Справа № 2а-4114/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2009 року Київський районний суд м. Донецька

у складі         головуючого     - судді Рассуждай Я.М,

            при секретарі -  Гуляєвій О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку  справу за  адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Донецькій області про зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Донецькій області (попереднє позивач звертався до УПФУ Київського району м. Донецька) про стягнення з відповідача суму недоплаченої надбавки до пенсії за період з 09.07.2007 року по теперішній час.

Заявлені вимоги позивачка обґрунтовувала  наявністю в неї статусу “дитина війни” та наявністю у відповідача обов'язку здійснення нарахування та перерахування надбавки до пенсії  у розмірі 30 % від суми мінімальної пенсії за віком зазначеній категорії громадян за приписами положень статті 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання до суду не з'явився, але надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність та надав письмові заперечення проти позову. У своїх письмових запереченнях, представник відповідача, який діяв на підставі перевірених судом повноважень (довіреністю) – ОСОБА_2 заперечувала проти позову, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до діючого законодавства вищевказана надбавка була передбачена та виплачувалась позивачу з 01.01.2008 р. Відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.2006 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Статтею 110 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 р.» було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим ст.. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни, запроваджуються з 01.01.2006 р., а статтею 6 – протягом 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету. Зазначені статті не були визнанні неконституційними у встановленому законом порядку, отже, відсутні підстави для їх не застосування. Крім того, у 2006 р. урядом не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 р.» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом на 2007 рік зупинено, зокрема, дію ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Статтею 111 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачено підвищення до пенсії «дітям війни» в розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. На підставі зазначених норм, дітям війни виплачувалось підвищення до пенсії з 01.01.2007 р. у розмірі 19 грн., з 01.04.08 р. – 19,35 грн., 01.10.07 р. – 19,75 грн.

09.07.07 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані таким, що не відповідають Конституції України, положення, зокрема п. 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 р.».

Однак, оскільки ст.. 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється на рахунок коштів Державного бюджету України, а Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» видатки на підвищення дітям війни не передбачено, то і після рішення Конституційного суду України вище наведене підвищення не виплачувалось.

Відповідно до ч. 2 ст. 72  ЗУ «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України і не підлягають оподаткуванню. Відповідно до ч. 2 ст. 73 ЗУ «Про загальнообов*язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду для оплати договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат та на цілі, не передбачені цим законом.

У зв*язку із Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. у справі 1-29/2007 р. законодавчим органом не прийнято жодного нормативного акту на виконання вказаних вимог закону, не визначено на законодавчому рівні які органи повинні виплачувати підвищення пенсії, за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір.

Таким чином, немає підстав вважати, що саме органи Пенсійного фонду України повинні виплачувати таке підвищення із бюджету Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; іншим учасникам війни – на 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Хоча Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» було визнано таким, що не відповідає Конституції України, тобто неконституційним, але попередня редакція ст.6 Закону України № 2195- IV автоматичному відновленню не підлягає, а жодної спеціальної вказівки про відновлення дії попередньої редакції цієї статті законодавець не видавав. Для врегулювання ситуації Кабінетом Міністрів України 28 травня 2008 року було прийнято Постанову № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», введену в дію з 22 травня 2008 року, відповідно до п.8 якої дітям війни встановлено підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, в твердих грошових сумах.

Законодавством України не передбачено автоматичного відновлення дії норми, яка втратила чинність на підставі нормативно-правового акту, який було визнано у подальшому неконституційним. Натомість, старий закон, що втратив юридичну чинність, тільки за спеціальною вказівкою нового нормативного акту, може поширювати свою дію на відповідні правовідносини. А ні Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.08 р., а ні іншим нормативно-правовим актом не передбачено відновлення дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції до 01.01.08 р.

Для врегулювання ситуації, 28.05.08 р. КМУ була прийнята Постанова № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» , відповідно до п. 8 якої встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у твердих розмірах: з 22 травня – 48,10 грн., з 1 липня – 48,20 та з 1 жовтня – 49,80 грн.

