КИЇВСЬКИЙ  РАЙОННИЙ  СУД  МІСТА  ДОНЕЦЬКА

_____________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

Справа № 2а-7571/09/0523

06 січня 2010 року Київський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді Рассуждай Я.М.,

при секретарі – Гуляєвій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача УПФУ в Київському районі м. Донецька про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії, посилаючись на те, що відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має соціальний статус дитини війни. Статтею 6 цього закону передбачено його право отримувати щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач, порушуючи зазначене право, вказаних виплат не провадить. Просив поновити строк для звернення з позовом до суду, зобов’язати відповідача здійснити нарахування як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30% від розміру мінімальної пенсії за віком за 2006-2007 роки, а також зобов’язати відповідача зробити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2007 роки у розмірі 2733,30 грн.

Позивач в судове засідання не з’явився, повідомлялася належним чином про день, час та місце розгляду справи, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, повідомлявся належним чином про день, час та місце розгляду справи, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Суд, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Суд встановив, що Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Донецька  є належним відповідачем по цій справі з наступних підстав.

Відповідно до п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, основним завданням органів пенсійного фонду є забезпечення своєчасного та у повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які відповідно до законодавства здійснюються за рахунок коштів фонду й інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення відповідно до цього закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Частиною 2 статті 8 цього Закону передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами й організаціями, а також коштів державного бюджету України .

Суд встановив, що органами державної влади саме на відповідача – УПФУ в Київському районі м. Донецька покладено обов’язок провадити виплату позивачу зазначеного підвищення до пенсії, і ці виплати фактично здійснюються відповідачем позивачу за рахунок і в межах коштів, що виділяються йому на зазначені цілі з державного бюджету. За таких обставин судом встановлено, що саме Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька є належним відповідачем у цій справі.

З матеріалів справи суд встановив, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в Київському районі м. Донецька і отримує пенсію за віком при повному стажі. Позивач відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має соціальний статус “дитина війни”, оскільки на час закінчення Другої світової війни позивачу не виповнилося 18 років. Вік позивача підтверджується копією паспорту громадянина України, а спеціальний правовий статус “дитина війни” - відміткою в пенсійному посвідченні, копію якого додано до матеріалів справи.

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18 листопада 2004 року в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

З матеріалів справи суд встановив, що в 2006 та 2007 роках зазначене підвищення до пенсії позивачу не нараховувалося і не виплачувалося.  В 2008 році на підставі пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів», ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивачу відповідачем нараховувалося та виплачувалося щомісячне підвищення до пенсії у розмірах: з 1 січня 2008 року – 47 гривень, з 1 квітня 2008 року – 48 гривень 10 коп. з 22 травня 2008 року по 48 гривень 10 коп., з 1 липня 2008 року – 48 гривень 20 коп., з 1 жовтня 2008 року та в 2009 році – по 49 гривень 80 коп.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється тільки за рахунок коштів Державного бюджету України.

Проте відповідно до п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року, дію ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» знову було призупинено, а статею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачено підвищення до пенсії дітям війни в меншому розмірі.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року норми п.12 ст.71, ст.111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Згідно п.3 Рішення Конституційного Суду України, зазначені норми Закону  втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тому суд встановив, що на підставі рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року позивач мав право на виплату підвищення до пенсії за віком як дитина війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в 2007 році з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, а на підставі Рішення Конституційного суду України N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року – мав право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком в 2008 році з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а відмова відповідача у такому підвищенні позивачу пенсії за цей період є неправомірною.

Суд встановив, що позивач є особою похилого віку, за своїм соціальним статусом відноситься до найбільш незахищених верств населення, у 2008 році звертався до Донецького окружного адміністративного суду, але в зв’язку з невизначенністю діючого законодавства не зміг отримати належний судовий захист. Суд також враховує, що статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини  особі, права та інтереси якої порушені, гарантується право на судовий захист, а стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, який включає отримання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування та мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» обов’язки щодо призначення, перерахунку та виплати пенсії є основною функцією органів Пенсійного фонду України, і позивач безспірно мав право розраховувати, що державні органи влади належним чином виконуватимуть Конституцію і Закони України, але зазначену функцію органи виконавчої влади виконали неналежним чином, тому виходячи з положень ст.8 Конституції України суд вважає, що позивач, звернувшись з цим позовом в листопаді 2009 року , з поважних причин пропустив строк звернення до суду із зазначеними вимогами, в зв?язку з чим зазначений строк підлягає поновленню на підставі ч.2 ст.100 КАС України.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії за 2006 рік суд встановив, що норми п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» Конституційним судом України на предмет їх відповідності Конституції України не розглядалися і недійсними (неконституційними) у встановленому законом порядку не визнавалися.

Оскільки ці закони мають однакову юридичну силу порівняно з Законом України “Про соціальний захист дітей війни” за ієрархією, регулюють ті ж самі питання, але видані пізніше, у той час як давати оцінку цим законам на предмет їх відповідності Конституції України не входить до повноважень адміністративного суду, на час розгляду справи суд не має правових підстав не застосовувати зазначені норми законів, в зв’язку з чим дії відповідача, спрямовані на виконання цих законів, протиправними визнані бути не можуть, а позовні вимоги у цій частині (за 2006 рік) задоволенню не підлягають.

Суд також вважає неможливим задовольнити позовні вимоги про зобов’язання відповідача зробити перерахунок щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату в майбутньому, оскільки можливість порушення відповідачем прав позивача в майбутньому не може бути підставою для завчасного визнання неправомірними дій, які ще не були вчинені.  

На підставі викладеного, ч.2 ст.3, ст.8, ч.2 ст.19, ст.46, ст.152 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини, ст.ст.1, 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ч.2 ст.8, ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, Рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року, абз.1 п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, керуючись ст.ст.11, 71, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про зобов’язання нарахування та виплати підвищення до пенсії за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька здійснити ОСОБА_1 як дитині війни нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком  за рахунок коштів Державного бюджету України за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

    ОСОБА_1 в іншій частині позовних вимог до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Донецька відмовити.

    Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано до Донецького апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційну скаргу на постанову може бути подано до Донецького апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Донецька протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу може бути подано без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови.  

Суддя: