КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 369/12362/18-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11767/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Пінкевич В.С.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Желепа О.В., Мазурик О.Ф.

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Грета Фінанс», яке є правонаступником ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінстрім» про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року,

встановив:

у жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно заборгованість за кредитним договором №014/9441/74/44115 в розмірі 46 736 092 грн. 94 коп.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року позов було задоволено частково - стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 247 751,57 доларів США, заборгованість по відсотках в розмірі 241 551,60 доларів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - ОСОБА_4 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року було скасовано частково та в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Фінстрім» було відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року було замінено позивача ОСОБА_1 її правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс».

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 було залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року - без змін.

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2023 року постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року було скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - ОСОБА_5 та представника відповідача - ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 , посилалася на те, що 30 серпня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 був укладений договір про надання кредиту у сумі 280 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12%, строком до 30 серпня 2026 року. Банк зобов`язання перед відповідачем виконав у повному обсязі, однак позичальник не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановлені договором строки, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 489 303,17 дол. США, яка складається з боргу за кредитом - 247 751,57 дол. США, заборгованість по процентах - 241 551,60 дол. США, пеня за прострочення погашення кредиту та відсотків - 33 935 772,58 грн. На забезпечення виконання основного зобов`язання між банком та позичальником було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку було передано земельну ділянку та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

За договором про відступлення права вимоги, укладеним 15.09.2017 право вимоги перейшло до ПАТ «Комерційний «Індустріальний банк». Того ж дня було укладено договір відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Комерційний «Індустріальний банк» уступив своє право ТОВ «Фінстрим». Також 17.09.2017 за Договором відступлення права вимоги ТОВ «Фінстрим» право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки перейшло до позивача ОСОБА_1 .

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог позивач просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в розмірі 46 736 929,94 грн., яка складається з боргу за кредитом - 247 751,57 дол. США, заборгованість по процентах - 241 551,60 дол. США, пені за прострочення погашення кредиту та відсотків - 33 935 772,58 грн. Також позивач просила стягнути судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 вересня 2019 року позов було задоволено частково - стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 247 751, 57 доларів США, заборгованість по відсоткам в розмірі 241 551,60 доларів США.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що 30 серпня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №014/9441/74/44115, за яким банк надав позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити відсотки за користування кредитним коштами, а також виконати інші зобов`язання, визначені цим договором.

У п.1.1, 1.2, 2.1 договору визначено, що кредитор надає кредит в розмірі 280 000 дол. США на строк користування до 30 серпня 2026 року, зі сплатою відсотків у розмірі 12,00% річних, а позичальник зобов`язується повернути наданий кредит і сплатити відсотки та платежі за кредитом, а також комісії на умовах та в строки, встановлені даним договором і виконати свої обов`язки за договором у повному обсязі. Оскільки позичальник не виконував належним чином свої зобов`язання з погашення кредиту та відсотків, йому було направлено вимогу про дострокове погашення заборгованості в квітні 2016 року.

Оцінивши доводи позивача та заперечення відповідача суд дійшов висновку, що боржник порушив умови договору щодо сплати кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту в розмірі 247 751,57 дол. США та відсотків за користування кредитним коштами в розмірі 241 551,60 дол. США.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 512, 514, 526, 530, 611, 1050, 1054 ЦК України.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 та в частині відмови у стягненні пені сторонами по справі не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається.

Після ухвалення рішення судом першої інстанції, 01.02.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінстрим» було укладено договір про розірвання договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 30 серпня 2006 року №014/944/74/44115 та договір про розірвання договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 30 серпня 2006 року.

02 лютого 2021 року між ТОВ «Фінстрім» та ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» були укладені договори про відступлення права вимоги, відповідно до яких ТОВ «Фінстрим» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» право вимоги за кредитним договором від 30 серпня 2006 року №014/944/74/44115 та договором іпотеки від 30 серпня 2006 року.

За заявою ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» було замінено сторону позивача - ОСОБА_1 правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» у даній справі.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом (ст. 611 ЦК України).

