Справа № 127/14841/17

Провадження № 22-ц/801/70/2018

Категорія: 5

Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 рокуСправа № 127/14841/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Стадника І.М., Войтка Ю.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Топольської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу №127/14841/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2018 року, повний текст якого складено 06 вересня 2018 року, ухвалене у складі судді Жмудя О.О.,

встановив:

В липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він та його батько ОСОБА_5 були власниками житлового будинку індивідуального житлового фонду АДРЕСА_1. Згідно із відмітками у технічному паспорті на вказаний будинок, власниками були самовільно збудовані сарай «Г» (1984 р.), «В» (1971 р.), сіни «а4» (1968 р.), а також самовільно переобладнані кухня «1-1» та кімната «1-2».

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. За життя він не встиг оформити свідоцтво про право власності на перелічені самовільно збудовані будівлі та переобладнані приміщення. В результаті цього, після смерті ОСОБА_5 перелічені будівлі та приміщення не ввійшли до складу спадщини, як нерухоме майно. Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули у спадщину у рівних частках майнові права на будівельні матеріали та виконані роботи, право власності на які не підлягає державній реєстрації. Земельна ділянка, на якій розміщені перелічені самочинно збудовані та переобладнані будівлі та приміщення належать ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, на підставі державних актів.

Згідно з Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 5 серпня 1992 року не належать до самочинного будівництва. На підставі вищезазначеної норми, з перелічених самочинно збудованих будівель та переобладнаних приміщень було знято статус самочинного будівництва, що підтверджується технічним паспортом на садибний житловий будинок АДРЕСА_1 від 15 вересня 2014 року. Таким чином, єдина ознака самочинного будівництва, що була перешкодою для реєстрації права власності на нерухоме майно перестала існувати. ОСОБА_3 бажає здійснити державну реєстрацію права власності на вказане майно, проте для цього потрібна згода іншого співвласника земельної ділянки та об'єктів нерухомого майна. ОСОБА_4 відмовляється надавати письмову заяву про розподіл часток у спільній власності на перелічені спірні об'єкти, чим порушує законні права позивача на частку у нерухомому майні.

З цих підстав просив визнати за ОСОБА_3 право спільної часткової власності на 1/2 частки нерухомого майна, а саме: сарай «Г» площею 25,0 м2 , сарай «В» площею 7,6 м2, прибудову «а4» площею 15,9 м2 , коридор «1-2» площею 7,5 м2 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовував тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_3 не набув права власності на будівельні матеріали використані для будівництва самочинно побудованих об'єктів після смерті матері, оскільки такі об'єкти були набуті батьками позивача та відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під час шлюбу і після його розірвання не розподілялись, а тому позивач і відповідач успадкували право власності на будівельні матеріали в рівних частках по 1/2. Оскільки згідно з чинним на даний час законодавством такі об'єкти не є самочинним будівництвом, позивач має право на державну реєстрацію права власності на свою частку нерухомого майна. Суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ЦК УРСР (1960 року) до обставин спадкування після смерті матері ОСОБА_6 та ЦК України (2004) після смерті батька ОСОБА_3

У строк, визначений судом, від ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2018 року без змін, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи та належно оцінивши наявні у справі докази, ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його адвокат ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримали, з підстав, зазначених в ній, просили скаргу задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 та його адвокат ОСОБА_8 проти апеляційної скарги заперечили, просили суд її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

По справі встановлено, що батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвами про народження від 15 червня 1963 року НОМЕР_1, від 01 червня 1968 року серії НОМЕР_2, свідоцтвом про укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_10 від 24 грудня 1996 року (а.с. 156, 104, 105).

Відповідно до свідоцтва про право приватної власності на будівлі № 1652 від 27 березня 1974 року 100 відсотків домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1 належало на праві приватної власності ОСОБА_5 (а.с. 108).

Рішенням Староміського районного народного суду м. Вінниці від 16 жовтня 1986 року, справа № 2-194-1986, було розірвано шлюб, зареєстрований виконкомом Комарівської сільради народних депутатів Вінницького району, 19 липня 1959 року, між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 Розподілено будинок АДРЕСА_1. Присуджено на праві приватної власності ОСОБА_11 13/50 будинку, до складу якого входить приміщення 1-3.

Присуджено на праві приватної власності ОСОБА_5 37/50 будинку, до складу якого входить приміщення 1-1, 1-2, сарай «Б». Дане рішення суду набрало законної сили 26 жовтня 1986 року (а.с. 157).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 13 серпня 1990 року (а.с. 155).