Відповідно до ст.. 54 Закону України «Про державний бюджет на 2009 р.» розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюється відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами КМУ.

Суд, дослідив письмові докази, що є в матеріалах справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Суд встановив, що Головне Управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області є належним відповідачем по цій справі з наступних підстав.

Відповідно до п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, основним завданням органів пенсійного фонду є забезпечення своєчасного та у повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які відповідно до законодавства здійснюються за рахунок коштів фонду й інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення відповідно до цього закону здійснюється органами Пенсійного фонду України. Частиною 2 статті 8 цього Закону передбачено, що Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами й організаціями, а також коштів державного бюджету України .

Суд встановив, що органами державної влади саме на відповідача – ГУПФУ в Донецькій області покладено обов’язок провадити виплату позивачу зазначеного підвищення до пенсії, і ці виплати фактично здійснюються відповідачем позивачу за рахунок і в межах коштів, що виділяються йому на зазначені цілі з державного бюджету. За таких обставин судом встановлено, що саме Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є належним відповідачем у цій справі.

З пояснень сторін та матеріалів справи суд встановив, що позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в Донецькій області і отримує пенсію за віком при повному стажі. Позивач відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має соціальний статус “дитина війни”, оскільки на час закінчення Другої світової війни позивачу не виповнилося 18 років. Вік позивача підтверджується копією паспорту громадянина України, а спеціальний правовий статус “дитина війни” - відміткою в пенсійному посвідченні, копію якого додано до матеріалів справи.

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” № 2195-IV від 18 листопада 2004 року в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

З пояснень сторін, зокрема представника відповідача, та матеріалів справи суд встановив, що в 2006 та 2007 роках зазначене підвищення до пенсії позивачу не нараховувалося і не виплачувалося.  В 2008 році на підставі пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів», ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивачу відповідачем нараховувалося та виплачувалося щомісячне підвищення до пенсії у розмірах: з 1 січня 2008 року – 47 гривень, з 1 квітня 2008 року – 48 гривень 10 коп. з 22 травня 2008 року по 48 гривень 10 коп., з 1 липня 2008 року – 48 гривень 20 коп., з 1 жовтня 2008 року та в 2009 році – по 49 гривень 80 коп.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється тільки за рахунок коштів Державного бюджету України.

Проте відповідно до п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, зупинено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року.

Відповідно до п.12 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року, дію ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» знову було призупинено, а статтею 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» передбачено підвищення до пенсії дітям війни в меншому розмірі.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року норми п.12 ст.71, ст.111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Згідно п.3 Рішення Конституційного Суду України, зазначені норми Закону  втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Крім цього, відповідно до пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 28 грудня 2007 року статтю 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» викладено в новій редакції, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року зазначену норму - пп. 2 п. 41 розділу II Закону від 28 грудня 2007 року також було визнано неконституційною, в зв’язку з чим така редакція Закону втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року.

Крім того, відповідно до абз.1 п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» підвищення пенсії дітям війни проводиться у таких розмірах: з 22 травня 2208 року – 48,1 гривень, з 1 липня 2008 року – 48,2 гривень, з 1 жовтня 2008 року – 49,8 гривень.

Відповідно до ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року Кабінету Міністрів України надане право встановлювати у 2009 році розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах в межах асигнувань, передбачених відповідними бюджетними програмами. На виконання зазначеної норми Закону Кабінетом Міністрів не приймалося окремої постанови щодо встановлення у 2009 році розмірів підвищення до пенсії особам, віднесеним до категорії «діти війни», а чинною залишається постанова КМУ від 28 травня 2008 року № 530.

Відповідно до ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тому суд встановив, що на підставі рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року позивач мав право на виплату підвищення до пенсії за віком як дитина війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком в 2007 році з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, а на підставі Рішення Конституційного суду України N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року – мав право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком в 2008 році з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, а відмова відповідача у такому підвищенні позивачу пенсії за цей період є неправомірною.

