ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2024 року                              м. Дніпро         Справа №  908/70/22(908/1564/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді  Чередка А.Є. (доповідач)       

суддів: Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дюпон Україна”

на ухвалу Господарського суду Запорізької області (суддя Юлдашев О.О.) від 08.06.2023р. у справі № 908/70/22 (908/1564/22)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Дюпон Україна”, код ЄДРПОУ 33404879 (04070, м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 1)

до відповідачів: 1/ Приватного підприємства “Бізон-Тех 2006”, код ЄДРПОУ 34216986 (70605, Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Лесі Українки, 162, кв. 11)

2/ Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Інтенсивні фінанси”, код ЄДРПОУ 44036282 (01021, м. Київ, вул. Мечнікова, 16)

3/ Товариства з обмеженою відповідальністю “Амбар Експорт БКВ”, код ЄДРПОУ 40921939 (69005, м. Запоріжжя, вул. Якова Новицького, 11)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю “ФМС Україна” (код ЄДРПОУ 41364883, 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8)

про визнання договорів недійсними

в межах справи № 908/70/22 про банкрутство - Приватного підприємства “Бізон-Тех 2006”, код ЄДРПОУ 34216986 (70605, Запорізька область, Пологівський район, м. Пологи, вул. Лесі Українки, 162, кв. 11), -       

                                                         ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022р. в межах справи про банкрутство Приватного підприємства “Бізон-Тех 2006” кредитором боржника - Товариством з обмеженою відповідальністю “Дюпон Україна” пред`явлено позов про визнання недійсними договору поруки від 23.07.2021р., укладеного між поручителем Приватним підприємством “Бізон-Тех 2006” та кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю “Амбар Експорт БКВ”, а також договору факторингу № АМ-1 від 15.12.2021р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова Компанія “Інтенсивні Фінанси” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Амбар Експорт БКВ”.

Позовні вимоги обґрунтувані тим, що ТОВ “Дюпон Україна” є другим найбільшим кредитором ПП “Бізон-Тех 2006”, права та інтереси якого були порушені укладеним між заінтересованими особами – ПП “Бізон-Тех 2006” і ТОВ “Амбар Експорт БКВ” договору поруки, що спрямований не на настання реальних наслідків, а на штучне збільшення кредиторської заборгованості, для гарантованої присутності ТОВ “ФК “Інтенсивні Фінанси” у комітеті (зборах) кредиторів з правом вирішального голосу із кількістю голосів 47,1% від загальної кількості, що дає останньому право самостійно приймати рішення в комітеті та на зборах кредиторів. Договір поруки укладено менш ніж за три роки до порушення провадження у справі про банкрутство. ПП “Бізон-Тех 2006” взяло на себе зобов`язання без вчинення відповідних майнових дій іншою стороною і внаслідок поруки ПП “Бізон-Тех 2006” стало неплатоспроможним, а виконання зобов`язань перед іншими кредиторами стало неможливим. Договір поруки є фраудаторним правочином, не виконує забезпечувальної функції, оскільки покладає на ПП “Бізон-Тех 2006” зобов`язання зі сплати коштів незалежно від допущення порушення підприємствами, права вимоги до яких ТОВ “Амбар Експорт БКВ” викупило. ТОВ “Амбар Експорт БКВ” не вчиняло дій щодо стягнення простроченої заборгованості з ПП “Бізон-Тех 2006”, а лише пред`явило вимоги до нього після порушення провадження у цій справі про банкрутство.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.06.2023р. у справі № 908/70/22 (908/1564/22) у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Дюпон Україна” про визнання недійсним договору поруки від 23.07.2021р., укладеного між поручителем Приватним підприємством “Бізон-Тех 2006” і кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю “Амбар Експорт БКВ”, а також договору факторингу № АМ-1 від 15.12.2021р., укладеного між клієнтом Товариством з обмеженою відповідальністю “Амбар Експорт БКВ” і фактором Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова Компанія “Інтенсивні Фінанси” відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою господарського суду до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю “Дюпон Україна”, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 08.06.2023р. у справі № 908/70/22 (908/1564/22) та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги апелянта узагальнено зводяться до наступного:

