___________ _ _ МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ_________

                                                                               Справа №521/12455/17

                                                                               Пр. № 2/521/1539/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року                 м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі – Романюк О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше лізинг Україна», Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, про поділ майна подружжя,

            встановив:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, уточненим та доповненим у подальшому до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше лізинг Україна» (далі – ТОВ «Порше лізинг Україна»), Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, посилаючись на те, що з відповідачем перебуває у шлюбі, зареєстрованому 22 вересня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1744. Від шлюбу у них є малолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивачка зазначила, що з відповідачем у справі, вона познайомилася в грудні 2012 року, а з 01 червня 2013 року вони стали проживати однією сім’єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет та спільне господарство. Крім того, разом відпочивали, будували плани на майбутнє, займалися бізнесом та спільно піклувалися про побудову сімейних відносин між ними на почуттях взаємної любові, поваги, дружби та взаємодопомоги. Знайомі та близькі сприймали їх відносини між собою як шлюбні та вважали їх подружжям.

Вказувала, що факт їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 червня 2013 до моменту реєстрацію шлюбу підтверджується їх неодноразовими спільними подорожжями, а також можуть бути підтверджені поясненями свідків.

Стверджувала, що в період шлюбу відповідач став співвласником чисельних знаків для товарів та послуг, відомості про які внесені до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг, а саме: «Левада», право на яку засвідчено свідоцтвом № 192785 від 10 листопада 2014 року; «Levada», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431 від 10 грудня 2015 року; «Сонечко моє; сонечко; моє», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 195037 від 12 січня 2015 року; «Мяскоедов», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 179715 від 10 грудня 2013 року; «ЛЕВАДА», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 197152 від 25 березня 2015 року; «Буржуйські», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 200523 від 25 червня 2015 року; «Буржуйские», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 200524 від 25 червня 2015 року; «Левада», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431 від 10 грудня 2015 року; «Економька», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом №212565 від 10 червня 2016 року, що підтверджується відомостями з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг, а також електронною декларацією ОСОБА_2 за 2016 рік.

Крім того, в період їх з відповідачем шлюбу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках стали власниками чисельних знаків для товарів та послуг, відомості про які занесені до міжнародного реєстру знаків для товарів та послуг, відповідно до правил, передбачених Мадридською Угодою про міжнародну реєстрацію знаків та Протоколом до цієї угоди, а саме: «Левада» - торговельна марка країни ОСОБА_5 Іспанія Грузія Угорщина Киргизтан Казахстан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 20 листопада 2014 року, сертифікат № 1236374; «Levada» - торговельна марка країни ОСОБА_5 Іспанія Грузія Угорщина Киргизтан Казахстан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 20 листопада 2014 року, сертифікат № 1234664; «Економька» - торговельна марка країни Киргизтан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 10 лютого 2015 року, сертифікат № 1259940.

Оскільки право власності ОСОБА_2 на вище вказані знаки для товарів та послуг було придбано у період шлюбу, то частина у праві власності на вказані знаки для товарів, яка належить ОСОБА_2 є спільною сумісною власністю подружжя.

Позивачка стверджувала, що відповідно до відомостей Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг, станом на 27 липня 2017 року єдиним власником знаків для товарів та послуг- «Левада», право на яку засвідчено свідоцтвом № 192785, «Levada», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431, «ЛЕВАДА», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 197152, «Сонечко моє; сонечко; моє», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 195037, «Мяскоедов», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 179715 и «Економька», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 212565 є ОСОБА_3

Тобто, ОСОБА_2 в порушення норм Сімейного кодексу України здійснив без її згоди передачу прав на зазначені товарні знаки ОСОБА_3, що є неправомірним, а тому договори, на підставі яких передача прав відбулась, підлягають визнанню недійсними, оскільки ОСОБА_2 не погодив з нею умови договорів, за якими він відчужив на користь ОСОБА_3 майнові права інтелектуальної власності на торговельні марки «Левада», та не погодив з нею вартість об'єктів інтелектуальної власності за указаними договорами.

