-ї інстанції з огляду на вимоги ч. 4 ст. 199, ч. 2 ст. 177 КПК України, виходив з наявності обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

За результатами розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_9 , суд вважає, що у судовому засіданні доведено наявність наступних ризиків: переховування від суду; продовження вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинення іншого кримінального правопорушення.

Доводи апеляційних скарг:

Захисник ОСОБА_7  подав апеляційну скаргу і доповнення до неї та просить ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2023 року відносно ОСОБА_9 скасувати; постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 відмовити, негайно звільнивши його з місця перебування у неволі, у зв`язку з недоведеністю підстав для продовження існуючого запобіжного заходу прокурором, не надання відповідно до вимог ст. 194 КПК будь-яких доказів, що підтверджують обґрунтованість підозри, наявність ризиків та недостатності більш м`якого запобіжного заходу.

Просить визнати порушенням прав людини, права на захист та істотним порушенням КПК факт того, що починаючи з обрання ОСОБА_9 судом першої інстанції 23.05.2023 року запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та подальшого продовження цих строків, апеляційні скарги на дані ухвали суду розглядались в незаконний спосіб – колегією, що підлягала відводу (самовідводу), а тому такі дії та рішення не можуть вважатися законними.

Також, просить визнати порушенням прав людини, права на захист та істотним порушенням КПК факти: несвоєчасного вручення стороні захисту клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу з відсутністю доданих до нього матеріалів, що є обов`язковим відповідно до вимог ст. 184 КПК України; не забезпечення ОСОБА_9 права бути присутнім при оголошенні повного тексту судового рішення та не направлення йому даного судового рішення з позбавленням (обмеженням) права на його особисте оскарження; поновлення кримінального провадження відносно ОСОБА_9 в незаконний спосіб із закриттям провадження, оскільки ОСОБА_9 не отримав статус підозрюваного та обвинуваченого; підозра та обвинувачення не тільки не обґрунтовані, а взагалі не зрозумілі та абсурдні, містять прізвища інших осіб; висловлювання судом, який розглядає провадження, про ОСОБА_9 як про людину, яка вчинила інкриміновані злочини; систематичне затягування судом першої інстанції виготовлення повного тексту судового рішення та направлення матеріалів до апеляційної інстанції.

Окрім цього, захисник в апеляційній вказує на упередженість судді першої інстанції ОСОБА_1 .

Захисник ОСОБА_10  в апеляційній скарзі просить ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2023 року відносно ОСОБА_9 скасувати; постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 , обравши відносно ОСОБА_9 запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскаржена ухвала є необґрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, судом допущено невідповідність висновків фактичним обставинам справи.

Звертає увагу, що до клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_9 не долученого жодного додатку, а матеріали провадження не містять доведення наявності обставин, які б дозволяли подальше тримання ОСОБА_9 під вартою. Вважає, що судом першої інстанції порушено загальні засади кримінального провадження, визначені ст.ст. 20 22, 26 КПК України, та самостійно встановлено обставини, які не доводилися прокурором і від яких не захищалася сторона захисту.

Вважає, що судом безпідставно прирівняв факт звернення прокурором з обвинувальним актом до доведення наявності обґрунтованої підозри як підстави для застосування запобіжного заходу, чим порушено конституційні основні засади судочинства – забезпечення доведеності вини. Вважає, що за відсутністю доказів обґрунтованості підозри, суд повинен був відмовити у задоволенні клопотання.

Вказує, що не відповідають фактичним обставинам й висновки суду першої інстанції про наявність обставин, які свідчать на користь існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Звертає увагу, що згідно попередніх ухвал Жовтневого районного суду м. Дніпропетровської області від 28.06.2023 року, 16.08.2023 року, 13.10.2023 року суд прийшов до висновку про існування у кримінальному провадженні лише ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. У клопотанні прокурора, як і у всіх попередніх клопотаннях, знов було заявлено про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ,4 ,5 ч. 1 ст. 177 КПК України без зазначення обставин, які свідчать про появу нових ризиків, та без доведення цього новими доказами.

Звертає увагу, що ОСОБА_9 з моменту його затримання 04.03.2022 року на час розгляду клопотання прокурора тримався під вартою вже більше ніж 1 рік 8 місяців.

Окрім того, захисник в апеляційній скарзі наводить витяги з рішень Конституційного Суду України щодо вмотивованості судового рішення при застосуванні виключно такого запобіжного заходу як тримання під вартою щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 260, 261 КК України. Вважає, що при винесені ухвали судом першої інстанції застосовано положення ч. 6 ст. 176, абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України, які суперечать положенням ч. 2 ст. 3, ч.ч. 1, 2 ст. 8 ч. 2 ст. 29, ч. 2 ст. 64 Конституції України, порушують принцип верховенства права та обмежують право особи на свободу та особисту недоторканість, та не можуть виправдовувати подальше тривале безальтернативне тримання ОСОБА_9 під вартою.