-  суд першої інстанції у судовому засіданні 08.06.2023 розглядав та вирішив позовні вимоги про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/04/2021 від 01.04.2021р. та договору факторингу №   АМ-2 від 15.12.2021р., а не договору поруки від 23.07.2021 та договору факторингу № АМ-1 від 15.12.2021;

- суд першої інстанції не врахував, що укладення договору поруки від 23.07.2021 безпосередньо порушує права апелянта як кредитора боржника, оскільки внаслідок його укладення була штучно створена кредиторська заборгованість боржника, що впливає на погашення вимог апелянта та розподіл голосів у комітеті кредиторів;

- суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам того, що оспорюваний договір поруки від 23.07.2021 укладений з заінтересованою особою, що є підставою для визнання його недійсним за ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а внаслідок його укладення боржник став неплатоспроможним;

- суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам того, що оспорюваний договір поруки від 23.07.2021 є  фраудаторним правочином, оскільки не був спрямований на реальне настання правових наслідків та укладений на шкоду іншим кредиторам боржника;

- суд першої інстанції не врахував, що недійсність договору поруки від 23.07.2021 є підставою для визнання недійсним договору факторингу №   АМ-1 від 15.12.2021р., оскільки предметом останнього є вимога, що випливає з недійсного правочину.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Дюпон Україна” на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 08.06.2023р. у справі № 908/70/22 (908/1564/22), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 24.10.2023р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2023р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 21.11.2023р.

У судовому засіданні по справі оголошувалась перерва з 21.11.2023р. до 08.01.2024р., про що апеляційним судом постановлено відповідну ухвалу.  

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги у повному обсягу та просив її задовольнити.

Представник боржника у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає оскаржувану ухвалу законною та обгрунтованою, прийняту з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу апелянта безпідставною, посилаючись при цьому на відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача внаслідок укладення боржником оспорюваних договорів, оскільки на час їх укладення у боржника не існувало прострочених грошових зобов`язань перед позивачем, а внаслідок укладення договору поруки від 23.07.2021 боржник набув право вимоги до осіб, за виконання зобов`язань, яких перед ТОВ “Амбар Експорт БКВ” він поручився, тобто не позбавлявся своїх активів, тому підстави для визнання його недійсним за ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства відсутні.

Боржник також вказує, що договір поруки від 23.07.2021 є реальним та був спрямований на реалізацію спільного з ТОВ “Амбар Експорт БКВ” проекту з закупівлі насіння, що підтверджується матеріалами справи, а позивач також є заінтересованою особою відносно боржника, проте заперечує проти визнання недійсними з цієї підстави, укладених між ним та боржником договорів.

Зазначає боржник і про недоведення позивачем належними доказами настання неплатоспроможності боржника внаслідок укладення договору поруки від 23.07.2021.

Представник відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Інтенсивні фінанси” також заперечує проти задоволення апеляційної скарги апелянта, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, вказуючи про відсутність підстав для визнання недійсними спірних договорів.  

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю “ФМС Україна” підтримує доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Дюпон Україна” та просить її задовольнити з підстав, наведених останнім.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку представників, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка представників учасників справі в судове засідання обов`язковою, а неявка представників інших учасників справи не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представників інших учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи,  дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.01.2022р., зокрема відкрито провадження у справі № 908/70/22 про банкрутство Приватного підприємства   «Бізон-Тех 2006». Визнано грошові вимоги   Товариства з обмеженою відповідальністю   «Куликівське хлібоприймальне підприємство»    до боржника у розмірі 47   442 326,54 грн основного боргу. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Клименка О.Ю.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.05.2022 року у справі № 908/70/22 визнані кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Дюпон Україна” до боржника у розмірі 241   257   035,09 грн., з яких: 241 252 073,09 грн. основний борг з четвертою чергою задоволення, 4 962,00 грн. судовий збір з першою чергою задоволення.