В ч. ст.1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит (грошові кошти) та сплатити проценти.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За правилами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частинами першою, другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як видно з матеріалів справи та було правильно встановлено судом першої інстанції, 30 серпня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/9441/74/44115, за яким банк надав позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити відсотки за користування кредитним коштами, а також виконати інші зобов`язання, визначені цим договором.

У п.1.1, 1.2, 2.1 договору зазначається, що кредитор надає кредит в розмірі 280 000 дол. США на строк користування до 30 серпня 2026 року, зі сплатою відсотків у розмірі 12,00% річних, а позичальник зобов`язується повернути наданий кредит і сплатити відсотки та платежі за кредитом, а також комісії на умовах та в строки, встановлені даним договором і виконати свої обов`язки за договором у повному обсязі.

В п. 3.5. передбачено обов`язок позичальника своєчасно вносити кошти на погашення тіла кредиту та відсотків за користування в обумовлені договором строки. В разі порушення позичальником своїх зобов`язань, сторони погодили в п. 6.5 договору, що банк має право вимагати дострокового погашення суми та відсотків. Зазначене дострокове погашення заборгованості позичальник має здійснити після спливу 30 днів після надіслання кредитором позичальнику повідомлення про дострокове погашення.

У квітні 2016 року банк направив ОСОБА_2 вимогу про дострокове погашення заборгованості по тілу кредиту, відсотків за його користування та пені.

До позовної заяви позивач, яким на той час була ОСОБА_1 , надав розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість по кредиту становить: 489 30,17 дол. США та пеня в розмірі 33 925 772 грн. 58 коп., з яких заборгованість по тілу кредиту - 247 751,57 дол. США, заборгованість по відсоткам - 241 551,60 дол. США.

15 вересня 2017 року між ПАТ «Райффайзен банк Аваль» та ПАТ «Комерційний «Індустріальний банк» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором №014/9441/74/44115, за яким в порядку та на умовах, визначених Договором, первісний кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор заміняє первісного кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі та приймає на себе всі його права та обов`язки за Кредитним договором.

15 вересня 2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний «Індустріальний банк» було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки до кредитного договору №014/9441/74/44115 від 30 серпня 2006 року.

15 вересня 2017 року між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «Фінстрим» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором №014/9441/74/44115.

15 вересня 2017 року ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «Фінстрим» укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки до кредитного договору №014/9441/74/44115 від 30 серпня 2006 року.

15 вересня 2017 року між ТОВ "Фінстрим" та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки до кредитного договору №014/9441/74/44115 від 30.08.2006.

Після2укладення 15.09.2017 договору відступлення права вимоги позивач ОСОБА_1 стала новим кредитором щодо зобов`язань ОСОБА_2 перед банком.

01.11.2017 за ОСОБА_1 державним реєстратором Козловим Ю.В. було зареєстровано право власності на жилий будинок та земельну ділянку, які були предметом іпотеки.

01.02.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінстрім» було укладено договір про розірвання договору відступлення права вимоги за кредитним договором від 30.08.2006 №014/944/74/ НОМЕР_1 та договір про розірвання договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки. На підставі зазначених договорів ОСОБА_1 втратила права кредитора за кредитним договором від 30.08.2006 та за договором іпотеки від 30.08.2009, а ТОВ «Фінстрім» набуло права та обов`язки стягувача та іпотекодержателя.

02.02.2021 між ТОВ «Фінстрім» та ТОВ «Грета Фінанс» було укладено договори про відступлення права вимоги за кредитним договором від 30.08.2006 №014/9441/74/44115 та договором іпотеки від 30.08.2006.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року позивача ОСОБА_1 було замінено її правонаступником - ТОВ «Грета Фінанс».

Посилання апелянта на те, що договір, укладений 15.09.2017 між ТОВ «Фінстрім» та ОСОБА_1 є нікчемним, не може бути підставою для скасування рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем у справі є ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс», до якої перейшло право вимоги і яка замінила особу первісного позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заперечував проти стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що банк звернувся до приватного нотаріусом КМНО Літвінчука І.А., яким було вчинено виконавчий напис 25.05.2011, і таким чином в досудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки.