Крім того, позивачка вказувала, що в період спільного мешкання, а саме в серпні 2013 року, між ОСОБА_2, з одного боку та ТОВ «Порше лізинг Україна», з іншого боку, був укладений договір лізингу щодо транспортного засобу AUDI А7 2.8, 2013 року випуску, сірого кольору, об’єм двигуна 2773, тип седан - В, номер шасі (кузова, рами) WAUZZZ4G2DN134345, д/н АА 6309 OB, який з моменту укладання договору знаходився у її фактичному користуванні, що підтверджується наявністю у неї свідоцтва про реєстрацію даного автомобілю серії CAT 135686. 13 вересня 2013 року, відповідач уклав другий договір лізингу з ТОВ «Порше лізинг Україна», щодо автомобіля AUDI А8 Long, який знаходився у його фактичному користуванні.

Стверджувала, що за час шлюбу, на виконання умов договорів вони з відповідачем за рахунок спільних сімейних коштів сплатили усі належні початкові лізингові платежі та разом проводили подальшу оплату встановлених договорами платежів.

Як їй стало відомо на даний час, договір лізингу, щодо автомобіля який знаходиться у її фактичному користуванні, був розірваний в односторонньому порядку, з провини відповідача та начебто у зв’язку з цим було відкрито виконавче провадження, а автомобіль AUDI А7 залишився у власності лізингодавця ТОВ «Порше лізинг Україна».

Посилаючись на вищевикладене, позивачка просила суд:

- встановити факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 червня 2013 року до 22 вересня 2013 року;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаки для товарів та послуг: «Левада», право на яку засвідчено свідоцтвом № 192785, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтвом України на знаки для товарів від 10.11.2014 року; «Levada», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 10 грудня 2015 року; «Сонечко моє; сонечко; моє», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 195037, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 12 січня 2015 року; «Мяскоедов», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 179715 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 10 грудня 2013 року; «ЛЕВАДА», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 197152 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 25 березня 2015 року; «Буржуйські», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 200523 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 25 червня 2015 року; «Буржуйские», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 200524 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 25 червня 2015 року; «Економька» - права власності на яку були засвідчено свідоцтвом№212565, зареєстрованим 10.06.2016 року; «Левада» - торговельна марка країни ОСОБА_5 Іспанія Грузія Угорщина Киргизтан Казахстан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 20.11.2014 року, сертифікат № 1236374; «Levada» - торговельна марка країни ОСОБА_5 Іспанія Грузія Угорщина Киргизтан Казахстан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 20.11.2014 року, сертифікат № 1234664; «Економька» - торговельна марка країни Киргизтан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 10.02.2015 року, сертифікат № 1259940;

- визнати недійсним договір про передачу права власності на знаки для товарів та послуг від 28 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо знаків для товарів та послуг: «Левада», право на яку засвідчено свідоцтвом № 192785, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 10.11.2014 року; «Levada», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 10.12.2015 року; «Сонечко моє; сонечко; моє», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 195037 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 12.01.2015р.; «Мяскоедов», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 179715 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 10.12.2013р., «ЛЕВАДА», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 197152 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 25.03.2015 року; «Левада», право власності на яку були засвідчено свідоцтвом №206431 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 10.12.2015 року; «Економька», право власності на яку були засвідчено свідоцтвом №212565 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 10.06.2015 року;

- поновити запис у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг як володільця торгівельних марок «Левада», право на яку засвідчено свідоцтвом № 192785 від 10.11.2014 року, «Levada», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431 від 10.12.2015 року;«Сонечко моє; сонечко; моє», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 195037 від 12.01.2015 р.; «Мяскоедов», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 179715 від 10.12.2013 р.;«ЛЕВАДА», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 197152 від 25.03.2015 р.; «Левада», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431 від 10.12.2015 р.;«Економька», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом №212565 від 10.06.2016 р. за ОСОБА_2;