30.08.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Дюпон Україна” в якій позивач просив суд визнати недійсними договір поруки від 23.07.2021р., укладений між поручителем Приватним підприємством “Бізон-Тех 2006” та кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю “Амбар Експорт БКВ”, а також договір факторингу № АМ-1 від 15.12.2021р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова Компанія “Інтенсивні Фінанси” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Амбар Експорт БКВ”, для розгляду в межах справи № 908/70/22 про банкрутство Приватного підприємства   “Бізон-Тех 2006”.

Під час розгляду вказаної позовної заяви судом першої інстанції встановлено, що 23.07.2021 року між ТОВ “Амбар Експорт БКВ” і ПП “Бізон-Тех 2006” були укладені специфікація № 2 до договору поставки № 1/21 від 11.01.2021 року, згідно з якою ТОВ “Амбар Експорт БКВ” зобов`язався поставити ПП “Бізон-Тех 2006” насіння соняшника на загальну суму 500 млн. грн. у кількості 25 тисяч тон по ціні 20   000 грн за тону у строк до 28.02.2022року, а також договір поруки за яким ПП “Бізон-Тех 2006” поручилось перед ТОВ “Амбар Експорт БКВ” за виконання двадцятьма підприємствами грошових зобов`язань на загальну суму 400 021 320 грн.

Належне за договором поруки право грошової вимоги ТОВ “Амбар Експорт БКВ” відступило ТОВ “Фінансова Компанія “Інтенсивні Фінанси” за укладеним між ними договором факторингу № АМ-1 від 15.12.2021 року.      

За вказаними договорами ТОВ “Фінансова Компанія “Інтенсивні Фінанси” заявило вимоги у справі про банкрутство ПП “Бізон-Тех 2006”, які визнані судом в ухвалі від 12.05.2022 року.      

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними вищенаведених договорів місцевий господарський суд виходив з недоведення позивачем їх невідповідності вимогам чинного законодавства та порушення його прав чи інтересів внаслідок їх укладення, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На час відкриття провадження у справі № 908/70/22 про банкрутство Приватного підприємства “Бізон-Тех 2006” набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ)   передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність  Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Згідно з ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.

За змістом статей   15,   16 ЦК України   кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Відповідно до положень статей   14,   74 ГПК України   тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі №   910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови   від 01.06.2016 у справі №      920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей   3,   15,   16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано   КУзПБ   з 21.10.2019, а до вступу в дію цього   Кодексу   - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство.

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми   ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за   статтею 16 ЦК України,   статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені   статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей   16,   203,   215 ЦК України   для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17),      від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №       916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами   ЦК України,   ГК України   чи інших законів, у межах справи про банкрутство, в т.ч. щодо визнання недійсними правочинів, укладених боржником, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення   дозволеної законом мети   (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті   13, частина третя статті   16 ЦК України   не суперечать частині другій   статті 58 Конституції України   та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої   статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"   (до введення в дію   КУзПБ),   стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта   статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6   статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою   статті 13 ЦК України,   при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6   статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя   статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі №       369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Щодо фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

-      момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;      

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №       910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Як вбачається з матеріалів справи, за умовами спірного договору поруки від 23.07.2021р. ПП “Бізон-Тех 2006” поручилось перед ТОВ “Амбар Експорт БКВ” за виконання двадцятьма підприємствами грошових зобов`язань на загальну суму 400 021 320 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтєю 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно з ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Відповідно до ст. 544 ЦК України, боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Згідно з ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

В силу ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За ст. 556 ЦК України, після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Отже, згідно з вищенаведеними  нормами чинного законодавства, порука є видом забезпечення виконання зобов`язання, а виконання поручителем солідарного обов`язку може мати місце лише у разі порушення зобов`язання боржником. У випадку ж виконання поручителем перед кредитором зобов`язання боржника він набуває усіх прав кредитора у цьому зобов`язанні.

