ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/1118/20 пров. № А/857/18910/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Заверухи О.Б.,

суддів                                                                      Гінди О.М., Гудима Л.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора  про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Скільський І.І., Тимощук О.Л., Могила А.Б.,

час ухвалення рішення – 11:21:18,

місце ухвалення рішення – м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення – 24 липня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

28 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора України, Прокуратури Луганської області, в якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення Другої кадрової комісії № 2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ; визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 29 квітня 2020 року № 109к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Луганської області та органів прокуратури; поновити його на посаді заступника прокурора Луганської області з 30 квітня 2020 року, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України; стягнути з Прокуратури Луганської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 квітня 2020 року по дату винесення судового рішення.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у задоволенні  адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 300/1118/20 скасовано та ухвалено постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Кадрової комісії № 2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 . Визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора від 29.04.2020 № 109к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Луганської області та органів прокуратури. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Луганської області та в органах прокуратури з 01 травня 2020 року. Стягнуто  з прокуратури Луганської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 505965 грн 72 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць в сумі 45620 грн  03 коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства допущено до негайного виконання.

Постановою Верховного Суду від 23 червня 2022 року касаційні скарги Луганської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора - задоволено. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 300/1118/20 скасовано, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суд від 02 лютого 2021 року – залишено в силі.

05 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 300/1118/20, у якій просив за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у цій справі та ухвалити нове рішення, яким його адміністративний позов задовольнити повністю.

Заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами обґрунтована тим, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року (далі – рішення № 1-р(ІІ)/2023) визнано неконституційним пункт 6 розділу ІІ  «Прикінцеві і перехідні положення»  Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня  2019 року  № 113-IX. Згідно з вказаним пунктом 6 розділу ІІ  «Прикінцеві і перехідні положення»  Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня  2019 року  № 113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої  статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Зазначає, що його звільнено з посади заступника прокурора Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1  статті 51 Закону України  «Про прокуратуру». Враховуючи те, що положення  Закону №113-ІХ, на підставі якого він був персонально попереджений про звільнення визнано неконституційним,  вважає, що отримав право на звернення з відповідною заявою до Івано-Франківського окружного адміністративного суду про перегляд за виключними обставинами рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 300/1118/20. З урахуванням рішення № 1-р(ІІ)/2023 та викладених у ньому мотивах, просив переглянути рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 300/1118/20 за виключними обставинами, скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 19 липня 2023 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 у справі № 300/1118/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора України, Луганської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії №2 про неуспішне проходження атестації від 09.04.2020 за № 336, наказу про звільнення від 29.04.2020 № 109к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року, щодо перегляду якого за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно воно не підлягає примусовому виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п`ятої  статті 361 КАС України  – не може переглядатися за виключними обставинами. Рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року, пункт 6 розділу ІІ  «Прикінцеві і перехідні положення»  Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»  від 19 вересня 2019 року № 113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України згаданого Рішення. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність)  закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі. З огляду на вищевикладене,  суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для  задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про перегляд судового рішення за виключними обставинами. Зокрема, зазначає, що  Івано-Франківським окружним адміністративним судом при прийнятті рішення від 02 лютого 2021 року у цій справі застосовано пункт 6 розділу ІІ  «Прикінцеві і перехідні положення»  Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня  2019 року  №113-IX, який Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Вважає, що з урахуванням Рішення № 1-р(ІІ)/2023 наявні підстави для перегляду рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 300/1118/20 за виключними обставинами. Вказує, що рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, може бути предметом перегляду за виключними обставинами, так само як і рішення, яким позов задоволено. Зазначає що можливість перегляду рішення за виключними обставинами не суперечить положенням ч. 2 ст. 152 Конституції України про пряму дію рішення Конституційного Суду України.

У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1  ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року визнано таким, що не відповідає  Конституції України  (є неконституційним) пункт 6 розділу ІІ  «Прикінцеві і перехідні положення»  Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, відповідно до якого  з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої  статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.

Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з частиною першої  статті 361 Кодексу адміністративого судочинства України  (далі – КАС України)  судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто, зокрема, за виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої  статті 361 КАС України  підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Частиною шостою  статті 361 КАС України  встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Відповідно до частин першої та другої  статті 365 КАС України  заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини 5 статті 361 згаданого Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині 1 згаданої статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.

У заяві від 05 квітня 2023 року про перегляд рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року за виключними обставинами заявник визначив підставою для перегляду ухваленого у цій справі судового рішення наявність виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини п`ятої  статті 361 КАС України, а саме, встановлену Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Так, Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01 березня 2023 року (далі- рішення № 1-р(ІІ)/2023) визнано таким, що не відповідає  Конституції України  (є неконституційним) пункт 6 розділу ІІ  «Прикінцеві і перехідні положення»  Закону України  «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX, відповідно до якого  з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої  статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Колегія суддів зауважує, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у цій справі, яке просить переглянути заявник у зв`язку з виключними обставинами, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора України, Луганської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії № 2 про неуспішне проходження атестації від 09 квітня 2020 року за № 336, наказу про звільнення від 29 квітня 2020 року за № 109к, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тобто, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року, щодо перегляду якого за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно воно не підлягає примусовому виконанню, тому – у значенні пункту 1 частини п`ятої  статті 361 КАС України  – не може переглядатися за виключними обставинами.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 21 грудня 2022 у справі № 140/2217/19 та від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

У постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що положення пункту 1 частини п`ятої  статті 361 КАС України  містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність)  закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане.

За текстом постанови від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18, словосполучення «ще не виконане», яке вживається у пункті 1 частини п`ятої  статті 361 КАС України, не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також «розширеного тлумачення», Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше, ніж це передбачено процесуальним законодавством.

Згідно із судовими рішеннями у справі № 808/1628/18, про перегляд яких з підстави, встановленої пунктом 1 частини п`ятої  статті 361 КАС України  звернувся позивач (у тій справі), у задоволенні позовних вимог було відмовлено. На цій підставі об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду констатувала, що судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п`ятої  статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави.

Також суд апеляційної інстанції зазначає що згідно з частиною першою  статті 152 Конституції України  закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають  Конституції України  або якщо була порушена встановлена  Конституцією України  процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Частиною другою  статті 152 Конституції України  визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності  Конституції України  (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), вказав про те, що:  частина друга  статті 152 Конституції України  закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності  Конституції України  (конституційності)  Закону України  «Про внесення змін до  Конституції України»  від 8 грудня 2004 року № 2222-IV  (справа про додержання процедури внесення змін до  Конституції України) Конституційний Суд України зазначив про те, що:  незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.

У пункті 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 1-р(ІІ)/2023 указано, що пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня  ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, дія пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX втратила чинність з 01 березня 2023 року.

За таких обставин Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року №1-р(ІІ)/2023 у справі №3-5/2022(9/22) на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність)  закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі № 380/21729/21, а також в постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 липня 2023 року у справі № 818/1793/18 та постанові Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 360/483/21.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої  статті 368 КАС України  за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може  відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Враховуючи вищенаведене,  колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для  задоволення заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 316, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 липня 2023 року про перегляд судового рішення за виключними обставинами у справі № 300/1118/20 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

Л. Я. Гудим

Повне судове рішення складено 03 січня 2024 року.