- зобов'язати Міністерство економічного розвитку та торгівлі України внести відповідні записи до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів про володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 торговельними марками на підставі свідоцтв на знак для товарів та послуг: Левада», право на яку засвідчено свідоцтвом № 192785, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 10.11.2014 року; «Levada», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 10.12.2015 року; «Сонечко моє; сонечко; моє», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 195037 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 12.01.2015р.; «Мяскоедов», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 179715 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 10.12.2013р., «ЛЕВАДА», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 197152 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 25.03.2015 року; «Левада», право власності на яку були засвідчено свідоцтвом №206431 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 10.12.2015 року; «Економька», право власності на яку були засвідчено свідоцтвом №212565 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 10.06.2015 року.

- встановити порядок виконання судового рішення , згідно з яким набрання судовим рішенням законної сили є підставою для внесення Міністерством економічного розвитку та торгівлі України відповідних записів до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів тп послуг про спільну власність ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на знаки для товарів і послуг на підставі свідоцтв на знаки для товарів та послуг: Левада», право на яку засвідчено свідоцтвом № 192785, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 10.11.2014 року; «Levada», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 10.12.2015 року; «Сонечко моє; сонечко; моє», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 195037 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 12.01.2015р.; «Мяскоедов», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 179715 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 10.12.2013р., «ЛЕВАДА», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 197152 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 25.03.2015 року; «Левада», право власності на яку були засвідчено свідоцтвом №206431 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 10.12.2015 року; «Економька», право власності на яку були засвідчено свідоцтвом №212565 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів 10.06.2015 року.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині встановлення факту проживання однією сім’єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 червня 2013 року до 22 вересня 2013 року були залишені без розгляду (т.4 а.с.59-60).

Ухвалою суду від 09 жовтня 2018 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Департамент інтелектуальної власності торгівлі України Міністерство економічного розвитку та торгівлі України було замінено на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог - Міністерство економічного розвитку та торгівлі України (т.4 а.с.62-63).

Позивачка та її представник, діюча на підставі ордеру від 05 жовтня 2018 року в судове засідання не з’явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. В процесі судового розгляду позовні вимоги підтримували та просили суд їх задовольнити у повному обсязі (т.4 а.с. 50).

Представники відповідачів, діючі на підставі ордеру та угоди від 11 квітня 2018 року року та довіреності від 26 вересня 2018 року у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі. Раніше через канцелярію суду надали відзиви на позов (т.4 а.с. 85-86, 96, 97).

Представники третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Перше Лізинг Україна» та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в судове засідання не з’явилися, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України. В процесі судового розгляду надали письмові пояснення по справі, відповідно до яких позовні вимоги не визнали та просили суд відмовити в їх задоволенні (т.3 а.с. 92-96).

26 листопада 2018 року через канцелярію суду надійшли клопотання представника позивачки про відкладення судового засідання, яке було призначено на 27 листопада 2018 року, про час і місце якого остання була повідомлена належним чином, а саме в судовому засіданні 29 жовтня 2018 року, дата та час проведення судового засідання була погоджена з нею.

Оскільки, доказів поважності своєї неявки в судове засідання, позивачка та її представник не представили, тому суд, такі дії позивачки та її представника відносить до таких, що суперечать вимогам ст. 43 ЦПК України, та розцінює їх як зловживання ними своїми процесуальними правами, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Отже, у зв’язку з неявкою в судове засідання позивачки та її представника без поважних причин, яким відомо про розгляд справи, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутність останніх та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

При цьому, згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главою 8 Сімейного кодексу України та главами 35, 44 книги четвертої, главою 26 книги третьої ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що сторони з 22 вересня 2013 року по 19 жовтня 2018 року перебували у шлюбі, зареєстрованому 22 вересня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1744, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т.1 а.с.16).

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2018 року шлюб між сторонами розірваний (т.4 а.с.103-106).