Відтак, укладення боржником договору поруки від 23.07.2021, умови якого не суперечать вищенаведеним нормам права, не може свідчити про взяття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або взяття на себе економічно невигідних фінансових зобов`язань при наявності невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами та незадовільного фінансового стану, тобто укладення сторонами фраудаторного правочину, про що стверджує апелянт в апеляційній скарзі.  

Тому, як вірно вказано судом першої інстанції, фактів настання для боржника будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення вказаного правочину не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

З урахуванням вищенаведеного принципу вірогідності доказів, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи спеціалізацію господарської діяльності ТОВ “Амбар Експорт БКВ” і ПП “Бізон-Тех 2006”, яка полягає в оптовій торгівлі сільськогосподарською продукцією, а також наявні у матеріалах справи докази, про більшу вірогідність існування в дійсності описаної ПП “Бізон-Тех 2006” домовленості з ТОВ “Амбар Експорт БКВ” з поетапного продажу ними насіння соняшника з метою отримання прибутку, на виконання якої протягом одного дня ТОВ “Амбар Експорт БКВ” і ПП “Бізон-Тех 2006” документально оформили домовленість про здійснення ТОВ “Амбар Експорт БКВ” поставки насіння соняшника ПП “Бізон-Тех 2006” і поруку ПП “Бізон-Тех 2006” перед ТОВ “Амбар Експорт БКВ” за виконання грошових зобов`язань підприємствами, право вимоги до яких ТОВ “Амбар Експорт БКВ” викупило напередодні укладання вказаних специфікації та договору поруки і зобов`язувалось за них розрахуватись не пізніше 30.04.2022 року, тобто про достатність вказаних вище обставин і доказів для підтвердження факту пов`язаності трьох вказаних вище правочинів єдиною метою – отримання прибутку від реалізації соняшника, що у свою чергу потребувало отримання доступу до коштів, необхідних для закупівлі ТОВ “Амбар Експорт БКВ” соняшника, про що зазначало ПП “Бізон-Тех 2006”. Вкладом ПП “Бізон-Тех 2006” у реалізацією проекту стала його порука, якою воно прийняло на себе фінансові зобов`язання перед заінтересованою компанією, розподіливши з ним ризики несвоєчасного виконання підприємствами грошових зобов`язань перед ТОВ “Амбар Експорт БКВ”.

Не надано апелянтом господарському суду і будь-яких належних та допустимих доказів, які-б підтверджували настання неплатоспроможності боржника внаслідок укладення договору поруки від 23.07.2021р. та неможливість у зв`язку з цим виконати зобов`язання перед іншими кредиторами.

З поданого ж позивачем до справи Звіту за результатами аналізу фінансово-господарського стану боржника, складеного розпорядником майна вбачається, що ПП “Бізон-Тех 2006” ще з 2018р. знаходилось у стані критичної неплатоспроможності.

Крім цього, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом,  з матеріалів справи слідує зменшення кредиторської заборгованості боржника у 2021 році до 0,9 млрд, що на 1,4 млрд.грн менше у порівнянні із показником 2020 року, який становив більше 2,3 млрд. грн.

Апеляційний суд також враховує, що в матеріалах справи відсутні докази виконання ПП “Бізон-Тех 2006” грошових зобов`язань інших підприємств перед ТОВ “Амбар Експорт БКВ”, що було передбачено спірним договором поруки, а відкриття провадження у справі про банкрутство ПП “Бізон-Тех 2006” пов`язано з невиконанням останнім своїх зобов`язань за іншими правовідносинами.