З матеріалів спадкової справи, заведеної до майна померлої ОСОБА_6 видно, що спадщину після смерті матері прийняв ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28 січня 1992 року, виданим старшим державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Старковою Л.А., зареєстрованим в реєстрі за № 2-421.Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з 13/50 частин будинковолодіння з відповідною часткою господарських будівель, розташованого в АДРЕСА_1. На земельній ділянці розташовані: будинок з прибудовою, житловою площею 25,5 м2, позначений на плані літ. «А», сарай «Б», сарай з (прибудовою) погріб «Д», огорожа №1, вбиральня «Ж». Самочинно збудовані приміщення в склад спадщини не включені (а.с. 160).

Інші спадкоємці ОСОБА_6: діти ОСОБА_13 та ОСОБА_4 спадщину не прийняли (а.с. 153, 154).

В довідці-характеристиці № 3204 від грудня 1991 року, виданої КП «ВООБТІ» вказано, що будинковолодіння під номером АДРЕСА_1 містить самочинно збудовані будівлі, тамбур «а1» , сарай «Г», «В», вбиральню (а.с. 158). Аналогічні відомості містяться в довідці-характеристиці №7026 від 07 липня 2004 року, виданій КП «ВООБТІ», в якій крім іншого зазначено, що самочинно збудованими приміщеннями є сараї - «Г», «В», «д», вбиральня «У», сіни «а4» (а.с. 111).

Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду АДРЕСА_1, виготовленого 27 березня 2002 року КП «ВООБТІ», його співвласниками були: батько позивача ОСОБА_5 - 37/50 часток та позивач ОСОБА_3 13/50 часток (а.с. 5-7). Згідно із відмітками у вказаному технічному паспорті, власниками були самовільно збудовані: сарай «Г» (1984р.), «В» (1971р.), сарай «д» (1996 р.), сіни «а4», а також самовільно переобладнані кухня «1-1» (що на схематичному плані позначено як «а4»), кімната «1-2» (що на схематичному плані позначено як «А1»).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (а.с. 8).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2004 року, виданого державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Малою Н.С., зареєстрованого в реєстрі за № 2-3514, ОСОБА_4 є спадкоємцем 37/50 часток будинковолодіння з відповідною часткою господарських будівель АДРЕСА_1 після смерті батька ОСОБА_5 Самовільно зведені житловий будинок «К» (2003 р.), гараж «З», три сараї «Г», «В», «д», вбиральня «У», сіни «а4» та самовільно переобладнане приміщення 1-2, площею 7,5 м2 в свідоцтво про право на спадщину не включені (а.с.10).

Право власності зареєстроване за ОСОБА_4 в реєстрі 13 серпня 2014 року.

З матеріалів спадкової справи № 414/2003, заведеної до майна померлого ОСОБА_3, видно, що інші спадкоємці за законом ОСОБА_3 та ОСОБА_13 спадщину після смерті батька не прийняли, зокрема ОСОБА_3 подав нотаріально посвідчену заяву від 04 грудня 2003 року про відмову від спадщини на користь брата ОСОБА_4 (а.с.102).

Позивачу ОСОБА_3 та відповідачу ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка площею 0, 0800 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1, що посвідчується Державними актами на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 та серії НОМЕР_6, виданими 11 липня 2005 року, на підставі рішення Вінницької міської ради від 22 грудня 2004 року №960 (а.с. 11, 12).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Другою вінницькою державною нотаріальною конторою 28 січня 1992 року №2-421 ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності №4067 від 09 вересня 2009 року на 23/25 часток домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1. Відповідно до свідоцтва про право власності домоволодіння складається з двох житлових будинків з господарськими будівлями. У власність ОСОБА_3 перейшли в житловому будинку літ. «А» з прибудовами: тамбур 2-1, кухня 2-2, кімната 2-3, загальною площею 27,1 кв.м., в тому числі житловою 9,2 кв.м., в житловому будинку літ. «К»: веранда 3-1, кухня 3-2, санвузол 3-3, кімнати 3-4, 3-5, 3-6, коридор 3-7, загальною площею 91,4 кв.м., в тому числі житловою 55,0 кв.м., гараж літ. «З»; сарай діт. «Д», погріб літ. «п/Д», убиральня літ. «Ж». (а.с. 9).

Право власності на вказане нерухоме майно, зареєстровано за ОСОБА_3 29 вересня 2009 року (а.с. 9 звор.).

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого КП «ВМБТІ» 15 вересня 2014 року на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, його співвласниками є ОСОБА_4 37/50 часток та ОСОБА_3 23/25 часток.