Від шлюбу у сторін є малолітня донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зі змісту рішення Солом’нського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2018 року вбачається, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2017 року, було скасовано.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 03 квітня 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2017 року про розірвання шлюбу між сторонами було скасовано, справу направлено до Солом’нського районного суду м. Києва за встановленою підсудністю для розгляду по суті позовних вимог.

Рішенням Солом’нського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2018 року встановлено, що сторони у справі з 2014 року проживають окремо, шлюбні відносини між ними припиненні, спільного господарства не ведуть. З 2015 року ОСОБА_2 проживає однією сім’єю з ОСОБА_6, з якою у них народилося троє дітей, а саме: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.4 а.с. 99-102,103-105,106-110).

З матеріалів справи вбачається, що 20 січня 2006 року було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Левада», учасником якого був ОСОБА_10, що підтверджується витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т. 2 а.с.20, 21-25).

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім Левада», яким належить по 50% у Статутному капіталі, що відповідає вкладу у розмірі 150000,00 грн. у складі грошових коштів, що підтверджується Статутом (т.2 а.с.18-20).

Відповідно до п. 2.1, 2.2. Статуту основною метою діяльності Товариства є комерційна та виробнича діяльність, що спрямована на одержання прибутку, та реалізація на його основі інтересів Учасника та трудового колективу Товариства. Предметом діяльності Товариства є оптова і роздрібна торгівля товарами народного споживання і промислового призначення, а також виробництво і реалізація продуктів харчування, тощо (т.2 а.с.20).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 був співвласником чисельних знаків для товарів та послуг, відомості про які внесені до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг, а саме:

- «Левада», право на яку засвідчено свідоцтвом № 192785 від 10 листопада 2014 року, належить відповідачу на праві спільної власності, розмірі частки - 50%. Відповідно до відомостей про видачу свідоцтв України на знаки для товарів і послуг «Левада» була зареєстрована 13 червня 2013 року, тобто до реєстрації шлюбу (т.1 а.с.29,76).

- «Levada», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431 від 10 грудня 2015 року, належить відповідачу на праві спільної власності, розмір частки - 50%. Відповідно до відомостей про видачу свідоцтв України на знаки для товарів і послуг «Levada», була зареєстрована 28 липня 2014 року, тобто до реєстрації шлюбу (т.1 а.с.30,76).

- «Сонечко моє; сонечко; моє», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 195037 від 12 січня 2015 року належить відповідачу на праві спільної власності, розмір частки - 50%. Відповідно до відомостей про видачу свідоцтв України на знаки для товарів і послуг «Сонечко моє» була зареєстрована 08 травня 2013 року, тобто до реєстрації шлюбу (т.1 а.с.30,76).

- «Мяскоедов», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 179715 від 10 грудня 2013 року належить відповідачу на праві спільної власності, розмірі частки - 50%. Відповідно до відомостей про видачу свідоцтв України на знаки для товарів і послуг «Мяскоедов», була зареєстрована 11 лютого 2013 року, тобто до реєстрації шлюбу (т.1 а.с.29,75).

- «ЛЕВАДА», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 197152 від 25 березня 2015 року належить відповідачу на праві спільної власності, розмірі частки - 50%. Відповідно до відомостей про видачу свідоцтв України на знаки для товарів і послуг «ЛЕВАДА» була зареєстрована 18 квітня 2013 року, тобто до реєстрації шлюбу (т.1 а.с.30,76).

- «Буржуйські», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 200523 від 25 червня 2015 року належить відповідачу на праві спільної власності, розмірі частки - 25%. Відповідно до відомостей про видачу свідоцтв України на знаки для товарів і послуг «Буржуйські» була зареєстрована 20 листопада 2013 року, після реєстрації шлюбу (т.1 а.с.30,77).

- «Буржуйские», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 200524 від 25 червня 2015 року належить відповідачу на праві спільної власності, розмірі частки - 25%. Відповідно до відомостей про видачу свідоцтв України на знаки для товарів і послуг «Буржуйські» була зареєстрована 20 листопада 2013 року, після реєстрації шлюбу (т.1 а.с.30,77).