Однак фактично за вказаним виконавчим написом звернення стягнення не відбулось. Наявність виконавчого напису не є підставою для початку перебігу строку позовної давності.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання незаконними та скасування рішень і записів про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно вказуючи, що за інформацією із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 100519424 від 17.10.2017) приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області внесено запис про право власності №22854681, згідно якого власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею: 430,2 кв.м., є ОСОБА_1 (справа №369/11811/17).

Після відкриття провадження у справі за ОСОБА_1 01 листопада 2017 року було зареєстровано право власності на предмет іпотеки - земельну ділянку та домоволодіння, в зв`язку з чим позивачем було уточнено позовні вимоги. Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року визнано незаконними дії ОСОБА_1 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481600:02:006:0005, площею 0,1494 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, та житловий будинок, загальною площею 430,2 кв. м, житловою площею 160 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати незаконними дії ОСОБА_1 щодо реєстрації права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3222481600:02:006:0005, площею 0,1494 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, та житловий будинок, загальною площею 430,2 кв. м, житловою площею 160 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано запис про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, а саме земельну ділянку, кадастровий номер: 3222481600:02:006:0005, площею 0,1494 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який внесено на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Козлова Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 листопада 2017 року, індексний номер: 37885508. Скасовано запис про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, а саме житловий будинок, загальною площею 430, 2 кв. м, житловою площею 160 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з Державного реєстру прав на нерухоме майно, який внесено на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Козлова Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 листопада 2017 року, індексний номер: 37886899. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер: 3222481600:02:006:0005, площею 0,1494 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, загальною площею 430, 2 кв. м, житловою площею 160 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав заяву про застосування строку позовної давності та просив відмовити в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 вказував, що банк звертався за вчиненням виконавчого напису 25.05.2011, а отже він дізнався про порушення свого права у 2011 році, ОСОБА_1 не може бути стороною договору факторингу, навіть якщо суд встановить, що ОСОБА_1 має право вимоги за кредитним договором, позов не підлягає задоволенню з огляду на наявність заяви про застосування позовної давності.

Зазначені доводи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову через пропуск строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За положеннями ч. 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Факт звернення банку до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису не може бути підставою для застосування строку позовної давності. Строк виконання зобов`язання за Кредитним договором встановлений до 30 серпня 2026 року, а відповідно до п.6 кредитного договору, право на дострокове стягнення є правом кредитора при дотриманні умов повідомлення боржника. Дана вимога була направлена іпотекодавцю лише у квітні 2016 року.

Одночасно відповідач посилався на те, що 01.11.2017 ОСОБА_1 в позасудовому порядку звернула стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для визнання недійсними будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

Відповідач одночасно посилається на відсутність підстав для задоволення позову та пропуск строку позовної давності, що є взаємовиключним.

Пропуск строку позовної давності може бути підставою для відмови у задоволенні позову якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов`язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

На підставі наведеного суд приходить до висновку про дотримання позивачем строку звернення до суду.

Посилання представника відповідача на те, що на його думку сума заборгованості розрахована неналежним чином, є необґрунтованими. В матеріали справи представник апелянта подав клопотання про призначення судової економічної експертизи, в якому вказав, що він вважає відсоткову ставку значно більшою, ніж 12%. Разом з тим, в суді першої інстанції відповідач та його представник не заявляли відповідного клопотання. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача своє клопотання про призначення експертизи не підтримував.

В ст. 13 ЦПК України закріплено принцип диспозитивності, який передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів в цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Також не може бути підставою для задоволення апеляційної скарги посилання представника відповідача на те, що при укладенні договору кредиту банк скористався тим, що у відповідача відсутні знання щодо укладення кредитного договору, його було введено в оману щодо умов договору, він не отримав інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та абсолютного значення подорожчання кредиту.

Факт видачі кредитних коштів відповідач не заперечував.

Наданий до справи позивачем розрахунок заборгованості є детальним, містить суми щомісячних нарахувань заборгованості по відсоткам.