Таким чином, боржником за договором поруки від 23.07.2021р. не здійснювалося дій з відчуження належного йому майна, не зменшувалося маси його активів, а укладення договору поруки не призвело до неплатоспроможності боржника, тобто його укладення не завдало збитків боржнику або кредиторам, не свідчить про недобросовісну та нерозумну поведінку боржника.

Не доведено апелянтом належними та допустимими доказами і неможливість погашення його кредиторських вимог внаслідок визнання кредиторських вимог до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова Компанія “Інтенсивні Фінанси”, які виникли на підставі спірних договорів.

При цьому, колегія суддів враховує, що можливість відновлення платоспроможності боржника та погашення вимог його кредиторів визначається за наслідками процедури розпорядження майном, яка ще не завершена, або ліквідації банкрута.  

За наведених обставин саме по собі укладення боржником правочину з заінтересованою особою не може бути підставою для визнання його недійсним.

Відхиляє колегія суддів і доводи апелянта щодо наявності підстав для визнання недійсними спірних договорів як фраудаторних, оскільки на їх підставі виникли та визнані судом кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова Компанія “Інтенсивні Фінанси”, що порушує право позивача на участь у комітеті (зборах) кредиторів, адже згідно з ч. 4 ст. 48 КУзПБ кількість голосів конкурсного кредитора встановлюється виходячи з розміру його вимог, включених до реєстру кредиторів.

Вимоги ТОВ “Фінансова Компанія “Інтенсивні Фінанси” визнані господарським судом, отже як і вимоги ТОВ “Дюпон Україна” підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів, тобто їх визнання не перешкоджає останньому в реалізації свого права участі у зборах (комітеті) кредиторів.

Право кредитора на участь у зборах та комітеті кредиторів також не може вважатися зловживанням правом та свідчити про порушення прав іншого кредитора, які у конкурсній процедурі банкрутства мають рівні права на погашення своїх вимог.  

Виходячи з усього вищевикладеного, колегія суддів вважає, що матеріалами справи не підтверджується здійснення відповідачами, шляхом укладення спірного договору поруки від 23.07.2021р. умисних, недобросовісних дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір активів боржника, спрямованих на ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань перед кредиторами, з метою завдання їм шкоди, зокрема ТОВ “Дюпон Україна”, тобто зловживання правом, що і є основною ознакою фраудаторного правочину, а тому суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність порушення прав позивача внаслідок укладення вказаного договору та підстав для визнання його недійсним.

Відповідно відсутні і підстави для визнання недійсним договору факторингу №   АМ-1 від 15.12.2021р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Амбар Експорт БКВ” і Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова Компанія “Інтенсивні Фінанси”, недійсність якого позивач обгрунтовує виключно недійсністю договору поруки від 23.07.2021р.

Щодо доводів апелянта про вирішення судом першої інстанції у судовому засіданні 08.06.2023 позовних вимог про визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги № 01/04/2021 від 01.04.2021р. та договору факторингу №   АМ-2 від 15.12.2021р., а не договору поруки від 23.07.2021 та договору факторингу № АМ-1 від 15.12.2021, то апеляційним судом досліджені матеріали справи та встановлено, що у справі № 908/70/22 (908/1564/22)   предметом розгляду були саме вимоги ТОВ “Дюпон Україна” про визнання недійсними договору договору поруки від 23.07.2021 та договору факторингу № АМ-1 від 15.12.2021.

З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржувану ухвалу такою, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 08.06.2023р. у справі № 908/70/22 (908/1564/22) відсутні.

Згідно зі ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 14 886,00 грн., слід покласти на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

                                                    ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дюпон Україна” на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 08.06.2023р. у справі № 908/70/22 (908/1564/22) – залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 08.06.2023р. у справі № 908/70/22 (908/1564/22) – залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю “Дюпон Україна”.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 11.01.2024 року.

Головуючий суддя                                                                                   А.Є. Чередко  

Суддя                                                                                                          В.Ф. Мороз

Суддя                                                                                                          Л.А. Коваль