- «Levada», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431 від 10 грудня 2015 року належить відповідачу на праві спільної власності, розмірі частки - 50%. Відповідно до відомостей про видачу свідоцтв України на знаки для товарів і послуг «Levada», була зареєстрована 28 липня 2014 року, після реєстрації шлюбу (т.1 а.с.30,77).

- «Економька», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом №212565 від 10 червня 2016 року належить відповідачу на праві спільної власності, розмірі частки - 50%. Відповідно до відомостей про видачу свідоцтв України на знаки для товарів і послуг «Економька», була зареєстрована 08 грудня 2014 року, після реєстрації шлюбу (т.1а.с.31,78), що підтверджується відомостями з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг, а також електронною деклараціїю ОСОБА_2 за 2016 рік (т.1 а.с.36-49,50-89).

Отже, право власності на частину знаків для товарів і послуг на окремі віди продукції, було зареєстровано за ОСОБА_2 як до шлюбу так і після реєстрації шлюбу з позивачкою, яка вважає їх спільною сумісною власністю.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належали на праві спільної сумісної власності знаки для товарів та послуг, відомості про які занесені до міжнародного реєстру знаків для товарів та послуг, відповідно до правил, передбачених Мадридською Угодою про міжнародну реєстрацію знаків та Протоколом до цієї угоди, а саме: «Левада» - торговельна марка країни ОСОБА_5 Іспанія Грузія Угорщина Киргизтан Казахстан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 20 листопада 2014 року, сертифікат № 1236374; «Levada» - торговельна марка країни ОСОБА_5 Іспанія Грузія Угорщина Киргизтан Казахстан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 20 листопада 2014 року, сертифікат № 1234664; «Економька» - торговельна марка країни Киргизтан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 10 лютого 2015 року, сертифікат № 1259940 (т.1 а.с.19-28).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачами, разом з іншими особами в різні періоди надавалися до Державної служби інтелектуальної власності України заяви про реєстрацію знака для товарів і послуг в Україні, а саме

заява про реєстрацію знака для товарів і послуг в Україні «ЛЕВАДА» від 13 червня 2013 року (т.2 а.с.60);

заява про реєстрацію знака для товарів і послуг в Україні «Сонечко моє» від 08 травня 2013 року (т.2 .с.95);

заява про реєстрацію знака для товарів і послуг в Україні «ЛЕВАДА» від 18 квітня 2013 року (т.2 а.с.128);

заява про реєстрацію знака для товарів і послуг в Україні «Буржуйські» від 20 листопада 2013 року (т.2 а.с.175). Відповідно до даної заяви заявниками є ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_12 (т.2 а.с.222);

заява про реєстрацію знака для товарів і послуг в Україні «LEVADA» від 28 липня 2014 року (т.3 а.с.29);

заява про реєстрацію знака для товарів і послуг в Україні «Экономька» від 08 грудня 2014 року (т.3 а.с.51);

заява про реєстрацію знака для товарів і послуг в Україні «Мяскоедов» від 11 лютого 2013 року (т.3 а.с.76).

В судовому засіданні представники відповідачів пояснили суду, що всі знаки для товарів та послуг, відомості про які внесені до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг, співвласниками яких були відповідачі, розроблялися останніми та іншими особами, які зазначені у відомостях. Позивачка ніякої участі в розробці даних знаків не приймала, оскільки після реєстрації шлюбу знаходилася за кордоном, де народила дитину.

Крім того, представники відповідачів пояснили суду, що всі знаки для товарів та послуг, відомості про які внесені до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг, розраблялися до реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з позивачкою, а реєстрація останнім знаків для товарів та послуг після укладення шлюбу з позивачкою була пов’язана з розширенням асортименту товару.

Вказані факти підтверджуються не тільки заявками з додатками, які є в матеріалах справи, а також договорами поставки від 15 грудня 2012 року та від 10 липня 2013 року на поставку заморожених полу фабрикатів під торговою маркою «Буржуйські» (т.2 а.с.140-145).