Обґрунтованих заперечень щодо розміру розрахованої позивачем заборгованості апеляційна скарга не містить. Відповідач та його представник при розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій не скористались можливістю спростувати докази як наявності, так і розміру заборгованості, виконані позивачем, власних розрахунків не надавали.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За положеннями частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За положеннями ст. 546 ЦК України видами забезпечення виконання зобов`язання є неустойка, порука, гарантія, застава, при тримання, завдаток. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 590 ЦК (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України у редакції, чинній на час укладення кредитного договору). За змістом цього припису об`єктом зобов`язання не можуть бути лише дії, які одна зі сторін вчиняє на власну користь. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти.

В ст. 1 Закону України «Про іпотеку» дано визначення наступних термінів:

іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом;

іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання свого зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;

іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням.

За положеннями частин 1, 2 та 3 ст. 3 цього Закону (в редакції станом на час виникення спірних правовідносин) іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом (ст. 5 Закону України «Про іпотеку»).

В ст. 12 Закону України «Про іпотеку» закріплено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою цієї статті, або вжити заходів для збереження чи страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт. Іпотекодавець зобов`язаний негайно на вимогу іпотекодержателя відшкодувати останньому всі витрати, понесені у зв`язку з вжиттям заходів щодо збереження та страхування предмета іпотеки.

Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Порядок відступлення прав за договором іпотеки врегульоване в ст. 24 Закону України «Про іпотеку».

В частинах 1 та 6 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на травень 2021 року) зазначалось, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об`єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.

Позасудове врегулювання визначено в ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на травень 2021 року), де було закріплено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються:

умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення;

порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки;

прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов`язання боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на травень 2021 року) передбачалось, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

В п. 3.5. Кредитного договору №014/9441/74/44115 сторони узгодили, що у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням даного договору може бути: договір застави/іпотечний договір, договір про надання гарантії/письмова гарантія, або договір поруки, інші документи/види забезпечення. В п. 6.5 Кредитного договору передбачено право кредитора достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках невиконання умов цього договору та/або договорів застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту. Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, включаючи забезпечення за цим договором, за умови попереднього за 30 днів повідомлення позичальника рекомендованим листом.

В договорі іпотеки до Кредитного договору №014/9441/74/44115 від 30.08.2006 сторони погодили, що іпотекодавець ОСОБА_2 передає в іпотеку земельну ділянку кадастровий номер 3222481600:02:006:0005, площею 0,1494 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, та житловий будинок, загальною площею 430,2 кв. м, житловою площею 160 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В розділі 5 Договору іпотеки було визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. В п. 5.4. вказано, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. В п. 5.5.1 сторони погодили, що ту випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотеко держателя про усунення порушення зобов`язань за кредитним договором встановлений іпотеко держателем строк, такі вимоги задовольняються за рахунок предмет іпотеки. В п. 5.5.3 сторони узгодили, що іпотеко держатель має право організувати продаж предмету іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем, який укладається за письмовою згодою з іпотеко держателем в порядку, визначеному ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». При цьому кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотеко держателя. Право вибору способу задоволення вимог іпотеко держателя, встановлених пунктом 5.4 цього Договору, та вибір способу задоволення таких вимог належить іпотекодержателю.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року (справа №761/36873/18) зроблено наступний правовий висновок. Диспозитивність регулювання акцесорних відносин виявляється в узгодженні сторонами в договорі:

- обсягу забезпечення майнових інтересів кредитора, який може бути узгоджений сторонами у відповідному договорі;

- строку дії іпотечного договору, впродовж якого може бути здійснено суб`єктивне цивільне право кредитора та виконано обов`язок іпотекодавцем. Відтак за своєю природою іпотека сама по собі або разом з іншими забезпечувальними заходами покликана забезпечити виконання зобов`язань боржником у повному обсязі, а тому кредитор вправі та зобов`язаний здійснювати свої правомочності таким чином, щоб таке забезпечення було справедливим та здійснювалось з урахуванням інтересів обох сторін кредитного договору, не допускаючи створення заборгованості, що штучно перевищує забезпечувальні заходи. В разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки, у способи, передбачені ст. 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. В ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» вказується на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на необхідність врахування при тлумаченні зазначених норм права принципу свободу договору як загальної засади цивільного законодавства. Кредитор при укладенні забезпеченого іпотекою договору не позбавлений можливості оцінити всі ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов`язковим для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року Верховний Суд в складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 червня 2023 року зазначив, що при новому розгляді справи апеляційному суду слід дослідити доводи ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс» про те, що ОСОБА_2 оспорено договір купівлі-продажу предмету іпотеки від 20 травня 2021 року в судовому порядку (справа №369/10333/21). Зазначене позасудове врегулювання, здійснене кредитором, має важливе значення для: 1) встановлення факту визнання наступних вимог недійсними: 2) при наявності інших обтяжень має значення розмір кредитної заборгованості з урахуванням погашеної суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року (справа №910/17048/17) зазначено, що системний аналіз статті 33, частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, статей 546, 590, 598, 599 ЦК України дає підстави для висновку, що їхнє обмежене тлумачення у вигляді припинення основного зобов`язання внаслідок реалізації прав на один із способів забезпечення виконання зобов`язання за наявності інших забезпечень та, при цьому, неповному задоволенні вимог кредитора, є несумісним з призначенням інституту забезпечення виконання зобов`язань, його правовою природою і сутністю та суперечить принципам розумності, пропорційності і рівності сторін, адже фактично позбавляє юридичного сенсу законодавчі приписи, якими передбачено право кредитора забезпечити виконання основного зобов`язання за рахунок усіх видів забезпечення зобов`язання, узгоджених сторонами. Буквальне застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII) можливе виключно в тих випадках, коли належне та повне виконання основного зобов`язання було забезпечене лише одним способом забезпечення, і вказаний спосіб було реалізовано у повному обсязі в позасудовому порядку. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає недійсність наступних вимог кредитора, заявлених не до основного боржника, а щодо виконання боржником основного зобов`язання, що в цьому контексті слід розуміти як недійсність вимог, заявлених до усіх сторін як основного договору, так і забезпечувальних зобов`язань, закріплених в акцесорних договорах. У випадку забезпечення виконання основного зобов`язання двома і більше предметами застави, основне зобов`язання не припиняється після звернення стягнення на всі предмети застави або на будь-який з них на вибір заставодержателя, якщо це не потягло повного задоволення його вимог та не закінчився строк на реалізацію права звернення стягнення на інші забезпечувальні зобов`язання.

За встановленими фактичним обставинами, при перегляді справи в даному апеляційному провадженні, відповідач заперечує проти заявленого позову, посилаючись на те, що 20.05.2021 між ТОВ «Грета Фінанс» та ОСОБА_8 було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна - домоволодіння загальною площею 430 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1395121832000, розташоване на земельній ділянці площею 0,1494 га, кадастровий номер:3222481600:02:006:0005.

В договорі зазначено, що право на продаж предмета іпотеки належить іпотекодержателю на підставі Договору іпотеки, посвідченого 30.08.2006 приватним нотаріусом КМНО Ковальчуком С.П., реєстровий номер 2934 та Договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, посвідченого 02.02.2021 приватним нотаріусом КМНО Тверською І.В., реєстровий номер 16.

Сторони в договорі визначили вартість предмета іпотеки за домовленістю між собою в розмірі 1 250 000 грн.

Водночас ОСОБА_2 оспорив в судовому порядку вказаний договір купівлі-продажу. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2023 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_8 , ТОВ «Фінансова компанія «Грета Фінанс», треті особи: ТОВ «Фінстрім», АТ «Комерційний Індустріальний Банк», АТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору недійсним. Позивач посилався в обґрунтування заявлених вимог на те, що постанова Верховного Суду від 13 січня 2021 у справі №369/11811/17 залишається невиконаною, ТОВ «Грета Фінанс» порушило його майнове право, оскільки уклало договір від 20 травня 2021 року без достатніх на те правових підстав. В зв`язку з цим позивач просив визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу, витребувати на його користь земельну ділянку та домоволодіння, визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 було повернуто особі, яка її подала.