В апеляційній скарзі захисник зазначає, що ОСОБА_9 має постійне місце проживання в Україні, працює, займається громадською діяльністю, є автором книг та публікацій, має на утриманні неповнолітню дитину, є особою призовного віку. Вважає цілком можливим застосування іншого, більш м`якого запобіжного заходу, такого як цілодобовий домашній арешт або застава з покладення обов`язків, визначених у п.п. 2, 3, 9 ч. 5 ст. 194 КПК України, особливо з урахуванням того, що ОСОБА_9 безперервно тримається під вартою ще з 04.03.2022 року. При цьому, зауважує, що положеннями абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України встановлено право, а не обов`язок судді не визначати розмір застави.

В апеляційній скарзі захисник  ОСОБА_8 просить ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2023 року відносно ОСОБА_9 скасувати; постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 .

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що оскаржена ухвала судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.11.2023 року відносно ОСОБА_9 є незаконною, необґрунтованою, постановленою з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, за неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Вказує, що відсутні ризик переховування від органів досудового розслідування та/ або суду, передбачений ч. 1 ст. 177 КПК України. Звертає увагу, що під час досудового розслідування ОСОБА_9 неодноразово виїздив за межі України та повертався в Україну, що підтверджується відмітками про перетин державного кордону у паспорті громадянина України ОСОБА_9 , для виїзду за кордон. На даний час можливість виїзду з України є обмеженою в силу законодавчих підстав та є неможливою з огляду на вік ОСОБА_9 – 56 років. Вважає, що зазначені обставини доводять відсутність обґрунтованого припущення щодо можливості втечі ОСОБА_9 під час здійснення досудового розслідування.

Звертає увагу, що ОСОБА_9 за основним місцем роботи – ТОВ «Р.Б.К. Атлантіс Групп» виключно позитивно характеризується; його було нагороджено заохочувальною відзнакою Головного управління розвідки МО України «Вогнепальна зброя», що свідчить про високу ступінь морально-ділових якостей; являється автором книги «Синдикат»; є директором МІЖНАРОДНА ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ «АКАДЕМІЯ БЕЗПЕКИ ВІДКРИТОГО СУСПІЛЬСТВА», що свідчить про активну громадську позицію в сфері безпеки суспільства. ОСОБА_9 є учасником ТОВ «Р.Б.К. Атлантіс Групп», ТОВ «Юридична компанія «Бізнес і право», ТОВ «Українська бізнес-компанія», що підтверджує його активну бізнес-діяльність, за рахунок якої здійснюється забезпечення матеріальних потреб працівників підприємства та сплата податків до Державного Бюджету України. Також, має спільну сумісну власність – квартиру у АДРЕСА_1 , де фактично мешкає, та нерухоме майно – житловий будинок загальною площею 458,7 м.кв. у АДРЕСА_2 ). ОСОБА_9 має на вихованні неповнолітню дитину – ОСОБА_11 , 2011 року народження, а також здійснює утримання (оплату послуг за навчання) сина ОСОБА_12 , що свідчить про наявність сімейних зв`язків та виконання обов`язків із матеріального забезпечення дітей.

Зауважує, що прокурором під час судового розгляду не було доведено існування заявлених у клопотанні ризиків, а судом не була надана оцінка кількості часу проведеного ОСОБА_9 під вартою з одних і тих самих підстав, які є незмінними з моменту обрання запобіжного заходу, а також можливості застосування іншого запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою в контексті зазначеного ризику та фактичними обставинами інкримінованих кримінальних правопорушень.

Окрім цього, захисник в апеляційній скарзі наводить рішення ЄСПЛ щодо незаконності тримання під вартою, а також вказує на затягування часу судом першої інстанції щодо надання повного тексту оскарженої ухвали суду.

Позиції сторін в суді :

В судовому засіданні захисники обвинуваченого адвокати ОСОБА_7 , та ОСОБА_8 , кожен окремо, просили їх апеляційні скарги задовольнити з підстав, наведених у ній.

Від захисника ОСОБА_10 надійшла заява про проведення апеляційного розгляду без її участі. В своїй заяві зазначає, що подані нею та захисниками ОСОБА_8 , ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 апеляційні скарги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_9 в судовому засіданні апеляційні скарги своїх захисників підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення вимог апеляційних скарг захисників обвинуваченого, ухвалу суду 1-ї інстанції просив залишити без змін.

Висновки суду:

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ст. 422-1 КПК України, яка регламентує порядок перевірки апеляційним судом ухвал суду про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції:

ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою;

клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Оскаржену ухвалу про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлено судом у підготовчому судовому засіданні.