З матеріалів справи вбачається, що більша кількість знаків для товарів і послуг були зареєстровані за ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу з позивачкою.

Судом встановлено, що 28 лютого 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір про передачу права власності на знаки для товарів і послуг, відповідно до ст.1 якого ОСОБА_2 передає, а ОСОБА_3 набуває права власності на Знаки, в тому числі виключні майнові права інтелектуальної власності на Знаки у повному обсязі, стосовно всього переліку товарів і послуг, що зазначені в Свідоцтвах. ОСОБА_2 передає, а ОСОБА_3 приймає Свідоцтва на Знаки: 26298,34185,50211,54820,56765,57387,59529,60002,61695,61825,65603,65705,65706,72633,73337,73338,73342,73911,73912,73913,73914,73915,75037,75038,83780,85219,85427,86260,86991,86992,87005,96245,96246,103375,103376,103377,103380,114831,114838,114876,115138,119341,124218,129458,130768,131973,147308,158115,179715,181670,192738,192785,195037,197152,200523,200524,206431,212565 (т.3 а.с.78-79).

Рішенням Державної служби інтелектуальної власності України від 17 травня 2017 року була розглянута заява співвласника свідоцтв ОСОБА_2 про публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу співвласнику права власності на знаки і прийняла рішення опублікувати в офіційному бюлетені и «Промислова власність» та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу співвласнику права власності на знаки, відповідно до яких право власнсоті на знаки для: товарів і послуг класів 29,30,31,35,36,39,40,42,43,45, на які зареєстрвоано знаки, свідоцтва України №№ 26298, 34185, 50211, 4820, 56765, 57387, 59529, 60002, 61695, 61825, 65603, 65705, 65706, 72633, 73337, 73338, 73342, 73911, 73912, 73913, 73914, 73915, 75037, 75038, 83780, 85219, 85427, 86260, 86991, 86992, 87005, 96245, 96246, 103375, 103376, 103377,103380,114831,114838,114876,115138,119341,124218,129458,130768,131973,147308,158115,179715,181670,192738,192785,195037,197152, 200523, 200524, 206431, 212565 (т.3 а.с. 77).

Отже, на теперішній час єдиним власником майнових прав інтелектуальної власності на Знаки, які раніше належали ОСОБА_2, є ОСОБА_3

Судом встановлено, що 13 серпня 2013 року між ТОВ «Порше лізинг Україна» та ОСОБА_2 було укладено договір про фінансовий лізинг та додатки до Договору, відповідно до умов якого лізингоодержувач придбаває об’єкт лізингу, автомобіль марки «Аudi А7 Sportback» після завершення погодженого строку лізингу за купівельною ціною, визначеною Лізингодавцем (т.3 а.с.173,175-178,179-190).

13 серпня 2013 року між ТОВ «ЗС ОСОБА_13» та ТОВ «Порше лізинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу поставки автомобіля №126-13Л з додатками (т.3 а.с.195-197, 198-199).

16 серпня 2013 року між ТОВ «ЗС ОСОБА_13» та ТОВ «Порше лізинг Україна» було підписано акт прийому-передачі автомобіля №126-13Л (т.3 а.с.207).

Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «Порше лізинг Україна» придбало у ТОВ «ЗС ОСОБА_13» автомобіль марки «Аudi А7 Sportback» за 704600,06 грн. (т.3 а.с.194).

Відповідно до акту прийому-передачі до договору лізингу від 13 серпня 2013 року автомобіль марки «Аudi А7 Sportback» був переданий ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 210).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 проводив щомісячні виплати ТОВ «Порше лізинг Україна» за договором фінансового лізингу (т.3 а.с.211-263).

Позивачка на підтвердження користування автомобілем «Аudi А7» Седан-В надала суду свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, відповідно до якого власником вказаного автомобіля є «Порше лізинг Україна», а не ОСОБА_2 (т.1 а.с.17-18).