Представник відповідача також зазначає, що відповідно до Довідки Фонду державного майна України оціночна вартість предмету іпотеки - земельна ділянка та домоволодіння є значно вищою і становить 11 519 397, 94 грн., що складає 319 983 дол. США.

Таким чином, ОСОБА_2 заперечує проти заявленого позову про стягнення з нього заборгованості, посилаючись на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, що він вважає призводить до недійсності всіх наступних вимог кредитора про погашення заборгованості. Водночас позивач оспорює вказаний договір купівлі-продажу та не погоджується із здійсненим позивачем позасудовим порядком звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року (справа № 520/13586/18), тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Оскільки відповідачем ОСОБА_2 ще не вичерпано всі можливості щодо оспорення вказаного способу звернення стягнення на предмет іпотеки, і крім того, він не погоджується із вартістю предметів іпотеки, за якою було продано вказане нерухоме майно, відсутні підстави вважати завершеною процедуру позасудового врегулювання між сторонами спірних правовідносин.

Одним зі способів припинення зобов`язання є його виконання (частина перша статті 599 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За загальним правилом статей 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється саме у зв`язку з належним його виконанням.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна між ТОВ «Грета Фінанс» та ОСОБА_8 був укладений 20.05.2021 після ухвалення рішення судом першої інстанції.

При даному розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 просив відмовити в задоволенні позову, з огляду на те, що іпотекодержатель звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб шляхом укладення договору купівлі-продажу, а тому всі наступні вимоги щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними в силу положень ст. 36 Закону України «Про іпотеку».

Зазначене свідчить про суперечливість поведінки відповідача.

Тому доводи апелянта про те, що після укладення Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20.05.2021 в процедурі позасудового врегулювання всі наступні вимоги щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними в силу положень ст. 36 Закону України «Про іпотеку» також не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови в задоволенні позову.

У згадуваній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року (справа № 761/36873/18) також вказується, що під належним виконанням зобов`язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов`язків, що випливають із зобов`язання. За своїм характером це поняття включає належних кредитора і боржника, належні час, предмет, місце і спосіб виконання.

У цій справі судами встановлено, що кредитний договір забезпечений лише одним видом забезпечення - іпотекою, а тому кредитор і боржник повинні та мали право розраховувати, що заборгованість у випадку неповернення її боржником повинна та могла бути погашена в досудовому порядку саме за рахунок іпотечного майна, а тому кредитор повинен був діяти таким чином, щоб заборгованість була погашена за рахунок іпотечного майна в повному обсязі.

Саме з таких принципів виходив законодавець, застосувавши принцип недійсності вимог кредитора до боржника по завершенню досудового врегулювання спору (частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Діючи добросовісно та обачливо, відповідач у цій справі повинен був застосувати заходи досудового врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки таким чином, щоб вартість предмета іпотеки повністю або в більшій частині погасила заборгованість за кредитним договором, розуміючи, що наступні будь-які вимоги в цих правовідносинах будуть неможливі. Неможливість наступних вимог кредитора до боржника за змістом норми закону, чинної на той момент, і таких фактичних обставин, які встановлено в цій справі, свідчить про припинення зобов`язання боржника у кредитних правовідносинах виконанням. У зазначеному випадку неможливість пред`явлення наступних вимог у будь-якому обсязі до боржника свідчить про неможливість подальших правовідносин між кредитором та боржником, а тому слід дійти висновку, що зобов`язання боржника у таких кредитних правовідносинах припиняється. Отже, за встановлених у цій справі обставин позивач мав право заявити позов про припинення зобов`язання за кредитним договором у зв`язку з його виконанням (зверненням стягненням на предмет іпотеки). Такий спосіб захисту є належним і за своєю суттю є позовом про визнання відсутнього права.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 ЦК України).

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що вимоги щодо виконання основного зобов`язання за спірними кредитними договорами є недійсними у зв`язку зі зверненням стягнення на предмети іпотеки, а відповідач за умови погодження із позасудовим способом звернення стягнення на іпотечне майно має право звернутись до суду з позовом про визнання зобов`язання припиненим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного Київської області від 04 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 19 січня 2024 року.

Головуючий

Судді