У відповідності до ч.3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

З огляду на те, що проведення підготовчого судового засідання відповідно до Розділу IV КПК є складовою стадії судового провадження у суді першій інстанції, в ході якої внаслідок судового розгляду кримінального провадження тим же судом вирішується питання доведеності чи недоведеності висунутого обвинувачення, а підставою для проведення підготовчого судового засідання є надходження до суду обвинувального акту, слушним є довід суду 1-ї інстанції про те, що перевірка наявності обґрунтованості підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення на даній стадії судового розгляду не здійснюється.

Відповідно до наданих матеріалів ОСОБА_9 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2023 року обвинуваченому ОСОБА_9 було продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, до 21 січня 2024 року включно.

Своє рішення суд 1-ї інстанції обґрунтував тим, що стороною обвинувачення у повній мірі доведена висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_9 переховуватися від суду, продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення.

Такий висновок суду 1-ї інстанції колегія суддів вважає обґрунтованим, оскільки відповідно до ст. 178 КПК України судом належним чином враховано тяжкість та характер злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання винуватим, обставини провадження, дані про його особу. Суд 1-ї інстанції прийшов до правильного висновку про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, які не припинили існувати. Тому його рішення про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою та відсутність можливості застосування менш суворого виду запобіжного заходу є законним та обґрунтованим.

За приписами ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Згідно частини 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Як під час постановлення оскарженої ухвали, так і на теперішній час в Україні діє воєнний стан.

Таким чином, оскільки ОСОБА_9 обвинувачується у скоєнні злочинів, вказаних в переліку ч.6 ст.176 КПК України, то до нього може бути застосовано запобіжний захід тільки у виді тримання під вартою. Зазначений припис частини 6 ст. 176 КПК України, що стосується виду запобіжного заходу є імперативним.

І питання обґрунтованості застосування такого запобіжного заходу зводиться до наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам меж іншим переховуватися від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Прокурор в клопотанні зазначив, а суд 1-ї інстанції обґрунтовано визнав наявність вище названих ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити такі дії: переховуватися від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Обґрунтованість таких висновків колегія суддів вважає достатньою з огляду на такі обставини:

ОСОБА_9 обвинувачується у скоєнні тяжких та особливо тяжких злочинів, за які, в разі визнання доведеності вини, йому може бути призначено покарання від восьми до п`ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.

Проте, суд 1-ї інстанції правильно врахував, що не сама по собі тяжкість покарання, яка може загрожувати обвинуваченому, є підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Судом 1-ї інстанції об`єктивно взято до уваги, що фактичні обставини та характер інкримінованих ОСОБА_9 злочинів, свідчать про їх підвищену суспільну небезпеку. Зокрема, ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що протягом тривалого періоду часу продовжував вчиняти кримінальні правопорушення, виконуючи завдання представників спецслужб Російської Федерації, забезпечував погіршення умов обороноздатності держави Україна від нападу країни агресора, шляхом передачі останнім інформації щодо нових військових розробок, оборонної здатності держави.

Окрім того, суд прийняв до уваги, що із пояснень обвинуваченого ОСОБА_9 під час попередніх судових засідань вбачається, що він має паспорти Російської Федерації, певні зв`язки та знайомих на цій території, неодноразово виїжджав до РФ, що, у свою чергу, давало суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_9 з метою уникнення покарання за інкриміновані злочини може вдатися до дій щодо виїзду до непідконтрольних територій України та в подальшому переховуватися на території Російської Федерації. Тим більше, обвинувачений ОСОБА_9 неодноразово посилався на пропозиції його обміну до Російської Федерації, від яких він відмовився, втім, такі обставини можуть свідчити про певну зацікавленість відповідних російських спецслужб у тому, щоб ОСОБА_9 тим чи іншим чином знаходився би поза межами території, контрольованої владою України.

Тож, суд 1-ї інстанції правильно виходив з сукупності встановлених обставин, наведених в оскарженому рішенні, які дають достатні підстави вважати про наявність реального ризику можливих спроб обвинуваченого переховуватися від суду, який продовжує існувати дотепер.