Водночас відмітки про самочинно збудовані будівлі: сарай «Г» (1984 р.), сарай «В» (1971 р.), прибудови «а4» (1992 р.) в цьому технічному паспорті відсутні (а.с. 13-17, 54).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2016 року, яке набуло законної сили відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року, у справі № 127/27167/14-ц частково задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та визначено розмір часток ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у праві спільної власності на земельну ділянку, площею 0,0800 га, кадастровий номер НОМЕР_7, що розташована по АДРЕСА_1 по ?. У задоволенні позовних вимог про визначення часток у праві спільної власності на домоволодіння та виділ ОСОБА_3 23/25 частки, та у задоволенні вимог про визнання за ОСОБА_3 права власності на 23/25 часток земельної ділянки відмовлено (а.с. 71-76).

Судами у цій справі встановлено, що у 2002 - 2003 роках ОСОБА_3 самовільно добудував на земельній ділянці площею 0, 0800 га по АДРЕСА_1 другий житловий будинок. Відповідно до акта від 05 квітня 2004 року, затвердженого рішенням виконкому ВМР № 695 від 13 квітня 2004 року, житловий будинок загальною площею 91,4 кв.м., житловою площею 55,0 кв.м., що збудований забудовником ОСОБА_3 самовільно, був прийнятий до експлуатації.

За спільною заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 17 липня 2009 року про перерахунок часток в зв'язку з прийняттям нового будинку до експлуатації КП «ВМБТІ» був проведений відповідний перерахунок і 27 серпня 2009 року виконком Вінницької міської ради прийняв рішення №1872 про затвердження зміни часток.

Згідно з пунктом 1.3 рішення в зв'язку зі зведенням сіней «а2» тамбуру «а3», сараю «Д», погребу «п/Д», убиральні «Ж», житлового будинку «К», гаража «З» та прийняттям їх в експлуатацію актом прийняття в експлуатацію від 23 січня 1990 року, затвердженим рішенням виконкому Староміської райради від 21 березня 1990 р. № 80 та актом прийняття до експлуатації індивідуального житлового будинку та господарських споруд від 05 квітня 2004 року, затвердженим рішенням виконкому Вінницької міської ради від 13 квітня 2004 року № 695:

-у власність ОСОБА_3 перейшли 23/25 часток житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, у будинку «А» з прибудовами: тамбур 2-1, кухня 2-2, кімната 2-3, загальною площею 27,1 кв.м., в тому числі житловою 9,2 кв.м.; в житловому будинку «К» веранда 3-1, кухня 3-2, санвузол 3-3, кімнати 3-4, 3-5, 3-6, коридор 3-7, загальною площею 91,4 кв.м., в тому числі житловою 55,0 кв.м; гараж «З», убиральня «Ж», сарай «Д», погріб «п/ Д».

-у власність ОСОБА_4 перейшли 2/25 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, у будинку «А» з прибудовами: кімната 1-3 загальною площею 16,3 кв.м, в тому числі житловою - 16,3 кв.м, сарай «Б».

ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на 2/25 часток не отримав і право власності не зареєстрував.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набув чинності 01 січня 2004 року, встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, відносини щодо права власності на нерухоме майно, які виникли до набрання чинності ЦК України від 2004 року, регулюються Цивільним кодексом Української РСР від 1963 року.

Відповідно до ч.1 ст. 105 ЦК УРСР громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що його батько ОСОБА_3 за життя не оформив право власності на самовільно збудовані сарай «Г», сарай «В», сіни «а4», переобладнану кухню 1-1 (що на схематичному плані позначено як «а4») та кімнату 1-2 (що на схематичному плані позначена як «А1»), а тому вказані будівлі не увійшли до складу спадщини після його смерті. Разом з тим відповідно до Наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24 травня 2001 року, в редакції від 29 січня 2013 року «Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомо майна», індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 5 серпня 1992 року не належать до самочинного будівництва. А тому позивач як співвласник власник земельної ділянки, на якій розміщені ці споруди має майнові права на них і бажає провести їх державну реєстрацію.

Водночас апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що на час перебування його батьків у шлюбі, останнім на праві спільної сумісної власності належали будівельні матеріали, використані під час будівництва господарських будівель і споруд, які є предметом спору. Це майно не було розподілене після розірвання шлюбу, а також не увійшло до складу спадщини ні після смерті батька, ні після смерті матері, а тому відповідно до ст. 22 КпШС України і позивач, і відповідач успадкували по ? частки збудованих приміщень, а оскільки ці приміщення втратили статус самочинних, позивач має право на їх реєстрацію.