Таким чином, вказаний автомобіль не відноситься до спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до правової позиції, яка була висловлена Верховним Судом України у постановах від 25 листопада 2015 року у справі № 6-2333цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 - належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти  або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

1) час набуття такого майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий  статус спільної власності подружжя.

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Отже, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може  вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Таким чином, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка не надала суду доказів того, що вона, як дружина своїми коштами або працею приймала участь в набутті майна, а саме в придбанні знаків для товарів і послуг в Україні та торговельних марок.

Відповідно до ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

До об'єктів права інтелектуальної власності згідно ст.420 ЦК України у тому числі належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.

Згідно ст. ст. 424, 427 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам (ст.493 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.

Статтею 495 ЦК України встановлено, що майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є: 1) право на використання торговельної марки; 2) виключне право дозволяти використання торговельної марки; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 497 ЦК України чинність майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку може бути припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст ст. 499 ЦК України права інтелектуальної власності на торговельну марку відповідно до визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», який регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні.

Знак – це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Зареєстрований знак - знак, на який видано свідоцтво України на знак для товарів і послуг;

Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Установою не прийнято рішення про відмову в реєстрації знака, можливості оскарження якого вичерпані.

Згідно ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва продовжується за умови сплати відповідного збору. Свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом. Взаємовідносини при використанні знака, свідоцтво на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати знак на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позивачкою не доведений факт того, що знаки для товарів та послуг: «Левада», право на яку засвідчено свідоцтвом № 192785, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтвом України на знаки для товарів від 10.11.2014 року; «Levada», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 206431, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 10 грудня 2015 року; «Сонечко моє; сонечко; моє», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 195037, зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 12 січня 2015 року; «Мяскоедов», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 179715 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 10 грудня 2013 року; «ЛЕВАДА», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 197152 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 25 березня 2015 року; «Буржуйські», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 200523 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 25 червня 2015 року; «Буржуйские», права власності на яку були засвідчено свідоцтвом № 200524 зареєстрованим в Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів від 25 червня 2015 року; «Економька» - права власності на яку були засвідчено свідоцтвом №212565, зареєстрованим 10.06.2016 року; «Левада» - торговельна марка країни ОСОБА_5 Іспанія Грузія Угорщина Киргизтан Казахстан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 20.11.2014 року, сертифікат № 1236374; «Levada» - торговельна марка країни ОСОБА_5 Іспанія Грузія Угорщина Киргизтан Казахстан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 20.11.2014 року, сертифікат № 1234664; «Економька» - торговельна марка країни Киргизтан Таджикистан, права власності на яку були зареєстровані 10.02.2015 року, сертифікат № 1259940 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Що стосується позовних вимог щодо визнання недійсним договору про передачу права власності на знаки для товарів і послуг від 8 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, то суд вважає, що дані вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Однак відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Згідно правової позиції Верховного Суду України по справі № 6-3058цс16 законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, який в такому випадку має право на компенсацію вартості відчуженого майна.

Отже, якщо при розгляді справи було встановлено право позивачки на частину майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку та знаки для товарів та послуг, то вона мала б право на стягнення компенсації за свою частку.

Таким чином, суд вважає, що обставини на які посилалася позивачка як на підставу позовних вимог не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, з підстав чого вимоги позивачки про передачу права власності на знаки для товарів та послуг від 28 лютого 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про поновлення запису у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг та зобов'язання Міністерство економічного розвитку та торгівлі України внести відповідні записи до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів не підлгають задоволенню.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладається у разі задоволення позову - на відповідача.

Судовий збір у справі сплачений позивачкою у повному обсязі при зверненні до суду, оскільки в задоволенні позовних вимог судом відмовлено, то судовий збір покладається на позивачку.

На підставі ст. ст. 15, 16, 316, 328, 368 ЦК України, ст. ст. 57, 60, 61, 62 СК України, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 200, 206, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше лізинг Україна», Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, про поділ майна подружжя– залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 05 грудня 2018 року.

Суддя О.М. Сегеда