Судом 1-ї інстанції належним чином перевірив довід прокурора і прийшов до обґрунтованого висновку про продовження існування передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику можливих спроб обвинуваченого продовжити вчинення інкримінованих злочинів або ж вчинити інше кримінальне правопорушення. Суд зважив на суть пред`явленого ОСОБА_9 обвинувачення, зокрема, останньому згідно обвинувального акту інкримінується те, що протягом тривалого часу він передавав відомості щодо можливої обороноздатності держави Україна працівникам спецслужб Російської Федерації, здійснював відрахування податків на користь держави агресора з отриманих доходів від підприємницької діяльності на окупованій державою агресором території тощо. Тож, суд 1-ї інстанції правильно прийшов до висновку, що при перебуванні обвинуваченого ОСОБА_9 на волі із доступом до мережі Інтернет та мобільних додатків, існує високий ризик ймовірності того, що він може вчинити або ж продовжити вчиняти аналогічні дії задля підтримання країни агресора у безпрецедентній воєнній агресії, спрямованій на повалення конституційного ладу України, захвату територій України, так і знищення її населення.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується, що на користь продовження існування цього ризику свідчать і ті обставини, що відносно ОСОБА_9 є кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209, ч. 1 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України, в межах якого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може бути особою, схильною до вчинення протиправних дій, що безумовно характеризує його не з позитивної сторони, про що вже зазначалося у попередньому судовому рішенні.

Судом 1-ї інстанції було досліджено питання щодо зменшення ризиків, які існували на момент обрання обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, однак доказів, які б підтверджували вказані обставини, суду не надано. В Україні діє воєнний стан, країною агресором безперервно продовжуються активні агресивні воєнні дії відносно України та її громадян. Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності зазначених ризиків, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_9 суд на теперішній час не встановив.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції обґрунтовано продовжив запобіжний захід у вигляді тримання під вартою при наявності продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому законних підстав для скасування ухвали і прийняття нової, відповідно до викладених в апеляційних скаргах доводів захисників, апеляційний суд не вбачає.

Крім того, колегія суддів вважає, що матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою, та стороною захисту такі обставини не наведені.

Тривалість досудового розслідування та судового розгляду, на який посилаються апелянти, в даному випадку не спростовує необхідність продовження обраного запобіжного заходу, а викликана складністю кримінального провадження, великим обсягом доказів, що належить дослідити, і саме по собі не утворює підстав для звільнення обвинуваченого з-під варти та не свідчить про неможливість подальшого застосування даного виду запобіжного заходу.

Колегія суддів звертає увагу, що відсутність на даний час факту втечі чи спроби такої з боку обвинуваченого, жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним цих дій в подальшому. Фактично, його належна процесуальна поведінка та відсутність спроб вчинити дії, ризик яких передбачено у ст. 177 КПК України, зумовлені не його високими моральними якостями, а дієвістю обраного запобіжного заходу.

При цьому, розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання ОСОБА_9 під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, та охоронюваним законом інтересам, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Що стосується альтернативного виду запобіжного заходу – застави, яка в цьому проваджені судом визначена не була, то в цій частині колегія суддів з висновками суду 1-ї інстанції також погоджується.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

З огляду на обставини провадження та підвищену суспільну небезпеку злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , колегія суддів вважає, що запобіжний захід у вигляді застави не буде здатен забезпечити належну процесуальну поведінку останнього.

Факти того, що обвинувачений має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, неповнолітню дитину, позитивні характеристики з місця роботи та його участь у соціальному житті, на думку колегії суддів не можуть бути підставою для зміни обраного судом запобіжного заходу, оскільки, вони не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, що стали підґрунтям для застосування та продовження відносно ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Не є обґрунтованими доводи захисту про упередженість головуючого судді ОСОБА_1 . На переконання суду, позиція захисту в цій частині фактично зводиться лише до незгоди з ухваленим судом рішенням щодо продовження запобіжного заходу ОСОБА_9 у виді тримання під вартою. В разі наявності підстав, кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок відводу судді, на незастосування або неправильне застосування якого сторона захисту не вказує.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що під час апеляційного розгляду не було встановлено не законного та не обґрунтованого продовження строків тримання під вартою відносно ОСОБА_9 , а також порушення його права на свободу та особисту недоторканність, як про це стверджують його захисники,

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду не знаходить підстав для скасування ухвали суду 1-ї інстанції з тих мотивів, які наведені в апеляційних скаргах захисників обвинуваченого та доводів наведених ними в судовому засіданні, оскільки судом постановлено ухвалу у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, ухвала по своїй суті є правомірною, справедливою відповідно до об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені матеріалами провадження та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням достатніх мотивів та обґрунтування.

Колегія суддів не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_9 більш м`якого, не пов`язаного з триманням під вартою, запобіжного заходу,

Істотних порушень норм Кримінального процесуального кодексу України, які могли б стати підставою для скасування оскарженої ухвали суду, не вбачається.

Таким чином апеляційні скарги, як такі, що не підтверджується обставинами провадження, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 405, 422-1 КПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_10 ,, ОСОБА_8 , які діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2023 року, якою обвинуваченому за ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 27 ч. 1 ст. 258-3, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 258-5, ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, до 21 січня 2024 року включно, – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4