Оскільки по справі дійсно встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі на час здійснення будівництва деяких споруд, а тому спірні правовідносини також регулюються КпШС.

Так, відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю (в редакції, чинній на час розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно із ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Статтею 29 Кодексу про шлюб та сім'ю встановлено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна, зокрема вартість будівельних матеріалів, використаних при самочинному будівництві.

Як встановлено вище, обсяг спільно нажитого майна визначено рішенням Староміського районного народного суду м. Вінниці від 16 жовтня 1986 року, яке набрало законної сили 26 жовтня 1986 року, до складу якого не увійшла вартість будівельних матеріалів використаних при зведенні сараю «Г», сараю «В», сіней «а4», переобладнаної кухні 1-1 (що на схематичному плані позначено як «а4») та кімнати 1-2 (що на схематичному плані позначена як «А1»).

Крім того, як зазначено в технічному паспорті, виготовленому 24 червня 2009 року, та в технічному паспорті, виготовленому 15 вересня 2014 року прибудова «а4» площею 15,9 м2, яка в технічному паспорті від 08 квітня 2002 року зазначена як «сіни», 1992 року побудови, а тому не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Передбачений ч.3 ст.29 КпШС України трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, застосовується, коли ці вимоги заявлені після розірвання шлюбу, і обчислюється починаючи з дня, коли котрийсь із розведеного подружжя дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на це майно після розірвання шлюбу.

ОСОБА_6 з часу розірвання шлюбу 16 жовтня 1986 року і до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2, в строк, передбачений ч.2 ст. 29 КпШС України не зверталася з позовними вимогами про розподіл спільного сумісного майна подружжя, яке не було розподілено рішенням Староміського районного народного суду м. Вінниці від 16 жовтня 1986 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після поділу спільного сумісного майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 користувалися кожен своєю частиною майна, в тому числі і самочинно збудованими приміщеннями.

Зокрема, обставини, що спірні приміщення перебували у користуванні ОСОБА_5 до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 визнаються самим позивачем ОСОБА_3, у поданій ним позовній заяві, а тому відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню.

Таким чином, спірні самочинно побудовані приміщення після поділу майна подружжя перейшли у володіння і користування ОСОБА_5

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги покази голови квартального комітету Малі-Хутори Центр ОСОБА_15 як достовірні, залишивши поза увагою факт порушення кримінальної справи щодо останньої, а також та наявність суперечливих тверджень в її показах щодо факту посвідчення підписів сусідів ОСОБА_5 - ОСОБА_16 та ОСОБА_17, не спростовують встановлених обставин справи, оскільки висновки суду першої інстанції ґрунтуються на сукупності зібраних у справі доказів, а не виключно на показах ОСОБА_15

Крім того, наявна в матеріалах справи відповідь Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 12 травня 2017 року ОСОБА_18 про те, що подане нею звернення щодо підробки документів головою Квартального комітету «Малі Хутори-Центр» приєднане до кримінального провадження №12016020010008649 від 28 жовтня 2016 року з попередньою правовою кваліфікацією ч.1 ст. 366 КК України, не є належним доказом у цій справі, оскільки не встановлює відношення викладених у цій відповіді обставин до вказаної справи, з урахуванням того, що хронологічно відповідь від 12 травня 2017 року передувала обставинам посвідчення ОСОБА_15 підписів ОСОБА_16, та ОСОБА_17 13 червня 2017 року.

Таким чином, спірні будівлі та споруди не увійшли до складу спадщини після смерті ОСОБА_6, і позивач, який є єдиним спадкоємцем після смерті матері, частка в спадщині якого визначена свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28 січня 1992 року, не є спадкоємцем майнових прав на ці приміщення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень правила книги шостої Цивільного кодексу України (2004 року) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, до відносин спадкування після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, застосовуються положення ЦК України (2004 року).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво (частина шоста статті 376 ЦК).

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Частиною 1 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч. 1 ст. 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною (ч. 5 ст. 1273 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

Таким чином, ОСОБА_3 подавши до нотаріальної контори заяву від 04 грудня 2003 року про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_5 на користь брата ОСОБА_4, безумовно і беззастережно відмовився від права на спадщину після смерті батька, незалежно від складу спадкового майна, в тому числі і на майнові права на спірні приміщення.

За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 374, 375, 381,382, 384 ЦПК України, суд,

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 листопада 2018 року.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: І.М. Стадник

Ю.Б. Войтко