При цьому посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України "Про соціальний захист дітей війни", не можуть бути підставою для відмови у виплаті підвищення пенсії за цей період, оскільки незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на соціальні виплати, Конституцією України, зокрема її ч.2 cт.3, гарантовано, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а ст.46 Конституції гарантує громадянам право на соціальний захист, який включає отримання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування та мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.  

Суд також вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що після визнання недійсною (неконституційною) норми, якою статтю 6 Закону “Про соціальний захист дітей війни” було викладено в новій редакції, автоматичного відновлення старої редакції статті не відбувається, а необхідна спеціальна вказівка законодавця про поновлення її дії. Такі ствердження представника відповідача не ґрунтуються на законі та є надуманими, оскільки в разі визнання недійсною (неконституційною) певної редакції норми закону вочевидь існує і є діючою попередня редакція цієї норми закону.

    Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Враховуючи, що відповідач у своїх письмових запереченнях наполягає на застосуванні наслідків, передбачених ст. 100 ч. 1 КАСУ, тобто на відмові в позові з підстав пропуску строку звернення до суду, у той час як позивач звернувся до суду із теперішнім позовом лише 06 серпня 2009 року і при  цьому, хоча і просив поновити строк звернення до суду, однак не навів суду жодного обґрунтування наявності поважних причин пропуску ним строку звернення до суду, встановленого ч.2 ст.99 КАС України, суд не вбачає підстав для поновлення такого процесуального строку.

Застосовуючи положення ст.99 КАС України,  суд також виходить з того, що юридична необізнаність позивача не може бути визнана судом поважною причиною  для поновлення йму строку звернення до суду, оскільки  закони та інші нормативно-правові  акти є доступними для ознайомлення всіма громадянами і обізнаність людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.

Таким чином, суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з  позовом, що передував 06 серпня 2008 року і поважних причин пропуску звернення до адміністративного суду не вбачає, а отже, не вбачає підстав для його поновлення.

А за таких обставин зазначені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, лише у межах строків позовної давності, за період з 06 серпня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання до нарахування щомісячної надбавки до пенсії за 2006 рік та за 2009 роки суд встановив, що норми п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік», а також ст.71 Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік» Конституційним судом України на предмет їх відповідності Конституції України не розглядалися і недійсними (неконституційними) у встановленому законом порядку не визнавалися.

Оскільки ці закони мають однакову юридичну силу порівняно з Законом України “Про соціальний захист дітей війни” за ієрархією, регулюють ті ж самі питання, але видані пізніше, у той час як давати оцінку цим законам на предмет їх відповідності Конституції України не входить до повноважень адміністративного суду, на час розгляду справи суд не має правових підстав не застосовувати зазначені норми законів, в зв’язку з чим дії відповідача, спрямовані на виконання цих законів, протиправними визнані бути не можуть, а позовні вимоги у цій частині (за 2006 та 2009 роки) задоволенню не підлягають.

Суд також вважає неможливим задовольнити позовні вимоги про зобов’язання відповідача зробити перерахунок щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату в майбутньому, оскільки можливість порушення відповідачем прав позивача в майбутньому не може бути підставою для завчасного визнання неправомірними дій, які ще не були вчинені.  

На підставі викладеного, ч.2 ст.3, ст.8, ч.2 ст.19, ст.46, ст.152 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини, ст.ст.1, 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ч.2 ст.8, ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року, пп.2 п.41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» від 28 грудня 2007 року, ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року, Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, Рішення Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року, абз.1 п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», п.2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, керуючись ст.ст.11, 71, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій відповідача неправомірними  та зобов»язання вчинити певні дії -  задовольнити частково.

    Зобов’язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1   як дитині війни нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі тридцять відсотків мінімальної пенсії за віком  за період з 06 серпня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

ОСОБА_1 в іншій частині позовних вимог до Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відмовити.

 Повний текст постанови складений 04 грудня 2009 року.

    Заяву про апеляційне оскарження постанови може бути подано до Донецького апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційну скаргу на постанову може бути подано до Донецького апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м. Донецька протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу може бути подано без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови.  

    Суддя: